Географія Ісландії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Географія Ісландії M:
Географічне положення Ісландії
Географічне положення Ісландії
Географічне положення
Континент Європа
Регіон Північна Європа
Координати 65°00′ пн. ш. 18°00′ зх. д. / 65.000° пн. ш. 18.000° зх. д. / 65.000; -18.000
Територія
Площа 103 000 км² (108-ме)
 • суходіл 97 %
 • води 3 %
Морське узбережжя 4970 км
Державний кордон 0 км
Рельєф
Тип гористий
Найвища точка гора Гваннадальсхнукюр (2110 м)
Найнижча точка Атлантичний океан (0 м)
Клімат
Тип помірний
Внутрішні води
Найдовша річка Тйоурсау (230 км)
Найбільше озеро Торісватн (88 км²)
Інше
Природні ресурси риба, гідроенергія, геотермальна енергія, діатоміт
Стихійні лиха землетруси, активний вулканізм
Екологічні проблеми забруднення вод

Ісландія — північноєвропейська острівна країна, що знаходиться в Північній Атлантиці на половині шляху між Північною Америкою і Європою . Загальна площа країни 103 000 км² (108-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 100 250 км², а на поверхню внутрішніх вод — 2 750 км²[1]. Ісландія другий за площею острів Європи після Великої Британії. Площа країни приблизно втричі більша за площу Одеської області України.

Назва[ред. | ред. код]

Офіційна назва — Республіка Ісландія, Ісландія (ісл. Lydveldid Island, Island)[2]. Назва країни походить від назви однойменного острова й перекладається з ісландської як «Крижана земля», через велику кількість морської криги у фіордах[3][4]. Так його назвав норман Флокі Вільгердарсоном (норв. Flóki Vilgerðarson), який у IX столітті (після 870 року) побував й перезимував на острові[4]. Спочатку острів носив назву Гардарсхольм, тобто «острів Гардара», за ім'ям другого (після Наддодда) мореплавця, що обстежив його, Гардара Свавансона (швед. Garðar Svavarsson)[4]. Найдавніша відома назва Ісландії, Ейленда (ісл. Eylenda), тобто просто «острів». Назва Вестманнових островів, що розташовані поблизу південного узбережжя, вказує на заселення в давнину острова ірландцями, яких нормани звали «вестманами» (західними людьми)[3]. Деякі дослідники зіставляють древню країну Туле, до якої плавав Піфей, з Ісландією[3].

Історія дослідження території[ред. | ред. код]

Географічне положення[ред. | ред. код]

Ісландія — північноєвропейська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону.Ісландія на сході омивається водами Норвезького моря, на південному заході Ірмінгера, на півдні безпосередньо водами Північної Атлантики; на півночі — Гренландського моря Північного Льодовитого океану, на заході Данською протокою відокремлюється від острова Гренландія[5]. Загальна довжина морського узбережжя 4970 км[1]. Територія острова досить компактна: найбільша протяжність з півночі на південь становить 310 км, зі сходу на захід — 500 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[6]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або до континентальної брівки (стаття 76)[7][1].

Ісландія відноситься до Європейського континенту, але територіально вона ближча до Гренландії (за 287 км через Данську протоку), острова Північної Америки. Фарерські острови, найближчий суходол Європи, лежать за 420 км, відстань до континентальної частини становить 970 км (до Норвегії), відстань до континенту Північна Америка становить 1750 км (Лабрадор). За 600 км на північний схід лежить норвезький острів Ян-Маєн. Через острів Ісландія проходить багато найкоротших повітряних шляхів сполучення між Європою та Америкою. Наприклад, найкоротший шлях між Москвою та Нью-Йорком.

Крайні пункти[ред. | ред. код]

Час[ред. | ред. код]

Докладніше: Час в Ісландії

Час в Ісландії: UTC0 (-2 години різниці часу з Києвом)[8].

Геологія[ред. | ред. код]

Докладніше: Геологія Ісландії

Острів Ісландія — цінний наочний навчальний посібник з геології. Ісландія геологічно молода країна, що утворилася внаслідок вулканічних вивержень за останні 60 млн років. Острів розташований над плюмом Ісландської гарячої точки Серединно-Атлантичного хребта. Геологічно він є частиною двох континентальних плит що розходяться: Північноамериканської та Євразійської. Острів складається з базальту, низькокремнеземової лави, пов'язаної з лавовими виверженнями, як і на Гаваях. Східні і західні найдревніші райони острова займають плато і низькі гори складені третинними базальтами. Центральна частина острова, завширшки 100—150 км — це продовження рифту Серединно-Атлантичного хребта (хребет Рейкьянес), зона молодого четвертинного вулканізму. Вона складена палагонітовими туфами і брекчіями, що утворилися в результаті підводних вулканічних вивержень.

Між Ісландією і Фарерськими островами лежить Фарерсько-Ісландський поріг, яким Північний Льодовитий океан відмежовується від Атлантичного. На північний схід простягається глибоководна Норвезька улоговина (найбільша глибина 3970 м), а на південь — Західноєвропейська улоговина (найбільша глибина 5023 м).

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Надра Ісландії багаті на ряд корисних копалин: діатоміт[9]. На острові також відкриті незначні поклади сірки, ісландського шпату, торфу, пісковиків, глини, цеолітів, халцедону[3].

Сейсмічність[ред. | ред. код]

Вулканізм[ред. | ред. код]

Ісландія є геологічно високоактивною зоною з великою кількістю вулканів (близько 200), багато з них продукують ріоліт та андезит. Вулканічні виверження на території Ісландії трапляються приблизно один раз на 5 років. Близько 30 вулканів вивергали лаву і попіл впродовж останньої 1000 років. А за останні 12 тис. років активність проявили 150. На острові представлені майже всі типи вулканів, що зустрічаються на Землі. Одні вулкани мають конусовидну форму (Гваннадальсхнукюр, Снайфедль), інші типові щитові вулкани (Ск'яульдбрейд), треті відносяться до тріщинуватого типу (25 км ланцюг із більш ніж 100 кратерів вулкана Лакі). Найбільш характерними є ланцюжки кратерів, що виникли в результаті вивержень вздовж тріщин і розломів. Третина лави на планеті за останні 500 років вилилась саме в Ісландії.

Виверження вулкана Лакі у 1783—1784 роках спричинило голод, через який загинуло близько чверті населення острова; виверження спричинило хмари пилу та імли, що поширилася на більшу частину Європи, частини Азії та Африки впродовж кількох місяців після виверження. Потоки лави залили 565 км² території острова. Це виверження вважається найбільшим виверженням лави в історії людства[10].

Найвідоміший ісландський вулкан Гекла розташований за 110 км від Рейк'явіка. Його виверження в 1947—1948 роках продовжувалось більше року, лава залила площу в 230 км². Хмара попелу та пари в перші 20 хвилин виверження сягнула 30 км висоти. Через те, що вершина вулкана вкрита льодовиком, виверження супроводжувалось великим паводком на річках та сходженням селів («йокульхлаупів»). У 1970 році відбулося повторне виверження вулкана.

Суртсей, один із наймолодших островів у світі. Названий на честь Сурта. Підковоподібний острів висотою 145 м виник над поверхнею океану поблизу південного узбережжя внаслідок серії вулканічних вивержень між 8 листопада 1963 та 5 червня 1968 року. Задля збереження та унікальної можливості дослідження заселення острова біотою, його мають право відвідувати лише науковці.

1973 року внаслідок сильного виверження вулкан на острові Хеймаей було зруйноване поселення Вестманнаейяр. Пізніше відновлене.

21 березня 2010 почалося перше від 1821 року виверження вулкана Ейяф'ятлайокютль, що змусило 600 людей покинути свої домівки. Через наступні виверження 14 квітня сотні людей було евакуйовано. Хмара вулканічного попелу накрила значну частину Європи, через що на якийсь час було обмежено або зупинено авіасполучення в усіх країнах континенту (за винятком Португалії та Греції).

До найвідоміших вулканів також відносяться: Крапла, Катла, Аск'я, Ельдфетль, Грімсвотн.

Гейзери[ред. | ред. код]

Виверження Ґейсіра в Гаукадалурі, чия назва стала узагальненою

В Ісландії багато джерел виходу перегрітого водяної пари, гарячих джерел (250) і гейзерів, зокрема Ґейсір, від назви якого в українській та багатьох інших мовах з'явилося саме слово «гейзер». Раніше він викидав гарячу воду на висоту 40-50 м, але в 1970-х роках його активність значно зменшилась. Після серії землетрусів 2000 року сплячий Ґейсір знову почав свої виверження. Також відомий гейзер Строккур, який виштовхує воду кожні 5-10 хвилин. Джерело Дейлдартунгухвер поблизу Боргарф'ярдару має дебет 250 л/с[10]. Геотермальні води використовують задля опалення домівок і теплиць. Поля сірчаних фумарол (сольфатарів) приурочені лише до районів молодого вулканізму.

Рельєф[ред. | ред. код]

Докладніше: Рельєф Ісландії

Ісландія — типова вулканічна країна, яскраві та барвисті ландшафти якої утворені своєрідним поєднанням субарктичним положенням острова, активним вулканізмом, сучасним зледенінням і великою кількістю вологи в повітрі[10]. У рельєфі країни виділяються гірська внутрішня необжита частина і прибережні обжиті рівнини по периферії острова. Платоподібний характер поверхні найкраще зберігся на північному заході, тоді як на сході і на півночі центральної частини острова рельєф набуває альпійського вигляду. Середні висоти — 557 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Гваннадальсхнукюр (2110 м).

Внутрішня частина Ісландії, Ісландське плато (600—800 м), є холодним і непридатним для життя поєднанням піску та гір. На периферії гори і плато розчленовані глибокими звивистими долинами і фйордами. В зоні четвертинного вулканізму переважають вулканічні масиви висотою 1200—1800 м над рівнем моря. Найвища точка острова — гора Гваннадальсхнукюр (2 109,6 м) на вулканічному масиві Ерайфайокутль на півдні льодовика Ватнайокюдль. Приблизно десяту частину острова займають «місячні ландшафти» лавових полів. Найбільше таке поле, Оудаудахрьойн, площею 4 тис. км² розташовується майже в самому серці країни[10].

Найвищі гори: Гваннадальсхнукюр (2109,6 м) — піднятий край кальдери вулкана Ерайфайокутль; Бардарбунґа (2000 м); Кверкфйотль (1920 м); Снайфетль (1833 м); Гофсйокутль (1765 м); Гердубрейд (1682 м); Ейріксйокутль (1675 м); Ейяф'ятляйокутль (1666 м); Тунґнафетльсйокутль (1540 м); Кертлінґ (1538 м); Торвальдсфетль ін Аск'я (1510 м); Гекла (1491 м).

У прильодовикових районах поширені піщано-щебенисті зандрові рівнини, донні, бокові й кінцеві морени. Гірські потоки блукають цими рівнинами, постійно змініючи власні річища, тому ландшафт тут змінюється після кожного паводку[10]. Рівнинні території на узбережжі займають найбільшу площу на південному заході. Там сконцентровані найбільші сільськогосподарські угіддя країни.

Узбережжя[ред. | ред. код]

Узбережжя острова має довжину 4 970 км, позначено багатьма фіордами, в яких розташовано більшість поселень. На північному заході, півночі і сході скелясті береги розчленовані численними затоками, фіордами і островами. У внутрішні частини багатьох фіордів заходять крючковидні галечникові коси, вони захищають природні гавані від штормів. На таких косах виросли прибережні міста та селища. Південно-західні і південні береги Ісландії — піщані, вирівняні, природні гавані відсутні. На північному сході велика затока Хунаблоуі, на заході — затока Фахсафлоуі (на узбережжі якої розташований Рейк'явік). Брейда-фіорд — найбільший фіорд Ісландії. Значні фіорди півночі: Іса-фіорд, Скага-фіорд, Ейя-фіорд,

Див. також: Фіорди Ісландії

Острови[ред. | ред. код]

Докладніше: Острови Ісландії

До складу Ісландії входять 30 малих островів, включно з малозаселеними островом Ґрімсей та архіпелагом Вестманнових островів за найбільшим островом Хеймаей. На південному сході розташовується острів Хвальбакур. На південному заході острови Фугласкер. Найвіддаленіший острів Ісландії, Кольбейнсей лежить на півночі за полярним колом. Наймолодший острів Сюртсей лежить південніше Ісландії на рифтові Серединно-Атлантичного хребта.

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Ісландії

Територія Ісландії лежить у помірному кліматичному поясі, країній північний захід — у субполярному[11]. превалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос[12]. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, штормовими вітрами, сніговим покривом[12]. Відносно прохолодне літо з більш ясною погодою. Зволоження рівномірне за сезонами, надмірне[12]. На північному заході взимку превалюють полярні. Досить великі річні амплітуди температури повітря, прохолодне сире літо з туманами на узбережжях, вітряна волога зима[12].

Клімат острова доволі м'який, що пояснюється теплою течією Ірмінгера, гілка Північноатлантичної течії. Вона значно піднімає річні температури порівняно з більшістю інших місць на цій широті на планеті. На узбережжі субполярний морський клімат. До місць із подібним кліматом належать Алеутські острови, Аляска в Північній Америці та Вогняна земля в Південній Америці, хоча ці регіони розташовані ближче до екватора. Незважаючи на близькість до Арктики, узбережжя Ісландії залишається вільним від криги взимку. Наступи льоду є рідкісними, останній такий випадок трапився 1969 року на північному узбережжі. Це пов'язано із значним покращенням клімату починаючи від 1920-х років.

Річна норма атмосферних опадів становить 1300—2000 мм на південному узбережжі, 500—750 мм на північному. Над високими льодовиками — до 4000 мм на рік. Низинні внутрішні райони на півночі є найсухішими. Снігопади більш притаманні північній частині, ніж південній.

Існує різниця між кліматичними особливостями різних частин острова. Загалом, південне узбережжя є теплішим, вологішим та більш вітряним, ніж північне. Середньорічні температури не опускаються нижче −2…-3°C. Середня температура лютого, найхолоднішого місяця в Рейк'явіку становить −0,6 °C. Взимку часті дощі, навіть грози. Центральне плато найпрохолодніша частина країни. Сніг тут не тільки випадає і лежить близько 5 місяців, але й накопичується в льодовиках. Північна та східна частини острова загалом холодніші ніж південна і західна, через дію холодної Східно-Гренландської течії. Літо прохолодне й сире. Середньорічна температура липня, найтеплішого місяця становить +10 °C. Навіть в теплі дні на узбережжі температура повітря рідко перевищує 20 °C. Через приполярне положення острова його часто називають «країною нічного сонця», в північних районах влітку спостерігається полярний день, білі ночі. У серпні доволі часті полярні сяйва.

Найвища температура повітря — +30,5 °C зареєстрована 22 червня 1939 року в Тейґаргорні на південно-східному узбережжі. Найнижчу температуру −38 °C зареєстрували 22 січня 1918 року в Ґрімсстадірі та Модрудалурі в північно-східній внутрішній частині. Температурними рекордами Рейк'явіка є +26,2 °C (30 липня 2008 року) та −24,5 °C (21 січня 1918 року).

Через близькість моря і частим проходженням циклонів погода в Ісландії змінюється досить швидко. Більшістю вона прохолодна й волога, суцільна хмарність, дощі, сильні вітри, постійні тумани, але так само швидко вона може стати ясною безхмарною, без жодних коливань повітря.

Ісландія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[13].

Внутрішні води[ред. | ред. код]

Велика кількість вологи спричинила утворення на острові численних боліт, озер, густої річкової мережі, гірських льодовиків. Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 170 км³[1]. Дані про площу зрошуваних земель в країні, станом на 2012 рік, відсутні.

Річки[ред. | ред. код]

Докладніше: Річки Ісландії

Річки й потоки півдня країни належать басейну Атлантичного, півночі — Північного Льодовитого океану. Більшість річок починаються на краях льодовиків і живляться талими льодовиковими водами. Тому в найтепліші місяці року, в липні-серпні на таких річках проходять бурхливі паводки. Під час підльодовикових вулканічних вивержень і при прориві крижаних гребель прильодовикових озер величезні маси талих вод також спричинюють бурхливі паводки. Найдовші річки Ісландії: Тйоурсау 287 км;Єкюльсау-ау-Фіодлюм 206 км; Квітау з Ольфусау 185 км; Ск'яульвандафльоут 178 км; Єкюльсау-ау-Даль 150 км. Потенційні запаси гідроенергії річок країни — 3,5 млн кВт. Раніше для будівництва гідроелектростанцій в Ісландії використовували річки ґрунтового живлення з невеликими сезонними коливаннями рівня води. Пізніше почалося освоєння річок льодовикового живлення. Найбільші ГЕС збудовані на річках Сог і Тйоурсау (ГЕС Бурфедль потужністю 210 МВт)[10].

Водоспади[ред. | ред. код]

Річки Ісландії порожисті, з великою кількістю водоспадів і перекатів на уступах базальтових порід. Найвищі водоспади: Ґлімур 190 м; Гауйфосс 122 м на річці Фоссау; Генґіфосс 110 м; Сел'яландсфосс 65 м; Скоуґафосс 62 м; Деттіфосс 44 м; «золотий водоспад» Ґульфосс 32 м — система із двох каскадів; Ґодафосс 12 м.

Озера[ред. | ред. код]

Докладніше: Озера Ісландії

Озера та льодовики займають 14,3 % території. Найголовніші озера: Торісватн 88 км²; Тінґватляватн 84 км²; Бльондулоун 57 км²; Лагарфльоут 53 км²; Міватн 37 км², гребля якого утворена лавовими потоками; найглибше з ісландських озер (220 м) Еск'юватн 11 км². Загальна поверхня озер на острові становить 2 757 км². Поблизу озера Міватн знаходяться чорні лавові скелі-башти Діммуборгір («Замок мороку»)[10].

Болота[ред. | ред. код]

Докладніше: Болота Ісландії

Льодовики[ред. | ред. код]

Загальна площа льодовиків Ісландії станом на 2013 рік становить 11 922 км², приблизно десята частина площі острова вкрита ними. Найбільший льодовик Ватнайокюдль з площею льодовикової шапки 8,4 тис. км² є третім найбільшим льодовиком на планеті після Антарктичного і Гренландського льодовикових щитів. Його товща сягає 1070 м. Інші льодовики країни: Лаунгйокюдль, Хофсйокюдль, Драунгайокюдль, Мірдальсйокюдль і Ейяфьядлаекюдль[10]. Останні два вкривають активні вулкани.

Ґрунтові води[ред. | ред. код]

Ґрунти[ред. | ред. код]

Докладніше: Ґрунти Ісландії

Ґрунти Ісландії мінеральні, лесового типу, частково болотні, збагачені мінеральним матеріалом, похідним від вулканічного попелу, частково еолові пилуваті і піщаністі. Загалом відносяться до групи тундрово-глеєвих.

Вирубка лісів, погіршення клімату під час малого льодовикового періоду і надміру інтенсивний випас овець призвели до ерозії та втрати верхнього шару ґрунту. Відтак багато ферм закинуто, ¾ території країни страждають від ерозії ґрунтів, з них одна шоста вже є непридатними для використання.

Рослинність[ред. | ред. код]

Докладніше: Флора Ісландії

Фітогеографічно Ісландія належить до Арктичної провінції Циркумбореального регіону Голарктичного царства. Згідно з дослідженням Всесвітнього фонду дикої природи, територія острова відноситься до екорегіону ісландських бореальних лісів та альпійських лук. Лише 23 % острова вкрито рослинністю, яка в основному вкриває пасовища (550 км²), де регулярно випасають худобу, інше — тундра.

Флора острова налічує 440 видів вищих рослин. Більшість з них європейського походження, релікти льодовикової епохи. Рівнинні низовини займають болота та луки. Внутрішні райони лавових полів та зандрових рівнин не мають рослинного покриву, лише мхи та лишайники на базальтах.[10] Велика кількість ягід: бузина, полуниці, чорниці, ангеліка.

Найбільш притаманним для острова деревом є береза пухнаста (Betula rubescens), яка формує значну частину лісів разом із осикою, горобиною звичайною, яловцем звичайним, карликовою березою (Betula nana) та іншими невеличкими деревами. Вони підіймаються в гори до висоти 400—600 м[10]. Коли почалося заселення острова, він був густо вкритий березовими лісами. Наприкінці XII століття Арі Торґілссон у «Книзі про ісландців» описує її як «заліснену від гори до моря». Постійна людська присутність зруйнувала ізольовану екосистему. Століттями ліси вирубували для використання як пального та матеріалу. Тепер залишилося лише декілька невеликих березових лісів у ізольованих резерватах на північному сході (6 % території). Посадка нових лісів, здебільшого як вітрозахисних, збільшила їхню кількість, проте не до початкових рівнів. Деякі з нових насаджень містять інтродуковані види дерев.

Скафтафедль між південним схилом Ватнайокюдля та морським узбережжям — типовий ландшафт останнього зледеніння. Багаті субарктичні ліси берези і горобини, що з 3 сторін оточені льодовиком, наповнені різними птахами.

Земельні ресурси Ісландії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 18,7 %,
    • орні землі — 1,2 %,
    • багаторічні насадження — 0 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 17,5 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 0,3 %;
  • інше — 81 %[1].
Див. також: Ліси Ісландії

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Докладніше: Фауна Ісландії

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Арктичної підобласті Голарктичної області[12]. Коли на острів прибули перші поселенці, з великих тварин його населяв лише песець, який прийшов на острів в кінці льодовикового періоду замерзлим морем. У рідкісних випадках на острові спостерігали кажанів, занесених на острів вітрами, проте вони не спроможні розмножуватися тут. Дикі тварини острова: песці, американська норка (здичавіла у 1930 році), миші (Mus islandicus Nils), лемінги, пацюки, кролики. північні олені завезені на острів 1770 року з норвезької Лапландії, дика популяція яких мешкає північніше Ватнайокудля. До тваринного світу Ісландії належать місцеві свійські тварини: ісландська вівця, ісландська корова, ісландська курка, ісландська коза, ісландський кінь, ісландський поні та ісландська вівчарка. Ісландські корови відзначаються великими надоями молока та кліматичною витривалістю. Білі ведмеді також траплялися на острові, вони припливали на айсбергах з Гренландії, проте стабільна популяція відсутня. У червні 2008 року було помічено 2 білих ведмедів. На західному узбережжі є великі лежбища тюленів: сірого (Halichoerus grypus) і звичайного (Phoca vitulina).

На острові відсутні завезені рептилій та амфібій. В Ісландії відомо 1 300 видів комах, що значно менше, ніж у інших країнах. Це обумовлюється острівним положенням країни.

Див. також: Ссавці Ісландії

Орнітофауна[ред. | ред. код]

Птахи, особливо морські, займають помітне місце в ісландській фауні. На острові налічується 227 видів птахів, 76 з яких гніздяться. На рівнинах болотні й водоплавні птахи, на морських скелястих узбережжях пташині базари: тупики, поморники, кайри, гагарки та трипалі чайки[10]. Тундрова куріпка (Lagopus muta) заселила увесь острів, її чисельність коливається з періодичністю у 10 років. Північноамериканськими видами качок острова є ісландський гоголь (Bucephala islandica), який влаштовує свої гнізда в дуплах дерев, в розщелинах базальтових скель; качка кам'янушка (Histrionicus histrionicus), яка живе поблизу річок і швидкоплинних струмків.

Біля підніжжя вулкана Гофсійокудль, вкритого льодовиками, в самому центрі острова, у верхів'ї річки Тьоурсау розташовується справжня оаза осокових лук з білою пушицею і болотистих маршів. На землі багатокутники каміння — сліди морозобійного вивітрювання. Низькорослі верби Salix glauca, S. lanata, S. herbacea, водянка (Empetrum nigrum) на пагорбах дають притулок 31 виду птахів, 16 з яких розмножуються. Короткоклювий гуменник (до половини світової популяції у 50 тис.), лебідь-кликун (Cygnus cygnus), побережник чорногрудий (Calidris alpina), морянка (Clangula hyemalis).

На берегах північно-східного озера Міватн гніздиться до 140 тис. качок 14 видів: качка сіра (Anas strepera), широконіска (Anas clypeata), турпан (Melanitta fusca), пірникоза червоношия (Podiceps auritus).

Див. також: Птахи Ісландії

Іхтіофауна[ред. | ред. код]

Багато видів риби (близько 150) населяє мілини навколо острову. Тріска, пікша, сайда, морський окунь (сібас), креветки, оселедець складають основу вилову, а рибна промисловість становить основну частину прибутку ісландської економіки, що дає половину експортного прибутку. За річним виловом риби на душу населення Ісландія займає перше місце в світі. У другій половині XX століття Ісландія неодноразово вступала в «тріскові війни» з Великою Британією. 1972 року Ісландія розширила згідно із нормами міжнародного морського права власну виключну економічну зону до 50 морських миль, 1975 року — до 200. З м'яса гренландської акули (Somniosus microcephalus) готують національну ісландську страву хакарль[3]. У річках та озерах острова водяться форель і лосось.

Періодично практикують китобійний промисел, разом із науковим полюванням на китів. Спостереження туристів за китами стало важливою частиною ісландської економіки від 1997 року.

Див. також: Риби Ісландії

Охорона природи[ред. | ред. код]

В Ісландії створено 4 національні парки: Ватнайокутль, Снайфетльсйокутль, Тінґветлір (місячні вулканічні ландшафти) і Йокульсарґлювур. Існують заповідники, резервати і пам'ятки природи. Ісландія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред. | ред. код]

Докладніше: Екологія Ісландії

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

  • землетруси;
  • вулканічна активність, острів лежить в зоні трансатлантичного спредінгу, найбільш активні вулкани Гекла і Грімсвотен, виверження великих мас попелу вулканом Ейяфьятлайокудль (1667 м) 2010 року спричинило колапс авіаперевезень в Європі, потенційне виверження вулкана Катла (1512 м)[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

  • забруднення вод мінеральними добривами;
  • недостатній рівень очистки побутових стоків.

Фізико-географічне районування[ред. | ред. код]

У фізико-географічному відношенні територію Ісландії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Iceland, Geography. Factbook
  2. Котляков В. М., 2006
  3. а б в г д (рос.) Исландия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1890–1907.
  4. а б в Поспелов Е. М., 2005
  5. Атлас світу, 2005
  6. Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  8. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 22 April. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  9. Ісландія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  10. а б в г д е ж и к л м Страны и народы. Том 2, 1981
  11. Атлас. Географія материків і океанів, 2014
  12. а б в г д ФГАМ, 1964
  13. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  14. Ramsar Sites Information Service : [арх. 8 березня 2019 року] : [англ.] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]