Географія торф'яних покладів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запаси торфу за країнами світу

Поклади торфу знайдено в багатьох місцях по всьому світу, найбільш великі з них в Росії, Ірландії, Шотландії, на півночі Німеччини, в Скандинавії, Канаді та США (штати Мічиган та Флорида).

Більшість торф'яних покладів (близько 80 %) розташовані в верхніх широтах; близько 60 % всіх заболочених територій у світі мають запаси торфу. Найбільші торф'яні масиви зосереджені на великих низинах.

Географія торф'яних покладів за країнами[ред.ред. код]

Європа[ред.ред. код]

Білорусь Білорусь[ред.ред. код]

Торф'яні родовища Білорусі є найбільшими у всій Східній Європі (не враховуючі Росії) і займають площу близько 24 000 км². Найбільша формація торфу розташована на Прип'ятських болотах півдня країни та біля Мінська. В країні торф використовувався як паливо протягом багатьох років. Пік його використання в енергетиці припадає на 1970-ті та 1980-ті роки. Використання торфу як палива призупинилось в 1986 і надалі виробництво торфу обмежилось торф'яними брикетами, які йшли загалом на побутові потреби. Зі всього обсягу паливного торфу, що добувався, на 2001 рік це було приблизно 3 млн тон на рік, 2 млн надходили на заводи з брикетування торфу. Споживання торфу теплостанціями становило близько 300 тис. тон на рік. Решта торфу експортувалася або закуповувалася невеликими місцевими споживачами.

Станом на 2001 рік випуск торф'яних брикетів становив приблизно 1,7 мільйонів тон, з яких близько 78 % йшли на потреби місцевого населення. У 2004 році уряд Білорусі розглянув питання про забезпечення країни паливом на період до 2020 року, в якому наголосив на необхідності активнішого використання власних енергоресурсів. Було вирішено майже в півтора рази збільшити видобуток торфу і зобов'язати районні житлово-комунальні господарства при обігріванні селищ і невеликих міст не менше чверті тепла отримувати за рахунок місцевих видів палива. Але попри те, що запаси торфу в Білорусі дуже великі, його видобуток і спалювання з метою отримання енергії обходиться дорожче, ніж, наприклад, використання природного газу.

Велика Британія Велика Британія[ред.ред. код]

Торф'яники у Великій Британії вкривають територію у 17 500 км². Більшість покладів зосереджені в північних та західних регіонах: 68 % в Шотландії, 23 % в Англії та 9 % в Уельсі. Загальна площа торф'яників в Британії приблизно в два рази більша аніж в Ірландії, але видобуток торфу значно менший: у Великій Британії промислово торф видобувається на території площею 5,4 тис.. га (що становить приблизно 0,3 % від загальної площі). Майже весь видобутий торф йде на потреби садівництва; існує досить суттєве споживання торфу як палива в сільських місцевостях Шотландії та Північної Ірландії. Велика Британія виготовляє на рік близько 20 тис. тон висушеного повітрям торф'яного дерну для енергетичних потреб, частина якого експортується в Швецію.

Греція Греція[ред.ред. код]

Незважаючи на осушення значних ділянок колишніх трясовин та втрату більшої частини торфу внаслідок окислення та самозаймання, торф'яні ресурси Греції є значними. Найбільші поклади розташовані на півночі країни, в Філіппах (грецька Македонія) та Західній Македонії. Торф'яники Філіпп займають територію 55 км² і сягяють майже 190 м глибини — найглибший відомий поклад торфу у світі. Загальний резерв торфу в Греції оцінюється у 4 млрд тон. Торф'яні поклади країни не розробляють комерційно ні для енергетичних, ні для сільськогосподарських, ні для будь-яких інших потреб. У минулому розроблялися схеми використання торфу для виробництва електроенергії у Філіппах які пізніше закинулі.

Данія Данія[ред.ред. код]

Людська діяльність, обробка та висушення земель зменшили початково великі площі торф'яних покладів Данії на 20-25 %. З існуючих 1 420 км² болотистих територій прісноводні торф'яники займають площу близько 1 000 км², решта — це солоні болота та марші. Комерційний видобуток торфу дуже незначний: в 1995 році торф видобувався на території площею 1 200 га (100 000 тон на рік). Майже весь видобутий торф використовується в садівництві.

Естонія Естонія[ред.ред. код]

Торф'яники є особливістю топографії Естонії, займаючи близько 22 % її території. Вони розкидані по всій країні, а найбільші родовища розташовані на рівнинах. За приблизними оцінками запаси торфу в країні становлять 2,37 млн тон і займають площу понад 9 000 км².

Комерційно торф в Естонії видобувається на території приблизно 160 км². Більше ніж половина видобутого торфу використовується в садівництві. Енергетичного торфу видобувається з території площею 60 км. Споживання торфу як пального коливається в межах 350 тис. тон на рік (більшість в брикетах). В Естонії є три заводи для виробництва брикетованого торфу потужністю 120 тис. тон на рік.

Станом на 1999 рік вироблялось 106 000 тон торф'яних брикетів на рік, що на 54 тис. тон менше ніж в 1996році. 64 тис. тон брикетів експортувались, а залишок залишався для внутрішнього споживання. Більша частина небрикетованого торфу витрачалася на обігрів та виробництво енергії. Естонія експортує незначну кількість (в 1999 році 31 тис. тон) дернового торфу.

Ірландія Ірландія[ред.ред. код]

Торф'яні родовища Ірландії займають площу близько 12 000 км² (17 % площі країни). Найбільша поклади концентруються в центральних низовинах острова (англ. Midland Plain). Використання торфу (ірл. turf) як палива в країні сягає сивої давнини. Перші писемні згадки датуються VIII сторіччям. Використання посилилось з XVII століття, коли ліси були зведені нанівець. Станом на 2004 рік видобувалось приблизно 4,4 млн тон на рік. З них 70 % споживалось як паливо для електростанцій та для потреб сільського господарства, 16 % брикетувалось для потреб домогосподарств.

У 1946 році була утворена Ірландська агенція з розвитку торф'яної галузі (ірл. Bord na Móna), завдяки чому з'явились численні ТЕС та заводи з брикетування поблизу найбільших покладів сировини. Відбулася заміна старих ТЕС, що працювали на торфі. Компанією Edenderry Power Ltd у 2000 році була побудована новітня ТЕС у Клонбаложі (ірл. Cluain Bolg), графство Оффалі, потужністю 120 МВт. ТЕС Лох-Рі у місті Лох-Рі (ірл. Loch Ríbh) потужністю 100 МВт запущена у грудні 2004 року. ТЕС Західного Оффалі потужністю 150 МВт запущена у січні 2005 року.

Італія Італія[ред.ред. код]

Італія має значні запаси торфу, які розташовані в Пьємонті, Ломбардії та провінції Венеції на півночі країни. За приблизними оцінками ці запаси становлять 2,5 млрд тон. На сьогодні торф як паливо в Італії не використовується, хоча використовувався в минулому, в основному під час війни — в період нестачі інших джерел енергії.

Ісландія Ісландія[ред.ред. код]

Торф'яники покривають 10 000 км² або 10 % всієї площі Ісландії. Вміст золи в ісландському торфі зазвичай дуже високий (10-35 %), що пояснюється частими осадами вулканічної попелу. Попри те, що торф традиційно використовувався в Ісландії як паливо, на сьогодні через масове використання геотермальної енергії його споживання зведене до нуля. В минулому торф використовувався також у вигляді «торф'яної цегли».

Латвія Латвія[ред.ред. код]

Торф'яники вкривають близько 6 400 км², або майже 10 % території Латвії. Найбільші поклади розташовані на рівнинах сходу країни та в околицях Риги. Розвідано 473 млн тон запасів торфу. Загальний же запас оцінюється у 324 млн тон. Торф використовувався в Латвії як пальне протягом декількох сотень років. Пік споживання торфу зафіксований в 1973 році, коли обсяги споживаного паливного торфу дорівнювали 2 млн тон. Станом на 1990 рік видобуток торфу впав на 45 % і продовжує скорочуватись, а на паливо споживалося лише 300 тис. тон. Близько двох третин усього обсягу видобутого торфу споживається на ТЕЦ. Незначна кількість йде на теплостанції та виробництво торф'яних брикетів.

Литва Литва[ред.ред. код]

Торф'яники в Литві розташовані по території всієї країни, але більш скупчені на заході та південному сході. Споживання паливного торфу в країні зменшилося з 1,5 млн тон станом на 1960 рік до 1 млн тон в 1975 році, й лише 0,1 млн тон станом на 1985 рік. Головні споживачі торфу — це теплові станції, заводи з виробництва торф'яних брикетів та населення. Останнє споживає майже весь обсяг вироблених в країні торф'яних брикетів.

Німеччина Німеччина[ред.ред. код]

Торф'яні родовища Німеччини займають близько 14 000 км² і містять приблизно 157 млн тон торфу. Основна частина торф'яників розташована в північних землях Нижньої Саксонії, Макленбургу-Західній Померанії та Бранденбурґу. Більшість боліт в країні було висушено: близько 60 % осушеної території було передано на потреби сільського господарства (головним чином під луги та пасовища) і лише на 10 % з них видобувається торф. Споживання видобутого торфу на енергетичні потреби в Німеччині є дуже незначним і майже все виробництво орієнтоване на потреби сільського господарства та садівництва та випуск активованого вугілля. Експортує незначну кількість енергетичного торфу.

Норвегія Норвегія[ред.ред. код]

Торф'яники займають близько 24 000 км² території країни, але видобуток торфу останніми роками відносно незначний. Традиційно торф використовувався як паливо на узбережжі. Неконтрольований його видобуток довів до руйнування торф'яників та екологічних наслідків, після чого в 1949 році було прийнято законодавство, яке регулює і контролює видобуток торфу. На сьогодні майже весь торф, який видобувається в Норвегії, йде на потреби садівництва.

Польща Польща[ред.ред. код]

Більшість торф'яних покладів в Польщі розташовані на сході та півночі країни. Вони займають територію приблизно 12 000 км². Розвідані запаси торфу в країні становлять 40 млн тон, тоді як загальні запаси оцінюються на 5,4 млрд тон. Як паливо торф найбільше використовувався відразу після Другої Світової війни. Тоді ж існувало незначне виробництво торф'яних брикетів та торф'яного коксу. До середини 1960-х років енергетичне значення торфу значно зменшилось. На сьогодні торф в Польщі використовується, переважно, для потреб сільського господарства та садівництва.

Румунія Румунія[ред.ред. код]

В Румунії торф'яники займають площу всього 70 км². Ресурс оцінюється у 25-35 млн тон. Останніми роками споживання торфу обмежувалося побутовим та сільськогосподарським секторами; використання торфу для потреб енергетики становило лише декілька тисяч тон на рік.

Україна Україна[ред.ред. код]

В Україні торф'яники займають площу більше 10 000 км². Більше половини з них розташовані в Поліссі на півночі країни, де вони займають близько 6,4 % території. Одним з них є родовище «Морочно-1», Дубровицького району Рівненської області. На ліцензованих площах даного родовища веде роботи з видобування торфу фірма «Рекорд»[1]. Інша велика територія торф'яних покладів розташована в лівобережній частині середньої частини долини Дніпра.

Видобуток і виробництво торфу зросли за часів перебування України в складі Радянського Союзу, сягнувши 7,5 млн тон в 1970 році. Тоді 73 % видобутого торфу використовувалося в сільському господарстві і 27 % йшло на енергетичні потреби. За роки незалежності видобуток енергетичного торфу впав і становить менше мільйона тон на рік; більшість його брикетується і йде на побутовий обігрів осель.

Фінляндія Фінляндія[ред.ред. код]

Загальна площа торф'яників Фінляндії становить приблизно 89 000 км². Торф'яні родовища розташовані по всій країні, але мають найбільшу щільність на заході та півночі країни. За даними фінського комітету Світової енергетичної ради (World Energy Council) на кінець 1999 року розвідані запаси торфу в Фінляндії становили близько 850 млн тон. Загальна ж кількість торфу оцінювалася на 2,2 млрд тон. Торф'яні родовища, потенційно приданті для комерційної експлуатації, займають площу близько 6 220 км². З них 22 % це торф високого ґатунку придатний для садівництва та меліорації. Інші 78 % придатні для виробництва паливного торфу. У 1995 році загальна територія, задіяна під потреби виробництва торфу становила лише 530 км², з яких на 2,58 тис. га видобувався паливний торф і на 0,21 тис. га — неенергетичний торф. На 1998 рік ТЕЦ Фінляндії споживали відповідно 48 % та 22 % від загального обсягу видобутого паливного торфу, промисловість споживала 25 %, 4 % йшли на потреби котелень і 1 % — на сільське господарство та побутове використання.

Швеція Швеція[ред.ред. код]

Торф'яні родовища Швеції (64 000 км² з шаром торфу більше 30 см) — другі за розмірами в Західній Європі після Фінляндії. Поклади розташовані на всій території країни (найбільші зкупчення на півночі). За даними світового енергетичного комітету розвідані обсяги торфу в Швеції сягають 700 млн тон. Протягом останніх років видобуток торфу в країні становив 1 млн тон на рік з незначними коливаннями з року в рік. Станом на 1998 рік ТЕЦ Швеції споживали близько 61 % від всього видобутку, котельні — 37 %, та промисловість — решту 2 %.

Найбільше підприємство з видобутку торфу розташоване біля міста Свег (швед. Sveg), що в центральній частині країни. Воно постачає сировину на неподалік розташований завод з виробництва торф'яних брикетів (єдиний в країні). Завод має потужність 300 тис. тон на рік і виробляє щорічно близько 220 000 тон.

Використання торфу для побутових потреб в Швеції завжди було незначним. Його виробництво для отримання енергії почалося в XIX сторіччі і, сягнувши піку під час Другої Світової війни, спало майже до нуля в 1970 році. В середині 1980-х років розпочалася нова хвиля використання торфу для електро- та теплостанцій і сьогодні вони є основними його споживачами. Швеція імпортує невеликі обсяги брикетованого торфу з Естонії та дерновий торф з Великої Британії.

Азія[ред.ред. код]

Індонезія Індонезія[ред.ред. код]

Найбільші торф'яники розташовані в тропічній зоні Індонезії (в низинах островів Нова Гвінея, Калімантан та Суматра) і за розмірами вони займають четверте місце у світі. Впродовж 19851989 років проводився аналіз економічної доцільності використання торфу як палива для виробництва електроенергії на Калімантані. За його результатами не було розпочато жодного проекту, але на Суматрі діють невеликі електростанції, які працюють на цьому виді палива. Станом на 1998 рік розвідані запаси торфу становили близько 49 млн тон. Споживання торфу на енергетичні потреби (за даними 1996 року) становило 520 тис. тон на рік.

Flag of the People's Republic of China.svg КНР[ред.ред. код]

Торф'яники поширені по всій території країни, але не мають значного впливу на топологію Китаю, оскільки займають приблизно 0,1 % від загальної території. Основні торф'яні території розташовані в районі плато Квінгзанг на південному заході, в горах на північному-сході та в долині Янгтзе на сході. Торф у країні використовується для різноманітних потреб, в тому числі і енергетичних, починаючи з 1970-х років. Торф частково використовується в промисловості (наприклад, виготовлення цегли), але більшість його йде на побутові потреби. Невідомо скільки торфу споживається населенням як паливо. Станом на 1990 рік виробництво і споживання торфу в Китаї становило 600 тис. тон на рік.

Росія Росія[ред.ред. код]

Загальна площа торф'яних родовищ Російської Федерації становить близько 568 000 км², при цьому вони нерівномірно розкидані територією країни. Найбільші торф'яні поклади зосереджені в північно-західній частині Європейської Росії, в західному Сибіру, біля західного узбережжя Камчатки та у декількох інших віддалених східних регіонах. Сибірські торф'яники складають майже 75 % загальних запасів торфу Російської Федерації, загальні торф'яні ресурси якої оцінюються в 186 млрд тон (другі за розміром у світі після Канади).

Велика частина торфу використовується для потреб сільського господарства та садівництва. Як паливо для промислових потреб торф видобувався в Росії впродовж сотні років. У 1920-х роках різко збільшилось використання торфу для генерування електроенергії. Станом на 1928 рік майже 40 % енергії вироблялось з торфу. З часом частка торфу в виробництві енергії зменшувалась і з початку 1980-х років не перевищувала 1 %. На сьогоднішній день близько 5 % торф'яників, що розробляються використовуються для виробництва палива, що становить близько 3 млн тон на рік.

Африка[ред.ред. код]

Бурунді Бурунді[ред.ред. код]

Бурунді має суттєві запаси торфу, площа яких становить близько 140 км². Головні поклади залягають під болотами Акан'яру (англ. Akanyaru) на півночі країни. Вони вкривають територію 123 км² та за приблизними оцінкам містять близько 1,42 млрд м³ торфу. Розвідані обсяги торфу станом на 1992 рік становили 56 млн тон. Торф був запропонований як альтернативна заміна деревини у паливному балансі країни, щоб зменшити вирубку лісів. Паливний торф в Бурунді виготовляється напівручними методами в чотирьох місцях по всій країні, але основне використання торфу все ж таки залишається за сільським господарством. За даними ООН щорічне виробництво і споживання торфу в Бурунді становить 12 тис. тон.

Північна Америка[ред.ред. код]

Канада Канада[ред.ред. код]

Загальна площа торф'яників в Канаді становить більше 1,1 мільйона км² і є найбільшою з усіх країн. Поклади торфу розташовані на всій території країни, але найбільші з них в Північних Територіях (23 % від загальних по Канаді), Онтаріо (20 %) та Манітобі (19 %). Запаси торфу є величезними: розвідано більше мільярду тон і загальна кількість, за приблизними оцінками, становить близько 300 млрд тон. У Канаді проводилися численні дослідження та оцінка потенційного використання торфу як палива, але в наш час не існує і не передбачається в майбутньому жодних енергетичних проектів, що базуються на торфі. Канада є великим виробником і експортером торфу для садівництва.

Flag of the United States.svg США[ред.ред. код]

У США станом на 1995 рік, територія вкрита торф'яними ґрунтами становила близько 214 000 км², з яких 50 % було розташовано на Алясці. В головній частині Сполучених штатів найбільші торф'яні поклади зосереджені в північних штатах Міннесота, Мічиган, Вісконсин та вздовж східого узбережжя від штату Мен до Флориди та вздовж Мексиканської затоки аж до Луїзіани.

Південна Америка[ред.ред. код]

Аргентина Аргентина[ред.ред. код]

В Аргентині 95 % всіх запасів торфу зосереджено на півдні країни, на Ісла Гранде де Тієрра дель Фуеґо, головоному острові архіпелагу Тієрра дель Фуеґо (Вогняна Земля), де торф'яники займають площу 500 км². Існують окремі родовища на плоскогір'ях аргентинських Кордильєр та по всій країні. Але промислова розробка майже повністю зосереджена на Вогняній Земля, де видобувають досить незначну кількість торфу (близько 3 000 м³ на рік). Видобутий торф майже повністю використовується лише для потреб сільського господарства. Запаси торфу країні складають, за різними оцінками, від 90 до 140 млн тон.

Бразилія Бразилія[ред.ред. код]

Вважається, що площа торф'янних родовищ у Бразилії становить щонайменше 15 000 км², що робить її найбільшою в Південній Америці за цим показником. Значні поклади зосереджені в Середній Амазонці та на великій болотистій рівнині Пантанал біля болівійського кордону. Менші родовища залягають на узбережжях індустріалізованого південного сходу та на півночі штату Баїя. Попередні дослідження торф'яників Бразилії проводилися в 1980-х роках. За деякими оцінками загальні обсяги торфу в Бразилії становлять 25 млрд тон. За даними міністерства шахт та енергетики Бразилії на кінець 1999 року торф'яні ресурси країни, що перебували на його обліку, становили трохи більше 129 млн тон, а їх загальна кількість оцінювалася на 358 млн тон. Виробництво паливного торфу в Бразилії не розвинене.

Фолклендські Острови Фолклендські Острови[ред.ред. код]

Океанія[ред.ред. код]

Нова Зеландія Нова Зеландія[ред.ред. код]

Антарктика[ред.ред. код]

Французькі Південні і Антарктичні Території Французькі Південні і Антарктичні Території[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Огляд світових енегретичних ресурсів опублікований Світовою Радою з енергетики (World Energy Council) (2001 рік)

Посилання[ред.ред. код]