Генріх IV (король Англії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генріх IV
King Henry IV from NPG (2).jpg
Генріх IV
Король Англії
Коронація: 13 жовтня, 1399
Попередник: Річард II
Наступник: Генріх V
 
Народження: 3 квітня 1366(1366-04-03)
Лінкольншир
Смерть: 20 березня 1413(1413-03-20) (46 років)
Лондон
Династія: Ланкастери
Батько: Джон Гентський
Мати: Бланка Ланкастерська
Дружина: Жанна Наваррська
Діти: Генріх, Томас, Джон, Гамфрі, Бланш, Філіппа
Автограф: Henry IV Signature.svg

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ге́нріх IV (англ. Henry IV; 3 квітня 1366 — 20 березня 1413) — король Англії, господар Ірландії (13991413). Перший представник дому Ланкастерів на англійському троні. Син ланкастерського герцога Джона Гентського від першої дружини Бланки.

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Генріх Ланкастер народився в замку Болінгброк у Лінкольнширі, звідки його прізвисько Генрі Болінгброк, у родині Джона Гентського, герцога Ланкастерського. У молоді роки брав участь у шляхетській опозиції (англ. the lords appellants), що прагнула обмежити владу короля Річарда II, але потім, у 1388 році, вступив у союз з королем. З 1390 до 1392 року вів життя мандрівного лицаря у континентальній Європі й Палестині, брав участь, зокрема, в громадянській війні у Великому князівстві Литовському.

Заволодіння короною[ред. | ред. код]

У 1397 році отримав титул герцога Герефордського, але невдовзі король Річард II, скориставшись сваркою Генріха з герцогом Норфолком Томасом Моубреєм, вигнав обох з Англії. У 1399, після смерті Джона Гентського, Річард II конфіскував його володіння. Генріх усупереч волі короля повернувся до Англії й підбурив заколот. Його підтримали багато родовитих шляхтичів, і невдовзі Річарда змусили зректися трону, а Генріх таким чином узурпував корону.
Наприкінці вересня 1399 року Генріха Ланкастера обрали королем під ім'ям Генріха IV.

Коронація Генріха IV

Боротьба з повстанцями[ред. | ред. код]

Першим завданням Генріха IV стало зміцнення своїх королівських позицій. Багато його підданих вважало Генріха узурпатором, через що відбулась низка повстань. Більшість повстань було легко подавлено, але повстання 1400 року під головуванням валлійського сквайра Овена Глендовера потребувало більшої уваги. Глендовер назвав себе справжнім принцом Уельським аби претендувати на англійський престол. У 1403 році Глендовер вступив у союз з Генрі Персі, граф Нортумберленда, та його сином Генрі Хотспуром. Це спільне повстання було найсерйознішим викликом владі Генріха, закінчилось битвою з повстанцями біля Шрусбері в липні 1403 року, коли Хотспур був убитий. Подальше повстання графа Нортумберленда в 1408 році король швидко придушив розбивши його у битві при Бремгем Мурі, і це було останнім збройним викликом повстанців авторитету Генріху IV.

Діяльність в розпалі правління[ред. | ред. код]

Тим не менш, він також повинен був боротися з численними набігами шотландців та вести військові дії проти французів. Врешті решт агресію Шотландії вдалось приборкати завдяки захопленню в англійський полон Джеймса, спадкоємця шотландської корони.

У подальшому королю довелось мати проблеми з власним парламентом, що обмежував його у фінансуванні багатьох спроб реформування країни. Але хроністи того часу відмічали, що в цій противазі король поводив себе як справжній конституційний монарх. Генріх IV мав лише одного відданого йому радника — архієпископа Арундела, якого він зробив канцлером. Певний супротив Генріху у політичному житті робив його старший син принц Уельський, майбутній англійський король Генріх V, який підтримав у 1410 році зміщення з посади канцлера Арундела та заміну його на зведеного брата короля, Томаса Бофорта, якого ще й підтримував Генрі, єпископ Вінчестерський, його брат. Такий уряд проводив деякою мірою не ту політику, яку хотів вести сам король. Зокрема, принц Уельський тиснув на уряд і парламент задля продовження інтенсивної війни з Францією. Томас Бофорт підбурював до примусового зречення Генріха IV через його вже на той момент досить значного нездоров'я. Але Генріх IV показав свою силу, добившись зняття Томаса Бедфорта, повернення на посаду канцлера архієпископа Арундела, заміну в парламенті принца Уельського на ще одного сина короля, Томаса, герцога Кларенса. На поступки партії, в якій був Бофорт, довелося піти — була споряджена військова експедиція до французького Орлеану.

Смерть[ред. | ред. код]

Помер король 20 березня 1413 року від прокази, на яку заразився під час перебування в Палестині. Під час молитви у Вестмінстерському абатстві він знепритомнів, і сконав у той же вечір в Єрусалимській палаті.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Генріх IV Болінгброк був першим англійським монархом з моменту норманського завоювання 1066 року, для якого єдиною рідною мовою була англійська, а не французька (точніше не англо-нормандська мова). Незважаючи на деякий опір професури й церкви, його правління стало початком занепаду французької мови в Англії та паралельного відродження англо-саксонської письменності й усної мови, а також становлення сучасної англійської мови.

У літературі[ред. | ред. код]

Генріх IV є персонажем драм Вільяма Шекспіра: «Річард II» та «Генріх IV», частини 1-а й 2-га.

Родовід[ред. | ред. код]

Едуард II
 
Ізабелла Французька
 
Вільгельм I, граф Ено
 
Жанна Валуа
 
Генрі, 3й граф Ланкастерський
 
Мод Чауорт
 
Генрі, 1й барон Б'юмонтський
 
Еліс Комин
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Едуард III
 
 
 
 
 
Філіппа Ено
 
 
 
 
 
Генрі Ґросмонт, 1й герцог Ланкастерський
 
 
 
 
 
Ізабелла Б'юмонстська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Джон Гентський, 1й герцог Ланкастерський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Бланш Ланкастерська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генріх IV
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений з Марією Богун, від якої мав 4 синів та 2 дочок:

  • Генріх, принц Уельський, в майбутньому, король Англії Генріх V (1387—1422 роки);
  • Іоанн, герцог Бедфордський (1389—1435 роки);
  • Томас, герцог Кларенс (1388—1421 роки);
  • Гемфрі, герцог Глостерський (1390—1447 роки);
  • Бланка (1392—1409 роки);
  • Філіппа (1394—1430 роки).

Другою дружиною була Іоанна Наваррська, дочка короля Наварри Карла II, від якої Генріх не мав дітей.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Encyclopedia Britannica, 11th Ed. Vol XIII. Charles L. Kingsford HENRY IV, King of England Cambridge: Cambridge University Press, 1910. 293. Luminarium Encyclopedia (англ.)
  • Bevan, Bryan. Henry IV. Palgrave Macmillan, 1994. 176 р. ISBN 9780312116965 (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Biggs, Douglas. Three Armies in Britain: The Irish Campaign of Richard II and the Usurpation of Henry IV, 1397—1399. Brill Academic Publishers, 2006. 300 р. ISBN 978-9004152151 (англ.)
  • Dodd, G. and D. Biggs, eds. Henry IV: The Establishment of the Regime, 1399—1406. York Medieval Press, 2003. 222 pages ISBN 978-1903153123 (англ.)
  • Mortimer, Ian. The Fears of Henry IV: The Life of England's Self-Made King. Jonathan Cape, 2007. 352 pages ISBN 978-0224073004 (англ.)
  • Strohm, Paul. England's Empty Throne: Usurpation and the Language of Legitimation, 1399—1422. (New Ed) University of Notre Dame Press, 2006. 292 pages ISBN 978-0268041212 (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Річард II
Royal Arms of England.svg Король Англії
1399-1413
Royal Arms of England.svg Наступник
Генріх V
Попередник
Річард II
Blason pays fr FranceAncien.svg Король Франції
титулярний
1399-1413
Blason pays fr FranceAncien.svg Наступник
Генріх V
Попередник
Річард II
Coat of arms of the Lordship of Ireland.svg Лорд Ірландії
1399-1413
Coat of arms of the Lordship of Ireland.svg Наступник
Генріх IV