Генріх Шютц
Генріх Шютц (нім. Heinrich Schütz; 8 жовтня 1585, Бад-Кестріц — 6 листопада 1672, Дрезден) — німецький композитор і органіст раннього бароко. Шютц — основоположник німецької національної композиторської школи, найбільший і найвидатніший з попередників до Йоганна Себастьяна Баха.[8][9]
Генріх Шютц народився в місті Бад-Кестріц. У дитинстві Генріх співав у хорі, а його музичний талант у 1599 році «відкрив» ландграф Кассель-Гессенський Моріц. Проїжджаючи через Вайсенфельс, ландграф зупинився у гостьовому домі батька Шютца, де й почув спів тринадцятирічного хлопця.[10] За фінансового сприяння ландграфа юнак здобув музичну освіту та відвідував Кассельську придворну школу «Collegium Mauritianum». З 1599 року Шютц також співав у Кассельській придворній капелі.
З 1609 по 1612 рік, завдяки стипендії ландграфа, Шютц три роки навчався у Венеції під керівництвом Джованні Габрієлі (1557–1612), церковного музиканта та головного органіста базиліки Святого Марка, яке він завершив написанням збірки мадригалів «Il Prima libro di Madrigali», опублікованою в 1611 році. На смертному ложі Габрієлі заповів один зі своїх перстнів Шютцу. Габрієлі був єдиним, кого Шютц називав своїм учителем протягом усього свого життя. Саме перебування у Венеції — однієї з головних музичних столиць Європи тієї епохи — відкрило німецькому композитору невідомі досі горизонти. Італія в цілому, Венеція зокрема вирували новими віяннями, «прорубати вікно» в майбутнє всієї європейської музики.[10]
Після смерті свого вчителя Габрієлі в 1612 році, наступного року Шютц повернувся до Касселя, де ландграф Моріц призначив його другим органістом. Невдовзі після цього, у 1614 році, він вступив на службу до саксонського курфюрста Йоганна Георга I у Дрездені, де служив композитором при його дворі й працював у Капелі курфюрстів Саксонії. Шютц обіймав цю посаду до кінця свого життя. Його переїзд до Дрездена став предметом дипломатичних суперечок між ландграфом і саксонським курфюрстом, які завершилися лише в 1619 році, коли курфюрст нарешті переміг. Того ж року Шютц опублікував «Псалми Давида», які він присвятив Йоганну Георгу І. Будучи капельмейстером, Шютц керував придворною капелею, яка складалася зі співаків та інструменталістів. У цьому оркестрі він відповідав за всю музику при дворі: духовну та світську, за розваги та богослужіння, а також за музичний супровід на політичних заходах. Його драматичні світські твори (зингшпілі та балети), з яких зазвичай друкувалися лише тексти, були втрачені.
У 1618 році почалася Тридцятилітня війна, а її руйнівні наслідки призвели до краху культурного життя у значній частині Німеччини протягом наступних десятиліть. Сам Шютц писав про те, як «гідна похвали музика через постійні та небезпечні війни в нашій улюбленій батьківщині, німецькій нації, не лише зазнала великого занепаду, а й місцями була повністю занедбана». Йому довелося значно знизити свої стандарти щодо виконавської практики та інструментів, «щоб мій Богом даний талант у такому благородному мистецтві не залишався повністю сплячим, а міг хоч щось трохи творити та пропонувати» (присвятна передмова до першої частини «Kleine geistlichen Konzerte» (укр. Малі духовні концерти), Лейпциг, 1636). Крім того, неодноразово траплялися епідемії чуми. Після ранньої смерті дружини в 1625 році Шютц не одружився вдруге.
Щоб не втрачати зв'язку з найновішими музичними досягненнями, Шютц вдруге відвідав Венецію та її околиці в 1628 році, де пробув понад рік. Цілком можливо, але не зовсім точно, що саме там він зустрівся з Клаудіо Монтеверді. Там він почув нову театральну музику і таким чином отримав значне нове натхнення для своєї творчості. Перша частина його твору «Symphoniae sacrae», яку він опублікував після повернення в 1629 році, також свідчить про це перебування. Шютц жив у Дрездені з 1629 по 1657 рік на вулиці Ноймаркт, 12, сьогодні відомій як «Quartier V». Однак навіть у ці роки Дрезденська капела мала такі великі труднощі із забезпеченням та оплатою праці музикантів, що Шютц неодноразово шукав роботу за межами Дрездена.
Тому двічі Шютц був радий прийняти пропозицію короля Данії та Норвегії Крістіана IV відповідати за музику на великих весільних святкуваннях. З 1633 по 1635 рік та з 1642 по 1644 рік композитор працював у Копенгагені головним капельмейстером Данії. Музикант також служив музичним радником королівських дворів у Ганновері, Вольфенбюттелі, Гері, Веймарі та Цайці. У 1635/1636 роках з нагоди похоронної служби за Генріхом Постумусом Ройссом Шютц написав твір «Musikalischen Exequien» (укр. Музичний похорон). У 1636 році він опублікував у Лейпцигу першу частину твору «Kleine geistliche Konzerte» (укр. Малі духовні концерти), а потім другу частину в 1639 році. Його видавнича діяльність досягла свого піку наприкінці 1640-х років: друга частина «Symphoniae sacrae» з'явилася в 1647 році, «Geistliche Chormusik» (укр. Духовна хорова музика) — в 1648 році, а третя та остання частина «Symphoniae sacrae» — в 1650 році. Неодноразові прохання Шютца про вихід на пенсію з 1645 року були відхилені Йоганном Георгом I. Лише після його смерті в 1656 році син курфюрста Йоганн Георг II дозволив Шютцу вихід пенсію. Однак, як «найстарший» капельмейстер, Шютц зберіг свій титул до самої смерті. З Великодня 1655 року приблизно до 1666 року Шютц служив оберкапельмейстером (головним капельмейстером) при дворі Вольфенбюттеля.[11]
Більшу частину своїх останніх років Шютц провів у своєму будинку у Вайсенфельсі, місці свого дитинства. Цим періодом датуються такі твори як «Страсті» за Лукою (близько 1664 р.), за Матвієм (1665 р.) та за Іваном (1666 р.), а також «Різдвяна ораторія» (1664 р.). Останньою композицією Шютца було написання музики до 118 псалому (1671 р.), розділеного на одинадцять мотетів, до 99 псалому і гімну «Магніфікат» німецькою мовою. 118-й псалом є найдовшим у Біблії, цей весь твір Шютца написаний для подвійного хору. Оскільки це мала бути його остання композиція — як він сам і задумував — твір зазвичай називають «Лебедина пісня». Шютц помер у Дрездені у похилому віці, доживши до 87 років. Його поховали у старій дрезденській Фрауенкірхе. Через те, що кірха була знесена у 1727 році, могила Шютца також була втрачена. Меморіальна стрічка, вбудована в підлогу церкви в сучасній Фрауенкірхе, вшановує пам'ять композитора.
У жовтні 2010 року, під час реконструкції будинку Шютца у Вайсенфельсі, було виявлено два фрагменти тексту втраченої композиції, які, серед іншого, містять музику до 10-го псалма. Фрагменти датуються періодом між 1650 і 1660 роками.[12]
1 червня 1619 року Шютц одружився з Маґдаленою Вільдек (20 лютого 1601 — 30 серпня 1625), яка померла у молодому віці. У цьому шлюбі народилися дві дочки: Анна Юстина та Єфросинія. Анна Юстина народилася в 1621 році та померла влітку (до 10 липня) 1638 року у віці ледь 17 років. Євфросинія народилася 28 листопада 1623 року в Дрездені, вийшла заміж за Крістофа Пінкера, згодом мера Лейпцига, 25 січня 1648 року та померла під час пологів 11 січня 1655 року. Їхня дочка, Ґертрауд Євфросинія (13 червня 1652 — 6 квітня 1684), була єдиною з п'яти дітей родини, яка досягла повноліття. Від її шлюбу з Йоганном Зейделем народилося шестеро дітей, з яких лише один син, Йоганн Крістоф (26 січня 1675 — 13 березня 1721), мав законних нащадків: трьох дівчаток та одного сина, про яких відомі лише їхні імена та дати народження. Правнук, ротмістр Ґотфрід Людвіґ фон Тюммель (1703–1745), незаконнонароджений син молодшої сестри Йоганна Крістофа Зейделя, Крістіани Елеонори (27 серпня 1676 — до 14 грудня 1707), залишився бездітним. Нащадків композитора не можна простежити дальше першої третини XVIII століття.[13]
Генріх Шютц вважається найвизначнішим німецьким композитором періоду раннього бароко. Хоча спочатку він навчався професії органіста, після написання ранніх мадригалів італійською мовою композитор писав переважно духовну вокальну музику, частково на латину, але переважно на німецькі тексти. Його музика була призначена для придворних богослужінь. Та головним чином музика Щютца виконувала представницьку функцію та була написана для придворних розваг, а також для документування власного композиторського мистецтва. Шютц вважав своїм головним службовим обов'язком створювати музику для надзвичайних подій, таких як великі придворні свята чи політичні події.
Важкі умови життя, що виникли внаслідок Тридцятилітньої війни, епідемій і соціальних потрясінь, привели до того, що Шютц, який спочатку працював при розкішному дворі та вів щасливе сімейне життя до передчасної смерті дружини, пізніше описував своє життя як «майже болісне існування». Однак цей досвід лише частково відображений у його творах.
Шютц став основоположником багатьох жанрів німецької музики. Він запровадив у Німеччині новий концертний стиль, що виник в Італії, з обов'язковим генерал-басом, і поєднав його з німецькою біблійною прозою. Його майстерний «переклад» німецьких текстів на музику — тут Шютц спирався на свій досвід роботи з італійським мадригалом — завжди захоплював його слухачів. Окрім біблійної прози (з особливою перевагою до псалмів), Шютц рідко клав на музику римовані чи навіть строфічні тексти, частково тому, що йому не вистачало німецької поезії, створеної за зразком італійського мадригалу, і він не вважав себе здатним самостійно писати такі тексти. Тим не менш, Шютц співпрацював з відомими поетами; його співпраця з Мартіном Опіцем призвела до створення пасторальної комедії «Дафна» (нім. Dafne), хоча невідомо, чи це повністю опера, чи театральна п'єса з музикою. Ця опера вважається першою німецькою оперою; вона була виконана у Торґау в 1627 році, проте музика була втрачена.
Окремим прикладом праці Шютца з «сучасною італійською манерою […] проникливого пана Клаудіо Монтеверді» є його концерт «Es steh Gott auf» (SWV 356) з другої частини «Symphoniae sacrae» (1647, цитата з передмови).[14]
Окрім стилю з генерал-басом, Шютц також використовув старіший стиль без генерального-баса й високо цінував його як основу створення музики. Це видно не лише в його мадригалах, але й у мотетах «Cantiones scrae» 1625 року, а також у збірці «Geistliche Chormusik» (укр. Духовна хорова музика) 1648 року. Злиття обох стилів, використання елементів концерту, а також мотетів та мадригалів, віртуозне володіння вокальними партіями, а також інструментами облігато, та гнучке керування різним складом ансамблів (від монофонічних концертів до поліфонічний творів, наповнених сильним звучанням) належать до особливих досягнень композитора, які були визнані ще його сучасниками.
Вважається також, що Шютц переніс на німецький ґрунт досягнення венеційської школи — поліхоральність і концертний стиль. Зробив значний внесок у розвиток музики лютеранської церкви, додавши в неї барокові композиційні прийоми і правила, розроблені в Італії в першій половині XVII століття. Об'єднав їх з методами нідерландської школи, в якій був вихований. Наприкінці життя написав три страсті, таким чином долучившись до оновлення середньовічних жанрів.
- Євангелічна церква Німеччини: 6 листопада в Календарі євангелічної церкви[15]
- Євангелічна лютеранська церква Америки: 28 липня (разом з Йоганном Себастьяном Бахом та Георгом Фрідріхом Генделем)[16]
- Лютеранська церква — Синод Міссурі: 28 липня[17]
- Il primo libro de madrigali, Opus 1 (Перша книга мадригалів), Венеція, 1611;
- Psalmen Davids, Opus 2 (Книга 1), Дрезден, 1619;
- Historia der frölichen und siegreichen Aufferstehung…, Opus 3 (Історія радісного і переможного воскресіння Ісуса), Дрезден, 1623;
- Cantiones sacrae, Opus 4, Фрацбург, 1625;
- Psalmen Davids, Opus 5 (Книга 2), Фрайбург, 1628 — на тексти німецьких псалмів;
- Symphoniae sacrae, Opus 6 (Книга 1), Венеція, 1629;
- Musikalische Exequien, Opus 7, Дрезден, 1636;
- Kleine geistliche Konzerte (Книга 1), Opus 8 (Книга 1), Лейпциг, 1636;
- Kleine Geistliche Konzerte (Книга 2), Opus 9, Лейпциг, 1639;
- Symphoniae sacrae (Книга 2), Opus 10, Дрезден, 1647;
- Geistliche Chor-Music, Opus 11, Дрезден, 1648;
- Symphoniae sacrae (Книга 3), Opus 12, Дрезден, 1650;
- Zwölf geistliche Gesänge, Opus 13, Дрезден, 1657;
- Psalmen Davids (rewizja Księgi 2), Opus 14, Дрезден, 1661;
- Magnificat Anima Mea Dominum
- Weihnachtshistorie (Різдвяна ораторія), 1660, публікація Дрезден, 1664.
Багато творів Шютца (балет на сюжет «Орфея і Еврідіки», 1638; п'ятиактний балет «Паріс і Олена», 1650; дві пасторалі «з музикою і танцями» та інші) пропали: ноти були знищені під час пожежі в Дрезденській бібліотеці (1760).
- Штейнгард В. M. Генрих Шютц. Очерк жизни и творчества. М., 1980.-72 с., нот [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.].
- Basil Smallman: Heinrich Schütz, The Master Musicians, 2000.
- Вільні ноти авторства Гайнріх Шютц на сайті International Music Score Library Project (IMSLP)
- Germany Fed. Rep. 1972 stamp devoted to Heinrich Schütz [Архівовано 15 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- Генріх Шютц: ноти на сайті ChoralWiki (англ.)
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11861116X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Г. Риман Шютц // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 3. — С. 1467–1468.
- ↑ а б в г Catalog of the German National Library
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ The Late Baroque Era: From the 1680s to 1740 / G. J. Buelow — 1993. — P. 217.
- ↑ Генріх Шютц — біографія, факти з життя. calendate.com.ua. Процитовано 12 жовтня 2025.
- ↑ Маловідома версія «Rorate caeli» (англ.). Процитовано 12 жовтня 2025.
- ↑ а б Генріх Шютц — біографія, факти з життя. calendate.com.ua. Процитовано 12 жовтня 2025.
- ↑ Arne Spohr: Heinrich Schütz als Oberkapellmeister »von Haus aus« am Wolfenbütteler Hof. In: Schütz Jahrbuch. 34, 2012, S. 17–27; DOI:10.13141/sjb.v2012534.
- ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine. In: Sächsische Zeitung vom 5. Mai 2011.
- ↑ Vgl. Eberhard von Möller: Die Nachkommen von Heinrich Schütz. In: Schütz-Jahrbuch. 10, 1988, S. 41–49; DOI:10.13141/sjb.v1988718.
- ↑ Gerald Drebes: Schütz, Monteverdi und die „Vollkommenheit der Musik“ – „Es steh Gott auf“ aus den „Symphoniae sacrae“ II (1647). In: Schütz-Jahrbuch. 14, 1992, S. 25–55; DOI:10.13141/sjb.v1992774.
- ↑ Frieder Schulz: Das Gedächtnis der Zeugen – Vorgeschichte, Gestaltung und Bedeutung des Evangelischen Namenkalenders. In: Jahrbuch für Liturgik und Hymnologie, Band 19. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1975, S. 69–104, Namenliste S. 93–104 (Digitalisat)
- ↑ Gail Ramshaw: More Days for Praise: Festivals and Commemorations in Evangelical Lutheran Worship. Augsburg Fortress 2016, S. 180.
- ↑ Lutheran Church Missouri Synod: Commemorations
