Генрик І Бородатий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генрик І Бородатий
Jindrich1.jpg
Князь Польщі
Правління 1232-1238
Попередник Конрад I Мазовецький
Наступник Генрік II Побожний
Біографічні дані
Народження бл. 1165
Ґлоґув
Смерть 19 березня 1238
Кросно-Оджанське
Дружина Ядвіґа Сілезька
Діти 4 сина і 3 доньки
Династія П'ясти
Батько Болеслав I Високий
Мати Христина
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Генрик І Бородатий (пол. Henryk I Brodaty; бл. 1165 — 19 березня 1238) — верховний польський князь у 1232-1238 роках, герцог Сілезії у 1201—1238 роках.

Життєпис[ред.ред. код]

Герцог Сілезії[ред.ред. код]

Походив з династії П'ястів. Був п'ятим сином Болеслава I Високого та Христини, доньки Беренгара фон Зульцбаха. У нього було мало шансів отримати отримати якісь володіння й титул князя (герцога) Сілезії. Але передчасна смерть всіх старших братів призвела до того, що Генрик став спадкоємцем батька у 1190 році. Того ж року уклав шлюб з представницею роду Андексів. У 1201 році після смерті батька став герцогом Сілезії.

Його стрийко 1202 року Мєшко Кривоногий спробував захопити Ополе, але на боці Генрика виступила церква, і він того ж року зумів повернути Опольське князівство, заплативши стрийкові відкуп у 1000 срібних монет.

У 1202 році після смерті верховного князя Мєшка III Старого, герцог Генрик став активно втручатися в загальнопольські справи. Генрик Бородатий певний час намагався дотримуватися нейтралітету, але більше симпатизував Лешекові Білому, Конрадові Мазовецькому, Владиславові Одоничу, які протистояли Владиславові III Тонконогому.

Незабаром він був змушений змінити свою позицію. У 1206 році вигнаний з Кракова Владислав III Тонконогий запропонував Генріку I обміняти сілезське князівство Любуську на Каліську у Великій Польщі. Генрик Бородатий погодився, що ще більш заплутала ситуацію, оскільки на Каліш претендував Владислав Одонич. Останній звернувся за підтримкою до гнєзненського архієпископу Генрика Кетлича, в результаті чого Владислав III Тонконогий вигнав з Польщі їх обох. Генрик I надав притулок вигнанцям, надавши Олоничу Каліш, проте лише на час поки останній не відновить батьківській спадок.

У 1207 році його намагалися втягнути у конфлікт в Священній Римській імперії між Гогенштауфенами і Вельфами. Втім Генрік Бородатий вирішив залишитися поза цим конфліктом.

В 1210 папа римський Іннокентій III видав буллу проголошувала Генрика I головним серед польських князів. Щоб розібратися в заплутаній ситуації, П'ясти зібралися на з'їзд у Борзикові. Але Мешко Кривоногий раптово захопив Краків. Після смерті останнього у 1211 році старшинство перейшло до Генріха, проте він відмовився від верховенства на користь Лєшека Білого, оскільки з 1209 року вів війну з Конрадом II Лужицьким. Протягом 1209—1210 років він втратив і повернув Любуське князівство. Проте боротьба за цю частину Сілезії тривала до 1230 року.

Походи проти пруссів[ред.ред. код]

У 1217—1218 роках на з'їздах у Данкові і Сандовелі Генрік I уклав союзи з Лешеком I Білим та Владиславом III Тонконогим, пізніше до них приєднався Конрад I Мазовецький. Метою союзів була організація хрестових походів проти поган-пруссів. Проте незважаючи на витрачені зусилля, походи 1222—1223 років не мали успіху. За ініціативи Генріха I та Конрада I вирішено запросити до Польщі німецьких лицарів-хрестоносців, що було зроблено у 1226 році.

Боротьба за Краків[ред.ред. код]

1225 році Людвиг IV, ландграф Тюрингії, захопив Любуське князівство. За цих обставин Генріх Бородатий вимушений був відволікатися на відвоювання цієї області. Лише у 1230 Генріх Распе відмовився від цих земель на користь магдебурзького архієпископа Адальберта I Кефернбурга. З останнім Генрік I зумів домовитися щодо збереження Любуші за собою. 1226 року відвоював фортецю Цединя у князя Браніма I Померанського.

Генріх Бородатий був присутній на з'їзді князів у ґміна Ґонсава в 1227 році, під час якого в результаті раптового нападу Святоплука II, герцога Померанського було вбито Лешека Білого, а Генріха важко поранено. В цей час у Генріха I знову з'явилася можливість опанувати Краковом і Малою Польщею, але знать воліла бачити князем Владислава III, якого обрано у 1228 році у Вісліці.

Через складну ситуацію у Великій Польщі Владислав Тонконогий був змушений залишити Краків, залишивши там Генріха I як намісника. Останній обіцяв військову підтримку Владиславу III в боротьбі проти Владислава Одонича в обмін на визнання Генріха спадкоємцем Великопольського князівства.

Генрік I опинився втягнутим у війну з Конрадом I Мазовецьким, який вважав свої права на Краків більш обґрунтованими. Спочатку герцог Сілезії зумів відбити напад супротивника, перемігши убитвах при Меджибожем, Скала і Вроцеріжі. Але потім у нього виник конфлікт з місцевою знаттю, яка вважала, що Генріх Бородатий має намір приєднати Краків до Сілезії. Прагнучи розв'язати конфлікт, в 1229 році Генріх домовився з Конрадом I про зустріч в Спитковіце. Але тут Генріка I було підступно схоплено і ув'язнено в замку Плоцька, а Конрад Мазовецький опанував Краковом.

Син Генріха — Генріх Побожний — став готувати похід на Малу Польщу. Водночас Ядвіга, дружина Генріха, провела переговори з Конрадом Мазовецьким, переконала його для збереження обличчя перед рештою Європи звільнити її чоловіка за умови, що той відмовиться від претензій на Краків. Конрад погодився після того як Генріх I Бородатий дав відповідну клятву. Пізніше папа римський звільнив його від неї як від даної під примусом.

Генріх Бородатий продовжив боротьбу проти Конрада Мазовецького. після смерті у 1231 році бездітного Владислава III Тонконогого права Генріха Бородатого на верховну владу збільшилися. Водночас йому вдалося отримати опіку над малолітніми синами двоюрідного брата Казимира, ставши регентом в Опольському князівстві. При цьому на бік герцога Сілезії перейшов впливовий рід Грифітів. Удова Лешека Білого, Гриміслава, побоюючись за долю сина, воліла довіряти не Конраду Мазовецькому, а Генріку I.

Верховний князь[ред.ред. код]

Володіння Генріка I Бородатого

У 1232 році Конрада I було вигнано з Кракова, а на його місце запрошено Генріха Бородатого. У 1233 році у Холмі за посередництва Данила Романовича, князя Галицького, він пописав з Конрадом I Мазовецьким підписали угоду, за якою Конрад Мазовецький визнавав Генріха I князем Кракова і верховним князем Польщі в обмін на відмову останнього від претензій на Ленчицьку і Серадзьку землі. Генріка Бородатого також було визнано регентом Сандомирського князівства при малолітньому Болеславі.

Зміцнивши сої позиції в Кракові та Малій Польщі, Генріх I зміг зосередитися на завоюванні Великої Польщі. Незважаючи на заповіт Владислава III Тонконогого, після його смерті владу там захопив Владислав Одонич. Військова кампанія проти останнього у 1232 році зазнала невдачі через непідтримку сілезької шляхти і католицької церкви. Військова кампанія 1234 року була більш успішною. Одонич був змушений поступитися половиною своїх земель від Калиша до Познані, який Генрік I віддав їх в спадок синові Генріху Побожному. Для зміцнення позицій в Сілезії Генріх Бородатий віддав небожам Мєшко і Владиславу Велюнську землю в обмін на Опольське князівство. 1235 році відвоював Срем, перемігши Депольта II Пржемисловича.

Захопивши половину Великої Польщі, Генріх I став наймогутнішим представником династії П'ястів. Пізніші історики навіть титулували його королем Польщі, хоча це не відповідало істині.

У 1234 році Генрік I прийняв титул князя Сілезії і Кракова, а своєму синові Генріху дав титул князя Сілезії та Великої Польщі. Він також уклав угоду з малопольською знаттю стосовно передачі краківського престолу у спадок.

Деякий час Генрік Бородатий обмірковував думку щодо коронації сина королем Польщі, для чого він вступив в переговори з імператором Фрідріхом II Гогенштауфеном. Втім конфлікт з церквою зруйнував його плани.

Генріх Бородатий помер в 1238 році в Кросно-Оджанське, його було поховано в цистерціанському монастирі в Тшебніці, заснованому ним самим в 1202 році.

Родина[ред.ред. код]

Дружина —Ядвіґа Сілезька, донька Бертольда IV Андекса, маркграфа Істрії та Карніоля.

Діти:

  • Болеслав (1191—1206/1208)
  • Генрих (1196—1241), герцог Сілезії та верховний князь 1238—1241 років
  • Конрад (1298—1213)
  • Владислав (1208—1214/1217)
  • Агнеса (1190—1214)
  • Софія (1200—1214)
  • Гертруда (1200—1268), абатиса монастиря в Требніце

Джерела[ред.ред. код]

  • Zientara Benedykt. Henryk I Brodaty // Poczet królów i książąt Polskich pod red. Andrzeja Garlickiego. - Warszawa, 1984.
  • Sadowski Tomasz. Książęta opolscy i ich państwo. - Wrocław, 2001.