Геноцид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Геноци́д (од грец. γένος — род, плем'я та лат. caedo — убиваю) — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій належать:

а) вбивство членів цієї групи;
b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
c) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

В Україні згідно з Кримінальним кодексом від 2001 року є стаття 442. Геноцид:[1]

  1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, — карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
  2. Публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів — караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років.

Геноцид — крайня форма дискримінації.

З 1948 геноцид вважається міжнародним злочином, але у обмеженому розумінні (Конвенція, Стаття II). Офіційна політика винищення у Радянському Союзі за класовим чи соціальним походженням (куркулів, офіцерів тощо) була частково винесена за дужки цього означення геноциду. Проте в початковій версії Конвенції (1946 р.) визначення геноциду включало також злочини, здійснені з політичних мотивів, але в подальшому вони були вилучені під тиском Радянського Союзу через побоювання Сталіна перед відповідальністю[2].

Разом з тим за часів Сталіна щодо українців проводилися цілеспрямовані дії з метою їх повного або часткового знищення (або знешкодження) саме за етнічними (національними) мотивами[3].

Слово винайдене Рафалом Лемкіном у 1943-му році. Воно походить з грецької γένος (genos — родина, сім'я, плем'я — саме як в «генетика» тощо) та латинської caedere (вбивати — так, як і в суїцид, екоцид, «пестицид» тощо).

Проте, хоча суть геноциду полягає в умислі злочинців будь-яким способом знищити окремі групи населення чи цілих народів за расовими, національними, політичними або релігійними мотивами, від інших масових вбивств людей це поняття відрізняє саме наявність зазначених мотивів злочинців.

Інше тлумачення міжнародного визначення геноциду[ред.ред. код]

Існує й інше розуміння геноциду, яке відрізняється від попереднього тим, що не надає такого великого значення мотивам геноцидодіїв, а спирається на дії та їхні наслідки — знищення спільноти чи її частини. Різнобій у тлумаченні геноциду призводить до застосування інших термінів на позначення реальних історичних подій. Одним з них є «етноцид»[4]. Існують також відмінності тлумачення геноциду між різними країнами, особливо між тими, що є правонаступниками держав, влада яких вчиняла геноцид, та тими, людність яких зазнала геноциду. Крім цього існують суттєві відмінності в оцінці певних дій та їхніх наслідків з погляду історичних наук і з погляду юридичного.

Приклади геноциду[ред.ред. код]

Етимологія[ред.ред. код]

Рафал Лемкін у своїй праці “Axis Rule in Occupied Europe”(1944), ввів термін "геноцид", комбінуючи грецькі “Genos” (γένος) – «народ» і латинське “cīdere”– «вбивати».[5]

Лемкін визначає геноцид наступним чином:

“Взагалі кажучи, геноцид не обов'язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп, з метою їх знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров'я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп”.

У преамбулі до Конвенції про геноцид ("CPPCG") зазначається, що випадки геноциду мали місце протягом всієї історії[6], але терміна «геноцид» не існувало, доки Лемкін не ввів його і на Нюрнберзькому судовому процесі не почалося переслідування осіб, винних у Голокості, який Організація Об'єднаних Націй визначила як злочин геноциду в рамках міжнародного права в Конвенції про геноцид.

Під час інтерв'ю з Лемкіним, інтерв'юер запитав його про те, як він зацікавився геноцидом. Він відповів: ".. Я зацікавився темою

геноциду тому, що він траплявся багато разів. Це сталося з вірменами, після цього Гітлер почав діяти”[7][8].

Лемкін також близький родич жертв геноциду, він втратив 49 родичів під час Голокосту. Тим не менш, його робота з визначення геноциду як злочину належить до 1933 року, і це було викликано Сумаїльскою різаниною в Іраку.[9]

Геноцид як злочин[ред.ред. код]

Міжнародне право[ред.ред. код]

Бухенвальд не був табором знищення, хоча йому приписують величезне число смертей

Після Голокосту, який було скоєно нацистською Німеччиною та її союзниками до і під час Другої світової війни, Лемкін успішно агітував за загальне визнання міжнародних законів, що визначають і забороняють геноцид. У 1946 році перша сесія Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, яка підтвердила, що геноцид є злочином за міжнародним правом, але не містила юридичного визначення цього злочину. У 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про запобігання і покарання за злочини геноциду (CPPCG), яка визначила злочин геноциду вперше.[10]

“CPPCG” була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 і вступила в силу 12 січня 1951 (резолюція 260 (III)). Вона містить міжнародно визнане визначення геноциду, яке було включене до національного кримінального законодавства багатьох країн, і також знайшло відображення в Римському статуті Міжнародного кримінального суду.

Стаття II Конвенції визначає геноцид як:

...будь-яку з наступних дій, скоєних з наміром знищити,

повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

(А) вбивство членів такої групи;

(Б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

(В) навмисне створення для групи таких умов життя, які розраховані на фізичне знищення її в цілому або в частині;

(Г) заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;

(Д) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.

Перший проект Конвенції включав політичні вбивства, але ці положення були вилучені через наступні заперечення з боку деяких країн, включаючи СРСР, постійного члена Ради Безпеки, на знак політичного та дипломатичного компромісу.[11][12]  СРСР стверджував, що визначення, що зазначені в Конвенції, повинні слідувати етимології терміна[12] і, можливо, боявся більшої міжнародної уваги до власної «великої чистки»[11]. Інші країни побоювалися, що занесення політичних груп до дефініції призведе до міжнародного втручання у внутрішню політику[12]. Однак провідний учений з питань геноциду William Schabas стверджує: "Ретельний розгляд не підтверджує популярне в літературі твердження, що спротив включенню політичного геноциду була радянською махінацією. Радянські погляди поділяла низка інших держав, для яких важко встановити будь-який географічній або соціальний спільний знаменник: Ліван, Швеція, Бразилія, Перу, Венесуела, Філіппіни, Домініканська Республіка, Іран, Єгипет, Бельгія і Уругвай. Виключення політичних груп обстоювалося неурядовими організаціями, Всесвітнім єврейським конгресом, що відповідало баченню природи злочину геноциду Рафаелем Лемкіним".[13]

Мета та сфера застосування Конвенції була пізніше описана Радою Безпеки Організації Об'єднаних Націй таким чином:

Конвенція була прийнята для гуманітарних і цивілізаційних цілей. Вони  полягають у забезпеченні існування певних людських груп і підтвердженні елементарних принципів гуманності та моралі. Відповідно до неї, правові зобов'язання утримуватися від геноциду визнані як “ergaomnes” – «відносно усіх».

Коли була складена Конвенція, передбачалося, що вона буде поширюватися не тільки на існуючі тоді форми геноциду, а й на “будь-які способи, які можуть бути розвинені в майбутньому, з метою знищення фізичного існування групи людей".[14] Як підкреслюється в преамбулі Конвенції, геноцид знайшов своє місце у всіх періодах історії і має еволюціонуючий характер.

Конвенція повинна тлумачитись добросовісно,відповідно до загальноприйнятого значення її положень, в необхідному контексті, у світлі об’єкта і цілей. Крім того, текст Конвенції слід тлумачити таким чином, щоб мало сенс і значення кожне слово. Жодне словоне може бути знехтуване або розглянуте як зайве, якщо це не є абсолютно необхідним для цілісного прочитання всіх положень загалом.[15]

Геноцид є злочином відповідно до міжнародного права, незалежно від "чи відбувається він у мирний або у воєнний час" (ст. I). Таким чином, незалежно від контексту, в якому геноцид відбувається, він є караним міжнародним злочином.


Комісія експертів ООН, яка вивчала порушення міжнародногогуманітарного права, що вчинені на території колишньої Югославії.[16]

Конкретні положення[ред.ред. код]

"Намір знищення"[ред.ред. код]

У 2007 Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), виступив у своєму рішенні проти Джоргіча. Німеччина: «На час, коли заявник скоїв діяння у 1992 році, більшість дослідників дотримувались думки, що «намір геноциду знищити групу», відповідно до статті 220a Кримінального кодексу, має бути спрямований на біологічно-фізичне знищення захищеної групи. Проте, значна кількість дослідників дотримувалась думки, що поняття знищення групи у буквальному значенні є ширшим, ніж біологічно-фізичне знищення, і включає також знищення групи як соціальної спільноти.[17]

У тій же постанові ЄСПЛ розглянув низку міжнародних і внутрішньодержавних судових рішень. Він зазначив, що Міжнародний кримінальний трибунал, що діяв у Югославії, та Міжнародний Суд погодився з вузькою інтерпретацією, що біолого-фізичне знищення було необхідне, щоб кваліфікувати дії як геноцид. ЄСПЛ також зазначив, що на момент винесення його рішення, окрім судів Німеччини, яка сприйняла широкий підхід до розуміння геноциду,були лише поодинокі випадки кримінального переслідування за геноцид на національному рівні у інших Державах-учасницях Конвенції, а також, що "Немає повідомлень про справи, у яких національні суди встановили б умисне знищення групи і, відповідно, вину у геноциді, тобто, коли б «намір знищити» стосувався лише фізичного або біологічного знищення, або коли б він передбачав також знищення групи як соціальної спільноти".[18]


"Частково"[ред.ред. код]

Жертви геноциду вірмен

Фраза "в цілому або частково" стала предметом численних дискусій між вченими міжнародного гуманітарного права.[19] Міжнародний кримінальний трибунал Югославії виявив у ”Prosecutor v. RadislavKrstic – TrialChamber I – Judgment – IT-98-33 (2001) ICTY8 (2 August 2001)[20]”, що геноцид мав місце. У ”Prosecutor v. RadislavKrstic – AppealsChamber – Judgment – IT-98-33 (2004) ICTY 7” (19 квітня 2004)[21] в пунктах 8, 9, 10 і 11 було розглянуто питання про «частковість» і виявлено, що частина повинна бути суттєвою досить суттєвою від всієї групи людей. Мета Конвенції про геноцид – запобігання навмисного знищення цілих людських груп, і частина, що є об’єктом посягання, повинна бути досить значна, щоб впливати на групу в цілому». Апеляційна палата вникає в подробиці про інші випадки і думки поважних коментаторів Конвенції, щоб пояснити, як вони прийшли до цього висновку. Судді продовжують у пункті 12, ”Визначення того, чи є цільова частина групи настільки істотною, щоб відповідати зазначеним вимогам, залежить від кількох умов. Чисельність цільової частини групи є необхідною і важливою відправною,хоча і не в усіх випадках кінцевою точкою розслідування. Кількість жертв повинна бути оцінена не тільки в абсолютному вираженні, але й у відношенні до загального розміру всієї групи. На додаток до чисельності постраждалої частини слід звернути увагу назначущість представників цієї частини. Якщо ця частина групи є символічна для загальної групи, або має важливе значення для їївиживання, то ця частина кваліфікується як ”істотна” у розумінні статті 4 [Статуту Трибуналу]."[22][23] У пункті 13 судді підняли питання про доступ злочинців до жертв: Історичні приклади геноциду також передбачають, що слід взяти до уваги сферу діяльності та можливості контролю, що належать злочинцям... Намір знищити, що формується у них, завжди буде обмеженим наявною у них можливістю. Хоча сам по собі цей фактор не свідчить, чи є істотною група жертв, у поєднанні з іншими факторами він може допомогти аналізу.[21]

Набуття чинності Конвенції про геноцид[ред.ред. код]

Конвенція набула чинності на міжнародному рівні 12 січня 1951 після того, як мінімум 20 країн стали її учасницями. У той час, однак, тільки два з п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН стали учасниками договору: Франція і Китайська Республіка. Радянський Союз ратифікував у 1954 році, Великобританія в 1970 році і Сполучені Штати в 1988 році, Китайська Народна Республіка у 1983 р. Ця тривала затримка у підтримці Конвенції з боку найбільш могутніх країн світу робила Конвенцію слабкою протягом більше чотирьох десятиліть. Тільки в 1990-і роки міжнародне право про злочин геноциду набуло повноцінної сили.

Рада Безпеки ООН про геноцид[ред.ред. код]

Резолюція №1674, прийнята Радою Безпеки Організації Об'єднаних Націй від 28 квітня 2006 року, "підтверджує положення пунктів 138 і 139 підсумкового документа Всесвітнього саміту 2005 року, що стосуються відповідальності щодо захисту народів від геноциду, військових злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності".[24] Після резолюції Рада почала діяти в напрямку захисту цивільних осіб під час збройному конфлікті.[25]

Національне право[ред.ред. код]

Відтоді як Конвенція набула чинності в січні 1951 р. близько 80 держав-членів Організації Об'єднаних Націй прийняли законодавство, що інкорпорує положення CPPCG в їх національне право.[26]

Критика CPPCG й інші визначення геноциду[ред.ред. код]

Вільям Шабас припустив, що постійний орган, який, як це рекомендовано у звіті Уїтакера, контролював биімплементацію Конвенції про геноциді вимагав від держав надавати звіти про впровадження Конвенції (наприклад, як ті, що були включені в Факультативний протокол Організації Об'єднаних Націй до Конвенції проти катування), зробить Конвенцію більш ефективною.[27]

В 1998 Курт Джонассон і Карін Бйорнсон заявили, що CPPCG був дипломатичним компромісом. Таким чином формулювання договору не підходить в якості дослідницького інструменту, і, хоча воно використовується для цієї мети, з огляду на наявність у нього міжнародно-правової достовірності, якої бракує аналогам, проте існують і інші дефініції. Джонассон і Бйорнсон продовжують стверджувати, що жодне  альтернативне визначення не отримало широкої підтримки в силу різних причин.[28]

Джонассон і Бйорнсон припускають, що жодне загальноприйняте визначення геноциду не з'явилося тому, що вчені скорегували свою увагу, щоб підкреслити різні періоди і знайшли доцільним використовувати кілька різних визначень, щоб допомогти їм інтерпретувати події. Наприклад, Франк Чолк і КуртДжонассон вивчали всю людську історію, в той час як Лео Купер і РД Руммель у більш ранніх роботах – тільки 20-те століття, і ХеленФейн, БарбараХарфф і ТедГурр вивчали події після Другої світової війни. Джонасон і Бйорнсон критикують деякі з цих досліджень, стверджуючи, що вони занадто експансивні, і роблять висновок, що академічна дисципліна, що досліджує геноцид, занадто молода, щоб мати принцип роботи, на якому будується академічна парадигма[28].

Виключення соціальних та політичних груп як жертв геноциду в дефініції Конвенції критикується деякими істориками та соціологами. Зокрема, М. Хасан Какар у своїй книзі «Радянське вторгнення та відповідь Афганістану», 1979-1982[29] стверджує, що міжнародне визначення геноциду занадто обмежене[30], і те, що воно повинно включати політичні групи чи інші групи, які визнаються такими нападниками, і цитує Чака та Джонасон: "Геноцид – це форма одностороннього масового вбивства, в яких держава або інша влада має намір знищити групу, де держава та її члени визначаються злочинцями.[31] "У той час, як існують різні визначення терміну, Адам Джонс стверджує, що більшість дослідників геноциду вважають, що "намір знищити" є обов’язковою умовою кваліфікації акту геноциду і що зростає визнання щодо включеннякритерію фізичного знищення.[32]

Барбара Харфф і Тед Гурр визначають геноцид, як "заохочення і здійснення заходів з боку держави або її агентів, що призводять до знищення значної частини групи ... [коли] групажертв визначається, насамперед, за допомогою національних ознак, тобто, етнічного походження, релігії чи національності[33]. "Харфф і Гурр також розрізняють геноцид і політицид за ознаками, за якими членів групи ідентифікує держава. У випадку геноциду, переслідувані групи визначаються, насамперед, з точки зору їх національних ознак, тобто, етнічного походження, релігії чи національності. У випадку політициду групи потерпілих визначаються в першу чергу з точки зору їх ієрархічного становища чи політичної опозиції щодо режиму чи домінуючої групи.[34][35] Даніель Д. Полсбі і Дон Б. Кейтс молодший стверджують, що "... ми підтримуємо Харффове розрізнення між геноцидом і «погромом», які вона описує як короткоживучі напади натовпу, які не дивлячись на часте потурання з боку влади, рідко триває довго. Якщо насильство триває протягом досить довгого періоду, Харфф стверджує, що різниця між потуранням і співучастю зникає".[36][37]

За Раммелем, геноцид має 3 різних значення. Звичайний сенс - вбивство людей урядом через їх національну, етнічну, расову чи релігійну приналежність. Правовий зміст геноциду відноситься до міжнародного договору:«Конвенції про запобігання та покарання злочину геноциду». Це також включає в себе не тільки вбивства, а й ліквідації груп, шляхом запобігання дітородіння, або насильну передачу дітей з однієї групи в іншу. Узагальнений зміст геноциду схожий на звичайне значення, але також включає в себе вбивства урядом політичних опонентів чи інакші умисні вбивства. Щоб уникнути плутанини щодо значення терміна, Раммель для третього варіанту розуміння створив термін «Демоцид».[38]

Підкреслюючи можливості державних і недержавних суб'єктів вчиняти геноцид в 21-му столітті (наприклад, у державах, що розпадаються, або придбання зброї масового знищення недержавними суб'єктами), Адріан Галлахер визначає геноцид, як: «Ситуацію, коли носій колективної влади (зазвичай держава) цілеспрямовано використовує опору своєї влади, щоб реалізувати процес знищення групи (як вона визначається злочинцем), в цілому або в значній частині, залежно від відносного розміру групи».[39] Визначення передбачає центральне місце наміру, багатовимірне розуміння знищення, розширює визначення групової ідентичності порівняно з визначенням 1948 р., а також стверджує, що має бути знищена істотна частина групи перш ніж це може бути класифіковано як геноцид (залежно від відносного розміру групи).

Основною критикою щодо реакції міжнародної спільноти на геноцид в Руанді було те, що вона реагувала на наслідки подій, замість того, щоб попередити їх. Міжнародне співтовариство розробило механізм для судового переслідування осіб, винних у геноциді, але не проявило волі до втручання у припинення геноциду. Критики вказують щодо в Дарфурі: якщо і припустити, що хтось буде визнаний винним у геноциді після цього конфлікту шляхом розслідування в Міжнародному кримінальному суді або в ad hoc Міжнародному кримінальному трибуналі, це лише підтвердить зазначене враження.

Міжнародне розслідування геноциду[ред.ред. код]

За участю спеціальних трибуналів[ред.ред. код]

Нуон Чеа, головний ідеолог червоних кхмерів, до Камбоджійского геноцидного трибуналу 5 грудня 2011.

Від усіх підписантів Ковенції вимагається запобігати і карати акти геноциду, як в мирний, так і у воєнний час, хоча деякі перешкоди роблять реалізацію цих вимог складною. Зокрема, деякі з підписантів, а саме, Бахрейн, Бангладеш, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, США, В'єтнам, Ємен і колишня Югославія, підписали договір з умовою, що без їх згоди проти них до Міжнародного Суду не може бути подано ніяких претензій з приводу геноциду.[40] Незважаючи на офіційні протести з боку інших підписантів (зокрема, Кіпру та Норвегії) щодо етичних та правових підстав цих застережень, імунітет від судового переслідування, що вони надають, застосовується час від часу, як у випадку, коли Сполучені Штати відмовилися визнавати можливість висунення звинувачень у геноциді проти них колишньою Югославію після війни в Косово 1999 р.[41] Прийнято вважати, що, принаймні з часів Другої світової війни, геноцид є незаконним відповідно до звичаєвого міжнародного права як імперативна норма, так само, як і відповідно до міжнародного договірного права. Акти геноциду, як правило, загалом важко довести в ході судового переслідування, тому що потрібно встановити зв’язок відповідальності. Міжнародні кримінальні суди і трибунали працюють в першу чергу тому, що відповідні держави нездатні або не бажають переслідувати злочини такої величини самі.

Нюрнберзький трибунал (1945-1946)[ред.ред. код]

Через загальне визнання у міжнародному праві, яке з підписанням Конвенції про запобігання та покарання за злочин геноциду в 1948 році визначило та заборонило геноцид, злочинці, які були притягнуті до відповідальності після війни в міжнародних судах за участь у Голокості, були визнані винними у скоєнні злочинів проти людяності та інших більш конкретних злочинів, таких як вбивства. Тим не менше, Голокост за загальним визнанням був геноцидом і термін, запропонований за рік до того Р. Лемкіним[42], з’явився у обвинувальному висновку щодо 24 нацистських лідерів, у його графі 3, де говориться, що всі обвинувачені "проводили умисний і систематичний геноцид, а саме, знищення расових і національних груп ... »[43]

Міжнародний кримінальний трибунал щодо Югославії (з 1993 по теперішній час)[ред.ред. код]

Кладовище в Сребрениці-Потокар - Меморіал і цвинтар жертв Геноциду
Хлопчик ,біля могили протягом похорони жертв геноциду (2006)

Термін Боснійський геноцид використовується щодо геноциду, вчиненого сербськими силами у Сребрениці у 1995 р, або щодо етнічних чисток, що мали місце протягом боснійської війни 1992-1995 р.р.[44] У 2001 році Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії (МТКЮ) вирішив, що різанина 1995 року[45] в Сребрениці була актом геноциду.[46] 26 лютого 2007 р. Міжнародний Суд у справі щодо боснійського геноциду підтримав рішення МКТЮ, що різанина в Сребрениці та Жепиє визнається геноцидом, але також виявив, що сербський уряд не брав участі в більш широкому геноциді на території Боснії і Герцеговини під час війни, як це стверджував уряд Боснії.[47]

12 липня 2007 р. Європейський суд з прав людини при відхиленні апеляції Ніколи Джоргіча на його засудження за геноцид німецьким судом (Jorgic v. Germany) зазначив, що широке тлумачення геноциду німецьких судів з тих пір були відхилені міжнародними судами, які розглядали аналогічні справи.[48][49][50] ЄСПЛ також зазначив, що в 21-му столітті "більшість учених дотримується думки, що етнічні чистки], як вони були проведені сербськими силами в Боснії і Герцеговині, щоб вигнати мусульман і хорватів з їхніх будинків, не є геноцидом. Тим не менш, є також значне число вчених, які вважають, що ці акти були геноцидом."[51] Близько 30 особам були пред'явлені звинувачення за участь у геноциді або співучасті в геноциді на початку 1990-х років у Боснії. На сьогодні, після кількох угод про визнання вини і кількох обвинувальних вироків, що були успішно оскаржені в апеляції, двоє чоловіків, Vujadin Popović та Ljubiša Beara, були визнані винними у вчиненні геноциду, Здравко Толимир був визнаний винним у скоєнні геноциду та змові з метою здійснення геноциду, а два інших , Радислав Крстич і Драго Ніколіч, були визнані винними в пособництві і підбурюванні до геноциду. Троє інших були визнані винними в участі в геноцидах в Боснії німецькими судами, один з яких, Нікола Джоргич, програв скаргу на свій обвинувальний вирок в Європейському суді з прав людини. Ще вісім осіб, колишніх членів боснійсько-сербських сил безпеки, були визнані винними в геноциді в Державному суді Боснії і Герцеговини. Слободан Милошевич, як колишній президент Сербії і Югославії, був найстаршим політичним діячем, поставшим перед судом в МТКЮ. Він помер 11 березня 2006 року в ході судового розгляду, де він був звинувачений у геноциді або співучасті в геноциді на територіях в межах Боснії і Герцеговини, тож вирок не був ухвалений. У 1995 році МТКЮ видав ордер на арешт боснійських сербів Радована Караджича і Ратко Младича на підставі кількох звинувачень, включаючи геноцид. 21 липня 2008 р. Караджич був заарештований в Белграді, на даний час він в Гаазі, де його судять і за інші злочини.[52] Ратко Младич був заарештований 26 травня 2011 р. сербською спеціальною поліцією в Лазарево, Сербія.[53]

Міжнародний кримінальний трибунал у Руанді (з 1994 по теперішній час)[ред.ред. код]

Див. також: Геноцид у Руанді
Жертви геноциду в Руанді

Міжнародний трибунал щодо Руанди (МКТР)– це суд під егідою Організації Об'єднаних Націй, створений для судового переслідування за злочини геноциду, вчинені в Руанді у квітні 1994 року, починаючи з 6 квітня. МКТР був створений 8 листопада 1994 Радою Безпеки Організації Об'єднаних Націй, щоб судити людей, відповідальних за акти геноциду та інші серйозні порушення міжнародного права, виконані на території Руанди, або в сусідніх державах, з 1 січня до 31 грудня 1994 року. До цих пір МКТР закінчив дев'ятнадцять розслідувань і визнав винними двадцять сім обвинувачених. Станом на 14 грудня 2009 року ще двоє людей були звинувачені і засуджені за свої злочини. Ще двадцять п'ять чоловік все ще перебувають під судовим слідством. Двадцять одна людина очікує суд під вартою, ще двоє додалися 14 грудня 2009 р. Десять людей досі перебувають на волі.[54] Перший судовий процес, над Жан-Полем Акайесу, почався в 1997 р., а вже в жовтні 1998 року Акайесу був засуджений до довічного ув'язнення , а Жан Камбанда (тимчасовий прем'єр-міністр), визнав себе винним.

Надзвичайні палати в судах Камбоджі (з 2003 по теперішній час)[ред.ред. код]

Кімнати музею Туол Сленг містять тисячі фотографій, зроблених червоними кхмерами, фотографували своїх жертв.
Черепи в Чуенг Ек.

Червоні кхмери на чолі з Пол Потом, Та Моком та іншими лідерами організували масове вбивство ідеологічно переслідуваних груп. Загальне число жертв оцінюється приблизно в 1,7 млн камбоджійців між 1975-1979, у тому числі від рабської праці.[55]

6 червня 2003 між урядом Камбоджі і Організацією Об'єднаних Націй була досягнута домовленість про створення надзвичайних палат в судах Камбоджі (ЧПСК), які будуть зосереджуватися виключно на злочинах, вчинених найвисокопоставленішими чиновниками червоних кхмерів[56]. Судді дали присягу на початку липня 2006 року.[57][58][59]

Звинувачення в геноциді пов'язані з вбивствами в'єтнамських і тямських меншин Камбоджі, які за оцінками складають десятки тисяч убивств і більше.[60][61]

Слідчим суддям 18 липня 2007 р. були представлені імена п'яти можливих підозрюваних.[57][62]

  • Канг Кек Ієу був офіційно звинувачений у

військових злочинах і злочинах проти людяності. Був затриманий трибуналом 31 липня 2007 , пізніше засуджений за звинуваченнями у військових злочинах і злочинах проти людяності 12 серпня 2008.[63] Його скаргу на його засудження за військові злочини і злочини проти людяності було відхилено 3 лютого 2012, і він відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі.[64]

  • Нуон Чеа, колишній прем'єр-міністр, був

засуджений за звинуваченням у геноциді, військових злочинах, злочинах проти людяності і низці інших злочинів. Згідно з законодавством Камбоджі 15 вересня 2010 він був переведений в розпорядження ЧПСК 19 вересня 2007. Суд щодо нього, який ще триває, почався 27 червня 2011.[65][66]

  • Хіу Самфан, колишній глава держави, був

засуджений за звинуваченням у геноциді, військових злочинах, злочинах проти людяності і низці інших злочинів, передбачених камбоджійським правом 15 вересня 2010. Він був переведений в розпорядження ЧПСК 19 вересня 2007. Суд над ним триває, почавшись 27 червня 2011.[65][66]

справ, був засуджений за звинуваченням у геноциді, військових злочинах, злочинах проти людяності і низці інших злочинів згідно із законодавством Камбоджі 15 вересня 2010. Він був переведений в розпорядження ЧПСК 12 листопада 2007. Його судовий процес розпочався 27 червня 2011 року і закінчився смертю 14 березня 2013. Він не був засуджений.[65][66]

  • Іенг Тіріт, колишній міністр з соціальних

питань і дружина Іенга Сари, була засуджена за звинуваченням у геноциді, військових злочинах, злочинах проти людяності і низці інших злочинів. Згідно із законодавством Камбоджі 15 вересня 2010 вона була переведена в розпорядження ЧПСК. 12 листопада 2007, справу проти неї було припинено в очікуванні оцінки стану здоров'я.[66][67]

Між деякими юристами-міжнародниками і камбоджійським урядом виникали розбіжності з приводу того, чи мають  бути піддані Трибуналу які-небудь інші люди.[62]

Міжнародний кримінальний суд[ред.ред. код]

Починаючи з 2002 року, Міжнародний кримінальний суд може здійснювати свою юрисдикцію, якщо національні суди не хочуть або не в змозі розслідувати геноцид, виступаючи таким чином "судом останньої інстанції», залишаючи основну відповідальність за здійснення юрисдикції щодо ймовірних злочинців окремим державам. Через проблеми США з визнанням юрисдикції МКС Сполучені Штати бажають продовжувати використання спеціально скликаних міжнародних трибуналів для таких розслідувань і потенційних переслідувань.[68][69]

Геноцид українців[ред.ред. код]

Стосовно української людності політика геноциду й етноциду активно здійснювалася у ХХ ст. Ознаки геноциду мають дії урядів різних країн стосовно кримських татар, українських німців, українських поляків, українських циган, українських греків, українських болгар, українських росіян. Але наймасовішим було вбивство голодом етнічних українців СРСРУРСР та РРФСР) у 1932–1933 роках. Це тривалий час замовчувалося і не визнавалося. Тепер про нього більше дізналися широкі верстви українського суспільства. Голодомор поволі визнається іншими націями саме геноцидом. Інший геноцид на території Європи, що призвів до масових жертв, вчинено стосовно євреїв, зокрема українських євреїв. Він відбувався в інший спосіб (розстріл, спалення) і відомий як «голокост». Отже, обидва наймасовіші геноциди у Європи ХХ ст. відбувалися на території сучасної України стосовно українських громадян (української нації)[70].

Сучасна Російська Федерація (на відміну від Німеччини й Польщі) не визнає злочинних дій уряду Радянського Союзу стосовно українців. Антиукраїнська політика в різних суспільно-політичних умовах за різних міжнародно-політичних обставин проявляється по-різному: раніше — у цілеспрямованій організації голодомору, тепер — в його невизнанні.[71].

Коріння геноциду[ред.ред. код]

Коренями геноциду є уявлення про від природи дану чи історично сформовану суспільну нерівність етнічних, расових, релігійних, культурних, мовних, територіальних, соціально-класових та інших груп і спільнот, а також бажання збільшити життєво важливий природний чи суспільний ресурс однієї спільноти (групи) за рахунок іншої. Одні народи вважаються богообраними, історичними, месіанськими, призначеними для панування над іншими, інші — небогообраними, неісторичними, немесіанськими, призначеними для підлеглості іншим. На основі таких уявлень будуються різні ідеї, гіпотези, концепції, теорії, вчення, що обґрунтовують правомірність, доцільність чи необхідність знищення в той чи інший спосіб певної суспільної групи, виправдовують і схвалюють геноцид[72].

Історія геноциду[ред.ред. код]

Історія геноциду — 1) напрямок історичних досліджень, що розвивається в Україні і світі, 2) реальні події суспільного буття, що класифікуються як явище геноциду. Геноцид здійснювався в різних частинах світу і в різні часи. Упродовж останніх 100 р. до найчисельніших жертв геноцид призвів на територіях тоталітарних політичних режимів (зокрема, в умовах нацистської Німеччини, комуністичних СРСР, Китаю, Кампучії, під час правління Саддама Хусейна в Іраку, в Туреччині в часи Першої світової війни). Упродовж останніх десятиліть, у 1980–1990 рр. геноцид учинявся під час т. зв. «етнічних воєн» та «етнічних чисток» в Африці, Азії й Європі. Найближчі до України території, де нещодавно провадилася політика геноциду — боснійсько-герцеговинська частина колишньої СФРЮ та кавказький регіон колишнього СРСР. Одним із напрямів зовнішньої політики України є запобігання геноцидові[73].

Гібридний геноцид[ред.ред. код]

«Цей геноцид не супроводжується масовими розстрілами, але супроводжується примусом людей до депортації, порушенням їх ключових прав і повним безправ'ям перед державною машиною», - Айдер Муждабаев, заступник головного редактора кримськотатарського телеканалу ATR.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. *КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. // Голос України від 19.06.2001 — № 107
  2. Robert Gellately, Ben Kiernan: The Specter of Genocide: Mass Murder in Historical Perspective. Cambridge University Press, 2003, s. 267. ISBN 0-521-52750-3.
  3. Верховна Рада визнала Голодомор 1932-33 років в Україні геноцидом. — Радіо Свобода, 28.11.2006
  4. Див.: С. 201. http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=2296
  5. genocide in the Oxford English Dictionary, 2nd ed.—"1944 Шаблон:Small caps Axis Rule in Occupied Europe ix. 79 By ‘genocide’ we mean the destruction of a nation or of an ethnic group."
  6. Office of the High Commissioner for Human Rights. Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide Archived травень 2, 2008 на сайті Wayback Machine.
  7. Video interview with Raphael Lemkin - CBS News // YouTube
  8. Stanley, Alessandra (Apr 17, 2006). A PBS Documentary Makes Its Case for the Armenian Genocide, With or Without a Debate. New York Times. Процитовано Aug 7, 2012. 
  9. William Korey, "Raphael Lemkin: 'The Unofficial Man'," Midstream, June–July 1989, p. 45–48
  10. Rubinstein, W. D. (2004). Genocide: a history. Pearson Education. с. 308. ISBN 0-582-50601-8. 
  11. а б Robert Gellately & Ben Kiernan (2003). The Specter of Genocide: Mass Murder in Historical Perspective. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 267. ISBN 0-521-52750-3. 
  12. а б в Staub, Ervin (31 July 1992). The Roots of Evil: The Origins of Genocide and Other Group Violence. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 8. ISBN 0-521-42214-0. 
  13. Genocide in International Law - The Crime of Crimes - Second Edition - William A. Schabas, pg 160
  14. From a statement made by Mr. Morozov, representative of the Union of Soviet Socialist Republics, on 19 April 1948 during the debate in the Ad Hoc Committee on Genocide (E/AC.25/SR.12).
  15. See Vienna Convention on the Law of Treaties, opened for signature on 23 May 1969, United Nations Treaty Series, vol. 1155, No. I-18232.
  16. Mandate, structure and methods of work: Genocide I of the UN Commission of Experts to examine violations of international humanitarian law committed in the territory of the former Yugoslavia, created by Security Council resolution 780 (1992) of 6 October 1992.
  17. European Court of Human Rights Judgement in Jorgic v. Germany (Application no. 74613/01) paragraphs 18, 36,74
  18. European Court of Human Rights Judgement in Jorgic v. Germany (Application no. 74613/01) paragraphs 43–46
  19. What is Genocide? McGill Faculty of Law (McGill University)
  20. Prosecutor v. Radislav Krstic – Trial Chamber I – Judgment – IT-98-33 (2001) ICTY8 (2 August 2001)
  21. а б Prosecutor v. Radislav Krstic – Appeals Chamber – Judgment – IT-98-33 (2004) ICTY 7 (19 April 2004)
  22. Prosecutor v. Radislav Krstic – Appeals Chamber – Judgment – IT-98-33 (2004) ICTY 7 (19 April 2004) See Paragraph 6: "Article 4 of the Tribunal's Statute, like the Genocide Convention, covers certain acts done with "intent to destroy, in whole or in part, a national, ethnical, racial or religious group, as such."
  23. Statute of the International Tribunal for the Prosecution of Persons Responsible for Serious Violations of International Humanitarian Law Committed in the Territory of the Former Yugoslavia since 1991, U.N. Doc. S/25704 at 36, annex (1993) and S/25704/Add.1 (1993), adopted by Security Council on 25 May 1993, Resolution 827 (1993).
  24. Resolution Resolution 1674 (2006)
  25. Security Council passes landmark resolution – world has responsibility to protect people from genocide Oxfam Press Release – 28 April 2006
  26. http://www.un.org/News/Press/docs/2008/sc9364.doc.htm
  27. William Schabas War crimes and human rights: essays on the death penalty, justice and accountability, Cameron May 2008 ISBN 1-905017-63-4, ISBN 978-1-905017-63-8. p. 791
  28. а б Kurt Jonassohn & Karin Solveig Björnson, Genocide and Gross Human Rights Violations in Comparative Perspective: In Comparative Perspective, Transaction Publishers, 1998, ISBN 0-7658-0417-4, ISBN 978-0-7658-0417-4. pp. 133–135
  29. M. Hassan Kakar Afghanistan: The Soviet Invasion and the Afghan Response, 1979–1982 University of California press 1995 The Regents of the University of California.
  30. M. Hassan Kakar 4. The Story of Genocide in Afghanistan: 13. Genocide Throughout the Country
  31. Frank Chalk, Kurt Jonassohn The History and Sociology of Genocide: Analyses and Case Studies, Yale University Press, 1990, ISBN 0-300-04446-1
  32. Jones, Adam. Genocide: A Comprehensive Introduction, Routledge/Taylor & Francis Publishers, 2006. ISBN 0-415-35385-8. Chapter 1: The Origins of Genocide pp.20–21
  33. What is Genocide? McGill Faculty of Law (McGill University) source cites Barbara Harff and Ted Gurr Toward empirical theory of genocides and politicides, International Studies Quarterly, 37:3, 1988
  34. Origins and Evolution of the Concept in the Science Encyclopedia by Net Industries. states "Politicide, as [Barbara] Harff and [Ted R.] Gurr define it, refers to the killing of groups of people who are targeted not because of shared ethnic or communal traits, but because of 'their hierarchical position or political opposition to the regime and dominant groups' (p. 360)". But does not give the book title to go with the page number.
  35. Staff. There are NO Statutes of Limitations on the Crimes of Genocide! On the website of the American Patriot Friends Network. Cites Barbara Harff and Ted Gurr "Toward empirical theory of genocides and politicides," International Studies Quarterly 37, 3 [1988].
  36. Polsby, Daniel D.; Kates, Don B., Jr. (3 November 1997). OF HOLOCAUSTS AND GUN CONTROL. Washington University Law Quarterly 75 (Fall). с. 1237.  (cites Harff 1992, see other note)
  37. Harff, Barbara (1992). Recognizing Genocides and Politicides. У Fein, Helen. Genocide Watch 27 (New Haven, CT: Yale University Press). с. 37, 38. 
  38. Domocide versus genocide; which is what?
  39. Adrian Gallagher, Genocide and Its Threat to Contemporary International Order (Palgrave Macmillan, 2013) p. 37.
  40. United Nations Treaty Collection (As of 9 October 2001): Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide on the web site of the Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights
  41. (See for example the submission by Agent of the United States, Mr. David Andrews to the ICJ Public Sitting, 11 May 1999)
  42. Oxford English Dictionary: 1944 R. Lemkin Axis Rule in Occupied Europe ix. 79 "By 'genocide' we mean the destruction of a nation or of an ethnic group."
  43. Oxford English Dictionary "Genocide" citing Sunday Times 21 October 1945
  44. European Court of Human Rights. Jorgic v. Germany Judgment, 12 July 2007. § 47
  45. Staff. Bosnian genocide suspect extradited, BBC, 2 April 2002
  46. The International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia found in Prosecutor v. Radislav Krstic – Trial Chamber I – Judgment – IT-98-33 (2001) ICTY8 (2 August 2001) that genocide had been committed. (see paragraph 560 for name of group in English on whom the genocide was committedШаблон:Who[прояснити]). It was upheld in Prosecutor v. Radislav Krstic – Appeals Chamber – Judgment – IT-98-33 (2004) ICTY 7 (19 April 2004)
  47. Courte: Serbia failed to prevent genocide, UN court rules. The San Francisco Chronicle. Associated Press. 26 February 2007. 
  48. ECHR Jorgic v. Germany. § 42 citing Prosecutor v. Krstic, IT-98-33-T, judgment of 2 August 2001, §§ 580
  49. ECHR Jorgic v. Germany Judgment, 12 July 2007. § 44 citing Prosecutor v. Kupreskic and Others (IT-95-16-T, judgment of 14 January 2000), § 751. In 14 January 2000, the ICTY ruled in the Prosecutor v. Kupreskic and Others case that the killing of 116 Muslims in order to expel the Muslim population from a village amounted to persecution, not genocide.
  50. ICJ press release 2007/8 26 February 2007
  51. http://icty.org/x/cases/krajisnik/cis/en/cis_krajisnik_en.pdf
  52. Staff (5 November 2009). Q&A: Karadzic on trial. BBC News. Процитовано 28 January 2010. 
  53. Staff (26 May 2011). Q&A: Ratko Mladic arrested: Bosnia war crimes suspect held. BBC News. Процитовано 28 May 2011. 
  54. These figures need revising they are from the ICTR page which says see www.ictr.org
  55. Cambodian Genocide Program, Yale University's MacMillan Center for International and Area Studies
  56. A/RES/57/228B. 2003-05-022. Процитовано 11 December 2010. 
  57. а б Doyle, Kevin. "Putting the Khmer Rouge on Trial", Time, 26 July 2007
  58. MacKinnon, Ian "Crisis talks to save Khmer Rouge trial", The Guardian, 7 March 2007
  59. The Khmer Rouge Trial Task Force, Royal Cambodian Government
  60. Case 002 The Extraordinary Chambers in the Courts of Cambodia. Retrieved 14 August 2014
  61. Former Khmer Rouge leaders begin genocide trial BBC. 30 July 2014
  62. а б Buncombe, Andrew (11 October 2011). Judge quits Cambodia genocide tribunal. The Independent (London). 
  63. Ker Munthit (12 August 2008). Cambodian tribunal indicts Khmer Rouge jailer. USA Today. Associated Press. Процитовано April 2012. 
  64. Kaing Guek Eav alias Duch Sentenced to Life Imprisonment by the Supreme Court Chamber. Extraordinary Chambers in the Courts of Cambodia. 3 February 2012. Процитовано April 2012. 
  65. а б в Case 002. Extraordinary Chambers in the Courts of Cambodia. Процитовано April 2012. 
  66. а б в г 002/19-09-2007: Closing Order (PDF). Extraordinary Chambers in the Courts of Cambodia. 15 September 2010. Процитовано April 2012. 
  67. 002/19-09-2007: Decision on immediate appeal against Trial Chamber's order to release the accused Ieng Thirith (PDF). Extraordinary Chambers in the Courts of Cambodia. 13 December 2011. Процитовано April 2012. 
  68. Оригінальний текст від пункту "Етимологія до пукту "Міжнародний кримінальний суд" https://en.wikipedia.org/wiki/Genocide
  69. Statement by Carolyn Willson, Minister Counselor for International Legal Affairs, on the Report of the ICC, in the UN General AssemblyPDF (123 KB) 23 November 2005
  70. Чирков О. Геноцид стосовно українців // Український геополітичний словник. — К.: «МП Леся», 2010. — 531 с.
  71. Чирков О. Геноцид // Україна-Етнос: Науковий понятійно-термінологічний словник-довідник з етнологічних та дотичних до них проблем українознавства / НДІУ. Фігурний Ю. С. та ін. — К., 2006. — С. 51.
  72. Чирков О. Корені геноциду // Український геополітичний словник. — К.: «МП Леся», 2010. — 531 с.
  73. Чирков О. Історія геноциду // Український геополітичний словник. — К.: «МП Леся», 2010. — 531 с.

Література[ред.ред. код]

  • Russell Thornton. American Indian Holocaust and Survival: A Population History Since 1492. (Civilization of the American Indian, Vol 186). University of Oklahoma, 1990.
  • David Stannard. American Holocaust: The Conquest of the New World. Oxford University Press, 1993.
  • Hans Koning . The Conquest of America: How The Indian Nations Lost Their Continent. Monthly Review Press, New York, 1993.
  • Jan R. Carew. Rape of Paradise: Columbus and the Birth of Racism in the Americas. Brooklyn, N.Y. : A&B Books, 1994.
  • Ward Churchill. A Little Matter of Genocide. Holocaust and the Denial in the Americas 1492 to the Present. San Francisco: City Lights, 1997. ISBN 0-87286-323-9. ISBN 978-0-87286-323-1.
  • Ward Churchill. Struggle for the Land: Native North American Resistance to Genocide, Ecocide and Colonization. Publisher: City Lights Books; 2nd Revised edition (5 Nov 2002). ISBN 0-87286-414-6. ISBN 978-0-87286-414-6.
  • Mike Davis. Late Victorian Holocausts: El Nino Famines and the Making of the Third World. London: Verso, 2001.
  • Heizer, Robert F., The Destruction of California Indians, University of Nebraska Press, Lincoln and London, 1993. ISBN 0-8032-7262-6.
  • «Red Gold: The Conquest of the Brazilian Indians» (1978), «Amazon Frontier», John Hemming, the director of the Royal Geographical Society in London.
  • Конвенція про запобігання та покарання злочину геноциду. Прийнята та запропонована до ратифікації та підписання Генеральною Асамблеєю ООН, резолюція 260 A (III) від 9 грудня 1948 р., вступила в силу 12 січня 1951.
  • Генеральний секретар ООН Кофі Аннан «Вимагаючи спільної сильної дії» (виступ у Стокгольмі 26 січня 2004).
  • Чирков О. Історія України та етнічна будова її людності: взаємна зумовленість розвитку в XX ст. (національний та загальносвітовий виміри) // Українознавство. — 2011. — №. 1 (38). — С.: 202–208.
  • Козицький Андрій. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у XX столітті (причини, особливості, наслідки). Посібник для студентів вишів рекомендований МОН, молоді та спорту України. — Львів, «Літопис». — 2012.

Посилання[ред.ред. код]