Географія Сан-Марино
Сан-Марино — південноєвропейська країна-анклав, з усіх боків оточена Італією. Є однією з найменших країн Європи, менше за неї лише Монако та Ватикан. Має загальну площу 61 км² та протяжність кордону 39 км. Загальна довжина доріг держави становить — 220 км.
Розташована на Апенінському півострові. Найвищою точкою є гора Монте-Титано, що височіє на 750 м, найнижча зареєстрована — на річці Ауса, 55 м над рівнем моря. Крайні точки: Серравалле — на півночі, Фйорентіно — на півдні, Аккуавіва — на заході та Фаетано — на сході.
У геологічному відношенні Сан-Марино належить до Апеннінської складчастої системи, сформованої внаслідок тектонічних процесів Альпійського орогенезу. Основу геологічної будови складають осадові породи мезозойського та кайнозойського віку: вапняки, мергелі, пісковики, глинисті сланці. Переважання карбонатних порід сприяло розвитку ерозійних форм рельєфу, крутих схилів і скелястих виступів. У деяких районах спостерігаються зсувні процеси, що характерно для гірських територій із чергуванням твердих і м'яких осадових порід.
Рельєф Сан-Марино переважно гористий і горбистий, під сільськогосподарські угіддя відведено лише 17 % території. Центральним елементом є гора Монте-Титано, яка досягає висоти 739 м над рівнем моря і є найвищою точкою країни. Саме на її схилах розташована столиця — місто Сан-Марино. Гірський масив Монте-Тітано має асиметричну будову: північні та західні схили більш круті й урвисті, тоді як південні та східні — пологіші, поступово переходять у хвилясті пагорби. У межах держави немає рівнин у класичному розумінні — навіть найнижчі ділянки мають хвилястий рельєф. Абсолютні висоти на периферії країни знижуються до 50–100 м. Така пересіченість рельєфу істотно впливає на розселення, транспорт і господарське використання території.
Клімат вологий субтропічний, з жарким літом і м'якою зимою[1]. Національний центр метеорології і кліматології Сан-Марино забезпечує місцеві прогнози.
| Клімат Сан-Марино | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | |
| Середній максимум, °C | 7 | 9 | 14 | 17 | 23 | 28 | 30 | 30 | 25 | 20 | 13 | 8 | |
| Середня температура, °C | 4 | 5,5 | 10 | 13 | 18,5 | 23 | 25 | 25 | 20,5 | 16 | 10 | 5,5 | |
| Середній мінімум, °C | 1 | 2 | 6 | 9 | 14 | 18 | 20 | 20 | 16 | 12 | 7 | 3 | |
| Норма опадів, мм | 34.0 | 37.6 | 34.2 | 51.5 | 41.6 | 36.0 | 34.5 | 49.2 | 85.6 | 69.8 | 59.2 | 75.4 | |
| Джерело: World Weather Online [2] | |||||||||||||
Середня температура влітку +24 °C, взимку близько +4 °C. При цьому, завдяки розташуванню над рівнем моря, навіть у сильну спеку тут прохолодно, а взимку температура може опускатися до -6 °C. Середньорічна кількість опадів становить 686 мм, в окремі роки, переважно в осінньо-зимовий період, випадає 800-900 мм на рік. Взимку зрідка випадає сніг, але він тримається недовго.
Сан-Марино не має великих річок або природних озер. Гідрографічна мережа представлена короткими потоками та струмками, які беруть початок на схилах Монте-Титано й прямують до річок італійської території. Найбільші з них: Ауса, Марано та Сан-Марино. Основні водотоки належать до басейну Адріатичного моря, зокрема до систем річок Мареккія та Ауза. Більшість потоків має сезонний характер: навесні та восени вони повноводні, а влітку можуть значно міліти. Доступ до моря відсутній.
Ґрунтовий покрив сформувався в умовах гірського рельєфу та вапнякових порід. Переважають бурі лісові ґрунти та рендзини. Вони досить родючі, але часто тонкі й схильні до ерозії. Це обмежує розвиток інтенсивного землеробства.
Природна рослинність Сан-Марино належить до середземноморського типу з елементами помірних широколистяних лісів. Основу лісів становлять дуб пухнастий, дуб кам'яний, клен, граб, каштан. На нижчих висотах поширені чагарникові формації (маквіс), а також культурні ландшафти — виноградники, оливкові гаї, орні землі. Значна частина території зазнала антропогенного впливу, однак ліси й ділянки природної рослинності збереглися на крутих схилах і у важкодоступних районах.
Фауна Сан-Марино типова для центральної Італії. Тут трапляються лисиці, борсуки, куниці, дикі кролі, їжаки. Серед птахів поширені яструби, канюки, сови, численні співочі види. Плазуни та земноводні представлені ящірками, вужами, жабами. Великі ссавці відсутні через малу площу та щільне заселення території.
Сан-Марино — одна з найменших держав Європи, проте питання охорони природи тут має помітне значення. Основну увагу природоохоронної політики зосереджено на збереженні лісів, ґрунтів і біорізноманіття в умовах високої щільності населення. Природоохоронні території Сан-Марино займають обмежену площу, але відіграють важливу роль у збереженні природного середовища держави. Основу заповідної мережі становлять охоронювані ландшафтні зони, лісові масиви та природні парки, зосереджені переважно в околицях гори Монте-Титано. Тут охороняються ділянки середземноморських лісів, чагарників і скельних екосистем, які є оселищами птахів, дрібних ссавців і плазунів. Природоохоронні території також виконують ґрунтозахисну та рекреаційну функції, поєднуючи збереження природи з пішохідним туризмом і екологічною освітою.
- ↑ Climate-Data.org > Europe > San Marino Climate. en.climate-data.org (англ.). Процитовано 10 вересня 2020.
- ↑ San Marino weather averages. World Weather Online. Процитовано 15 червня 2015.
- Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8
- Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
- Географія Європи: Підручник / За ред. І. П. Савчука. — К. : Освіта, 2021. — 512 с. — ISBN 978-617-656-123-0
- Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
- Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
- Довгань Г. Д., Сиротенко А. И., Стадник А. Г. Страноведение: Справочник. — Харьков : Веста: Изд-во «Ранок», 2007. — 480 с. — ISBN 978-966-08-1737-1 (рос.)
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
- Костів Л. Я. Регіональна фізична географія. Євразія : Навч. посібник. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2022. — 336 с. — ISBN 978-617-10-0374-3
- Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
- Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
- Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
- Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7
- Энциклопедия стран мира : Справочник / Гл. ред. Н. А. Симония. — М. : Экономика, 2004. — 1238 с. — ISBN 5-282-02318-0 (рос.)
- Географія Сан-Марино [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] (італ.)
- Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021
- Огар В. В. Регіональна геологія: Навч. посібник. К., 2023
- San Marino | Encyclopedia.com
- San Marino - Europe
