Генрі Еврі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Генрі Ейвері)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генрі Еврі
англ. Henry Every
Every,Henry.JPG
Ім'я при народженні англ. Henry Bridgeman
Прізвисько Long Ben
Народився 20 серпня 1659(1659-08-20)
Newton Ferrersd, Newton and Nossd, South Hamsd, Девон[d], Девон, Англія
Помер 1696
Девон, Англія
Країна Flag of England.svg Королівство Англія
Діяльність Корсари, пірат, работорговець
Знання мов англійська

Генрі Еврі (англ. Henry Every; 20 серпня 1659 р – після 1696 року) — англійський пірат, який діяв в Атлантичному та Індійському океанах у середині 1690-х років. Був відомий серед спільників як Бенджамін Бріджман і Лонг Бен. Сучасники називали його «Архіпіратом» і «Королем піратів». Генрі Еврі відомий тим, що здійсниив можливо найприбутковіший піратський напад в історії і став одним з небагатьох успішних піратських капітанів, які зникли зі своєю награбованою здобиччю, не будучи спійманими чи вбитими в бою[1].

Найвідоміший напад Еврі відбувся у вересні 1695 року на конвой із 25 кораблів Великих Моголів, які повертались з хаджу до Мекки, у тому навантажене скарбами дау Ґандж-і-Савай та корабель ескорту Фатіх Мухаммед. Піратам вдалось захопити до 600 000 фунтів стерлінгів у дорогоцінних металах і коштовностях[1], що еквівалентно приблизно 93.3 фунтів стерлінгів у 2022 році.

Хоча деякі члени його команди були згодом заарештовані, сам Еврі уникнув арешту і у 1696 році зник, його місцезнаходження та діяльність після цього періоду невідомі. Вважається, що він помер десь між 1699 і 1714 роками. Його скарб так і не був ніколи знайдений.

Біографія[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Сучасні науковці припускають, що Генрі Еврі народився 20 серпня 1659 року в селі Ньютон Ферерс, приблизно в 10 кілометрах на південний схід від Плімута, Девон, Англія[2][3]. Парафіяльні записи свідчать, що він був сином Джона Еврі та його дружини Анни (дівоче прізвище невідоме); Родина Еворі з Девона була досить відома в той час, і цілком імовірно, що він був родичем гілки родини Еврі з замку Вайкрофт[4]. Згідно з показаннями Вільяма Філіпса, члена екіпажу Еврі, який дав «добровільне зізнання» після свого захоплення, у серпні 1696 року Еврі був «у віці близько 40 років», його мати жила «поблизу Плімута», а його дружина була продавецем перук і жила на сумнозвісній «Ratcliffe Highway» у Лондоні[5]. Еврі був одружений, і записи свідчать, що він одружився з Дороті Артер у St James Duke's Place в Лондоні 11 вересня 1690 року[6], хоча немає жодних свідчень про те, що він мав дітей.

Найдавніша біографічна розповідь про Еврі — "Життя та пригоди кап. Джона Еврі (Лондон: Дж. Бейкер, 1709) стверджує, що він народився в 1653 році в Каттедауні, Плімут. Хоча тепер відомо, що це місце та дата є неправильними, вони часто цитувалися в попередній літературі. (Іншим запропонованим роком народження Еврі є 1665[7], хоча це теж помилка). Голландський автор мемуарів, який написав свою історію трохи більше ніж через десятиліття після зникнення пірата, використовує ім'я Адріан ван Брок, але це, ймовірно, псевдонім. У звіті розповідається про короткий полон Ван Брука екіпажем Еврі на борту Fancy і стверджується, що батько Еврі був торговим капітаном, який служив у Королівському флоті під керівництвом адмірала Роберта Блейка. Кілька пізніших розповідей про життя Еврі, зокрема «Король піратів» Даніеля Дефо (1720), посилаються на попередню роботу, але вона має сумнівну достовырнысть і була описана в британському Словнику національних біографій (Dictionary of National Biography) як «вигадка, що має дуже мало спільного з фактами»[8].

Хоча існувала теорія про те, що ім'я Еврі при народженні насправді було Бенджамін Бріджмен (особливо у світлі його прізвиська «Лонг Бен») і що «Генрі Еврі» був насправді псевдонімом[9], сучасні науковці спростувують це. Історики вважають, що «Генрі Еврі» було справжнім ім'ям пірата, враховуючи, що він використовував це ім'я, коли вступив до Королівського флоту. Оскільки це було до початку його піратської кар'єри, йому не знадобився б псевдонім; він використав ім'я «Бріджмен» лише після звернення до піратства. Еврі міг бути двоюрідним братом відомих баронетів Еврі, хоча це остаточно не доведено[4].

Служба на королівському флоті[ред. | ред. код]

Гравюра Жана Антуана Теодора де Гудена із зображенням битви при Бічі-Хед, військово-морської битви, в якій, ймовірно, брав участь під час служби в Королівському флоті

Еврі, ймовірно, був моряком з самої юності, служив на різних кораблях Королівського флоту. Популярні описи стверджують, що Еврі служив в англійському флоті, який бомбардував Алжир у 1671 році, керував піратами в Карибському морі і навіть був капітаном вантажного лісовозного судна в затоці Кампече, хоча ці історії походять із вигаданих мемуарів Ван Брука. Обґрунтовані звіти з'являється лише у березні 1689 року, незабаром після початку Дев'ятирічної війни.

Під час цього конфлікту Англія та її союзники по Великій коаліції (Аугсбурзька ліга) — Баварія, Голландська Республіка, Пфальц, Саксонія та Іспанія  — вели війну проти Людовика XIV, намагаючись стримати французьку експансію, і саме на цьому тлі Еврі, якому було вже за тридцять років, працював молодшим офіцером на борту 64-гарматного лінійного корабля HMS Rupert, що знаходився під командуванням сера Френсіса Вілера[10]. Флотські записи свідчать про те, що Еврі був сімейною людиною і витрачав «мало своєї зарплати на додаткові речі, такі як тютюн, і регулярно перераховував свою зарплату своїй родині»[11].

У середині 1689 року HMS Rupert допоміг захопити великий французький конвой біля Бреста, Франція. Ця перемога дала Еврі можливість покращити свій стан, і до кінця липня його підвищили до помічника штурмана, хоча він, ймовірно, був наймолодшим серед трьох помічників штурмана на HMS Rupert[12]. Наприкінці червня 1690 року його запросили приєднатися до капітана Уілера на новому кораблі, 90-гарматному HMS Albemarle. Ймовірно, він брав участь у битві біля Бічі-Хед проти французів через два тижні, яка закінчилася для англійського флоту катастрофічною поразкою[11][13]. 29 серпня того ж року Еврі був звільнений з Королівського флоту[14][15].

Участь Еврі в работоргівлі[ред. | ред. код]

Після звільнення з Королівського флоту в 1691 році Еврі займався трансатлантичною работоргівлею . Його найняв королівський губернатор Бермудських островів Ісаак Річір для перевезення поневолених африканців із Західної Африки до Америки. Протягом цього періоду Еврі в основному працював як работорговець біля узбережжя Гвінеї. За словами англійського історика Дугласа Боттінга, «[як] рабовласник Еврі, здається, був більш підступним, ніж більшість інших практиків цього жахливого ремесла»[16].

У 1693 році діяльність Еврі на узбережжі Гвінеї змусила інших работорговців звернути на нього увагу. Капітан Томас Філліпс, валлійський работорговець і капітан невільницького корабля «Ганнібал» на службі у Королівській африканській компанії (Royal African Company), написав у своєму щоденнику, що «я ніде на узбережжі не зустрічав таких слухняних негрів, як тут, через що мені здається, що такі хлопці, як Лонг Бен, він же Еврі, роблять з ними якісь фокуси, що дозволяють їх захоплювати і вивозити»[16][17]. Також відомо, що Еврі заманював на свій корабель і самих работорговців, піднімаючи облудний прапор, а потім захоплюючи та утримуючи їх у трюмі свого корабля разом із їх рабами[18]. Філліпс, який, згідно з його власними звітами неодноразово стикався з Еврі — і, можливо, навіть знав його особисто — також звернув увагу на незвичайні виплати за работоргівлю, які Еврі отримував від Річієра, непопулярного королівського губернатора, якого пізніше усунули з посади в 1693 за неналежну поведінку. Однак історики відзначають, що ця частина життя Еврі є відносно слабо документованою[9][19].

Піратська кар'єра[ред. | ред. код]

Іспанська експедиція[ред. | ред. код]

Навесні 1693 року кілька лондонських інвесторів на чолі з сером Джеймсом Хублоном, багатим торговцем, сподіваючись оживити стагнуючу англійську економіку заснували амбітне підприємство, відоме як Іспанська Експедиція (Spanish Expedition Shipping). Підприємство складалося з чотирьох військових кораблів: барка Seventh Son, а також фрегатів Dove (помічником капітана на якому був знаменитий мореплавець Вільям Дампір)[20], James та Charles II[a].

Charles II був найнятий союзником Англії, іспанським королем Карлом II (тезка корабля), нападати на французькі судна в Вест-Індії. Згідно каперської ліцензії, виданої Іспанією завдання експедиції полягала в тому, щоб відплисти до Іспанської Вест-Індії для грабування французьких володінь у цьому районі і одночасного проведення торгівлі, постачання іспанцям зброї та підняття скарбів з розбитих галеонів. Інвестори пообіцяли добре заплатити морякам: контракт передбачав гарантовану місячну заробітну плату, яка виплачуватиметься кожні шість місяців протягом усього періоду експедиції, при цьому зарплата за перші місяці мала бути виплачена наперед до початку місії. Джеймс Хублон особисто піднявся на борт кораблів і зустрівшись з екіпажем, запевнив його у вчасній оплаті. Справді, вся заробітна плата до 1 серпня 1693 р., незадовго до початку місії, була виплачена в цей день[23].

Гравюра на дереві 1837 року з «Власної книги піратів» Чарльза Еллмса, на якій зображено Генрі Еврі, який отримує три скрині зі скарбами на борту свого корабля «Fancy».

Завдяки своєму попередньому досвіду роботи на флоті, після приєднання до Іспанської експедиції Еврі був підвищений до першого помічника капітана. Чотирма кораблями експедиції командував адмірал сер Дон Артуро О'Бірн, ірландський дворянин, який раніше служив у морській піхоті ВМС Іспанії[11]. Незабаром у підприємства виникли проблеми, оскільки флаг-капітан (капітан флагмана флотилії) Джон Стронг помер, коли кораблі ще перебували у порту. Хоча його замінив капітан Чарльз Гібсон[24], це було не останнє нещастя, яке трапилось з експедицією.

На початку серпня 1693 року чотири англійські військові кораблі відплили по Темзі і взяли курс на північне іспанське місто Ла-Корунья. Подорож до Ла-Коруньї мала тривати два тижні, але з незрозумілих причин кораблі прибули в Іспанію лише через п'ять місяців. Що ще гірше, необхідні юридичні документи (зокрема каперські ліцензії), очевидно, не надійшли з Мадрида, тому кораблі були змушені чекати. Минали місяці, а документи так і не надходили, і моряки опинилися в незавидному становищі: у них не було грошей, щоб відправляти додому для утримання сімей і не було можливості знайти альтернативні джерела заробітку, тож вони фактично стали заручниками в Ла-Коруньї[25].

Після кількох місяців простою в іспанському порту команда звернулась до свого капітана з проханням про виплату платні, яку вони повинні були отримати з початку роботи. Якби це прохання було задоволено, команда більше не була б прив'язана до кораблів і могла б легко залишити їх, тому їх прохання було відхилено. Після того, як подібна петиція дружин моряків до Хублона також провалилася, багато моряків впали у відчай, вважаючи, що їх продали в рабство іспанцям[26].

1 травня, коли флот нарешті готувався покинути Ла-Корунью, команда почала вимагати виплати шестимісячної зарплатні під загрозою страйку. Хублон відмовився погодитися з цими вимогами, але адмірал О'Бірн, що розумів серйозність ситуації, написав до Англії з проханням виплатити команді гроші. Однак 6 травня деякі моряки вступили в суперечку з О'Бірном, і, ймовірно, приблизно в цей час вони вирішили вдатись до заколоту і почали вербувати інших[27][28]. Одним із моряків, які вербували інших, був Еврі. Як пізніше засвідчив Вільям Філліпс, моряк на Dove, Еврі ходив «від корабля до корабля і переконував людей приєднатись до нього, щоб він повів їх туди, де вони отримають достатньо грошей»[29]. Оскільки Еврі мав великий досвід, а також був народжений у нижчому соціальному статусі, він був природним кандидатом для очолювання заколоту, оскільки екіпаж вважав, що він буде добре дбати про їхні інтереси[30].

Заколот і обрання капітаном[ред. | ред. код]

У понеділок, 7 травня 1694 року, О'Бірн мав ночувати на березі, що дало заколотникам шанс, який вони шукали[31]. Приблизно о 9:00 вечора, Еврі і близько двадцяти п'яти інших чоловіків піднялись на борт корабля Charles II і захопили зненацька його екіпаж. Капітан Гібсон на той час був прикутий до ліжка, тому заколот закінчився безкровно[30][b]. В одному звіті стверджується, що додаткові люди з James підійшли до корабля на баркасі і назвали пароль «Чи на борту п'яний боцман?», який дозволяв приєднатись до заколоту. Кажуть, що капітан Хамфріс з James попереджав Еврі, що люди дезертують, на що Еврі спокійно відповів, що він чудово знає про це[32]. Відтак James обстріляв Charles II, попередивши тим самим Іспанську нічну варту, і Еврі був змушений терміново вийти у відкрите море, щоб швидко зникнути в ночі.

Declaration of Henry Every to English ship commanders[33]
:To all English Commanders lett this Satisfye that I was Riding here att this Instant in ye Ship fancy man of Warr formerly the Charles of ye Spanish Expedition who departed from Croniae [Corunna] ye 7th of May. 94: Being and am now in A Ship of 46 guns 150 Men & bound to Seek our fortunes I have Never as Yett Wronged any English or Dutch nor never Intend while I am Commander. Wherefore as I Commonly Speake wth all Ships I Desire who ever Comes to ye perusal of this to take this Signall that if you or aney whome you may informe are desirous to know wt wee are att a Distance then make your Antient [i.e., ensign, flag] Vp in a Ball or Bundle and hoyst him att ye Mizon Peek ye Mizon Being furled I shall answere wth ye same & Never Molest you: for my Men are hungry Stout and Resolute: & should they Exceed my Desire I cannott help my selfe.
as Yett
An Englishman's friend,
At Johanna [Anjouan] February 28th, 1694/5
Henry Every
Here is 160 od french Armed men now att Mohilla who waits for Opportunity of getting aney ship, take Care of your Selves.

Відпливши достатньо далеко, щоб відчути себе в безпеці, Еврі надав можливість членам екіпажу, що не брали участі у заколоті зійти на берег, навіть шанобливо запропонувавши Гібсону продовжити командувати кораблем, якщо він приєднається до їхньої справи. За словами Чарльза Еллмса, Еврі сказав Гібсону: «Якщо ти бажаєш стати одним із нас, ми приймемо тебе. І якщо ти будеш тверезо і належно ставитись до справ, можливо, з часом я зроблю тебе своїм лейтенантом. Якщо ні, ось човен, і ти можеш пливти на берег»[34]. Капітан відмовився і був висаджений на берег разом із кількома іншими моряками[30]. Єдиною людиною, якій завадили добровільно піти, був корабельний хірург, чиї послуги вважалися занадто важливими, щоб знехтувати ними. Усі чоловіки, які залишилися на борту Charles II, одноголосно обрали Еврі капітаном корабля[35]. Деякі звіти говорять, що Еврі був набагато грубішим у своїх стосунках з Гібсоном, але погоджуються, що він дійсно запропонував йому посаду свого заступника[36].

Еврі вдалося легко переконати команду відправитися в Індійський океан займатись піратством, оскільки вже сама їх первісна місія дуже нагадувала піратство, а Еврі славився своєю здатністю переконувати. Можливо, він нагадав про успіх Томаса Тью, який захопив величезний приз у Червоному морі лише роком раніше. Екіпаж швидко вирішив питання оплати, погодившись, що кожен член команди отримуватиме одну частку будь-якого захопленого скарбу, а капітан — дві. Відтак Еврі перейменував Charles II на «Fancy» — назва, яка відображала як оновлену надію екіпажу на їхню подорож, так і якість корабля — і взяв курс на мис Доброї Надії[37].

Піратський Раунд[ред. | ред. код]

Біля острова Маю, найсхіднішого острова групи Сотавенто архіпелагу Кабо-Верде, Еврі здійснив своє перше піратство, захопивши провіант і товарні припаси трьох англійських суден з Барбадосу[38]. Дев'ятьох людей з цих кораблів швидко переконали приєднатися до екіпажу Еврі[35], який тепер налічував близько дев'яноста чотирьох чоловіків[39]. Після цього Еврі відпливав до берегів Гвінеї, де обманом заманив місцевого вождя на борт Fancy під облудним приводом торгівлі, і силоміць полонив його та багатьох з йоїх людей, зробивши їх рабами[40]. Продовжуючи йти на схід вздовж африканського узбережжя, Еврі зупинився на о.Біоко в Бенінській затоці, де Fancy зробили кілювання і зрізали зайві надбудови[39]. Зрізання частини надбудови для підвищення швидкості корабля зробило Fancy одним з найшвидших суден, які тоді плавали в Атлантичному океані. У жовтні 1694 року Fancy пограбував двох датських каперів поблизу острова Прінсіпі, захопивши на цих кораблях слонову кістку та золото і прийнявши на борт приблизно сімнадцять данців, які побажали приєднатись до його команди[41].

На початку 1695 року Fancy нарешті обігнув мис Доброї Надії і зупинився на Мадагаскарі, ймовірно, в районі затоки Святого Августина, де екіпаж поповнив запаси. Далі корабель зупинився на острові Анжуан на Коморських островах. Тут екіпаж Еврі відпочив і поповнив запаси провізії, пізніше захопивши французький піратський корабель, що пройходив повз, пограбував судно і набрав близько сорока членів екіпажу, щоб вони приєдналися до власної компанії. Загальна чисельність Еврі тепер становила близько 150 чоловік[42].

На Анжуані Еврі написав листа, адресованого англійським капітанам кораблів в Індійському океані, в якому облудно стверджував, що він не нападав на жодне англійське судно. У його листі описується сигнал, який англійські капітани могли використати, щоб ідентифікувати себе, щоб він міг їх уникнути, і попереджає їх, що він, можливо, не зможе стримати свій екіпаж від пограбування їхніх кораблів, якщо вони не скористаються сигналом. Незрозуміло, чи був цей документ правдивим, але це, можливо, була хитрістю Еврі, щоб уникнути уваги Ост-Індської компанії (ОІК), чиї великі й потужні кораблі були єдиною загрозою, з якою Fancy зіткнувся в Індійському океані. Так чи інакше, лист не завадив англійцям переслідувати його.

Флот Великих Моголів[ред. | ред. код]

У 1695 році Евері відплив на вулканічний острів Перім, щоб чекати індійський флот, який незабаром мав пройти з Червоного моря до Індії[c]. Цей флот був найбагатшою ціллю в Азії, а можливо, і у всьому світі, і будь-які пірати, кому вдалося б його захопити, стали б авторами найвигіднішого піратського нападу у світі[43]. У серпні 1695 року Fancy досяг Баб-ель-Мандебської протоки, де Евері об'єднав свої сили з п'ятьма іншими англійськими піратами: Томасом Тью на військовому шлюпі Amity з екіпажем близько шістдесяти чоловік; Джозеф Фаро на Portsmouth Adventure з шістдесятьма чоловіками; Річард Вант на «Dolphin» також із шістдесятьма чоловіками; Вільям Мейс на Pearl, з тридцятьма чи сорока чоловіками; і Томас Вейк на Susanna з сімдесятьма чоловіками[44]. Усі ці капітани мали каперські свідоцтва, видані в різних місцях східного узбережжя Північної Америки . Еврі був обраний адміралом нової піратської флотилії з шести кораблів, незважаючи на те, що Тью мав, можливо, більше досвіду, і тепер під його командою перебувало загалом понад 440 чоловіків[44]. Конвой із двадцяти п'яти кораблів Великих Моголів, включаючи величезний 1600-тонний «Ґандж-і-Савай» з вісімдесятьма гарматами, та його ескорт 600-тонний «Фатіх Мухаммед» що йшов з Мохи до індійського Сурата встиг протягом ночі пройти повз піратський флот, але вранці його помітили і пірати кинулися в погоню.

«Dolphin» виявився занадто повільним і відстав від решти піратських кораблів, тому його вирішили спалили, а екіпаж приєднався до команди Еврі на борту Fancy. Amity наздогнав Фатіх Мухаммед і спробував його захопити, але після того, як капітан Тью загинув у бою припинив погоню і більше ніколи не приєднався до піратської флотилії. Тим часом Susanna, що також відстала, знову приєдналася до групи переслідування. Через чотири-п'ять днів пірати наздогнали Фатіх Мухаммед[45]. Можливо ‍ '​ заляканий сорока шістьма гарматами Fancy або ослаблений попереднім боєм з Тью екіпаж Фатіх Мухаммед чинив невеликий опір; Тоді пірати Еврі розграбували корабель, який належав якомусь Абдулу Гафару, який, як повідомляється, був найбагатшим купцем у Сураті[d][46]. Хоча скарбу Фатеха Мухаммеда в розмірі від 50 000 до 60 000 фунтів стерлінгів вистачило, щоб купити Fancy у п'ятдесят разів більше,[47] щойно скарб був розподілений між піратським флотом, екіпаж Еврі отримав лише невеликі акції[48].

Генрі Еврі на фоні свого корабля Fancy, який атакує свою жертву. Гравюра XVIII ст.

Відтак Еврі кинувся в погоню за другим кораблем Великих Моголів, Ґандж-і-Савай[49] і наздогнав його через кілька днів після нападу на Фатіх Мухаммед[45][50]. Оскільки Amity вийшов з бою, Dolphin було спалено, а Susanna відстала, на місці битви були присутні лише Fancy, Pearl та Portsmouth Adventure[51].

Ґандж-і-Савай, очолюваний капітаном Мухаммедом Ібрагім-шахом, був потужним супротивником, він мав вісімдесят гармат і озброєну мушкетами охорону з чотирьохсот, а також шістсот інших пасажирів. Але перший залп зрівняв шанси, оскільки щасливий залп Еврі вистрілив у грот-щоглу свого ворога за борт.[52] Оскільки Ґандж-і-Савай не зміг втекти, Фенсі підійшов поруч. Спочатку залпи індійських мушкетів не дозволяли піратам піднятися на борт, але одна з потужних гармат на ‍ '​ потужних гармат Ґандж-і-Савай вибухнула при пострілі, миттєво вбивши багатьох і деморалізувавши індійський екіпаж, який побіг ховатись під палубою або боровся за гасіння поширення пожеж[53]. Люди Еврі скористалися сум'яттям, швидко піднявшись ‍ '​ круті сторони Ґандж-і-Савай . Екіпаж Pearl, який спочатку не наважувався напасти на Ґандж-і-Савай, тепер набрався духу і приєднався до екіпажу Еврі, піднявшись на палубу індійського корабля. Відтак зав'язався запеклий рукопашний бій, який тривав дві-три години[54].

Мухаммад Хашим Хафі-хан, тогочасний індійський історик, який на момент нападу перебував у Сураті, писав, що, коли люди Еврі взяли на абордаж Ґандж-і-Савай, його капітан побіг ховатись на нижні палуби, де озброїв рабинь і відправив їх на бій з піратами[55][56]. Розповідь Хафі Хана про битву, що з'являється в його багатотомній праці «Історія Індії, як її розповіли її власні історики», прямо звинувачує капітана Ібрагіма за невдачу, пише: «Християни не дуже сміливі в бою на мечах, і на борту королівського судна було так багато зброї, що якби капітан чинив якийсь опір, він, напевно, зміг би перемогти піратів»[55]. У будь-якому випадку, після кількох годин впертого, але безладного опору, корабель здався. На свій захист капітан Ібрагім пізніше стверджував, що «багато ворогів були відправлені до пекла»[57]. Насправді екіпаж Евера міг зазнати втрат від кількох до понад сотні людей, хоча ці цифри є неточними[58][57].

Картина початку 20-го століття, що зображує зустріч капітана Евері з онукою імператора Аурангзеба та її свитою .

За словами Хафі Хана, після перемоги пірати піддавали своїх полонених жахливим екзекуціям, які тривали кілька днів, ґвалтуючи та вбиваючи своїх переляканих полонених палуба за палубою. За повідомленнями, пірати використовували тортури, щоб отримати інформацію від своїх в'язнів, які сховали скарби в трюмах корабля. Деякі з мусульманських жінок, очевидно, покінчили життя самогубством, щоб уникнути насильства, тоді як тих жінок, що залишились живі і не загинули від жорстокості піратів було переведено на борт Fancy[59]. Хоча розповіді про жорстокість з боку піратів були відкинуті їх прихильниками як спроби додати події сенсаційності, вони підтверджуються показами, які люди Еврі надали після їх захоплення. Джон Спаркс свідчив у своїх «Останніх передсмертних словах і сповіді», що «нелюдське поводження та нещадні катування, завдані бідним індіанцям та їхнім жінкам, все ще впливали на його душу», і що він не каявся за свої піратські дії, які були для нього «меншою турботою», він, тим не менш, розкаявся у «жахливих варварствах, які він вчинив, хоча й лише над тілами язичників»[60]. Філіп Міддлтон засвідчив, що кілька індійських чоловіків були вбиті, а також «декількох піддали тортурам», а чоловіки Еврі «лягали із жінками, що були на кораблі, і було декілька, які, з огляду на їхні коштовності та звички, здавалися кращими за решту»[60]. Крім того, 12 жовтня 1695 року сер Джон Гейєр, тодішній губернатор Бомбея і президент ОІК, надіслав листа лордам Торгової Палати в Лондоні, в якому писав:

Певно, що пірати, про яких ці люди стверджують, що всі були англійцями, дуже по-варварськи зробили народ Ґандж-і-Савай і корабель Абдула Гофора, щоб змусити їх зізнатися, де були їхні гроші, і трапилося, що там був великий Умбравс. Дружина (як Ві чує) пов'язана з королем, повертаючись зі свого паломництва до Мехи, у старості. Вони дуже сильно знущалися над нею і змусили кількох інших жінок, що спричинило за собою самогубство однієї високоякісної особи, його дружини та медсестри, щоб чоловіки не бачили їх (і їхнє життя) розчарованих.[61]

Пізніші звіти стверджували, що Еврі сам знайшов на борту «щось приємніше, ніж коштовності», і натякали, що це була дочка чи онука падишаха Моголів Аурангзеба. За даними тогочасних джерел ОІК, Ґандж-і-Савай перевозив «родича» падишаха, хоча немає доказів, що це була його дочка та її свита[62]. Однак це суперечить твердженням Філіпа Міддлтона, який засвідчив, що «усі члени команди Fancy, крім Еврі, піднімались на борт захопленого корабля по черзі»[57]. В будь-якому разі, переживших напад пасажирів Ґандж-і-Савай залишили на борту пограбованого корабля і відпустили, щоб вони змогли продовжити своє плавання до Індії. Вартість захоплених скарбів на Ґандж-і-Савай становила десь від 200 000 до 600 000 фунтів стерлінгів, включаючи 500 000 золотих і срібних монет. Загалом, це, можливо, був найбагатший корабель, який коли-небудь захоплювали пірати.

Розподіл здобичі[ред. | ред. код]

Еврі приймає 3 сундуки зі скарбами на борту свого корабля.Гравюра на дереві з «Власної книги піратів» Чарльза Еллмса 1837 року.

Хоча іноді в різних джерелах повідомлялось, що Еврі використовував свої феноменальні навички переговорів, щоб переконати інших капітанів залишити награбовану здобич на його кораблі, після чого вночі втік з усією здобиччю, ці твердження походять із «Загальної історії піратів» Чарльза Джонсона, яка є ненадійним джерелом. Більш надійні джерела свідчать про спробу розрахунку екіпажу Pearl з людьми Еврі обрізаними монетами, після чого обурений Еврі конфіскував частку здобичі, належну команді Pearl. Portsmouth Adventure був присутній під час нападу на Ґандж-і-Савай, але оскільки його команда не брала участі в битві, а лише спостерігала за подіями здалеку, Еврі відмовив екіпажу Джозефа Фаро в участі в розподілі захопленої здобичі. Еврі дав Мейєсу та екіпажу Pearl 2000 піастрів (ймовірно, це приблизна сума, оскільки захоплені скарби були переважно в індійських та арабських монетах різного номіналу), для придбання припасів і незабаром після цього піратські кораблі розійшлися[63].

Fancy відплив до о. Бурбон (сучасний Реюньон), куди він прибув в листопаді 1695 року[29]. Тут екіпаж розподілив захоплені скарби. Кожен член команди отримав по 1000 фунтів стерлінгів (приблизно від 93 300 до 128 000 фунтів стерлінгів сьогодні) на людину, більше грошей, ніж більшість моряків могла заробити за все своє життя. Крім того, кожен пірат отримав додаткову частку дорогоцінним камінням. Як і обіцяв Еврі, його люди тепер мали «стільки золота, щоб засліпити очі». Однак цей грандіозний успіх зробив Еврі та його екіпаж «міченими» людьми, і між екіпажем виникла серьйозна суперечка про найкраще місце для подальшого плавання. Французи та датчани вирішили залишити екіпаж Еврі, вважаючи за краще залишитися на Бурбоні. Решта чоловіків після певних суперечок взяли курс на Нассау на Багамах. Незадовго до відпливу Еврі придбав на Бурбоні близько дев'яноста рабів. В дорозі раби використовувалися для найскладнішої роботи на кораблі, і, оскільки раби були «найбільш ходовим обєктом торгівлі», пізніше їх можна було обміняти на все, що було необхідне піратам. Таким чином, екіпаж Еврі міг надалі уникати використання своїх скарбів, що складались переважно з іноземної валюти, яка могла б викрити їх перед іншими людьми[64].

Плавання з Індійського океану до Багамських островів було подорожжю через півсвіту, і Fancy був змушений зупинитися на цьому шляху на острові Вознесіння, розташованому в центрі Атлантики. Безплідний острів був безлюдним, але пірати змогли зловити п'ятдесят морських черепах, які виповзли на берег, щоб відкласти яйця на пляжі, забезпечивши їм достатньо їжі на решту подорожі. Проте близько сімнадцяти членів екіпажу Евера відмовилися йти далі і залишилися на острові[64].

Наслідки та полювання[ред. | ред. код]

Прокламація про затримання Генрі Еврі з винагородою в 500 фунтів стерлінгів, видана Таємною радою Шотландії 18 серпня 1696 р.

Пограбування корабля зі скарбами імператора Аурангзеба мало серйозні наслідки для англійців, що сталося під час кризи для Ост-Індської компанії (ОІК), чиї прибутки все ще відновлювалися після катастрофічної англо-могольської війни. Загальний річний імпорт ОІК впав з піку в 800 000 фунтів стерлінгів у 1684 році до лише 30 000 фунтів стерлінгів у 1695 році[65], і атака Еврі тепер загрожувала самому існуванню англійської торгівлі в Індії. Коли пошкоджений Ґандж-і-Савай нарешті повернувся до гавані в Сураті, новина про напад піратів на паломників — святотатський вчинок, який, як і зґвалтування мусульманських жінок, вважався непрощенним порушенням хаджу — швидко поширилась. Місцевий індійський губернатор Ітімад Хан негайно заарештував англійських підданих у Сураті та тримав їх під пильним наглядом, частково як покарання за розбійний напад їх співвітчизників, а частково для їхнього власного захисту від місцевих жителів, що вимагали негайної розправи[66]. Розлючений Аурангзеб швидко закрив чотири факторії ОІК в Індії та ув'язнив посадових осіб, ледь не наказавши здійснити збройний напад на англійське місто Бомбей з метою назавжди вигнати англійців з Індії[67].

Щоб заспокоїти Аурангзеба, ОІК пообіцяв виплатити фінансові репарації та покрити усі збитки, тоді як англійський парламент оголосив піратів hostis humani generis («ворогами людської раси»). У середині 1696 року англійський уряд призначив премію в розмірі 500 фунтів стерлінгів за голову Еврі і запропонував безкоштовне помилування будь-якому донощику, який розкрив його місцезнаходження. Коли згодом ОІК подвоїла цю винагороду (до 1000 фунтів стерлінгів), розпочалося перше всесвітнє полювання в історії[68]. Корона також пообіцяла звільнити Еврі від усіх актів помилування та амністій, які вона згодом видасть іншим піратам (наприклад, у 1698 році). Оскільки вже було відомо, що Еврі переховується десь в американських колоніях, де він, ймовірно, знайде безпеку серед корумпованих колоніальних губернаторів, він був поза юрисдикцією ОІК. Це зробило його національною проблемою. Відповідно, Торгівій Палаті було доручено координувати полювання на Еврі та його команду[69].

Гіпотеза втечі в Нью-Провиденс[ред. | ред. код]

У бездоказовій книзі, написаній у 2008 році, стверджується, що Fancy досягла острова Сент-Томас на Віргінських островах, де пірати продали частину своїх скарбів. У березні 1696 року Fancy зупинився на острові Кінг біля Ельютери, приблизно в 50 милях на північний схід від Нью-Провіденсу на Багамах[70]. Четверо чоловіків Еврі на невеликому човні відправилися до Нассау, найбільшого міста і столиці острова, з листом, адресованим губернатору острова серу Ніколасу Тротту. У листі пояснювалося, що Fancy щойно повернувся з узбережжя Африки, і екіпаж корабля в складі 113 осіб, які визнають себе неліцензованими порушниками монополії ОІК (англійська торгівля на схід від мису Доброї Надії відносилась до монополії ОІК і потребувала ліцензії)[71], потребує відпочинку на берегу. В обмін на те, що Fancy дозволять увійти в гавань і таємниці порушення чоловіками торгової монополії ОІК буде збережена, екіпаж заплатить Тротту загальну суму 860 фунтів стерлінгів[72]. Їхній капітан, чоловік на ім'я «Генрі Бріджмен», також пообіцяв губернатору передати в подарунок корабель, коли його екіпаж вивантажить вантаж і покине судно.

Для Тротта це виявилося привабливою пропозицією. Дев'ятирічна війна тривала вже вісім років, і острів, який британський королівський флот не відвідував кілька років, був небезпечно малолюдним[73]. Тротт знав, що французи нещодавно захопили острів Ексума в 140 милях на південний схід, і тепер прямували до Нью-Провіденсу. Оскільки в місті проживало лише шістдесят або сімдесят чоловік, половина з яких мала одночасно служити на вахті, не було навіть можливості забезпечити людьми двадцять вісім гармат форту Нассау[73]. Проте, якби екіпаж Fancy залишився в Нассау, це збільшило б чоловіче населення острова більш ніж вдвічі, а сама присутність важкоозброєного корабля в гавані могла б стримати напад французів. З іншого боку, відмова «Бріджмену» могла призвести до катастрофи у випадку, якщо його наміри стануть агресивними, оскільки його екіпаж із 113 осіб (плюс дев'яносто рабів) легко міг здолати жителів острова. Нарешті, слід було також врахувати запропонований хабар, який утричі перевищував річну зарплату Тротта в 300 фунтів стерлінгів[72].

Тротт скликав засідання керуючої ради Нассау, ймовірно, стверджуючи, що порушення монополії ОІК було досить поширеним злочином і не достатньою причиною для того, щоб відмовити чоловікам, чия проста присутність на острові могла сприяти безпеці Нассау. Рада погодилася дозволити Fancy увійти в гавань, хоча, мабуть їй ніколи не говорили про приватний хабар[72]. Тротт надіслав Еврі листа, в якому вказував, що його команда «можна прибути на сотрів і залишити його на власний розсуд»[74]. Незабаром після цього Тротт особисто зустрівся з Еврі на острові. Після вивантаження екіпажу на берег, Fancy передали губернатору, який виявив, що в трюмі були залишені для нього додаткові хабарі — п'ятдесят тонн слонової кістки, сто бочок пороху, кілька скринь з вогнепальною зброєю та боєприпасами, а також набір корабельних якорів.

Велика кількість іноземних монет у екіпажа Fancy не могла пройти повз увагу Тротта. Він, мабуть, знав, що екіпаж корабля був не просто неліцензованими работорговцями, імовірно, зауважив, що на Fancy були сліди бойових пошкоджень. Коли врешті дійшли звістки, що Королівський флот і ОІК полювали на Fancy і що «Капітан Бріджмен» був сам Еврі, Тротт заперечив, що знав що-небудь про історію піратів, крім того, що вони йому сказали, впевнений, що населення острова «не бачить причина їм не вірити»[74]. Це він стверджував, незважаючи на те, що прокламація про захоплення піратів спеціально попереджала, що екіпаж Еврі «ймовірно, може бути відомий і виявлений завдяки великій кількості золота та срібла іноземних монет, які вони мають при собі». Тим часом, однак, люди Еврі могли вільно відвідувати міські паби. Тим не менш, екіпаж незабаром розчарувався в Багамських островах; острови були малонаселені, а це означало, що практично не було куди витратити гроші, які вони піратами. Наступні кілька місяців пірати проводили більшу частину свого часу, живучи у відносному нудьзі. Наразі Тротт зняв з Фансі усе цінне, і корабель було втрачено після того, як його сильно вдарили об скелі, можливо, навмисно за наказом Тротта, який прагнув позбутися ключового доказу[75].

Зникнення[ред. | ред. код]

У не дуже обґрунтованій книзі, написаній у 2008 році, стверджується, що після того, як оголошення про затримання Еврі та його команди дійшло до Тротта, він був змушений або видати ордер на арешт Еврі, або не зробити цього і фактично розкрити свій зв’язок із піратами. Заради порятунку своєї репутації він попередив владу про місцезнаходження піратів, але одночасно попередив Еврі та його команду ще до прибуття представників влади. Тож усі 113 чоловік екіпажу Ейворі поспішно зникли з острова. Пізніше з усієї команди будь-коли було схоплено лише 24 людини, п’ятеро з яких були страчені. Самого Еврі представники влади більше ніколи не бачили[76]. Його останні слова, звернені до команди, були сумішшю взаємосуперечливих розповідей про те, куди він планував далі піти, ймовірно, з метою збити переслідувачів зі свого сліду.

Дослідники припускають, що після того, як Еврі не зміг купити помилування у Тротта або губернатора Ямайки, його екіпаж розпався, частина залишилася в Вест-Індії, більшість вирушила до Північної Америки, а решта, включаючи самого Еврі, повернулася до Англії. Деякі з них відпливли борту шлюпа Isaac, тоді як Еврі і близько двадцяти інших чоловіків наприкінці червня 1696 року відпливли до Ірландії на шлюпі Sea Flower на чолі з капітаном Фаро. Вони викликали підозри під час розвантаження своїх скарбів і згодом двоє чоловіків були затримані. Проте Еврі знову зміг втекти[77].

Подальша доля[ред. | ред. код]

Еврі продає свої коштовності, гравюру Говарда Пайла, яка з'явилася у вересневому номері журналу Harper's 1887 року.

Британський письменник і біограф піратів, що ховався за іменем капітан Чарлз Джонсон писав, що при спробі Ейворі продати свої діаманти, бристольські купці обдурили його і виманили усе його багатство, після чого Еврі помер у бідності в Девоні. Однак незрозуміло, як Джонсон міг про це дізнатись. Якби було відомо, що Еврі живе в бідності, найімовірніше, що його схопили б і отримали б велику нагороду за його голову. [78] Тож приписування цієї долі Еврі, можливо, було для Джонсона актом моралізаторської пропаганди. Інші припускають, що після того, як Еврі змінив ім'я, він оселився в Девоні і спокійно прожив решту життя, померши 10 червня 1714 року[79]. однак джерелом цієї інформації є «Історія та життя всіх найвідоміших піратів та їхніх екіпажів» (Лондон: Edw. Середина зими, 1732), вважається ненадійним (і трохи розширеним) перевиданням «Загальної історії » Джонсона. У жовтні 1781 року Джон Кнілл, інспектор митниці в Сент-Айвзі, штат Корнуолл, провів зустріч з дальнім нащадком Еврі, який заявив, що його «батько сказав йому, що капітан Еврі, блукаючи у великих злиднях і стражданнях, помер у Барнстейпле »., і був похований як жебрак . . . ″ [80]

Оскільки полювання на Еврі тривала протягом десятиліття після його зникнення, часто повідомлялося про побачення, але жодне з них не виявилося надійним. Після публікації вигаданих мемуарів у 1709 році, в яких стверджувалося, що Еврі був королем, який правив піратською утопічною республікою на Мадагаскарі, популярні розповіді все частіше набували більш легендарного, романтичного відтінку. Хоча громадськість вважала подібні історії правдою, вони не мали жодного підґрунтя в реальності. Після червня 1696 року достовірної інформації про місцеперебування або діяльність Евера не з’явилося.

Доля екіпажу Еврі[ред. | ред. код]

Північноамериканські колонії[ред. | ред. код]

Близько 75 членів екіпажу Еврі спробували сховатись від трансконтинентальних пошуків в англійських колоніях Північної Америки. Члени його екіпажу були помічені в Кароліні, Новій Англії та в Пенсільванії, деякі з них навіть підкупили губернатора Пенсільванії Вільяма Маркгема за 100 фунтів стерлінгів на людину. Цього було достатньо, щоб придбати прихильність губернатора, який навіть дозволив одному з колишніх піратів одружитися зі своєю дочкою[81]. Хоча інші місцеві чиновники, зокрема капітан магістрату Роберт Снід, намагалися заарештувати піратів, заступництво губернатора дозволяло їм залишатись в безпеці і достатньо сміливими, щоб похвалитися своїми подвигами «публічно за чаркою»[82]. Коли наполегливість Сніда почала дратувати губернатора, магістрату звинуватили:

Він [Маркгем] назвав мене пройдисвітом і застерігав мене не видавати ордери на арешт цих людей, сказавши, що він має серйозні наміри перслідувати мене. Я сказав йому, що якби він не був губернатором, я б не терпів таких висловлювань, і що це неприпустимо, що до мене так відносятся лише за те, що я виконую свій обов’язок. Потім він наказав констеблям не вручати більше моїх ордерів; до того ж, сильно розгнівавшись, він власноруч написав наказ шерифу з вимогою роззброїти мене[81].

Меріленд, Массачусетс, Нью-Йорк, Вірджинія та інші колонії опублікували прокламації з вимогою арешту Еврі, але рідко вдавались до чогось більшого. Хоча надання прихистку піратам з часом стало більш небезпечним для самих колоніальних губернаторів, лише сім членів з екіпажу Еврі потрапили під суд між 1697 і 1705 роками, і всі вони були виправдані[82].

Стародавні монети, вірогідно захоплені на Ґандж-і-Савай, були знайдені в 2014 році на фермі Sweet Berry в Мідлтауні, штат Род-Айленд. Пізніше подібні монети було знайдено в Массачусетсі, Род-Айленді, Коннектикуті та Північній Кароліні[83].

Британські острови[ред. | ред. код]

30 липня 1696 року в придорожному готелі Bull на Хай-стріт в Рочестері, Кент був заарештований Джон Данн (рульовий Еврі), який народився в Іст-Гоатлі, Сассекс. Він вшив у свій жилет десять англійських гіней і золоті цехіни на суму £1045 фунтів стерлінгів. Це виявила покоївка готеля, яка повідомила про знахідку меру міста, отримавши за це винагороду. Щоб уникнути можливої страти, 3 серпня Данн погодився свідчити проти інших заарештованих членів екіпажу Еврі[82], приєднавшись до Міддлтона, який здався владі за кілька тижнів до цього. Незабаром після цього було затримано двадцять чотири колишніх члена команди Еврі, про декого з них владі донесли ювеліри та майстри золотих справ після звернення до них піратів у спробі реалізувати свої скарби. Протягом наступних кількох місяців п'ятнадцять піратів були притягнуті до суду, а шістьом було винесено обвинувальні вироки. Оскільки піратство було важким злочином, який карався смертною карою, а смертний вирок можна було винести лише за наявності очевидців, свідчення Данна та Міддлтона мали вирішальне значення.

Титульний аркуш звіту, виданого у 1696 році Вищим адміралтейським судом після судового розгляду над екіпажем Еврі

Шість обвинувачених — Джозеф Доусон, 39 років, з Ярмута; Едвард Форсейт, 45 років з Ньюкасл-апон-Тайн; Вільям Мей, 48 років з Лондону; Вільям Бішоп, 20 років з Девону; Джеймс Льюїс, 25 років з Лондону і Джон Спаркс, 19 років з Лондону були звинувачені у скоєнні піратського нападу на Ґандж-і-Савай і з 19 жовтня 1696 року в Олд-Бейлі розпочався судовий процес[84]. Уряд зібрав для участі в судовому процесі найвідоміших суддів країни, до складу яких входили головуючий суддя сер Чарльз Хеджес, лейтенант Високого суду Адміралтейства; сер Джон Холт, головний суддя королівської лави; Сер Джордж Требі, Головний суддя з загальних позовів та шість інших видатних суддів[85]. Крім Джозефа Доусона, жоден інший пірат не визнав себе винним.

Одним із свідків проти змовників був Девід Крі, молодший офіцер з Charles II. Він засвідчив, що після того, як він відмовився брати участь у заколоті (єдиний офіцер, який це зробив), йому наказали повернутися в трюм. По дорозі до своєї каюти Кріг зустрів Мея, колишнього стюарда капітана Гібсона. Мей, якого Еврі назвав одним із «справжніх заколотників та старим злочинцем»[85] активно підтримував заколот, і Крі свідчив про їх розмову:

Я зустрів Вільяма Мея. Він спитав — що ти на це скажеш?. Я не відповів йому, і мовчки спустився до своєї каюти. Тоді він сказав: будь проклятий, ти заслуговуєш на постріл у голову, після чого приставив пістолет до моєї голови. Потім я пішов до своєї каюти, і невдовзі отримав наказ від Еврі, щоб ті, хто зійдуть на берег, підготувалися до відходу. І коли капітана підняли з ліжка, який тоді був дуже хворий на лихоманку, Еврі підійшов і сказав: «Я людина удачі, і маю шукати свою долі»[27].

Незважаючи на значний тиск на присяжних, що здійснювався з метою підштовхнути їх визнати підсудних винними в піратському нападі на Ганг-і-Савай і на те, що суддя-адвокат Адміралтейства сер д-р Томас Ньютон нагадав присяжним, що наслідками виправдувального вироку будуть «повна втрата індійської торгівлі і, таким чином, зубожіння цього королівства»[84], присяжні визнали обвинувачених піратів невинними в нападі на могольське судно.

Шокований суд терміново розглянув ще одне обвинувачення, і через дванадцять цих самих підсудних знову судили, цього разу за звинуваченням у змові з метою викрадення Charles II з піратськими намірами. Хоча сьогодні такий підхід був би з юридичної точки зору сумнівним, суд XVII століття юридичний тягар доведення своєї невинуватості у заколоті поклав на самих підсудних, оскільки вони знаходились на борту «корабля… , що було угнано»[86]. Як і в попередньому процесі, суд постійно наголошував на необхідності засудження піратів. Суддя Хеджес засудив попереднє «безчесне» журі присяжних і доручив їх наступникам діяти з «справжнім англійським духом» та винести обвинувальний вирок, неодноразово нагадуючи їм «підтримувати… навігацію, торгівлю, багатство, силу, репутацію та славу цієї нації»[87]. Цього разу присяжні винесли обвинувальний вердикт.

Коли піратам дали останнє слово щоб пояснити, чому вони мають уникнути страти, більшість просто заявляли про своє невігластво та благали про пощаду. Мей стверджував, що, будучи «дуже хворобливою людиною», він «ніколи не діяв під час усієї подорожі»[88], тоді як Бішоп, прохаючи про помилування нагадав суду, що його «примусили», і що на момент бунту у 1694 р. йому було лише вісімнадцять років[89]. Доусон, єдиний обвинувачений, який визнав свою провину, отримав відстрочку у виконанні вироку. Решту смертних вироків залишили без змін. Спаркс був єдиним піратом, який публічно розкаявся, але не щодо участі в піратстві, яке було «меншою проблемою» — а через його участь у «жахливих варварствах, які він вчинив, хоча й тільки щодо тіл язичників», маючи на увазі, що він брав участь у насильстві над жінками на борту могольського корабля. В своїх «Останніх передсмертних словах та зізнаннях» він оголосив, що його очі «тепер відкрились на його злочини», і він «справедливо зазнає смерті за таку нелюдяність»[60].

25 листопада 1696 року п'ятьох в'язнів доставили на шибеницю на міце страт (Execution Dock). Тут вони урочисто виголосили свої передсмертні промови перед натовпом, який зібрався, серед яких був капелан Ньюгейтської в'язниці Пол Лоррен[90]. Коли засуджених виведи на берег Темзи, місця, з якого три роки тому почалася подорож Іспанської експедиції, піратів повісили.

Данн уникнув шибениці, ставши королівським свідком. Він залишився в Англії, отримавши 9 серпня 1698 року «наказ, щоб певний Данн, колишній помічник Еврі, але помилуваний, завтра відвідав Раду»[91]. Він зробив це 11 серпня в Ост-Індському домі, розказавши подробиці своєї подорожі та участі в пограбуваннях на борту Fancy. У 1699 році Данн одружився з Елізою Нобл, а наступного року став партнером Джона Коггса, відомого банкіра-золоторя, створивши банк Coggs & Dann на Стренді в Лондоні[92]. Банкірів (а саме Данна) обдурив один з їхніх клієнтів — шахрай Томас Бреревуд і в 1710 році банк збанкрутував. Данн помер у 1722 році.

Оцінка захоплених скарбів[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б (Burgess, 2009a)
  2. (Baer, 2005)
  3. (Marley, 2010)
  4. а б (Rogoziński, 2000)
  5. The National Archives SP 63/358 fols. 127–32
  6. (Fox, 2008)
  7. (Gosse, 1924, с. 23)
  8. (Laughton, 1908, с. 747)
  9. а б (Grey, 1933, с. 167)
  10. (Baer, 1994, с. 3)
  11. а б в (Baer, 1994, с. 4)
  12. (Fox, 2008)
  13. (Marley, 2010)
  14. (Fox, 2008)
  15. (Marley, 2010)
  16. а б (Botting, 1978)
  17. (Phillips, 1744)
  18. (Woodard, 2007)
  19. (Burgess, 2009a)
  20. (Baer, 2005)
  21. (Jameson, 1923, docs. No. 58, 63, 65, 66–68)
  22. (Konstam, 2008, с. 255)
  23. (Fox, 2008, с. 39)
  24. (Baer, 2005, с. 230)
  25. (Baer, 1994)
  26. (Baer, 1994, с. 8–9)
  27. а б (Emlyn, 1730, с. 7)
  28. The National Archives, CO 388/4, f. 49
  29. а б (Baer, 2005, с. 93)
  30. а б в (Baer, 1994, с. 14)
  31. (Fox, 2008)
  32. (Burgess, 2009)
  33. (Baer, 2005, с. 98)
  34. Ellms 1837, p.26
  35. а б (Rogoziński, 2000)
  36. (Burgess, 2009a)
  37. (Baer, 1994)
  38. (Burgess, 2009a)
  39. а б (Baer, 2005)
  40. (Emlyn, 1730)
  41. (Baer, 2005)
  42. (Fox, 2008)
  43. (Rogoziński, 2000, с. 84)
  44. а б (Baer, 2005, с. 99)
  45. а б (Fox, 2008)
  46. (Rogoziński, 2000, с. 248)
  47. (Woodard, 2007, с. 21)
  48. (Burgess, 2009a, с. 136)
  49. (Travers, 2007)
  50. (Woodard, 2007)
  51. (Rogoziński, 2000)
  52. (Burgess, 2009a)
  53. (Baer, 2005, с. 101)
  54. (Earle, 2006, с. 117)
  55. а б (Elliot, 1877, с. 350)
  56. (Rogoziński, 2000, с. 86)
  57. а б в (Baer, 2005, с. 102)
  58. (Fox, 2008)
  59. (Elliot, 1877)
  60. а б в (Grey, 1933, с. 151)
  61. (Jameson, 1923)
  62. (Fox, 2008, с. 80–81)
  63. (Fox, 2008)
  64. а б (Baer, 2005)
  65. (Keay, 1991)
  66. (Wright, 1918)
  67. (Keay, 1991)
  68. (Burgess, 2009a)
  69. (Burgess, 2009b)
  70. (Burgess, 2009a)
  71. Platt, Virginia Bever (1969). The East India Company and the Madagascar Slave Trade. The William and Mary Quarterly 26 (4): 548–577. ISSN 0043-5597. JSTOR 1917131. doi:10.2307/1917131. 
  72. а б в (Woodard, 2007)
  73. а б (Woodard, 2007)
  74. а б (Woodard, 2007)
  75. (Fox, 2008, с. 107–109)
  76. (Burgess, 2009a)
  77. (Rogoziński, 2000, с. 90)
  78. (Earle, 2006, с. 159)
  79. (Dow та Edmonds, 1996, с. 348)
  80. Notice of John Knill, of Gray's Inn: 1733–1811. (Continued from our last). The Cornishman (15). 24 жовтня 1878. с. 6. 
  81. а б J. W. Fortescue, ред. (1905). America and West Indies: May 1698, 11–14. Calendar of State Papers Colonial, America and West Indies, Volume 16: 1697–1698. Institute of Historical Research. Процитовано 2 January 2012. 
  82. а б в (Baer, 2005)
  83. Kole, William J. (1 April 2021). Ancient coins may solve mystery of murderous 1600s pirate. Associated Press. Процитовано 4 April 2021. 
  84. а б (Emlyn, 1730)
  85. а б (Baer, 2005)
  86. (Baer, 2005)
  87. (Baer, 2005)
  88. (Emlyn, 1730)
  89. (Emlyn, 1730)
  90. (Baer, 2005)
  91. J. W. Fortescue, ред. (1905). America and West Indies: August 1698, 6–10. Calendar of State Papers Colonial, America and West Indies, Volume 16: 1697–1698. Institute of Historical Research. Процитовано 2 January 2012. 
  92. (Price, 1891)


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>