Геологія Латвії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Геологічна будова Латвії.

Латвія знаходиться на півн.-заході Східно-Європейської платформи, в межах якої виділяється Балтійська синекліза (Зах. Л.), Латвійська сідловина (Сх. Л.) і схил Балтійського щита (Півн. Л.). Глибина залягання фундаменту 400-600 м (схил Балтійського щита), 1800 м (Балтійська синекліза). Фундамент складений архейськими кристалічними сланцями (вияви магнетиту), гнейсами, кварцитами, амфіболітами, гранітами і анортозитами. Осадовий чохол складається з протерозойських, палеозойських, а в межах Балтійської синеклізи і мезозойських теригенних і глинисто-карбонатних товщ. Кембрійська теригенна формація потужністю від 40-70 м (в центрі Л.) до 230 м (на півд.-заході) перекривається глинисто-карбонатними силур-ордовикськими відкладами потужністю від 0-70 до 380-400 м. Теригенні девонські формації представлені відкладами потужністю 200-250 м, з якими пов'язані родов. глин і кварцових пісків.

Верхньодевонсько-кам'яновугільна формація (потужність до 500 м) перекрита четвертинним покривом і включає родов. доломіту, гіпсу і глин. Пермські карбонатні відклади (потужність до 30 м) залягають в осьовій частині Балтійської синеклізи і оголені на півд.-заході. З ними пов'язані великі родовища вапняків. На півд.-заході Л. розвинені також тріасові і юрські піщано-глинисті утворення. Четвертинні відклади представлені льодовиковими валунними глинами, водно-льодовиковими пісками, піщано-гравійними відкладами і глинами, які утворюють великі поклади нерудних буд. м-лів. У голоцені відбувалося інтенсивне торфоутворення і прісноводне накопичення карбонатів. Макс. потужності четвертинних відкладів – до 310 м.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]