Генрик Юзевський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юзевський (Józewski) Генрик

Ге́нрик Ян Юзе́вський (пол. Henryk Jan Józewski, (6 серпня 1892, Київ — 23 квітня 1981, Варшава) державний діяч II Речі Посполитої, художник, польський історик, Міністр внутрішніх справ (19291930; 19301930), Волинський воєвода: 19281929 i 19301938, Лодзинський воєвода: 19381939.

Біографія[ред.ред. код]

Київський період[ред.ред. код]

Навчався у I Державній гімназії у Києві, потім — на фізико-математичному факультеті Університету Св. Володимира у Києві, який закінчив у червні 1914 року. Ще у 1905 р. вступив до організації польських гімназистів «Корпорація», у якій був головою однієї з груп. У 1910 році заснував Союз прогресивно-незалежницької молоді. У 1915 р. призначений заступником коменданта Польської військової організації у Києві. Як австрійський підданий, разом з батьком був зісланий царським режимом до Саратова. Після початку лютневої революції у Росії, у червні 1917 року повернувся до Києва, де продовжував діяльність у місцевій Польській військовій організації.

В той період Генрик Юзевський зайнявся також малярством — малював акварелі та портрети. У 1919 році залишив Київ та виїхав до Варшави. У квітні 1920 р. призначений віце-міністром внутрішніх справ в уряді Української Народної Республіки. Під час Польсько-радянської війни був членом уряду Симона Петлюри у Києві, а потім у Тарнові (де знаходилась штаб-квартира Уряду УНР).

Міжвоєнний період у Польщі[ред.ред. код]

Після завершення воєнних дій, від 1921 року Юзевський мешкав у Варшаві, де повернувся до мистецтва. Особисто вболівав за долю Симона Петлюри під час видворення останнього з Польщі (чого вимагала радянська сторона після завершення війни). Ухвалив рішення знайти притулок для Петлюри, якого дуже цінував, до часів припинення галасу навколо імені лідера УНР. Першим етапом було перевезення Головного отамана з Тарнова до Варшави й укриття його у власній квартирі в палаці Рачинських. Після кількох тижнів Станіслав Стемпковський вивіз Петлюру до маєтку Косьмін біля Ґруйця (Мазовецьке воєводство). Пізніше його переправили знову до Варшави та сховали з дружиною та дочкою у помешканні колишнього київського адвоката Володимира Редліха

Потім, 31 грудня 1923 р. Петлюра після приходу до влади у Польщі націоналістичного уряду, під тиском залишив Варшаву і через Відень, Будапешт, Берн та Женеву навесні 1924 р. Приїхав до Парижа, де 25 травня 1926 р. був застрелений агентом Державного Політичного Управління СРСР Шварцбардом.

Юзевський утримував контакти з багатьма діячами культури, зокрема з Марією Домбровською. Він був близьким приятелем Юзефа Пілсудського. До активної політики Юзевський повернувся після Травневого замаху, у підготовці якого брав активну участь. З кінця серпня 1927 р. — Голова Кабінету Міністрів Юзефа Пілсудського, в грудні 1928 року був призначений Волинським воєводою. У грудні 1929 р. став Міністром внутрішніх справ в уряді Казімєжа Бертеля, а потім — в уряді Валерія Славка.

У 1930 р. вдруге зайняв посаду Волинського воєводи. На Волині проводив політику мирного співіснування українців і поляків. Він вважав, що епіцентром порозуміння має стати саме Волинь. Юзевський стверджував, що український національний рух повинен стати перед альтернативою вибору між Польщею та СРСР. Був прихильником розвитку місцевого самоврядування на основі українських держслужбовців та сконцентровував свої зусилля на збільшенні частки українців в органах місцевого самоврядування. У двомовних школах було запроваджено обов'язкове вивчення української мови. Воєвода підтримував також розбудову українських і польсько-українських громадських організацій. Серед його соратників було багато державних діячів УНР (зокрема, колишній ад'ютант Петлюри Степан Скрипник) — майбутній перший у незалежній Україні патріарх Української автокефальної православної церкви — Мстислав. Разом з тим Юзевський був одним із творців "сокальського кордону", противником поширення впливів українських політичних і суспільних організацій (наприклад, Просвіти) з Галичини на Волинь.[1] Після смерті Пілсудського позиції Юзевського на Волині почали слабнути. Його противники закидали йому, що він ніби-то фаворизує українців. У квітні 1938 року, на знак протесту проти ревіндикації на теренах Волині, Юзевський склав повноваження волинського воєводи, подавши заяву генералові Славой-Складковському.

Волинський експеримент Юзевського був найбільш ефективною та комплексною спробою вирішення українського питання в ІІ Речі Посполитій.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Після початку війни вже у жовтні 1939 р. Юзевський знаходився серед творців військової конспірації. У 19391940 роках він в Головному Штабі Служби Перемоги Польщі, потім — комендант округу Варшава-Місто i Варшава-Воєводство.

Повоєнний період[ред.ред. код]

У 1945 році, після закінчення німецької окупації, продовжував боротьбу за незалежність Польщі. Він заснував газету і конспіраційну групу. Був одним з найдовше діючих діячів післявоєнного підпілля. У 1947 р. працівники Служби Безпеки вислідили його і у вересні 1947 р. спробували провести операцію по його арешту. Досвідченому конспіратору вдалося уникнути облави. Він виїхав до Сілезії, перебував у Глівіце, Вроцлаві, знову у Варшаві, Радомі, Ящові під Любліном, де й був арештований Службою Безпеки у 1953 році.

Звинувачений у «злочинній і контрреволюційній діяльності та спробі повалення устрою ПНР» Юзевський був засуджений до довічного ув'язнення. У травні 1956 р. Військовий гарнізонний суд у Варшаві на підставі амністії зменшив його покарання до 12 років увязнення, а у листопаді 1956 року надав річну перерву у відбуванні строку для лікування. Після 1956 року Юзевському спочатку зменшено покарання до 5 років, а потім вирок було скасовано взагалі.


У квітні 1981 року Г. Юзевський захворів та помер у лікарні 23 квітня 1981 року. Похований на цвинтарі на Повонзках у Варшаві.

Нагороди[ред.ред. код]

Генрик Юзевський нагороджений Срібним Хрестом Ордену Virtuti Militari (1923), Хрестом Незалежності, Командорським Хрестом Ордену Polonia Restituta (1929).

Творчість[ред.ред. код]

Після звільнення він зайнявся мистецтвом. З 1958 року був членом Спілки Польських Художників. Його картини знаходяться у Національному Музеї у Варшаві.

У 19811982 роках у Парижі вийшли у світ «Історичні зошити», де автор торкався питання українсько-польських взаємин.

Сім'я[ред.ред. код]

Одружений з 1919 р. з художницею Юлією Болевською (1892—1939).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.