Генатулін Анатолій Юмабайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генатулін Анатолій Юмабайович
Народився 20 квітня 1925(1925-04-20)
Уразово, Учалинський район
Помер 7 листопада 2019(2019-11-07) (94 роки)
Москва, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Місце проживання Znamenskaya Street, Moscowd, Москва[1]
Діяльність письменник
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Мова творів російська
Нагороди

Анатолій Юмабайович Генатулін (ім'я при народженні — Талхі Гініятулін (башк. Талха Йомабай улы Ғиниәтуллин); нар. 20 квітня 1925[2] — пом. 7 листопада 2019) — радянський і російський письменник, прозаїк, народний письменник Башкортостану[3], башкир за національністю. Заслужений працівник культури Республіки Башкортостан.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1925 року селі Уразово Тамьян-Катайского кантону Башкирської АРСР (нині в Учалинському районі Башкортостану). Рано втратив батьків і виріс сиротою. Навчався у ФЗУ в Ташкенті. Під час німецько-радянської війни до 1943 року працював на Уралі фрезерувальником, з 1943 року на фронті.

Три місяці навчався в снайперській школі. Потім воював під Ленінградом на Карельському перешийку. Закінчив війну в 1945 році в Німеччині у складі гвардійської артилерійської дивізії. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, Слави 3-го ступеня та бойовими медалями. Був кілька разів поранений.

Анатолій Генатулін після війни змінив багато професій. Служив в Україні, а після демобілізації працював на будівництві Краснополянської ГЕС. Заочно закінчив Літінститут (1966). Член Спілки письменників з 1973 року. Заслужений працівник культури Башкирської АРСР (1990).

З 1955 року жив у Москві, а згодом на батьківщині, в селі Уразово.

На початку 1950-х під враженням творів Е. М. Ремарка, Лева Толстого і Антона Чехова став писати оповідання про війну, які, однак, з відкритого зображення страждань, жорстокості і трагізму не приймалися до публікації. Перша публікація відбулася в 1961 році в журналі «Дружба народів». У 1969 році видав перший збірник оповідань. Але тільки повістю «Атака», написаної приблизно за 15 років до публікації (1982), звернув на себе увагу як значний військовий письменник. «Прихильністю до правді і реалізмом його творчість близька прозі В'ячеслава Кондратьєва і Костянтина Воробйова» (Вольфганг Козак).

У 2000-х роках твори Анатолія Генатуліна активно перекладалися башкирською мовою.

У Анатолія Генатуліна є син Олександр і внучки Марія і Тетяна, а також правнучка.

Нагороди[ред. | ред. код]

Премії[ред. | ред. код]

  • журналу «Жовтень» (1987)
  • журналу «Дружба народів» (2000)
  • Всеросійська імені Сергія Аксакова (2008)

Книги[ред. | ред. код]

  • Рябиновая гора. Рассказы. М., Советский писатель, 1969
  • Аю-таш. Рассказы. М., Советская Россия, 1975
  • Сто шагов на войне. Повести и рассказы, М., Советский писатель, 1983
  • Золотая моя колыбель. Сборник. М., Современник, 1984
  • Вот кончится война. Повести, рассказы. М., «Правда», 1988
  • Вот кончится война. М., Советский писатель, 1988
  • Нас остаётся мало. М., Современник, 1988
  • Страх. 1990
  • На пороге родного дома. 1994
  • Что там за холмом? Рассказы, повести. Уфа: Китап, 1997
  • Вот кончится война. М., Терра — Книжный клуб, 2005
  • Красная поляна. Уфа, Китап, 2008.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://nomer-org.org/moskva/
  2. Победители. Солдаты Великой войны — Россия / Центр / Москва. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 20 квітня 2021.
  3. Анатолий Генатуллин стал народным писателем Башкортостана. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Казак В. Лексикон русской литературы XX века = Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / [пер. с нем.]. — М. : РИК «Культура», 1996. — XVIII, 491, [1] с. — 5000 экз. — ISBN 5-8334-0019-8.

Посилання[ред. | ред. код]