Гемінга (пульсар)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пульсар Гемінга
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Близнята
Пряме піднесення 06h 33m 54.15s
Схилення +17° 46′ 12.9″
Видима зоряна величина (V) 25.5
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) {{{radial_v}}} км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: {{{prop_mo_ra}}} мас/р
Схил.: {{{prop_mo_dec}}} мас/р
Паралакс (π) {{{parallax}}} ± {{{p_error}}} мас
Відстань 815 св. р.
(250 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
{{{absmag_v}}}
Інші позначення
SN 437, PSR B0633+17, PSR J0633+1746

Пульсар Гемінга (англ. Geminga) - це нейтронна зоря, розташована приблизно у 250 парсеках[1] (бл. 800 світлових років) від Сонця у сузір'ї Близнят. Його назва є одночасно скороченням від англійського «Gemini gamma-ray source» («джерело гамма-променів у сузір'ї Близнят») та транкрипцією слів gh'è minga («його там не має») з ломбардського діалекту Мілану (вимовляється [ɡɛˈmiŋɡa]).[2]

Пульсар[ред. | ред. код]

Природа Гемінга була абсолютно невідомою протягом 20 років після її відкриття другим маленьким астрономічним супутником (SAS-2) НАСА. Нарешті, у березні 1991 року супутник ROSAT зафіксував періодичність м'якого рентгенівського випромінювання у 0.237 секунд. Таким чином, припускається, що Гемінга є свого роду видом нейтронної зорі — ядром масивної зорі, що вибухнула як наднова близько 300 000 років тому, і яке тепер деградує.[3]

За однією з теорій, саме цей недалекий вибух був відповідальним за низьку густину міжзоряного середовища в безпосередній близькості від Сонячної системи. Це зона низької щільності називається Місцева бульбашка[4]. Можливі докази цього включають висновки обсерваторії Аресібо, що місцеві мікрометрові за розміром міжзоряні метеорні частинки ймовірно походять з напрямку цієї зорі[5]. Однак нещодавно було висловлено припущення, що за низьку щільність більш ймовірно відповідальні кілька наднових в підгрупі В1 рухомої групи Стожари[6], які стали суперзалишком наднової[7].

Відкриття та ідентифікація[ред. | ред. код]

Положення Гемінга в Чумацькому шляху (крайнє справа трохи вище галактичного диску). Власник зображення: NASA/DOE/International LAT Team.

Гемінга став першим прикладом неідентифікованого гамма-джерела — джерела, яке не могло бути пов'язане з будь-якими об'єктами, відомими на інших довжинах хвиль. Вперше він був помічений як значний надлишок гамма-променів на очікуваному тлі дифузного випромінювання Чумацького Шляху супутником SAS-2 (Фіктел та ін., 1975), а потім супутником COS-B. Група SAS-2 повідомила про пульсацію гамма-сигналу з періодом близько 59 сек, хоча обмежена кількість виявлених гамма-променів (121 протягом чотирьох місяців) привела їх до висновку, що пульсація не була статистично переконливою. Через обмежену кутову роздільну здатність приладу (приблизно в 2,5° на 100MeV) і невелику кількість зафіксованих гамма-променів точне місце розташування джерела було невизначеним, обмеженим лише відносно великим «регіоном помилки». На момент виявлення Гемінга в цьому регіоні були відомі чотири слабкі джерела радіовипромінювання, два залишки наднової зірки на його межі та відома галактика-супутник Чумацького Шляху поруч з ним. Для жодного з цих відомих джерел не було встановлено переконливого зв'язку з джерелом гамма-випромінення, і група SAS-2 припустила, що найбільш ймовірним джерелом таких променів є невідкритий радіопульсар[8].

Незважаючи на значні витрати часу на спостереження, джерело так і лишалось неідентифікованим протягом всієї ери супутника COS-B; його дані, однак, дозволили виключити заявлену пульсацію в 59 сек. В цей час було висунуто багато припущень про джерело гамма-променів, але його природа залишалася загадкою до визначення кандидата у джерело рентгенівським супутником «Ейнштейн» — 1е 0630+178[2]. Характеристики джерела рентгенівського випромінювання були унікальні: значна рентгенівська та візуальна світність, не було виявлено радіовипромінювання з допомогою чутливого інструменту масиву радіотелескопів Very Large Array, точкові емісії у візорі «Ейнштейна» дали оціночну відстань у 100 парсек, що поміщало об'єкт у нашій Галактиці. Зв'язок між джерелом гамма- та рентгенівського випромінення не було остаточно визначено до рентгенівського візора супутника ROSAT, який виявив пульсації у 237 мс[9], які також були помічені для гамма-променів інструментом EGRET[10] і ретроспективно у даних супутників COS-B та SAS-2.[11][12] Таким чином Гемінга виявилась першим прикладом радіо-тихого пульсара і слугувала ілюстрацією складності пов'язування гамма-випромінювання з об'єктами, відомими на інших довжинах хвиль: для встановлення зв'язку деякі властивості гамма-джерел, такі, як періодичність або змінність, слід виявити у кандидата у джерело на інших довжинах хвиль.

Цей принцип справдився і для Гемінга, коли в нього виявили і радіовипромінювання з тою самою періодичністю 237 мс на раніше недосліджених частотах 100 МГц і нижче[13].

Власний рух[ред. | ред. код]

Власний рух Гемінга становить 178,2 кутових міллісекунд/рік, що відповідає проектованій швидкості 205 кілометрів на секунду.[1] Це дуже швидко для зорі і зіставне з зорею Барнарда.

Вимірювання частоти[ред. | ред. код]

У Гемінга був невеликий збій в кінці 1996 року, з частковою зміною частоті на 6,2 × 10−10.[14] У 1998 р. дослідження ефемерид до збою припустило, що на частоту впливає рефлекторний рух внаслідок наявності планети малої маси на 5,1-річній орбіті,[15] однак пізніше було показано, щоб збій був артефактом шуму, що впливає на частоту пульсацій Гемінга, а не справжнім орбітальним ефектом[14].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Faherty, J.; Walter, F. M.; Anderson, J. (2007). The trigonometric parallax of the neutron star Geminga. Astrophysics and Space Science 308. с. 225. Bibcode:2007Ap&SS.308..225F. doi:10.1007/s10509-007-9368-0. 
  2. а б Bignami, G. F.; et al. (September 1983). An identification for ’Geminga’ (2CG 195+04) 1E 0630+178 - A unique object in the error box of the high-energy gamma-ray source. Astrophysical Journal 72. с. L9–L13. 
  3. Geminga, Internet Encyclopedia of Science
  4. Gehrels, N.; Chen, W. (1993). The Geminga supernova as a possible cause of the local interstellar bubble. Nature 361 (6414). с. 706. Bibcode:1993Natur.361..706G. doi:10.1038/361706a0. 
  5. The Sun's Exotic Neighborhood. Centauri Dreams. 2008-02-28. 
  6. T. W. Berghoefer, D. Breitschwerdt (2002). The origin of the young stellar population in the solar neighborhood - a link to the formation of the Local Bubble?. Astronomy and Astrophysics 390 (1). с. 299–306. Bibcode:2002A&A...390..299B. arXiv:astro-ph/0205128v2. doi:10.1051/0004-6361:20020627. 
  7. J. R. Gabel, F. C. Bruhweiler (8 January 1998). [51.09] Model of an Expanding Supershell Structure in the LISM. American Astronomical Society. Процитовано 2014-03-14. 
  8. Thompson, D. J.; et al. (April 1977). Final SAS-2 gamma-ray results on sources in the galactic anticenter region. Astrophysical Journal 213. с. 252–262. Bibcode:1977ApJ...213..252T. doi:10.1086/155152. 
  9. Halpern, J. P.; Holt, S. S. (May 1992). Discovery of soft X-ray pulsations from the gamma-ray source Geminga. Nature 357. с. 222–224. Bibcode:1992Natur.357..222H. doi:10.1038/357222a0. 
  10. Bertsch, D. L.; et al. (May 1992). Pulsed high-energy gamma-radiation from Geminga (1E0630 + 178). Nature 357. с. 306. Bibcode:1992Natur.357..306B. doi:10.1038/357306a0. 
  11. Bignami, G. F.; Caraveo, P. A. (May 1992). Geminga - New Period Old Gamma-Rays. Nature 357. с. 287. Bibcode:1992Natur.357..287B. doi:10.1038/357287a0. 
  12. Mattox, J. R.; et al. (December 1992). SAS 2 observation of pulsed high-energy gamma radiation from Geminga. Astrophysical Journal 401. с. L23–L26. Bibcode:1992ApJ...401L..23M. doi:10.1086/186661. 
  13. Gil, J. A.; Khechinashvili, D. G.; Melikidze, G. I. (1998). Why is the Geminga pulsar radio quiet at frequencies higher than about 100 MHz?. ASP Conference Series 138. с. 119. Bibcode:1998ASPC..138..119G. 
  14. а б Jackson, M. S.; Halpern, J. P.; Gotthelf, E. V.; Mattox, J. R. (2002). A High-Energy Study of the Geminga Pulsar. The Astrophysical Journal 578 (2). с. 935–942. Bibcode:2002ApJ...578..935J. arXiv:astro-ph/0207001. doi:10.1086/342662. 
  15. Mattox, J. R.; Halpern, J. P.; Caraveo, P. A. (1998). Timing the Geminga Pulsar with Gamma-Ray Observations. The Astrophysical Journal 493 (2). с. 891–897. Bibcode:1998ApJ...493..891M. doi:10.1086/305144. 

Посилання[ред. | ред. код]