Геологія Африки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Геологія Африки

Plyty tektoniczne.svg

Майже всю тер. А. за винятком Атласької гірської системи на крайньому півн.-заході A. і Капської складчастої зони півдні, займає докембрійська платформа. До недавнього геол. часу (кінець крейди-олігоцен) Африканська (Африкано-Аравійська) платформа включала також Аравійський п-ів і о. Мадагаскар, відділений сьогодні від осн. частини платформи рифтовими зонами Суецької затоки, Червоного моря, Аденської затоки на півн. сході та Мозамбікської протоки на сході. Імовірно, що в ранньомезозойський і палеозойський час Африкано-Аравійська платформа становила частину суперконтиненту Гондвана.

Фундамент А. складений метаморфіч. товщами і гранітами докембрію. Глибоко метаморфізовані породи раннього докембрію складають три гол. мегаблоки — Західний, Центральний і Південний, які розділені та облямовані пізньодокембрійськими складчастими поясами — Мавритано-Сенегальським, Лівійсько-Нігерійським, що проходить через Центр. Сахару (Ахаггар), Намібійсько-Угандійським і Аравійсько-Мозамбікським. Поза цими осн. поясами вздовж Атлантич. узбережжя Екваторіальної і Півд. А. простягаються складчасті системи Зах. Конголід і Намакваленда-Капід. Об'єднання ранньодокембрійських мегаблоків почалося в археї і завершилося в середині протерозою. Пізньодокембрійські складчасті пояси представлені осадовими і вулканогенними, малометаморфізованими породами. В деяких з них розвинуті виключно осадові утворення — кварцити, глинисті сланці, доломіти, тиліти і тилоїди, в інших — вулканіти і навіть офіоліти. У Намібійсько-Угандійському поясі активно виявилися епохи тектоніч. деформацій на межі близько 1300 і 1000 млн років тому, які супроводжувалися гранітоутворенням. Пізньодокембрійські геосинклінальні пояси в цілому деформуються в кінці протерозою — на початку палеозою. Таким чином, повна консолідація підмурівка Африкано-Аравійської платформи завершилася на початку палеозою. Завершальна епоха тектоніч. активності заторкнула мегаблоки, складені нижньодокембрійськими породами.

В ранньому і середньому палеозої північна половина платформи плавно занурювалася і піддавалася трансгресії моря з відкладами мілководного осадового чохла карбонатно-теригенного складу (Сахара та схід Аравійського півострова). В середині карбону одночасно з діастрофізмом на півночі в Середземному поясі (Магриб) частина платформи піддавалася деформаціям згину в широтному напрямку. В цей час Сахарсько-Аравійська плита диференціювалася на Північно-Сахарську та Південно-Сахарську зони занурень, Центрально-Сахарську та Гвінейську зони піднять.

В пізньому палеозої та мезозої западини, які виникли в більш ранній період, є ареною накопичення континентальних червоноколірних осадів. У Східно-Сахарській синеклізі відомі потужні евапорити тріасу. В кінці ранньої крейди в околицях Гвінейської затоки виник ґрабен Бенуе, який відділив Беніно-Нігерійський докембрійський масив від Камерунського. У пізній крейді ґрабен Бенуе був заповнений морськими осадами. В пониззі Нігеру він з'єднується з Нижньонігерійським ґрабеном північно-зах. простирання і після деякої перерви продовжується в тому ж напрямку ґрабеном Гао (республіка Малі), який розділяє Ахаггарський та Леоно-Ліберійський масиви. В пізній крейді Північно-Сахарська зона занурень піддалася широкій морській трансгресії. В туроні та ранньому сеноні море проникло в прогин Танезруфт, ґрабени Гао та Нижньонігерійський. При цьому імовірно виникла протока між Тетісом і новоутвореним Атлантичним океаном.

Південна половина А. в палеозої та мезозої розвивалася інакше. В палеозої до пізнього карбону вона була областю підняття та розмиву і лише на крайньому півд. в Капській зоні відомі морські відклади ордовика-силуру, девону, нижнього карбону. В пізньому карбоні — початку пермі почалося розколювання платформи з утворенням системи ґрабенів та прогинів (найкрупніший — синекліза Карру). Ці западини заповнювалися льодовиковими відкладами карбону, вугленосними нижньої пермі, червоноколірними верхньої пермі-тріасу, що і складає так званий комплекс Карру. В кінці тріасу — на початку юри активізувалися вулканічні процеси. В пізній юрі — ранній крейді в екваторіальній А. формується велика синекліза Конго. В кайнозої вона продовжує прогинатися і заповнюватися континентальними відкладами. Останні дослідження свідчать про льодовий покрив Південної Африки у палеозої[1]

Африкано-Аравійська платформа з усіх сторін обрамлена зонами периферійних опускань. Їх формування в сучасному вигляді майже завершилося в пізній крейді. Найбільш древній вік мають опускання в районі Середземного моря, а також півн.-сх. частина Аравійського піво-ва. Набагато молодші опускання, пов'язані з Атлантичним та Індійським океанами. Північна ділянка Периатлантичної зони розвивається з пізньої юри, трохи молодший вік має півд. ділянка цієї зони (на півд. від р. Кунене). Проміжна частина зони занурюється в апті — альбі з виникненням потужної товщі евапоритів. Східна (ближче до Індійського океану і Мозамбікської протоки) периферійна зона платформи була утворена у вигляді рифту в кінці карбону — початку пермі, що забезпечило проникнення пермських та тріасових трансгресій в область сх. узбережжя А. і зах. узбережжя Мадагаскару з утворенням евапоритів в нижній юрі. Починаючи з середньої юри морські умови стали більш стабільними і висхідний розріз периферійної зони включає дуже потужну товщу крейдових і кайнозойських відкладів (Сомалі).

З кінця еоцену — початку олігоцену Африкано-Аравійська платформа інтенсивно піднімається, особливо на сході. Це супроводжується в міоцені виникненням Сх.-Африканської рифтової системи (включаючи рифти Червоного моря та Аденської затоки) і спалахом вулканічної діяльності. Виникають стратовулкани: Кенія, Кіліманджаро, Елгон та ін. Тектоно-магматична активізація має місце в неогені і на інших ділянках платформи — масиви Ахаггару, Тібесті, Камеруну, де також проявляється вулканізм. Області занурень і накопичення континентальних відкладів в кайнозої — синеклізи Чад, Конго, Окаванго, Калахарі, утворили меридіональну смугу занурень, яка проходить через центральні райони Екваторіальної та Півд. А. Протягом фанерозою в Африкано-Аравійській платформі відзначалася висока магматична активність, наслідками якої сьогодні є меридіональні ланцюжки кільцевих ультраосновних лужних інтрузій, а також карбонатитів та кімберлітів, в основному пізньопалеозойського, мезозойського та кайнозойського періодів (Алжир, Леоно-Ліберійський масив, плато Джос в Нігерії, в Єгипті, Судані, Кенії, Танзанії).

Крайню півн.-зах. частину Африки в межах країн Магрибу займає герцинсько-альпійська складчаста область Атласу. Від платформи вона відокремлена зоною Головного Атласького розлому, який простягається від Агадиру до Бізерти. Більша — півд. частина Атласької області складена герцинським складчастим комплексом з окремими западинами, виконаними верхньопалеозойською континентальною моласою. У межах Марокканської і Оранської месет цей комплекс або виступає на поверхню, або перекритий малопотужним чохлом тріасових лагунних, юрсько-еоценових морських і олігоцен-четвертинних континентальних відкладів. На півд. області — гірська складчаста зона Високого Атласу, що утворилася на місці глибокого прогину, виконаного значно потужнішою товщею тріасу-еоцену і помірно деформована в кінці еоцену. Аналогічна зона півн.-сх. простягання — Сер. Атлас — розділяє Марокканську і Оранську месети. Вздовж узбережжя Середземного моря тягнеться молода альпійська складчаста система Ер-Рифу і Тель-Атласу, складена карбонатними і флішевими товщами мезозою і палеогену, які утворюють численні тектонічні покривала, переміщені до півдня. Ер-Риф і Тель-Атлас з півд. супроводжуються передовими прогинами, виконаними міоценовою моласою, на яку вони насунені. На крайньому півн.-зах. складчаста зона Ер-Рифу повертає до півн., утворюючи півд. фланг Гібралтарської дуги, півн. фланг якої складають Андалуські гори на Іберійському п.-ові.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 лютий 2019. Процитовано 6 лютий 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.