Генерал-поручник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петлиця генерал-поручника армії УНР[1]
Генерал-поручник артилерії імператорської армії Росії

Генера́л-пору́чник — військове звання генеральського складу в Збройних силах Української Народної Республіки (Дієва Армія УНР), Української Галицької армії (УГА) та Української Національної армії (УНА) у 1918–1920 роках. Друге за ступенем генеральське звання після генерал-хорунжого, і нижче за звання генерал-полковника. У березні 1920 року в Армії УНР було запроваджено одностайні військові ступені, кожен з яких мав свою петлицю — відзнаку на комірі.[2]

Також, військове звання в армії Московського царства (рос. генерал-поручик), що з'явилося у середині XVII століття. Перша згадка відноситься до 1659 року, коли Микола Бауман отримав це звання за участь у Конотопській битві[3]. У відповідності до Табеля про ранги, військовий чин III класу. Відсутній у таблиці звань 1722 року[4], замінений чином генерал-лейтенанта, що відповідав чинам віце-адмірала і таємного радника.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Наказ Головної управи війська УНР (ГУВУНР) ч. 16 від 30 березня 1920 р.
  2. Ранґи військові // Енциклопедія українознавства… — Т. 7. — С. 2467.
  3. Николай Бауман служил России (рос.)
  4. Офицерские чины по табели о рангах 1722 г. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]