Гендерне насильство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ґендерне (ґендероване) насильство (англ. Gender violence) – це форми насильницьких дій, що мають чітко виражену ґендерну групу, на яку спрямоване насильство або яка чинить насильство [1].

Ґендерне насильство в основному сприймається як насильство проти жінок, яке чинять переважно чоловіки. При цьому чоловіки, від яких очікується агресивна поведінка, не лише чинять насильство, а й самі страждають від нього (у війнах, розбоях, вуличному насильстві). Тому вони є як агресорами, так і жертвами насильницької поведінки [2]. Окремо стосовно цієї теми виділяють насильство над чоловіками та насильство над ЛГБТ-людьми.

Ґендерне насильство є механізмом встановлення ґендерних режимів – влад між ґендерними групами. Важливо зважати на те, що встановлення влад не означає обов’язково насильницьких дій, адже влади можуть встановлюватись дискурсивно, без прямого насильства. Але ґендерне насильство є завжди виявом ґендерної влади[1]. Див. Гендерна нерівність і Сексизм.

Особливості ґендерного насильства[ред. | ред. код]

Особливості ґендерного насильства[3]:

  • Ця проблема 21 століття є актуальною для усіх країн світу; немає жодної країни, де вона вирішена.
  • Найчастіше здійснюється у приватному секторі (домашнє насильство).
  • ґендерне насильство перейшло зі сфери «приватності» до публічної сфери, коли особисте стало політичним і вимагає вирішення на державному рівні.
  • Може пояснюватись чи виправдовуватись культурою, традиціями (наприклад «убивство честі»).
  • Для вирішення проблеми необхідні спільні зусилля дослідницького, політичного, громадського і медіа-середовищ.

Суспільства, в яких ґендерна нерівність вища, характеризуються тим, що в них маскулінність і фемінність трактуються як полярні протилежності. Ці суспільства насаджують стереотип «маскулінної бравади» (хизування силою і стримування та відкидання почуття страху).

В антропології виділено низку характеристик, які зумовлюють як міжособистісне, так і міжсуспільне насильство[4]:

  • Ідеал чоловічності - сильний і красивий воїн;
  • Громадське лідерство пов'язане з чоловічим домінуванням: і над іншими чоловіками, і над жінками;
  • Жінкам заборонена громадсько-політична діяльність;
  • Хлопчиків і дівчаток з раннього віку послідовно розділяють між собою;
  • Хлопчикам прищеплюють традиції чоловічої солідарності, войовничості та витривалості і привчають визнавати домінування чоловіків старшої вікової категорії;
  • Емоційні прояви чоловічої зрілості, жорстокості та сексуальності;
  • Економічна діяльність осіб чоловічої статі та продукти їхньої праці високо розвинені[4].

Історія ґендерного насильства[ред. | ред. код]

Загальноприйнято вважати, що жодна держава не може обійтися без насильства.

Сполучені Штати мають довгу й криваву історію ґендерованого насильства, яке слугувало способом демонстрування мужності для чоловіків. Історики доходять до висновку, що цей американський кодекс насильства з'явився у XVIII ст., коли був привезений і розвинений шотландськими та ірландськими іммігрантами на американському Півдні, де поєдинки, стрілянина, полювання стали засобами вираження мужності.

Більше того, насильство вважалося законним, якщо носило відплатний характер. У аналізі американського насильства антропологиня Маргарет Мід описувала типове для американця уникання виступати ініціатором агресії, тобто жоден не брав на себе відповідальність за ініціювання, але кожен бажав завершити сутичку. Насильство - це доказ маскулінності, чоловік є «справжнім» в силу того, що він не боїться проявити насильство. Психіатр Дж. Джиліган говорить про «патріархальний кодекс честі й ганьби, який породжує чоловіче насильство і зобов'язує до нього», кодекс, що витлумачує насильство як головну демаркаційну лінію між жінками й чоловіками.

Сучасний кодекс вуличного насильства бере початки у поняттях честі, вироблених старим Півднем, - чоловік мусить бути готовий до бійки, аби завоювати повагу до себе в очах інших. Білошкірі мешканці Півдня називали це «честю», на зламі XIX-ХХ століть «репутацією». На початок 1950-х років чорношкірі північних гетто казали про «повагу», що тепер знову трансформувалася в прояв «неповаги», чи «дисонансу».

Попри те, що маскулінність може бути історично пов'язана з війною, той спосіб, у який ми воюємо сьогодні, може не надати бaгатьом чоловікам можливості для випробування й доведення своєї мужності. Зрештою, більшість солдатів сьогодні не є вояками. Вони служать переважно в підрозділах підтримки - на транспорті, в адміністрації, в службах технічного обслуговування та супроводу. Дедалі зростаюча технологічна ускладненість війни лише прискорює цей процес - ядерна зброя, «бомби з лазерним наведенням», автоматичне озброєння, самохідні військові транспортні засоби та зброя далекої дії - все це зменшує потребу в примітивних вояках і збільшує попит на холоднокровних і раціонально мислячих натискачів на кнопку [4].

Форми ґендерного насильства[ред. | ред. код]

Гендерне насильство має розмаїті культурні форми[1] і поширюється майже на всі сфери життя, де чоловіки контактують з жінками.

Домашнє насильство[ред. | ред. код]

Докладніше: Домашнє насильстао

Домашнє насильство характеризується фізичними нападами, побиттям, зґвалтуванням та залякуванням серед людей, які мають родинні відносини. «За даними Міжнародної амністії, у країнах Євросоюзу насильство з боку чоловіків чи партнерів є основною причиною смерті чи інвалідності жінок у віці від 16 до 44 років». Не дивлячись на те, що «із домашнім насильством зіштовхуються люди різної статі та віку…згідно зі статистикою МВС України, у 9 із 10 випадків від домашнього насильство потерпають жінки, а вдаються до насильства переважно чоловіки»[1]. Чоловіки засвоюють, що насильство є прийнятною формою спілкування між чоловіками, а також між жінками та чоловіками, цей постулат глибоко вплетений у повсякденне життя, що ми сприймаємо насильство як щось само собою зрозуміле - в сім'ях, між друзями та між закоханими. Більшість жертв насильства знають своїх нападників; багато хто знайомі з ними дуже близько. Домашнє насильство - найпоширеніша причина травмувань для жінок у національному масштабі. Від однієї третини до половини усіх жінок зазнають нападу з боку свого чоловіка чи партнера в якийсь момент свого життя. За даними ФБР, від 30 до 40% усіх убитих жінок загинули від руки свого чоловіка чи коханого хлопця. Антропологиня П. Сандей встановила, що найкращими провісниками схильності суспільства до згвалтувань були високі рівні мілітаризму та міжособистісного насильства взагалі, поширеність ідеологій чоловічої незламності і прохолодні стосунки між батьками та дітьми. Ті суспільства, в яких згвалтування траплялися відносно нечасто, відзначалися самостійністю жінок. Домашнє насильство варіюється залежно від стану рівноваги влади у стосунках. Коли всі рішення приймає один із подружжя, кривдження подружжя, вчинене чи то жінкою, чи то чоловіком, сягає найвищих рівнів. Насильство проти жінок найбільш поширене в тих домогосподарствах, де влада зосереджена в руках чоловіка. Насильство проти чоловіків теж більш поширене (хоча й зі значно меншою ймовірністю) у там, де влада сконцентрована у руках чоловіка або ж - у надзвичайно рідкісних випадках - у руках дружини. Зосередження влади в руках чоловіків зумовлює вищі рівні насильства - причому, як проти жінок, так і проти чоловіків. Рівні як кривдження дружин, так і кривдження чоловіків знижуються в міру того, як подружні стосунки стають дедалі більш рівноправними, і практично відсутні випадки побиття дружиною свого чоловіка, коли всі рішення приймаються за рівної участі, тобто коли стосунки стають цілковито рівноправними[4].

Сексуальне насильство[ред. | ред. код]

Зґвалтування[ред. | ред. код]

Передбачає намір принизити та зневажити людину (це є особливо помітним на прикладі зґвалтованих чоловіків, коли їх маскулінність поставлена під сумнів), а також є «механізмом конструювання культурної мізогінії, тобто ідеї про те, що жіноче є менш вартісне, нижче за статусом, неповноцінне»[1]. Сприйняття зґвалтування жінок і чоловіків у суспільстві різниться. До потерпілої жінки застосовується звинувачення жертви: домислювання та вишукуання «необачної поведінки» потерпілої, що «спровокувала агресора», а також застосування інших міфів про згвалтування . Зґвалтованим чоловікам, однак, таку поведінку не приписують. Американська вчена Сьюзен Браунміллер назвала цей принцип «культурою зґвалтування», ознаками якої є покладання відповідальності за зґвалтування на жінку, що передбачає певну соціалізацію та навчання жінок «безпечної поведінки» – уникання небезпечних місць, ситуацій та незнайомців. За статистикою, це не є дієвим, адже «найчастіше сексуальне насильство скоюють знайомі чоловіки – приятелі, кохані, родичі чи співробітники»[1]. Одним з виявів спротиву «культурі зґвалтувань» є «Хода шльондр» («Slut Walk») – марш протесту і міжнародний рух проти виправдання сексуального насильства зовнішнім виглядом жінок, які «провокують ґвалтівників». Перший такий протест відбувся у квітні 2011 в Торонто.

Сексуальні домагання[ред. | ред. код]

Дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання,  поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування[5]. Тобто сексуальні домагання чітко визначені законом як злочин, але в Україні жінки намагаються уникнути зізнання чи розголосу таких випадків або не розуміють чи пізно розуміють своє перебування у ситуації статевого насильства[1]. «Сексуальні домагання в публічному просторі (місце роботи, навчання) вбудовані в загальну систему ґендерних владних розподілів та контролю»[1], тобто стосуються переважного домінування чоловіків над жінками.


Законодавство в Україні[ред. | ред. код]

Юридична інтерпретація зґвалтування як кримінального злочину з’явилась у ХХ ст. Ще у ХІХ ст. в Україні питання згвалтування визначалось як цивільне правопорушення і вирішувалось штрафуванням гвалтівника або одруженням зі згвалтованою. Скарги жінок розглядались довго і могли бути визнаними як «непідтверджені або хибні», діяння чоловіків часто виправдовували виною жертви – «спокусою» або «неналежним опором» зі сторони згвалтованої жінки. Також злочином не визначалось гвалтування жінки її чоловіком[6]. З часом у визначенні згвалтування відбувся «перехід від розуміння його як “наміру наполегливого сексу”, що “псує” жінку, до злочину, що порушує тілесну недоторканість особи, принижує її честь і гідність»[1].

У Кримінальному кодексі України є 5 статей, що стосуються статевого насильства (Розділ ІV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи»): стаття 152 «згвалтування», стаття 153 «сексуальне насильство», стаття 154 «примушування до вступу в статевий зв’язок», стаття 155 «статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку» та стаття 156 «розбещення неповнолітніх» [7].

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 07.12.2017, визначено такі типи насильства[8]:

  • Фізичне насильство - умисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до травмування, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди честі та гідності, в окремих випадках, до смерті постраждалого.
  • Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
  • Згвалтування - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
  • Сексуальне насильство - вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи.
  • Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Також Урядом України було прийнято рішення щодо впровадження механізму екстреного реагування на випадки насильства. Постановою Кабінету Міністрів визначено, що мобільні бригади як спеціалізовані служби підтримки осіб, постраждалих від домашнього насильства, надаватимуть їм психологічну допомогу та фахові консультаційні послуги із виїздом у територіальні громади, а також у телефонному режимі.

Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги - це спеціально утворене об′єднання спеціалістів (практичного психолога, соціального працівника), що надають екстрену та планову соціально-психологічну допомогу постраждалим, в т.ч. особам до 18 років, від ґендерно зумовленого, в т.ч. домашнього насильства, шляхом реагування та перенаправлення, а також виїзду на такі випадки у спеціально організованому транспорті або у спеціально відведеному/адаптованому приміщенні на базі центрів соціальних служб для сім′ї, дітей та молоді або інших надавачів соціальних послуг у населених пунктах регіонів реалізації проекту[9].

7 листопада 2011 року Україна підписала Стамбульську конвенцію - Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яка на європейському рівні закріплює абсолютну неприпустимість насильства щодо жінок і домашнього насильства. Проте досі вона не є ратифікованою в Україні[10]. Проблема стосується терміну "ґендер”, який Рада церков визнає недоречним[11].

Статистика в Україні[ред. | ред. код]

Основні результати репрезентативного для України дослідження поширеності насильства щодо дівчат та жінок, проведеного методом інтерв’ю серед українських жінок віком 15-49 років у 2014 році (вибірка 1606 респонденток)[12]:

  • Найбільш розповсюджений вид насильства до жінки з боку її чоловіка/партнера - емоційне насильство, про яке вказали 18% опитаних жінок, які мають досвід шлюбу.
  • 15% жінок віком 15-49 років з досвідом шлюбу коли-небудь зазнавали фізичного насильства з боку чоловіка/партнера (найбільш розповсюджена форма, про яку зазначили 13% респонденток - штовхання, трясіння жінки та кидання в неї сторонніх предметів). При чому 55% жінок, що коли-небудь страждали від фізичного насильства у шлюбі зі сторони чоловіка/партнера, повідомили, що діти були присутні при побитті. 28% вказали про присутність дітей у такому випадку 1-2 рази, 43% - декілька разів та 27% - багато разів.
  • 4 % жінок зазначили про досвід фізичного насильства під час вагітності. При чому частка таких жінок зростає з віком: 3% (15-29 років) та 5% (30-49 років).
  • Про сексуальне насильство як примушення до статевого акту проти волі жінки зазначили 3%.
  • Фізичне та сексуальне насильство найчастіше вчиняють чоловіки, що проживають із жертвами у офіційно зареєстрованому чи цивільному шлюбі. 43% жертв фізичного насильства зазначили винуватцем колишнього чоловіка/партнера, 36% - теперішнього. Щодо осіб, які вчинили сексуальне насильство, 27% жінок зазначили теперішнього чоловіка/партнера, 25%  - знайомого, 16% - незнайомця, а також колишнього чоловіка/партнера.
  • Найбільш поширеними ситуаціями, що є причинами насильства над жінкою з боку її чоловіка/партнера, є перебування чоловіка у стані алкогольного сп’яніння (61%), незгода або відмова жінки у чомусь (28%), ревнощі (26%).

За даними Державної служби статистики України, у 2014 серед засуджених осіб, які скоїли зґвалтування (або замахи) 98,8% були чоловіками та 1,2% - жінки. У той же рік склад потерпілих від злочинних дій за результатами розгляду в судах кримінальних справ стосовно злочинів, скоєних проти життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканності мав такий розподіл: 40,9% жінок та 59,1% чоловіків [13]. Це свідчить про те, що «чоловіки є і тими людьми, що коять насильство, і тими, що найчастіше потерпають від нього. Жінки, своєю чергою, статистично рідше потерпають від насильство загалом, але вони становлять левову частку людей, що потерпають від насильства вдома, тоді як чоловіки, за статистикою, потерпають від насильства в публічному просторі. У певному, хоч і значно меншому відсоткові випадків жінки також вдаються до насильницьких дій»[1].

Протидія ґендерному насильству[ред. | ред. код]

Міжнародна акція «16 днів проти насильства»[ред. | ред. код]

Акція "16 днів проти насильства" щороку привертає увагу до проблеми ґендерного насильства. Вона ініційована Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства 1991 року. Дати акції символічно наголошують на цьому зв’язку між насильством проти жінок та правами людей: 25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок; 10 грудня – Міжнародний день прав людини. У ці 16 днів також входять інші важливі для демократичної спільноти дати: 1 грудня – Міжнародний день боротьби зі СНІДом, 2 грудня – Міжнародний день боротьби за скасування рабства, 3 грудня – Міжнародний день людей з інвалідністю, 5 грудня – Міжнародний день волонтера, 6 грудня – річниця масового вбивства у Політехнічній школі Монреаля. Майже кожний день від 25 листопада до 10 грудня означений фактами та аргументами стосовно того, що будь-які форми насильства (у громадській чи приватній сферах) є порушенням прав людини[14][15].

Україна приєдналася до акції 2001 року. Основні завдання акції “16 днів проти насильства”[14]:

  • привернути увагу громадськості до актуальної для українського суспільства проблеми подолання насильства в сім’ї;
  • активізувати  партнерський рух громадських організацій та державних органів щодо попередження насильства та захисту прав жінок в Україні;
  • сприяти утвердженню ненасильницької ідеології в територіальних громадах та в українському суспільстві в цілому.

Кампанія з протидії ґендерному насильству «Розірви коло»[ред. | ред. код]

Інформаційну кампанію з протидії ґендерному насильству «Розірви коло»[16] [17] реалізує Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні у рамках своєї програми «Комплексний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок та дівчат в Україні» у партнерстві із Міністерством соціальної політики за підтримки уряду Великої Британії.

У рамках кампанії проводяться інформаційні заходи, конкурси, знимаються відеоролики, розповсюджуються друковані матеріали, залучаються підтримкою зірок і ініціативних команд.

Проект реалізується в 10 регіонах України, а саме у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Львівській, Одеській, Харківській, Херсонській, та на підконтрольних Україні територіях Донецькій та Луганській областях. Проект спрямований на посилення національної системи попередження та реагування на ґендерно зумовлене насильство на загальнодержавному та регіональному рівнях для забезпечення умов, в яких більшість постраждалих від ґендерно зумовленого насильства зверталися б по допомогу та мали доступ до якісних послуг з особливою увагою до потреб постраждалих осіб.

Цілі проекту:

  1. Подальший розвиток соціального та інституційного середовища, що сприятиме досягненню «нульової» терпимості до насильства та викорінення насильства по відношенню до жінок в Україні;
  2. Забезпечення умов для того, щоб більшість потерпілих від ґендерно зумовленого насильства мали доступ до якісних послуг;
  3. Сприяння розбудові державної участі (з боку Уряду України) в існуючому механізмі та програмах реагування на ґендерно зумовлене насильство для забезпечення сталості послуг.

На сторінці в соціальній мережі UNFPA Ukraine є серія відеороликів “Не дрібниці у стосунках”, що пропагують відмову від стосунків з партнером(-кою), що здійснюють насильство стосовно свого партнера(-ки)[18].

ЯНеБоюсьСказати[ред. | ред. код]

#ЯНеБоюсьСказати (аналог MeToo) — всеукраїнський мережевий флешмоб-соціальна акція з висвітлення проблеми сексуального насильства над жінками в Україні, що поширився також в сусідні країни та набув міжнародного розголосу. Почавшись із посту в соцмережі, тег зібрав шквал особистих історій, виявивши масштаби замовчування проблеми сексуального насильства проти жінок в Україні. За результатами флешмобу його ініціаторка Настя Мельниченко видала посібник для підлітків з протидії сексуальному насильству під однойменною назвою.

Громадські організації в Україні[ред. | ред. код]

“Розрада”[19][ред. | ред. код]

“Розрада” є недержавним професійним центром практичної психології, який було створено в 1994 році.

Місія: Психологічна та соціальна допомога людям, яка базується на ідеях гуманістичної психології та ґендерної рівності, та розповсюдження соціально-психологічних знань.

Основні цілі:

  1. Розповсюдження ідей партнерства, мирного вирішення конфліктів та мирного співіснування, дотримання рівних прав та ґендерної рівності на всіх рівнях життя - від особистого та сімейного життя до життя суспільства в цілому.
  2. Підвищення громадської свідомості та розбудови громадянського суспільства. Сприяння соціальному, економічному та психологічному розвитку та незалежності жінок.
  3. Надання психологічної допомоги сім'ям, жінкам, парам та дітям - проведення індивідуальних та сімейних консультацій, груп підтримки, тренінгів. Щорічно фахівцями Центру надається більш ніж 1500 індивідуальних психологічних консультацій сім'ям, жінкам, дітям та підліткам.
  4. Розробка та впровадження сучасних навчальних та психологічних технологій та ресурсів для розповсюдження психологічних знань та технологій в Україні, навчання та передача знань та ресурсів практичним фахівцям та недержавним організаціям, які опікуються роботою з населенням, зокрема проблемою попередження та подолання насильства щодо жінок.
  5. Розповсюдження соціально-психологічної інформації для населення через видання популярних буклетів, пам'яток, брошур та інформаційні кампанії в ЗМІ.
  6. Проведення соціально-психологічних досліджень

Жіночі перспективи[20][ред. | ред. код]

Пріоритетні напрямки діяльності організації:

  1. ґендерна рівність
  2. Протидія домашньому насильству
  3. Протидія торгівлі людьми
  4. Підтримка організацій громадянського суспільства (ОГС)
  5. Сприяння у працевлаштуванні та підприємницькій діяльності осіб, що опинилися в складних життєвих обставинах
  6. Проведення соціологічних досліджень

“Ла-Страда Україна”[21][ред. | ред. код]

Місія діяльності Центру:

Громадська міжнародна правозахисна організація, яка працює для забезпечення ґендерної рівності, запобігання всім видам ґендерного насильства, зокрема насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та забезпечення прав дітей, сприяючи впровадженню міжнародних стандартів прав людини в усі сфери життя суспільства та держави.

Основні завдання організації:

  1. сприяння дотриманню прав людини, особливо жінок та дітей;
  2. сприяння просуванню українського суспільства в напрямку до утвердження ґендерної рівності у всіх соціальних сферах;
  3. сприяння запобіганню торгівлі людьми, інших проявів насильства, жорстокого поводження, особливо по відношенню до дітей;
  4. сприяння протидії сексуальній комерційній експлуатації дітей, їх взаємодії державних, недержавних, міжнародних організацій;
  5. сприяння проведенню експертизи законодавчих актів на предмет дотримання прав людини, ґендерної рівності в суспільстві, адекватності міжнародним документам та нормам;
  6. сприяння підвищенню рівня інформованості суспільства про права людини, досягнення ґендерної рівності в суспільстві, необхідність ліквідації усіх форм насильства та жорстокого поводження;

Чоловічі організації, спрямовані на подолання насильство[ред. | ред. код]

США - провідна країна у боротьбі з насильством, в ysq впроваджується велика кількість кампаній, метою яких є інформування населення та закликання до дій, що запобігають насильству. За останнє століття значна кількість таких організацій була заснована чоловіками, адже за статистикою Національної коаліції проти домашнього насильства, 25 % жінок зазнають домашнього насильства протягом життя[22].

У 1982 році в США була створена організація “Чоловіки проти насильства” (Men Stopping Violence)[23]. Місія - організувати чоловіків, щоб завершити насильство чоловіків проти жінок і дівчат через інноваційні тренінги, програми та адвокацію. Філософія - MSV вважає, що аналіз взаємозв'язку утисків має вирішальне значення для припинення насильства щодо жінок і дівчат. Ця віра свідчить про практику побудови відповідальності серед чоловіків і спільнот. Знання, інструменти та ресурси, розроблені компанією MSV, є ключовими у залученні та мобілізації чоловіків як каталізаторів змін, а також налагодженні взаємовідносин з програмами боротьби з насильством та іншими організаціями соціальної справедливості.

Після стрілянини у Політехнічній школі Монреаля 6 грудня 1989 року, під час якої злочинець Марк Лепін розстріляв 14 студенок та поранив 13 інших, задля захисту жінок від насильства в Канаді створена “Кампанія білої стрічки” (White Ribbon Campaign) у 1991 році, що зараз діє більш ніж у 60 країнах світу.

У 2008 році Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Пан Гі Мун запустив організацію UNiTE для припинення насильства щодо жінок і дівчат у всьому світі [24]. UNiTE закликає уряди, громадянське суспільство, жіночі організації, молодь, приватний сектор, засоби масової інформації та всю систему ООН об'єднати зусилля у боротьбі з глобальною пандемією насильства щодо жінок і дівчат. Ця кампанія базується на існуючих міжнародних правових та політичних рамках, а також спрямована на поєднання зусиль усіх офісів і агентств ООН, спрямованих на припинення насильства проти жінок.

Також “Заклик до чоловіків” [25]- це організація, заснована у 2016 році, з попередження насильства і поважний лідер з питань чоловічого ставлення, соціалізації чоловіків та їх перетину з насильством, а також запобігання насильству проти всіх жінок і дівчат. Організація інформує чоловіків у всьому світі про здорову, шанобливу чоловічу силу. Заохочує та сприяє здоровому, поважному чоловічому ставленню, запобігає насильству проти жінок, сексуальному насильству та переслідуванню, залякуванню та багато інших соціальних недугів.

У США колишній президент Барак Обама оголосив лютий 2011 року місяцем привернення уваги до насильства серед підлітків, які зустрічаються[26]. Квітень в Америці - місяць уваги до сексуального насильства[27], жовтень – до проблеми домашнього насильства[28].

Чоловічі організації  в Україні[ред. | ред. код]

4 березня 2009 року у Києві було оголошено про створення «Національної мережі чоловіків-лідерів проти насильства» в рамках Національної кампанії “Стоп насильству проти жінок!”. Відкриваючи захід, голова представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Джеремі Хартлі зазначив: «У 2009 році Організація Об’єднаних Націй у всьому світі відзначатиме Міжнародний жіночий день під гаслом «Жінки і Чоловіки: Спільно викорінимо насильство по відношенню до жінок»[29]. До Національної мережі чоловіків-лідерів проти насильства приєдналися Міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко, Президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка, Народний депутат України Олег Зарубінський, футболіст Київського «Динамо» Андрій Гусін, засновник видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович, народний артист України Богдан Бенюк та багато інших. Осередки ГО діють у Києві, Вінниці, Луганську, Ужгороді (контакти осередків[30]).

У 2009 році Організація Об’єднаних Націй у всьому світі відзначала Міжнародний жіночий день під гаслом «Жінки і Чоловіки: єднаймося заради припинення насильства щодо жінок»[30].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Маєрчик Марія, Плахотнік Ольга (2013). Гендероване насильство: між звичаєм і злочином. Гендер для медій: підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей. Київ: Критика. с. 151–164. 
  2. а б Марценюк, Тамара (9.12.2017). Гендерне насильство: що? де? коли? .: Ресурсний центр ГУРТ. gurt.org.ua. Процитовано 2019-04-12. 
  3. Марценюк, Тамара. Годі терпіти: усе про гендерне насильство проти жінок. Гендер в деталях. Процитовано 2019-04-12. 
  4. а б в г Кіммел М. (2003). Гендер насильства. Гендероване суспільство (Переклад з англ. С. Альошкіна). Київ: Сфера. с. 340–372. 
  5. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» 2866-IV від 07.01.2018. 
  6. Боряк, Олена (2013). Злочини і правопорушення в сфері статевого життя за архівними документами XVIII–XIX століть (випадки зґвалтувань і проституції). Етнографія статевого життя й тілесності. Київ: Центр культурно-антропологічних студій, ПАТ “ВІПОЛ”. с. 68–81. 
  7. Кримінальний кодекс України. 
  8. Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". 
  9. Кабінет міністрів України. Постанова від 22 серпня 2018 р. № 654 Київ Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі. 
  10. Марценюк, Тамара (2016-11-25). Проблема гендерного насильства: міжнародний досвід і Україна | Повага (uk). Процитовано 2019-04-12. 
  11. Потарська, Ніна. Чому в Україні бояться слова «гендер»?. www.radiosvoboda.org. Процитовано 2019-04-12. 
  12. Волосевич І., Коноплицька Т., Костюченко Т., Міханчук Д., Марценюк Т. (2014). Дослідження поширеності насильства щодо дівчат та жінок. Київ. 
  13. Кармазіна О. О., ред. (2015). Жінки і чоловіки в Україні. Статистичний збірник. Київ: Державна служба статистики України. 
  14. а б Kitsoft. Кабінет Міністрів України - 25 листопада в Україні розпочинається акція "16 днів проти насильства". www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 2019-04-12. 
  15. 16 дней против гендерного насилия. №4 (20) (Спецвыпуск “Гендерное насилие”). Информационно-просветительское издание “Я”. 2007. с. 18–19. 
  16. Розірви коло — СОЦIАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНОА ДОПОМОГА. rozirvykolo.org. Процитовано 2019-04-12. 
  17. Розірви коло. www.facebook.com. Процитовано 2019-04-12. 
  18. UNFPA Ukraine. YouTube (uk). Процитовано 2019-04-12. 
  19. "ROZRADA". www.rozrada.kiev.ua. Процитовано 2019-04-12. 
  20. Жіночі перспективи | Ещё один сайт на WordPress. women.lviv.ua. Процитовано 2019-04-12. 
  21. Ла Страда - Україна - Напрямки діяльності. www.la-strada.org.ua. Процитовано 2019-04-12. 
  22. NCADV | National Coalition Against Domestic Violence. ncadv.org (en-us). Процитовано 2019-04-12. 
  23. Men Stopping Violence — Working Together for a Change. menstoppingviolence.org. Процитовано 2019-04-12. 
  24. UNiTE to End Violence against Women campaign. UN Women (en). Процитовано 2019-04-12. 
  25. Mission/Vision. A Call To Men (en-US). Процитовано 2019-04-12. 
  26. Teen Dating Violence Awareness and Prevention Month | Youth.gov. youth.gov. Процитовано 2019-04-12. 
  27. Sexual Assault Awareness Month - I Ask. National Sexual Violence Resource Center (en). Процитовано 2019-04-12. 
  28. NATIONAL DOMESTIC VIOLENCE AWARENESS MONTH – October. National Day Calendar (en-US). 2015-03-24. Процитовано 2019-04-12. 
  29. UNICEF Ukraine - Медіа центр - Чоловіки-лідери об’єднались, щоб зупинити насильство щодо жінок. www.unicef.org. Процитовано 2019-04-12. 
  30. а б Стоп насильству! | Міжнародна Школа Рівних Можливостей. gender-ua.org. Процитовано 2019-04-12.