Географія Італії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Топографічна карта Італії
Італійські міста і містечка
Світлина з космосу.
Південна Італія і Сицилія на карті 1849 p.

Іт́алія (Italia) — держава на півдні Європи, в Середземномор'ї. Займає Апеннінський півострів, Паданську рівнину, південні схили Альп, острови Сицилія, Сардинія та ін. На суходолі Італія межує з Францією на північному заході, з Швейцарією і Австрією на півночі і з Словенією на північному сході. Площа — 301,23 тис. км².

Рельєф[ред.ред. код]

Італія — переважно гірська країна. На півночі — Західні Альпи з найвищою точкою Європи — г. Монблан (4807 м). Південніше — Паданська рівнина, гори Апенніни (найвища точка — гора Корно, 2914 м).

На території країни можна виділити 3 частини:

Апеннінський півострів, висунений далеко в Середземне море, досягає в довжину 1100 км, його найбільша ширина 240 км. Морські кордони в 4 рази довші сухопутних. Навіть глибинні райони країни віддалені від узбережжя не більше ніж на 200—300 кілометрів.

Альпи — складна система гірських хребтів, що заходять також на територію східної Франції, Швейцарії, Австрії і Словенії. Інша велика гірська система Італії — Апенніни — утворює кістяк однойменного півострова і продовжується в Сицилії. Альпи і Апенніни так тісно пов'язані між собою, що важко встановити, де кінчається одна система і починається інша. Альпи і Апенніни — відносно молоді гори, що сформувалися в палеогені і неогені (в інтервалі від 65 млн до 2 млн років тому), коли земна кора в цьому регіоні зазнавала складкоутворень. Тут відбувалися також численні розломи і вулканічні виверження. Останні особливо виражені в областях Лаціо і Кампанія на заході Апеннінського півострова і в Сицилії.

У Італії діють три вулкани: Стромболі (924 м) на однойменному острові, Везувій (1277 м) поблизу Неаполя і Етна (3323 м) в східній Сицилії. Часті землетруси.

Крайні пункти[ред.ред. код]

Клімат[ред.ред. код]

Клімат країни середземноморський.

Внутрішні відмінності й міста[ред.ред. код]

Італію поділяють на 11 стандартних районів. Об'єднаємо їх у три групи: Північ, Центр і Південь.

Північ охоплює чотири стандартних райони — Північний Захід, Ломбардію, Північний Схід та Емілію-Романію. В природному відношенні це Італійські Альпи, Паданська низовина і Лігурійське узбережжя. На північ припадає 40 % території, 45 % населення і 56 % ВНП, тобто це найбільша і найрозвинутіша частина країни.

За часів Стародавнього Риму Північ довго являла собою майже незаймані ліси і болота. Її колонізували лише дві тисячі років тому. Справжні вигоди географічного положення Півночі проявилися в середні віки, коли вона опинилась на шляхах із Північно-Західної Європи на Близький Схід. Саме тут зародився торговий капіталізм і раніше, ніж будь-де в Європі, з'явилися процвітаючі міста, ремесла і торгівля, виникли такі політичні об'єднання середньовіччя, як Міланське герцогство, республіки Венеція і Ґенуя. Розвитку району в наш час сприяють вигідність географічного положення, розвинена транспортна система, наявність рівнинних земель (70 % від національного цілого), помірний і вологий клімат, можливості зрошення, наявність місцевих та імпортних енергоресурсів, постійний притік дешевої робочої сили з Півдня і величезний власний ринок збуту. Це головний промисловий, сільськогосподарський і транспортний район країни, на нього припадає також велика частка нематеріальної діяльності — управлінської, фінансової, наукової, культурної і туристичної.

Північ[ред.ред. код]

В цілому Північ Італії має більше спільних рис із Північно-Західною Європою, ніж із Середземномор'ям, і є продовженням величезного промислового поясу ЄС, що простягнувся сюди від Центральної Англії. Основою Півночі є так званий «промисловий трикутник»: Мілан — Ґенуя — Турин, який включає практично всі галузі італійської промисловості й належить до найбільших у світі. В його структурі є металургія, металообробка, загальне і електромашинобудування, автомобіле- і суднобудування, хімічна і текстильна промисловість. Проте в процесі зменшення ролі важкої промисловості роль «промислового трикутника» зменшується на користь Північного Сходу і Центру. Північ є однією з найбільш урбанізованих частин Західної Європи. Густоту міст на одиницю території тут можна порівнювати з показниками Бельгії та Нідерландів. Характерне їхнє лінійне розташування вздовж доріг Стародавнього Риму. Всі вони виконують ті чи інші функції матеріального виробництва і багато з них залишили значний слід в історії та культурі людства. Найважливіша роль нині належить Мілану, Турину, Ґенуї, Венеції і Трієсту.

Мілан — столиця Ломбардії (4,7 млн жителів) — є найбільшим містом Півночі й Італії в цілому та одним з найбільших міст Європи. Він входить до сімки євроміст «вищої ліги». Протягом 1395–1535 рр. це столиця середньовічного Міланського герцогства. Сьогодні Мілан виступає в ролі фінансової, торгової і промислової столиці Італії. Центральне розташування його в Північній Італії біля перевалів через Альпи і вигоди щодо зв'язків з Північно-Західною Європою незаперечні. Сама назва «Мілан» походить від римського «медіоланум» (серединний). Вже за 600 років до н. е. тут існувало кельтське поселення. В Мілані розміщені штаб-квартири корпорацій, банки, фондова і товарні біржі, страхові заклади тощо. У промисловості переважають машинобудування і металообробка, але одночасно це важливий текстильний центр (колись разом з французьким Ліоном він був лідером європейської шовкової промисловості), центр книгодрукування, фармацевтики та інших галузей.

Мілан має давні культурні традиції, особливо в музично-театральній діяльності. В місті багато театрів і концертних залів, включаючи знаменитий театр «Ла Скала». Місто насичене художніми колекціями, музеями, бібліотеками, пам'ятками архітектури. Найвідомішою спорудою є Міланський собор. Ділова частина міста забудована хмарочосами.

Турин (1,1 млн жителів) — центр П'ємонта. Розташований у верхів'ях річки По на підходах до перевалів Західних Альп. З VI ст. і по 1865 р. шість разів був столицею різних державних утворень. Напередодні і в роки Другої світової війни — осередок воєнної промисловості. Протягом 1942–1943 рр. значна частина міста була зруйнована. Сучасний Турин — частина «промислового трикутника» Півночі, транспортний вузол, науковий і культурний центр. Провідна галузь промисловості Турину — автомобільна. Тут знаходиться штаб-квартира й головні заводи корпорації «ФІАТ» і виготовляється 4/5 італійських автомобілів. Виробляють також літаки, залізничні; вагони, трактори, суднові двигуни, шарикопідшипники тощо. Розвинені й інші галузі промисловості.

Ґенуя — третя частина «промислового трикутника». Вона розташована на вузькій береговій смузі між Апеннінами і Лігурійським морем і є найбільшим морським портом країни. Її хінтерланд охоплює «промисловий трикутник» в Італії і навіть Швейцарію та Німеччину. Портова діяльність і зараз є головною для Ґенуї. Одночасно це банківсько-комерційний і промисловий центр. Структура промисловості Ґенуї типова для портових міст: суднобудування і ресурсні галузі (металургійна, нафтопереробна, харчова). В місті багато архітектурних та історичних пам'яток.

В XIII–XV ст. Ґенуя була центром могутньої морської держави, колонії якої були і в Північному Причорномор'ї: Кафа (сучасна Феодосія), Балаклава, Судак, Керч. Ґенуя знаходиться майже посередині італійської Рив'єри — знаменитої курортної зони Середземномор'я. Найвідомішими її центрами в Італії є Сан-Ремо і Рапалло.

Найбільшим містом Північного Сходу є Венеція. В XI–XV ст. вона була центром багатої і могутньої морської держави. Власне Венеція розташована на 118 островах у лагуні Адріатичного моря. За вулиці в місті правлять протоки (канали), їх більш як 150 і через них перекинуто понад 400 мостів. Зв'язок з материком підтримується двома мостами (залізничним і шосейним). Сучасна промисловість, у тому числі й важка, та портова діяльність зосереджені в передмістях на материку, а історичний центр існує за рахунок експлуатації свого минулого: ансамблі й окремі пам'ятки архітектури, картинні галереї, традиційні фестивалі, вироби з венеціанського скла тощо. Венеція — один з найзнаменитіших туристичних центрів світу. Трієст — прикордонне місто, яке не раз було причиною міжнародних конфліктів. Перевагою його є глибоководний порт, вузьким місцем — відсутність власного хінтерланда в межах Італії. Але протягом століть Трієст був зручним виходом до Середземномор'я і далі на схід для Австрії і Німеччини, а також для Центральної і Південно-Східної Європи. І тепер для нього головним є портова діяльність і пов'язані з нею галузі обробної промисловості, включаючи суднобудування.

Центр[ред.ред. код]

Центр включає два стандартних райони — Центр і Лаціо. Його частка в території, населенні та економічному потенціалі країни однакова — 19 %. За рельєфом це вже Апеннінські гори і прибережні рівнини: вузька на сході й ширша на заході. Сільське господарство району є перехідним. Більше значення вже мають південні культури — овочі (особливо томати), фрукти, виноград, оливки, в горах — вівчарство. Перетята місцевість, обмеженість водних, енергетичних і мінеральних ресурсів не сприяли промисловому розвитку району в першій половині XX ст. Зараз становище змінилося. Зі зменшенням ролі ресурсо- і енергоємних галузей найперспективнішою промисловою зоною Італії стає смуга, що простягається від Рима до Трієста, тобто центральні і північно-східні райони країни. Попри такі перспективи, роль Центру в Італії і у світі визначається перш за все наявністю тут Рима і, меншою мірою, Флоренції.

Рим став столицею сучасної Італії в 1871 р. Це один з найзначніших історичних центрів Західного світу, виникнення якого, за легендою, відносять до 753 р. до н. е. Більш як тисячу років «вічне місто» було столицею Стародавнього Риму і ще тисячу — центром Папської держави. Піднесення Рима в стародавні часи пов'язане з його центральним розташуванням у межах Апеннінського півострова і в межах приморської частини, яка була найсприятливішою для людської діяльності того часу. Тепер Рим є сучасним містом з населенням у 2,8 млн чоловік. Він виконує всі столичні і чимало міжнародних функцій. У ньому міститься ФАО (Організація ООН з питань продовольства і сільського господарства). На відміну від Лондона, Парижа та Берліна, Рим не є великим осередком матеріального виробництва. Розвинені швейна, поліграфічна і харчова галузі. Дуже значні позиції його кіноіндустрії. Ще більшу роль відіграє туризм. Щороку Рим відвідують близько 10 млн туристів. Рим є одним з найважливіших у світі центрів старожитностей і мистецтв. У ньому багато театрів, музеїв і картинних галерей, палаців, фонтанів, вілл і храмів. У 1960 р. тут відбулись Літні Олімпійські ігри. Величезною є насиченість міста історичними, архітектурними і художніми пам'ятками. Найвідомішими залишками Стародавнього Риму є руїни Форуму, Колізею, терм (лазень) Каракалли і Діоклетіана, катакомби та ін.

Рим лежить на обох берегах річки Тибр за 16 км від Тірренського моря. Його аванпорт Остія малий і не відповідає потребам великого міста. У плануванні Рима виділяють його історичні елементи: Стародавній Рим, папський Рим і сучасну забудову. Стародавня частина (сім пагорбів) включає і сучасні урядові, ділові, торгові й розважальні заклади. У XX ст. здійснені спроби створення спеціалізованих комплексів на околицях: залізничний вокзал, національна бібліотека і університетське містечко на сході, олімпійське містечко на півночі та великий урядовий центр на південному заході. Схвалено довгострокову програму реставрації руїн. Заборонено рух приватного автотранспорту в частині історичного центру.

Флоренція на річці Арно в області Тоскана має різноманітні функції, але її важливість значно більше, ніж у Римі, визначається її минулим. В XIV–XVI ст. Флоренція була столицею Тосканського герцогства і головним культурним, торговим і банківським центром Італії. Тут творили найвидатніші поети, архітектори, художники і скульптори італійського Відродження. Місто в той час звали «Афінами Заходу». Флоренція відома як місто-музей. її картинні галереї Уффіці та Пітті — серед найвідоміших у світі. Флоренція — місто-побратим Києва.

Історична і культурна спадщина Центральної Італії приваблює мільйони відвідувачів: як прочан, так і туристів, і є тією сферою, яка приносить сталий і достатньо великий прибуток.

Південь[ред.ред. код]

Південь охоплює п'ять стандартних районів: Кампанію, Абруцці-Молізе, Південь, Сицилію і Сардинію. За деяким винятком це гористі безлісі території з жарким аридним кліматом і малородючими ґрунтами. В сільському господарстві переважають вирощування «середземноморських продуктів», пшениці та вівчарство. Промисловість різноманітна, але в її структурі відсутня комплексність і мало машинобудівних галузей. Характерна вузькість місцевого виробничого і споживчого ринку.

Південь є найменш розвиненою частиною Італії і в господарському, і в соціальному, і в культурному відношенні. Велика Британія, Франція, Німеччина не мають таких бідних районів. На Південь Італії припадає 41 % території, 36 % населення і тільки 25 % ВНП. Характерними його рисами є високе безробіття, низькі доходи, відтік населення. Південь Італії виступає як щось зовсім протилежне Півночі. Причин відсталості Півдня багато: специфічні природні умови, іноземні завоювання в середні віки, віддаленість від Півночі та її ринків збуту, невирішена аграрна проблема і доіндустріальні соціальні відносини, застарілі традиції та ціннісні орієнтації населення. Після Другої світової війни уряд намагався вирішити проблему Півдня шляхом розвитку тут капіталоємних галузей промисловості (металургія, нафтопереробка, нафтохімія). Але створення окремих підприємств-гігантів, не пов'язаних з місцевим ринком («соборів у пустелі»), дало дуже обмежені результати. «Проблема Півдня» в Італії ще чекає на своє вирішення.

Найбільшим і головним містом, неофіційною столицею Півдня є Неаполь (1,2 млн жителів). Значення його виходить за межі цього району. За своїми характеристиками він ближчий до Центру і входить у ту 500-кілометрову частину західного узбережжя, яка простягнулася від Флоренції через Рим до Неаполя і охоплює три області — Тоскану, Лаціо і Кампанію. В XII–IX ст. Неаполь неодноразово був столицею різних державних утворень.

Неаполь розташований на берегах однойменної затоки і має солідний хинтерланд, яким є родюча прибережна низовина. Різноманітна промисловість міста включає металургію, нафтопереробку і нафтохімію, машинобудування, легку і харчову. Місто є важливим портом, а також науковим і культурним центром. Його університет був заснований в 1224 р. В очах іноземців Неаполь уособлює Південь Італії і приваблює багато туристів своїм виглядом і такими вартими уваги пам'ятками, як порт Санта-Лючія, острів Капрі, вулкан Везувій і розкопки стародавнього міста Помпеї.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]