Гельвін
| Гельвін | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Hlv[2] |
| Хімічна формула | Mn²⁺₄Be₃(SiO₄)₃S |
| Nickel-Strunz 10 | 9.FB.10[3] |
| Dana 8 | 76.2.4.1 |
| Ідентифікація | |
| Колір | жовтий, сіро-жовтий, жовто-зелений, коричневий, червоно-коричневий |
| Сингонія | кубічна |
| Просторова група | кристалографічна група 218d |
| Прозорість | Напівпрозорий |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Сонце (давньогрецька мова)[4] |
| Особливі характеристики | Піроелектричний. Ізотропний. |
 Гельвін у Вікісховищі | |
Ге́львін (рос. гельвин; англ. helvite; нім. Helvin n) — мінерал класу силікатів.
Етимологія та історія[ред. | ред. код]
Мінерал назвав «гельвін» в 1817 році німецький геолог, професор мінералогії Авраам Готлоб Вернер, за переважно жовтий колір — від грецького слова ἥλιος (helios) — Сонце.
Гельвін описаний в 1829 р. також німецьким мінералогом і геологом Карлом Фрідріхом Крістіаном Моосом (як прикріплення до гранату).
Загальний опис[ред. | ред. код]
Гельвін — член групи мінералів із загальною формулою Ме4[BeSiO4]3S, де Ме — Mn, Fe, Zn. Вміст ВеО в мінералах цієї групи 8-15,5 %.
Сингонія кубічна.
Кристалічна структура близька до структури содаліту.
Колір жовтий, сіро-жовтий, жовто-зелений, коричневий, червоно-коричневий; забарвлення нерідко зональне. Напівпрозорий. Злом нерівний, раковистий. Піроелектричний. Ізотропний.
Твердість 5,5—6,5.
Густина 3,2—3,45.
Зустрічається у вигляді акцесорної вкрапленості в магматичних породах лужного складу.
Асоціює з гранатом, магнетитом, хлоритом, діопсидом, весувіаном.
Поширення[ред. | ред. код]
Його скупчення відомі:
- у амазонітових пегматитах з топазом, спесартином, монацитом, фенакітом;
- у літієвих пегматитах з петалітом, сподуменом, спесартином;
- у нефелін-сієнітових пегматитах з нефеліном, егірином, цирконом;
- у ґрейзенах з вольфрамітом, гематитом;
- у магнетит-флюоритових скарнах з магнетитом, флюоритом, везувіаном;
- у гідротермальних кварцових жилах з вольфрамітом, родонітом, родохрозитом, сфалеритом, піритом.
Найбільш поширений і важливий тип родовищ гельвіну — магнетит-флюоритові скарни.
Знайдений у Швеції, Росії, Киргизстані, Казахстані, Норвегії, Фінляндії, США, Японії.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ http://www.mineralienatlas.de/lexikon/index.php/MineralData?mineral=Helvin
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Гельвін // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Гельвін // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Dana, E.S. (1892) Dana's system of mineralogy, (6th edition), 434-435.
- Deer, W.A., R.A. Howie, and J. Zussman (1963) Rock-forming minerals, v. 4, framework silicates, 303-309.
- Vlasov, K.A., Ed. (1966) Mineralogy of rare elements, v. II, 119-126.
- Glass, J.J., R.H. Jahns, and R.E. Stevens (1944) Helvite and danalite from New Mexico and the helvite group. Amer. Mineral., 29, 163-191.
- Dunn, P.J. (1976) Genthelvite and the helvine group. Mineral. Mag., 40, 627-636.
- Hassan, I. and H.D. Grundy (1985) The crystal structures of helvite group minerals, (Mn; Fe; Zn)8(Be6Si6O24)S2: Amer. Mineral., 70, 186-192.
Посилання[ред. | ред. код]
- Webmin [Архівовано 12 лютого 2010 у Wayback Machine.]
