Генрик Заремба
| Генрик Заремба | |
|---|---|
| Народження | 1883 |
| Смерть |
1954 Варшава |
| Поховання | Військові Повонзки |
| Країна (підданство) |
.svg){kind=small} Республіка Польща |
| Навчання | Національний університет «Львівська політехніка» |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Львів |
| Архітектурний стиль | модерн, функціоналізм |
| Членство | Польське політехнічне товариство у Львові |
| Діти | ·Люся Зарембянкаd |
 Генрик Заремба у Вікісховищі | |
Генрик Заремба (пол. Henryk Zaremba, 1883, Новий Сонч — 1954, Варшава) — архітектор.
Біографія[ред. | ред. код]
1909 року закінчив Львівську політехніку. 1911 року заснував власну фірму. Споруджував житлові будинки у стилі модерн протягом 1911—1914 років. Від 1908 року член Краківського технічного товариства[1], а від 1919 — член надзвичайний Політехнічного товариства у Львові.[2] Член Спілки митців-декораторів у Перемишлі.[3] Продовжив діяльність після війни. У 1930-х роках перейшов до стилістики функціоналізму. 1931 року в заміській віллі Заремби в Брюховичах під Львовом було вбито його доньку. Судова справа, на якій він виступав як свідок і потерпілий, набула значного розголосу в польській пресі, відома як «процес Ґорґонової». Згодом, самогубство вчинила дружина Заремби, а 1939 року внаслідок сходження лавини у Татрах загинув його 22-річний син, Станіслав[4]. 1977 року вийшов фільм «Справа Ґорґонової», сюжет якої базувався на цих подіях.
Роботи:
- Ковзанка «Skating-ring» на вулиці Зеленій, 59 (1910). Співавтор Юліан Пінкерфельд. Зала споруджена із залізобетону з прозорим металево-скляним перекриттям, оздобленим вітражами Жегоцінського. Стіни прикрашено живописними панно Леонарда Вінтеровського, рельєфами і скульптурами на спортивну тематику Зигмунта Курчинського. Макет експонувався на архітектурній виставці 1910 року у Львові. Оздоблення приміщень втрачене[5].
- Будинок Зиґмунта Ґутвальда на нинішній вулиці Руставелі, 36 (1911)[6].
- Кам'яниця на нинішній вулиці Коциловського, 15 (1911). Співавтор Юліан Пінкерфельд, скульптор Тадеуш Блотницький. Первинний задум передбачав складний програмний цикл рельєфів Зиґмунта Курчинського, нереалізований. Проєкт експонувався на архітектурній виставці 1910 року у Львові.[7].
- «Робітничий дім» у Перемишлі (1912). Театральну залу оздоблено скульптурами Зигмунта Курчинського[7].
- Конкурсний проєкт торгових залів у Ярославі (проєкт 1912 року). Співавтор Рудольф Мацура[8].
- Дім на нинішній вулиці Стецька, 4 (1912). Скульптор Зиґмунт Курчинський.
- Школа імені Т. Ленартовича, нині школа № 53 на вулиці Ветеранів, 11 (1913).
- Житлові будинки на нинішній вулиці Мушака, 48, 50, 52 у стилі раціонального модерну (1913). Співавтор Марцін Хшановський, скульптор Владислав Яроцький[9]
- Інтер'єри аптеки Стефана Стенцля у стилі модернізованого неоампіру та необідермаєру, що в будинку на площі Міцкевича, 8 (1922). Скульптор Петро Війтович)[10]
- Фабрика сільськогосподарської техніки на вулиці Городоцькій, 64 (1919—1922).
- Бічні вівтарі і лави костелу реколекційного дому єзуїтів у Львові (1923)[11].
- Дерев'яний костел Матері Божої Неустанної Помочі на Левандівці. Проєкт виконано 1921 року безоплатно, реалізовано протягом 1922—1923 років. Храм не збережений[12].
- Керівництво відбудовою залізничного вокзалу у Львові у 1920—1923. Фасад та інтер'єри було додатково оздоблено скульптурними групами та рельєфами Петра Війтовича[10].
- Павільйони Промислового банку на Східних торгах (авторство припускає Юрій Бірюльов). Скульптурне оздоблення ймовірно Зиґмунта Курчинського.[13].
- Жіноча і чоловіча 6-класна школа у Львові в місцевості Левандівка, збудована 1924. Керував спорудженням Максиміліан Кочур[14].
- Вівтар костелу в місті Єдличі Підкарпатського воєводства (1924–1925). Скульптор Петро Війтович[10].
- Гуртожиток «Дім емігранта» у Львові. Розташований на кутовій ділянці на вулиці Коновальця, 12 та Русових, 4 (1930). Початковий проєкт передбачав будинок у стилі модерну з елементами неокласицизму, однак при реалізації фасади позбавлено оздоб, додано ще один поверх. Тепер у будинку гінекологічне відділення П'ятої лікарні[15].
- Керівництво спорудженням «Дому залізничників» у Львові на нинішній вулиці Федьковича, 54/56. Проєкт Ромуальда Міллера (1929—1937)[16].
- Каплиця у Крехові (1930—1939). Незавершена. Авторство приписується[17].
- Вежа костелу в Риманові[17].
- Вілла в Криниці-Здруй. Від 1920-х років належала медикові і письменнику Єжи Масьору і мала назву «Nemo»[18].
Нереалізовані проєкти:
- I премія на конкурсі проєктів готелю «Краківського» у Львові зі спорудами Товариства взаємного страхування державних службовців на розі нинішньої площі Соборної і вулиці Пекарської (1911). Співавтор Рудольф Мацура. Пізніше комплекс збудовано за проєктом Міхала Лужецького, котрий брав за зразок проєкт Заремби.[19]
- Проєкт житлового комплексу Фонду військового квартирування між нинішніми вулицями Руставелі і Франка.[20]
- II місце на конкурсі проєктів перебудови Скарбківського театру у Львові (1911). Співавтор Рудольф Мацура. Застосовано мотиви галицького ренесансу.[21]
Галерея[ред. | ред. код]
-
Дім на вул. Коциловського, 15 у Львові -
«Робітничий дім» у Перемишлі -
Нереалізований проєкт готелю «Краківський» у Львові -
«Дім емігранта» у Львові
_1.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Przystąpili do tow. panowie // Architekt (dodatek). — 1908. — № 4. — S. II.
- ↑ Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 97.
- ↑ Betlej A. Kościół parafialny p. w. Wszystkich Świętych w Strzałkowicach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Antykwa, 1997. — Т. 5. — S. 282. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 83-85739-47-5. (пол.)
- ↑ Новинки // Діло. — 1939. — 12 січня. — № 7 (15098). — С. 8—9.
- ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 449, 497. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 478.
- ↑ а б Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 204. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)
- ↑ Rozstrzygnięcie konkursu na projekt hal targowych Jarosławiu // Architekt. — 1912. — № 5. — S. 59. (пол.)
- ↑ Архітектура Львова… — С. 489, 490.
- ↑ а б в Biriulow J. Rzeźba… — S. 128.
- ↑ Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004. — S. 209, 211—212. — ISBN 83-89273-17-9. (пол.)
- ↑ Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004. — S. 14, 218, 223. — ISBN 83-89273-17-9. (пол.)
- ↑ Biriulow J. Rzeźba… — S. 258.
- ↑ Ze Lwowa // Kurjer Lwowski. — 21 sierpnia 1924. — № 191. — S. 4. (пол.)
- ↑ Архітектура Львова… — С. 534, 560, 561.
- ↑ Палац залізничників. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 14 квітня 2019.
- ↑ а б Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, 2000. — Т. 8. — S. 166, 167. — ISBN 83-85739-77-7. (пол.)
- ↑ Masior J. Mój nieustający sąsiad Henryk Zbierzchowski // Przekrój (wydanie specjalne). — 1991. (пол.)
- ↑ Архітектура Львова… — С. 501; Architekt. — 1911. — № 10. — S. 148—154; Nowy hotel «krakowski» we Lwowie // Gazeta Lwowska. — 18 października 1911. — № 237. — S. 3. (пол.)
- ↑ Działalność budowlana Funduszu Kwaterunku Wojskowego // Architektura i budownictwo. — 1929. — № 2-3. — S. 91. (пол.)
- ↑ Архітектура Львова… — С. 501, 502.
Джерела[ред. | ред. код]
- Бірюльов Ю. О. Заремба Генрик // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — С. 403. — ISBN 978-966-7007-69-0.
- Бірюльов Ю. О. Заремба Генрик // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — С. 316—317. — ISBN 978-966-02-5721-4.
|
