Перейти до вмісту

Географія Італії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Географія Італії
Географічне положення Італії
Географічне положення Італії
Географічне положення
КонтинентЄвропа
РегіонПівденна Європа
Координати42°50′ пн. ш. 12°50′ сх. д. / 42.833° пн. ш. 12.833° сх. д. / 42.833; 12.833
Територія
Площа301 340 км² (72-ге)
 • суходіл97,6 %
 • води2,4 %
Морське узбережжя7600 км
Державний кордон1836 км
Рельєф
Типпереважно гористий
Найвища точкагора Монблан (4748 м)
Найнижча точкаЙоланда-ді-Савоя (-3 м)
Клімат
Типсубтропічний
Внутрішні води
Найдовша річкаПо (652 км)
Найбільше озероГарда (370 км²)
Інше
Природні ресурсикам'яне вугілля, ртуть, руди кольорових металів, поташ, мармур, барит, азбест, пемза, плавиковий шпат, польовий шпат, сірка, вуглеводні, риба, родючі ґрунти
Стихійні лихазсуви ґрунту, селі, лавини, землетруси, активний вулканізм, повіді, підтоплення
Екологічні проблемизабруднення повітря, забруднення вод, кислотні дощі

Італія — південноєвропейська країна, що займає на півдні континенту Апеннінський півострів з прилеглими островами . Загальна площа країни 301 340 км² (72-ге місце у світі), з яких на суходіл припадає 294 140 км², а на поверхню внутрішніх вод — 7 200 км²[1]. Площа країни вдвічі менша за площу території України.

Етимологія

[ред. | ред. код]

Офіційна назва — Італійська Республіка, Італія (італ. Repubblica Italiana, Italia)[2]. Назва країни походить від етноніму давнього народу італіків (лат. Italici), що мешкали в південній Італії[3]. Згідно з найпоширенішим поясненням, цей термін був запозичений з грецької, де «італос» (дав.-гр. ιταλός) означає бика, через оскську «вітеліу» (víteliú), і умбрську «вітло» (vitlo) — теля. Бик був символом південних італійських племен і топонім Італія спочатку використовувався тільки для південної частини Апеннінського півострова (сучасна Калабрія). З часів римського панування з V-III століть до н. е. цей термін був поширений на весь півострів[3].

Історія дослідження території

[ред. | ред. код]

Географічне положення

[ред. | ред. код]

Італія — південноєвропейська країна, що межує з шістьма іншими країнами: на півночі — зі Швейцарією (спільний кордон — 698 км) і Австрією (404 км), на заході — з Францією (476 км), на північному сході — з Словенією (218 км), з країнами, що являють собою анклави, з усіх сторін обмежені територією Італії — Ватиканом (3,4 км) і Сан-Марино (37 км). Загальна довжина державного кордону — 1836,4 км[1]. Італія з усіх сторін, окрім півночі, омивається водами Середземного моря Атлантичного океану, на північному заході Лігурійським, на заході Тирренським, на південному сході — Іонічним, на сході — Адріатичним морями[4]. Загальна довжина морського узбережжя 7600 км[1]. Морські кордони в 4 рази довші за сухопутні. Навіть глибинні райони країни віддалені від узбережжя не більше ніж на 200—300 км.

  • Порівняння розмірів території Італії та США
    Порівняння розмірів території Італії та США

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 30 морських миль (55,6 км) від узбережжя. Континентальний шельф — до глибин 200 м[6][1].

Крайні пункти

[ред. | ред. код]
Докладніше: Крайні точки Італії

Час

[ред. | ред. код]
Докладніше: Час в Італії

Час в Італії: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)[7]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Геологія Італії
Див. також: Гідрогеологія Італії

Італія характеризується надзвичайно складною та різноманітною геологічною будовою, сформованою в результаті зіткнення Африканської та Євразійської плит. Цей процес, що триває й досі, зумовив виникнення численних гірських систем, активних вулканів і сейсмічних зон.

Основним геологічним елементом країни є Апеннінські гори, які простягаються уздовж усієї Італійської півострівної частини. Вони сформувалися переважно в альпійську епоху горотворення (крейда — кайнозой) і складаються з осадових порід мезозойського та кайнозойського віку — вапняків, мергелів, пісковиків і глин. На півночі країни розташовані Альпи, де представлені докембрійські, палеозойські та мезозойські утворення, а також кристалічні масиви (граніти, гнейси, сланці). Між Альпами та Апеннінами лежить Паданська рівнина, заповнена потужними товщами четвертинні алювіальних відкладів, які утворилися внаслідок діяльності річок По та її приток.

Італія належить до вулканічно активних регіонів Європи. На її території розташовані діючі вулкани — Везувій, Етна та Стромболі, які пов'язані з активними зонами субдукції в Середземноморському регіоні. Сейсмічна активність в Італії залишається високою: землетруси найчастіше відбуваються в Центральних та Південних Апеннінах і на Сицилії.

  • Тектонічні рухи Апеннінського півострова
    Тектонічні рухи Апеннінського півострова
  • Тектоніка Альп (італ.)
    Тектоніка Альп (італ.)
  • Геологічна карта Італії (італ.)
    Геологічна карта Італії (італ.)
  • Геологічна карта Італії, 1844 рік (фр.)
    Геологічна карта Італії, 1844 рік (фр.)

Сейсмічність

[ред. | ред. код]
Докладніше: Сейсмічність Італії

Територія Італії належить до сейсмічно активних регіонів, тут часті землетруси, особливо в центральній частині.

Вулканізм

[ред. | ред. код]
Див. також: Вулкани Італії

Головні активні вулкани Італії: Стромболі (924 м) на однойменному острові, Везувій (1277 м) поблизу Неаполя і Етна (3323 м) в східній Сицилії.

  • Вулкани Італії
  • Вид на Везувій з Неаполітанської затоки
    Вид на Везувій з Неаполітанської затоки
  • Карта-схема вивержень Везувія
    Карта-схема вивержень Везувія
  • Етна
    Етна
  • Стромболі
    Стромболі

Вулкани Етна і Везувій були включені у 1990-х роках до «Десятиліття вулканів», міжнародної дослідницької програми впливу вулканічної діяльності на людство Міжнародної асоціації вулканології і хімії надр Землі (IAVCEI), як частини програми ООН зі зменшення небезпеки від стихійних лих[1].

Рельєф

[ред. | ред. код]
Докладніше: Рельєф Італії

Переважно гірська країна. На півночі — Західні Альпи з найвищою точкою країни та Західної Європи — горою Монблан (4748 м), південніше — Паданська рівнина, далі гори Апенніни (найвища точка — гора Корно, 2914 м). Середні висоти — 538 м. Найнижча точка — рівень вод Середземного моря (0 м). В районі акумулятивних наносів дельти річки По деякі колишні ділянки Адріатичного моря стали суходолом, але залишились нижче рівня моря, наприклад, Йоланда-ді-Савоя (-3 м).

  • Гіпсометрична карта Італії
    Гіпсометрична карта Італії
  • Рельєф Італії
    Рельєф Італії
  • Супутниковий знімок поверхні країни
    Супутниковий знімок поверхні країни
  • Карта країни (англ.)
    Карта країни (англ.)

Альпи — складна система гірських хребтів, що заходять також на територію східної Франції, Швейцарії, Австрії і Словенії. Інша велика гірська система Італії — Апенніни — утворює кістяк однойменного півострова і продовжується в Сицилії. Альпи і Апенніни так тісно пов'язані між собою, що важко встановити, де кінчається одна система і починається інша. Альпи і Апенніни — відносно молоді гори, що сформувалися в палеогені і неогені (в інтервалі від 65 млн до 2 млн років тому). Тут відбувалися також численні тектонічні розломи, складкоутворення й вулканічні виверження. Останні особливо виражені в областях Лаціо і Кампанія на заході Апеннінського півострова і на Сицилії.

  • Вид на гору Монблан з долини Аоста
    Вид на гору Монблан з долини Аоста
  • Гран-Сассо
    Гран-Сассо
  • Паданська низовина
    Паданська низовина
  • Поля Тоскани
    Поля Тоскани
  • Виноградники П'ємонту
    Виноградники П'ємонту

Узбережжя

[ред. | ред. код]

Берегова лінія, що має загальну довжину близько 7600 км, порізана слабо. Північно-західний берег Апеннінського півострова омивається Лігурійським морем з Генуезькою затокою. Узбережжя італійської Рив'єри має переважно абразійний характер і рясніє дрібними бухтами. Тірренське море, в північній частині якого знаходиться Тосканський архіпелаг, омиває материкову частину Італії із заходу, острова Сардинія і Корсика (територія Франції) зі сходу і Сицилію — з півночі. На західному узбережжі акумулятивні рівнини чергуються з піднесеними ділянками, є кілька неглибоких заток дугоподібної форми: Гаета, Неаполітанська і Салернська затока, Полікастро, Санта-Еуфемія та Джоя.

Вузька Мессінська протока між Калабрією і Сицилією з'єднує Тірренське море з Іонічним, а Сицилійська протока (Туніська) шириною 135 км відокремлює Сицилію від Північної Африки. Південне узбережжя Апеннінського півострова розчленоване найбільш сильно, в південно-східній частині переважають круті береги. На південному заході знаходиться затока Скуїллаче, а між півостровами Калабрія і Салентина в сушу вдається велика Тарентська затока.

  • Узбережжя Італії
  • Лігурійське
    Лігурійське
  • Венеційська лагуна
    Венеційська лагуна
  • Карстове адріатичне
    Карстове адріатичне
  • Мессінська протока
    Мессінська протока
  • Сардинське
    Сардинське

Протока Отранто між італійським регіоном Апулія і Албанією з'єднує Іонічне море з Адріатичним, яке омиває східні райони країни. Східний берег в основному плоский, в його південній частині невеликий півострів Гаргано відгороджує затока Манфредонія. Північно-східне узбережжя омивається водами Венеційської затоки, що включає однойменну лагуну і Трієстську затоку.

Острови

[ред. | ред. код]
Докладніше: Острови Італії
  • Острови Італії
  • Сицилія з космосу
    Сицилія з космосу
  • Сардинія з космосу
    Сардинія з космосу

Клімат

[ред. | ред. код]
Докладніше: Клімат Італії

Більша частина території Італії лежить у субтропічному кліматичному поясі, північ — у помірному, перехідного від морського до континентального типу[8]. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною[9]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадання снігу[9]. На півночі опадів значно більше, але їхній розподіл нестійкий.

  • Сонячна радіація (англ.)
    Сонячна радіація (англ.)
  • Кліматична карта Італії (за Кеппеном)
    Кліматична карта Італії (за Кеппеном)

Італія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[10].

Внутрішні води

[ред. | ред. код]
Докладніше: Гідрографія Італії
  • Гідрографічна мережа Італії
    Гідрографічна мережа Італії
  • Водоспади Марморе
    Водоспади Марморе

Річки

[ред. | ред. код]
Докладніше: Річки Італії

Річки країни належать басейнам Адріатичного (північ і схід), Іонічного (південь), Тирренського (захід) і Лігурійського (північний захід) Атлантичного океану.

  • Витік річки По в Альпах
    Витік річки По в Альпах
  • Сточище річки По
    Сточище річки По
  • Річка Тибр у Римі
    Річка Тибр у Римі

Озера

[ред. | ред. код]
Докладніше: Озера Італії
  • Озера Італії
  • Гарда
    Гарда
  • Тразімено
    Тразімено
  • Комо
    Комо

Болота

[ред. | ред. код]
Докладніше: Болота Італії

Льодовики

[ред. | ред. код]
Докладніше: Льодовики Італії

Ґрунтові води

[ред. | ред. код]

Ґрунти

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ґрунти Італії

Ґрунтовий покрив Італії надзвичайно різноманітний, що зумовлено складним рельєфом, різними кліматичними умовами та типами рослинності. На півночі, у межах Паданської рівнини, переважають родючі алювіальні ґрунти, сформовані на наносах річок По, Адідже, Тічино та інших. Вони мають високий вміст гумусу і добре придатні для землеробства — тут вирощують пшеницю, кукурудзу, рис, овочі та виноград. У центральній Італії, зокрема в районі Тоскани та Лаціо, поширені вулканічні ґрунти, утворені на базальтах і туфах. Вони відзначаються високою родючістю та добре забезпечені мінералами, тому активно використовуються для вирощування олив, винограду й зернових культур.

У передгір'ях Альп і Апеннін поширені бурі лісові ґрунти, що формуються під широколистяними лісами. Вони менш родючі, але використовуються для пасовищ і садівництва. На вапнякових горах поширені малопотужні скелетні ґрунти, часто з високим вмістом карбонатів, які придатні переважно для виноградарства. На півдні країни й на островах Сицилія та Сардинія переважають червоноземи та коричневі ґрунти середземноморського типу. Вони утворилися в умовах тривалого сухого літа та вологої зими. Через посухи й ерозію їхня родючість нижча, проте завдяки зрошенню вони також продуктивні.

Рослинний світ

[ред. | ред. код]
Докладніше: Рослинний світ Італії

Італія — одна з найцікавіших країн Європи з точки зору ботанічного різноманіття. Її флора і рослинність відображають як середземноморські, так і альпійські, континентальні риси, що пов'язано з великою протяжністю території з півночі на південь і значними відмінностями у рельєфі, кліматі та ґрунтах. На відносно невеликій площі Італії поєднуються вічнозелені ліси, субтропічні чагарники, альпійські луки, болота та навіть залишки прадавніх букових масивів.

Флора

[ред. | ред. код]

Флора Італії налічує понад 7600 видів судинних рослин, серед яких чимало ендеміків і реліктів (понад 20 % від загальної кількості видів). Особливо багаті на них Апеннінські гори, Сицилія та Сардинія.

За флористичним районуванням світу Італія належить до двох флористичних підцарств Голарктичного флористичного царства[11].

  • Широколистяні ліси Паданської низовини
    Широколистяні ліси Паданської низовини

Рослинність

[ред. | ред. код]

Північ країни, зокрема Альпи та Паданська рівнина, характеризується помірно-континентальною рослинністю. У передгір'ях Альп поширені широколистяні ліси з бука, дуба та граба. Вище, у гірських районах, панують хвойні породи — ялина європейська, модрина, сосна кедрова, а на верхніх межах лісу — альпійські луки, багаті на едельвейси, гірські дзвоники, тирлич. Ці угруповання утворюють один з найкрасивіших природних ландшафтів Європи.

Центральна Італія, яку перетинають Апенніни, має більш мозаїчний рослинний покрив. Тут можна побачити як дубово-букові ліси на висотах понад 800–1000 м, так і маквіс — типовий для Середземномор'я вічнозелений чагарниковий комплекс. Маквіс складається з мирту, суничного дерева, лавра, ялівцю, чебрецю рожевого та різних видів чистів.

Південна Італія, Сицилія та Сардинія мають яскраво виражену середземноморську рослинність. Тут збереглися ліси з дуба кам'яного і дуба коркового, а також характерні вічнозелені зарості — гарига, що формується на кам'янистих ґрунтах після вирубки або випасання. У цих заростях ростуть лаванда, розмарин, шавлія, каперси, фісташкові дерева та численні ендемічні види. Тут, як і в інших регіонах Італії, спостерігається тенденція до деградації лісів та іншої природної рослинності через випас худоби, пожежі та урбанізацію.

Див. також: Ліси Італії

Тваринний світ

[ред. | ред. код]
Козел альпійський

Тваринний світ Італії вирізняється надзвичайною різноманітністю, що зумовлено великим розмаїттям природних ландшафтів — від снігових Альп на півночі до теплих середземноморських берегів на півдні. Італія має близько третини всієї фауни Європи. Такий багатий склад пояснюється її географічним положенням, складною орографією, численними островами та довгим морським узбережжям — усе це створює багато різних екологічних ніш.

Загалом фауна країни налічує понад 58 тис. видів тварин, у тому числі близько 55 тис. видів безхребетних, понад 1260 видів хребетних. Дуже високий рівень ендемізму  — наприклад, серед амфібій, прісноводних риб і бабок він сягає 30 % і більше. Найбагатшою групою серед безхребетних є членистоногі (понад 46 тис. видів), з яких приблизно 65 % комахи (понад 37 тис. видів). Молюсків близько 2140 видів. На території Італії зареєстровано понад 570 видів риб, понад 40 видів земноводних, близько 60 видів плазунів, 570 видів птахів і 121 вид ссавців[12][13].

За зоогеографічним районуванням світу більша частина території Італії належить до Італійсько-Сицилійська провінція Середземноморської підобласті, а Альпійські гори — до Центральноєвропейської провінції Європейсько-Сибірської підобласті Палеарктичної фауністичної області.

  • Італійсько-Сицилійська провінція. Охоплює Апеннінський півострів, острови Сицилію, Сардинію, Корсику та Мальту. Клімат тут середземноморський із м'якими зимами та сухим літом. Характерні види: їжак європейський (Erinaceus europaeus), лисиця (Vulpes vulpes), дика кішка (Felis silvestris), лисиця сардинська (Vulpes ichnusae), синьошийка (Luscinia svecica), сапсан (Falco peregrinus), куріпка сіра (Perdix perdix italica). Ендемічні види: тритон італійський (Lissotriton italicus), тритон сардинський (Euproctus platycephalus). Провінція є центром ендемізму, особливо серед безхребетних (молюски, комахи). Сардинія й Корсика мають спільні риси з фауною південної Франції, але й містять давні середземноморські елементи.
  • Центральноєвропейська провінція. До цієї провінції належить італійська частина Альпійських гір. Характерні західноальпійські види: козел альпійський (Capra ibex), козиця звичайна (Rupicapra rupicapra), бабак альпійський (Marmota marmota), беркут (Aquila chrysaetos); в орнітологічному складі присутні також арктико-альпійські елементи. Фауна Східних Альп має балканські риси, адріатичні впливи та перехідні елементи між Центральною Європою і Середземномор'ям. Характерних видами тут є рись (Lynx lynx), сарна європейська (Capreolus capreolus), а також низка ендемічних комах та павукоподібних.

На відносно невеликій території Італії поєднуються гірські, рівнинні, лісові та приморські екосистеми, кожна з яких має власні характерні угруповання тварин. Основу тваринного населення Італії становлять зональні середземноморські тваринні угруповання. Значну роль відіграють також інтразональні[14] гірські та водно-болотні (долинно-річкові й приморські) угруповання тварин, характерні для Середземномор'я. Домінуючими в зональних угрупованнях є ксерофільні й ксеромезофільні групи та види тварин. Типовими видами тваринних угруповань маквісу є стінна ящірка італійська (Podarcis siculus), веретеноподібний сцинк (Chalcides chalcides), листопалий гекон європейський (Euleptes europaea ), веретільниця ламка (Anguis veronensis), полоз балканський (Hierophis gemonensis), черепаха балканська (Testudo hermanni), кропив'янка середземноморська (Curruca melanocephala), кропив'янка прованська (Sylvia undata), орел-карлик яструбиний (Aquila fasciata), заєць корсиканський (Lepus corsicanus) тощо.

Стихійні природні явища

[ред. | ред. код]

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

  • Землетрус у Л'Аквілі 2009 року
    Землетрус у Л'Аквілі 2009 року

Природні ресурси

[ред. | ред. код]

Мінеральні ресурси

[ред. | ред. код]
Докладніше: Корисні копалини Італії

Надра Італії багаті на ряд корисних копалин: кам'яне вугілля, ртуть, цинк, калійні солі, мармур, барит, азбест, пемзу, флюорит, польовий шпат, пірит, природний газ, нафту[15].

Водні ресурси

[ред. | ред. код]

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 191,3 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 39,5 тис. км² зрошуваних земель[1].

Земельні ресурси

[ред. | ред. код]

Земельні ресурси Італії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 47,1 %,
    • орні землі — 22,8 %,
    • багаторічні насадження — 8,6 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 15,7 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 31,4 %;
  • інше — 21,5 %[1].

Охорона природи

[ред. | ред. код]
Докладніше: Екологія Італії

Охорона природи в Італії є системним і пріоритетним напрямом державної політики. У країні діє Міністерство навколишнього середовища та енергетичної безпеки, яке координує природоохоронну діяльність, екологічний моніторинг і реалізацію міжнародних зобов'язань Італії у сфері охорони природи.

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Італія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

Природоохоронні території

[ред. | ред. код]
Докладніше: Природоохоронні території Італії

Італія має розвинену систему природоохоронних територій. На території країни функціонують національні парки, регіональні природні парки, заповідники, морські охоронні зони та ботанічні сади. Сухопутні природоохоронні території охоплюють понад 3 млн. га, що становить приблизно 10,5 % території країни. Загалом охоронювані площі разом із мережею Natura 2000 становлять близько 6,5 млн. га на суші (близько 21,7 % території) і 4,1 млн. га (близько 11,6 %) морської акваторії[17][18].

Першим національним парком Італії став «Гран-Парадізо» (Gran Paradiso), створений у 1922 році для збереження альпійського кам'яного козла. Інші відомі національні парки — «Стельвіо», «Чирчео», «Абруццо-Лаціо-Молізе», «Калабрія», «Чінкве-Терре», «Доломіті Беллунезі», «Аспромонте», «Везувіо» та «Етна». Багато з них мають статус біосферних резерватів ЮНЕСКО.

Важливим напрямом є охорона морських екосистем. Італія створила понад 30 морських охоронних зон, зокрема навколо островів Еолійських, Пелагських та Пантеллерії. Ці зони забезпечують збереження коралових рифів, морських водоростей, популяцій дельфінів та морських черепах.

Екорегіони

[ред. | ред. код]
Докладніше: Екорегіони Італії

Ландшафти і фізико-географічне районування

[ред. | ред. код]

Італія вирізняється дивовижною різноманітністю природних умов та складною ландшафтною структурою. Розтягнута в меридіональному напрямі, вона розташована у двох природних зонах — у зоні субсередземноморських широколистяних лісів (Північна Італія) та у зоні жорстколистяних лісів і чагарників середземноморського типу (інша частина території). Тому основними тут є п'ять типів ландшафтів: 1 — субсередземноморські (підтипи: 1а —центральноєвропейські); 2 — середземноморські (підтипи: 2а — північні семигумидні з фрагментами гумідних; 2б — північні семигумидні; 3б — південні семиаридні з фрагментами семигумидних); 4 — субтропічні пустельно-степові; 5 — високогірні (підтипи: 5а — суббореальні; 5б — середземноморські). Вони, у свою чергу, представлені 16 групами ландшафтів: 1 — низинні алювіальні рівнини передгірних і міжгірних западин, долини великих річок; 2 — високі передгірні плато Альпійського поясу з льодовиковою та водно-льодовиковою акумуляцією; 3 — горбисті передгір'я Альпійського поясу; 4 — низинні приморські рівнини (алювіальні й морські акумулятивні); 5 — акумулятивні рівнини внутрішньо гірських западин; 6 — вапнякові карстові плато; 7 — вулканічні плато; 8 — горбисті передгір'я на дислокованих неогенових осадових породах; 10 — складчасті флішеві гори; 11 — вапнякові карстові гори; 12 — глибові гори на кристалічних породах; 13 — вулканічні гори; 14 — складчасто-глибові герцинські низько- і середньогір'я; 15 — вапнякові карстові гори Альпійського поясу; 16 — гори на кристалічних породах (глибові герцинські масиви, осьові хребти і середні масиви Альпійського поясу).

Однією з характерних особливостей Італії є гористий рельєф, що обумовлює наявність висотної поясності в розподілі ландшафтів, добре виражену в Італійських Альпах, Апеннінах та інших гірських районах. Зазвичай виділяють 3—4 пояси:

  • низовинний (0—100/300 м) — пояс включає узбережжя, дельти, великі річкові долини; помірно теплий клімат, переважно середземноморський; найбільш освоєний пояс;
  • передгірний/середньогірний (100/300—1000/1400 м) — пояс пагорбів і середньовисоких гір; температури нижчі, зима холодніша; природна рослинність представлена маквісом і вічнозеленими лісами;
  • високогірні пояси (1000/1400—3000/4800 м) переважно верхні частини Альп і Апеннінів, високогірна рослинність, альпійські луки, кам'янисті розсипи, льодовики.

За фізико-географічним районуванням світу Італія належить до Альпійської області фізико-географічної країни Альпійська Європа (північна частина Італії) та Апеннінської області фізико-географічної країни Європейське Середземномор'я (Центральна і Південна Італія, острови).

  • Альпійська фізико-географічна область. Охоплює Альпійські гори і прилеглу Венеціано-Паданську рівнину. З огляду на природні умови та ландшафтну структуру території, Північну Італію можна поділити на два фізико-географічних райони.
    • Альпійський гірський район. Охоплює італійську частину Альпійських гір; рельєф представлений високими гурськими масивами, льодовиками, вузькими долинами, карстовими системами в передгір'ях.
    • Венеціано-Паданський рівнинний район. Займає Венеціано-Паданську низовину; рельєф переважно рівнинний; густо населений, забудований, індустріалізований та активно освоєний сільським господарством район.
  • Апеннінська фізико-географічна область. Охоплює Центральну і Південну Італію, Сицилію і Сардинію з прилеглими островами. З огляду на природні умови та ландшафтну структуру території, область можна поділити на три фізико-географічних райони.
    • Центральний (Апеннінський) гірський район. Охоплює Апеннінські гори з прилеглими прибережними рівнинами; Апенніни утворюють довгий гірсько-хребтовий ланцюг, із середніми і високими горами, слугують вододілом між західним і східним узбережжями півострова; у рельєфі спостерігається велика варіабельність: передгір'я, відроги, плоскогір'я, узбережжя; тектонічно активний район; місцями збереглись природні середземноморські ландшафти з високим біорізноманіттям.
    • Південний район. Займає Південну Італію з гірсько-хвилястим рельєфом, з менш вираженою рівнинною частиною, ніж у Центральному районі, а також Сицилію з прилеглими островами з унікальною геоморфологією.
    • Острівний район. Охоплює острови Сардинія і Корсика (територія Франції) з прилеглими дрібними островами; острови мають гористий рельєф, сильно розчленований вузькими річковими долинами; флора і фауна відрізняються значним ендемізмом.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Italy, Geography. Factbook.
  2. ↑ Котляков В. М., 2006.
  3. ↑ а б Поспелов Е. М., 2005.
  4. ↑ Атлас світу, 2005.
  5. ↑ Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. ↑ Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. ↑ Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 9 January. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  8. ↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
  9. ↑ а б ФГАМ, 1964.
  10. ↑ Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  11. ↑ Тахтаджян А. Л. Флористические области Земли (The Floristic Regions of the World). — Л. : Наука, 1978. — 247 с. (рос.)
  12. ↑ Ministry of the environment: Convention on Biological Diversity
  13. ↑ Фауна Італії
  14. ↑ Інтразональність / В. Т. Гриневецький // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011.  — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-12428
  15. ↑ Італія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
  16. ↑ Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.
  17. ↑ National protected land and marine area | Indicatori ambientali
  18. ↑ Terrestrial protected areas | Indicatori ambientali

Література

[ред. | ред. код]

Українською

[ред. | ред. код]
  • Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8
  • Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
  • Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
  • Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
  • Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
  • Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
  • Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0
  • Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
  • Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
  • Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів : Світ, 2002. — 672. с.— ISBN 966-603-178-7
  • Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с.
  • Італія // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  • Ковальчук І. П. Ландшафтознавство : Підручник. — К. : Либідь, 2008. — 392 с. — ISBN 978-966-06-0504-4
  • Костів Л. Я. Регіональна фізична географія. Євразія : Навч. посібник. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2022. — 336 с. — ISBN 978-617-10-0374-3
  • Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
  • Маркетінг Б., Іванов І. Географія Італії : підруч. / Б. Маркетінг, І. Іванов. — К. : Освіта, 2024. — 320 с.
  • Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — Т. 2. : Європа. — 464 с. — ISBN 978-966-439-273-7.
  • Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
  • Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
  • Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6
  • Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
  • Пузанов І. І. Зоогеографія : Підручник. — Київ—Львів : Рад. школа, 1949. — 504 с.
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7
  • Шищенко П. Г., Голубцов В. М. Природні зони світу : Навч. посібник. — К. : Либідь, 2006. — 256 с. — ISBN 966-06-0405-4
  • Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

[ред. | ред. код]
  • (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
  • (англ.) Takhtajan, A. (1986). Floristic Regions of the World. Translated by Theodore J. Crovello (with the assistance and collaboration of the author); edited by Arthur Cronquist. Berkeley, Los Angeles, London: University of California Press. XXII, 522 pp., ISBN 0-520-04027-9
  • (англ.) Marchetti M., Soldati M. (Eds.). Landscapes and Landforms of Italy. Springer, 2017. 537 с.

Російською

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Італії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Географія_Італії&oldid=47042241