Гендриков Іван Симонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гендриков Іван Симонович
Гендриков Иван Симонович
Гендриков Іван Симонович
Портрет художника О.П.Антропова, 1768 р.
 
Освіта: Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург)
Народження: 1719(1719)
Смерть: 5 (16) травня 1778(1778-05-16)
село Рубіжне (нині Вовчанського району Харківської області)
Національність: росіянин
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Династія: Q4135238?
Батько: Гейнрих (Гендрик) Симон Леонтійович (1672—1728)
Мати: Скавронська (Сконоромська, Сковоронська, Сковронська) Христина Самуїлівна (1687—1729)
 
Військова служба
Звання: генерал-аншеф
Нагороди:
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла (Річ Посполита)

Гендриков (Гендрихов) Іван Симонович (*1719 — †16 травня 1778, Рубіжне (Вовчанський район))) — військовий та державний діяч Російської імперії, граф (1742), генерал-аншеф (1762), організатор проведення Елекції гетьмана Кирила Розумовського у Глухові в 1750 році.

Походження[ред. | ред. код]

Родина жила у Литві. Батько Симон Гейнрих (Гендрик) був селянином. Мати Христина Скавронська (Сконоромська, Сковоронська, Сковронська) — рідна сестра Скавронської Марти Самуїлівни, більш відомої, як Катерини I. Дід Самуїл Скавронський жив у Мінському воєводстві Великого князівства Литовського, а потім переселився у Маргенбург (нині Алуксне у Латвії).

В 1732 році І.Гендриков разом з братом прибули до Санкт-Петербурга, щоб вступити до шляхетського кадетського корпусу. Щоб мати статус шляхетного роду взяли прізвище від другого імені батька Гендриков.

Військова служба[ред. | ред. код]

По закінченні кадетського корпусу у 1736 році отримав звання капрал. У складі Воронезького піхотного полку брав участь в російсько-турецькій війні 1735—1739 років.

У 1737 році брав участь у штурмі Очаківської фортеці, за що отримав звання сержанта, а згодом — прапорщика. У 1741 році у званні капітана був зарахований до складу 1-го Московського піхотного полку.

Нова імператриця Єлизавета Петрівна в день власного коронування 25 липня 1744 року призначила свого двоюрідного брата капітан-поручиком Преображенського полку.

Після цього починається швидка кар'єра:

Відрядження в Глухів[ред. | ред. код]

16 січня 1750 р. прибув до Глухова з царською жалуваною грамотою «прошеніе в гетманы Кирилы Григорьевича» для обрання гетьманом Кирила Розумовського[1].

22 лютого 1750 року у Глухові граф І.Гендриков провів елекцію (обрання) останнього українського гетьмана без присутності Кирила Розумовського. За це отримав від українських старшини 10 тисяч рублів[2].

Окрім цих коштів, самочинно прихопив із української скарбниці ще 2 000 рублів. Однак імператриця Єлизавета Петрівна наказала повернути кошти до Колегії закордонних справ у Санкт-Петербурзі[3].

Служба при дворі[ред. | ред. код]

У 1750—1762 роках, як помічник графа Олексія Розумовського, завідував лейб-кампанією. В 1757 році отримав звання генерал-лейтенант. У квітні 1762 року імператор Петро ІІІ відправив його у відставку у званні генерал-аншефа[4].

Після приходу до влади Катерини II у липні 1762 року справи знову пішли вгору. За допомогу у сходженні на трон імператриця призначила І.Гендрикова шефом Кавалергардського корпусу.

Однак через два роки — у грудні 1764 р. був остаточно звільнений зі служби «для поправлення домашнього його стану», оскільки «через збільшення на ньому великого боргу не в змозі себе утримувати тут (тобто в Петербурзі) без крайнього собі розорення». При звільненні йому було подаровано 30000 рублів на сплату боргів.

На пенсії мешкав у Вовчанському повіті Харківщини. Тут йому належали великі маєтки, у яких жило понад 8000 душ чоловічої статі.

Похований у слободі Рубіжне (нині село Рубіжне Вовчанського району Харківської області), в спорудженому ним в 1769 році храмі Успіння Богородиці.

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружився з Єлизаветою (або Катериною) Сергіївною Бутурліною (? — 1784) — онукою генерал-аншефа Івана Івановича Бутурліна. У них народилось чотири сини та шість доньок:

  • Катерина (? — 1814) — дружина графа Матвія Федоровича Апраксіна (1744—1803), який для молодої дружини побудував відомий палац на Покровці у Москві;
  • Іван (? — 1801), полковник, секунд-ротмістр кінної гвардії;
  • Єлизавета Ізмайлова (1737—1779);
  • Софія Волконська;
  • Сергій (1754—1818) — полковник;
  • Варвара (1747—1817) — дружина сенатора Олексія Богдановича Челіщева (1744—1806);
  • Андрій — поручик лейб-гвардії Кінного полку;
  • Дмитро (1758—1762);
  • Олександра Голіцина (1759—1789)[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гуржій О. І. ГЛУХІВСЬКІ РАДИ 1750, 1763 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с.: іл. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Glukhivski_rady (останній перегляд: 03.07.2016)
  2. Белашов В. І. Глухів — столиця гетьманської і Лівобережної України: посібник до «Глухівського періоду» історії України (1708—1782 рр.) — Глухів, 1996. — С. 52-53.
  3. Усенко П. Г. ГЕНДРИКОВ Іван Симонович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с.: іл. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Gendrykov_I (останній перегляд: 03.07.2016)
  4. Федорченко В. И. Императорский Дом. Выдающиеся сановники. — Красноярск: Бонус, 2003. — Т. 1. — 672 с. — 3000 экз. — ISBN 5-7867-0048-8
  5. http://ru.rodovid.org/wk/Запись:302413 Родовід[недоступне посилання з травень 2019]

Джерела та література[ред. | ред. код]