Геологія Південної Америки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Центр та схід[ред.ред. код]

World geologic provinces.jpg

Центральну та східну частини континенту Південної Америки посідає Південноамериканська платформа, якій у рельєфі, відповідають плоскогір'я і низовини. Цю платформу охоплює гірський пояс Анд. Велика частина Південно-Американської платформи має докембрійський фундамент, що частково зберігав рухливість у ранньому палеозої. На південь від річки Ріо-Колорадо, до неї примикає значно менша за площею Патагонська платформа, до складу фундаменту якої поряд з докембрійськими входять і ранньопалеозойські утворення. Основа Південно-Американської платформи, оголюється у Гвіанському щиті на північ від річки Амазонка, в Центральнобразильському (Гуапоре) і Приатлантичному щитах до південь від цієї річки. На Гвіанському щиті виступають ранньодокембрійські породи — архейська залізорудна і ґрануліто-ґнейсова формація на півночі, у басейні Оріноко, і ранньопротерозойські зеленокам'яні пояси та гранітоґнейси. На Центральнобразильському щиті поширено нижньопротерозойські осадово-вулканогенні породи, метаморфізовані в амфіболітовій фації, граніти і верхньопротерозойські відклади древнього платформного чохла — континентально-осадові і вулканогенні (аналоги гвіанських). У західних частинах обох щитів відомі піздньопротерозойські плутони гранітів типу рапаківі.

У межах Приатлантичного поясу докембрійських утворень — найдавніші катархейські і архейські породи, включаючи зеленокам'яні пояси і гранітоґнейси, нижньопротерозойські протоплатформні кварцитові товщі з великими покладами залізистих кварцитів, місцями дислоковані і метаморфізовані. Цей слабко перероблений ранній докембрій, складає великий масив Сан-Франсиську і невеликий — Сан-Луїс. Центр.-Бразильський щит (кратон Гуапоре) відділений від цих масивів поясом геосинклінальних складчастих верхньопротерозойських відкладів. У штаті Гояс, він змикається з одновіковим поясом Бразилія. Ранньодокембрійські породи виступають на поверхню у районі Асунсьйона в Парагваї і в Уругваї, а також в Північних Сьєррах Буенос-Айресу і у масиві Сьєрри-Пампи на північному-заході Аргентини. Фанерозойський осадовий чохол платформи виповнює широтну Амазонську синеклізу, що розділяє Гвіанський та Західно-Бразильський щити, синеклізи Мараньяо (Паранаїба), Сан-Франсиську і Парана. Відклади нижнього та середнього палеозою в основному, уламкові, континентальні (ордовик), мілководно-морські (силур-девон), лагунні (карбон). У кінці карбону — на початку пермі на південь від Амазонки, спостерігаються покривно-льодовикові утворення, які у ранній пермі, змінюються вугленосними, а у мезозої — континентальними уламковими. У кін. юри — на поч. крейди з'являється магматизм (синеклізи Парани, Мараньяо і Амазонській). Континентальні осадки крейди широко розвинені по усій платформі, а в перикратонних зонах при наближенні до Анд, вони змінюються морськими (Еквадор, Перу). Кайнозойські гірські поклади, розвинені обмежено — в Амазонській синеклізі, перикратонних і периокеанічних зонах. У крейді і палеогені одночасно з траповим магматизмом у внутрішніх районах платформи і з утворенням периокеанічних прогинів у Приатлантичній смузі формувалися кільцеві плутони ультраосновних лужних порід.

Зона перикратонних опускань древньої платформи, що тягнеться через рівнини Льянос, Акрі, Бені,

Кордильєри

Чако і Пампа, на півдні повертає на схід. Патагонська молода платформа (плита) має гетерогенний фундамент. Складчастий гірський пояс Анд, досить чітко поділяється на декілька сегментів. Крайній північний з них — Берегові (Карибські) ланцюги Венесуели — тягнеться широтно вздовж узбережжя Карибського моря, та розподіляється на заході розломом Боконо. Північні Анди Західної Венесуели, Колумбії і Еквадору представляють пучок що розщеплюється на гірські хребти-антиклінорії, між якими простягаються вузькі ґрабен-синклінорії, зайняті долинами pічок Магдалена, Кауко і Атрато. Східна Кордильєра Колумбії з її північними відгалуженнями, виникла на докембрійському континентальному фундаменті. Він перекривається складчастим карбонатно-теригенним палеозойським комплексом, прорваним гранітами і різко незгідно перекритим червонокольоровою уламковою континентальною товщею нижнього мезозою, евапоритами і вапняками верхньої юри і далі, могутньою шельфово-карбонатною формацією крейди, зім'ятими у помірно стислі згортки з виявами соляного діапіризму. У Центральній Кордильєрі (Колумбія, Еквадор) головну роль, відіграє інтенсивно складчастий, слабкометаморфізований палеозой і пізньопалеозойські граніти. Західні та Берегові Кордильєри Колумбії й Еквадору, різко відрізняються за своєю історією — їх утворено на пізньоюрській океанській корі, представленій офіолітами, які перекриваються крейдовою глинисто-сланцевою товщею з вулканітами та інтрузіями діоритів.

Північ та захід[ред.ред. код]

Берегова Кордильєра продовжується на північ у межі Панамського перешийка. Формування складчастої структури Північних Анд, почалося наприкінці крейди, але головною епохою деформацій, був пізній еоцен. У міжгірних прогинах, розвинено більш молоді, кайнозойські осади моласового типу. У осьовій смузі Північних Анд, особливо на півдні Колумбії і в Еквадорі, є низка активних вулканів. Східна Кордильєра Перу та її продовження у Болівії, складені в основному, складчастим теригенним палеозойським комплексом. Верхній палеозой і тріас представлено континентальними вулканітами і моласою. На крилах і в синкліналях збереглися мілководні та континентальні відклади крейди. Західна Кордильєра утворена в основному, вапняково-лужними вулканітами і гранітами крейди і раннього палеогену. На півдні, у її межах, є група молодих вулканів. У прогині між Кордильєрами і на схід від них, поширені в основному, мілководні карбонатно-теригенні відклади крейди, вияви вулканізму відсутні. На півдні, у Болівії, простір між Кордильєрами зайнято ґрабеном Альтіплано, виконаним потужною товщею континентальних уламкових осадів крейди-кайнозою. У бортах ґрабена — неогенові субвулканічні інтрузії.

Південь[ред.ред. код]

На півдні, до східної частини Болівійських Анд, примикає масив Сьєрри-Пампи з блоковою структурою; в горстах виходять верхньопротерозойські метаморфіти і палеозойські граніти; ґрабени заповнено континентальним кайнозоєм. На півдні Центральних Анд, у будові Західної Кордильєри, істотна роль належить юрській морській «порфіритовій» серії; у верхах юри, вона змінюється наземними вулканітами, що продовжуються у крейдових і палеогенових відкладах; вони утворюють єдиний вулкано-плутонічний пояс, якому на півдні відповідає Головна Кордильєра Чилі і Аргентини. Від неї відходять Передова Кордильєра і Прекордильєра Аргентини, складені палеозойськими товщами з офіолітами. У Береговій Кордильєрі Чилі на поверхню виступають палеозойські метаморфіти і граніти.

Між Південними (Патагонськими) і Центральними Андами, немає чіткої межі. На півдні складчаста гірська система повертає на схід, та продовжується на Вогненну Землю і, вже під водою, у напрямі до острова Південна Георгія. Тут між складеною палеозоєм і молодими гранітами Патагонською Кордильєрою і зоною крейдо-ранньопалеогенового фліша вклинюється товща офіолітів пізньої юри — ранньої крейди (утворення околичного моря). Офіоліти і фліш полого насунено на кайнозойську моласу передового Магелланового прогину.

Система передових прогинів (від Західно-Венесуельського до Магелланового), супроводжує Анди зі сходу на всій їх довжині. Кайнозойські моласи передових прогинів і підстилаючі їх крейдові та палеозойські відклади зон перикратонних опускань зім'яті в лінійні, місцями брахіморфні згортки. Вони часто містять поклади нафти і газу.

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.