Геологія Уругваю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Серро Батові ерозійний залишок, що складається із заливного базальту, що перекриває осадові породи .
Приблизне розташування під час мезопротерозою (близько 1.3 млрд тому) кратонів Південної Америки і Африки

Геологія Уругваю поєднує райони щитових одиниць, докембрійського періоду з районом вулканічних порід, вивержених під час Крейдового періоду та рясних осадових фацій, найстаріші з яких датуються девоном . До великих подій, які сформували геологію Уругваю, належать трансамазонський орогенез (2000 мільйонів років тому (млн.р.)), розпад Родінії (700–500 млн.р.) та відкриття Південної Атлантики (~ 145 млн.р.).

Регіон щита[ред. | ред. код]

Докембрійський щит в Уругваї включає частину кратону Ріо-де-ла-Плата[en], велику площу стійкої кристалічної фундаментної породи, що лежить в основі Уругваю, великі райони східної Аргентини та південної Бразилії. Щит в Уругваї має назву Ріо-Гранде-ду-Сул — Уругвайський щит і включає частину Південної Бразилії. [1]Хоча кратон Ріо-де-ла-Пдата лежить в основі практично всього Уругваю, він проявляється лише на півдні та сході країни, оскільки в інших частинах країни він покритий молодшими вулканічними породами або осадовими відкладеннями. Щит сформувався під час двох орогенних подій; 2000 мільйонів років тому (млн.р.) для західної частини та ще 700–500 млн.р. для східної частини. [2] Пізніша орогена подія є результатом зрощення блоків і террейнів в період після розпаду Родинії, коли в Сан - Франциско і Ріо-де-ла-Плата сформували єдину плиту на заході Адамасторського океану[en].[3] Східну частину уругвайського щитового регіону перетинають дві великі зсувні зони обидві прямують приблизно у напрямку північ-південь, пряма зона зсуву Саранді-дель-Ї-Піріаполіс[en] і синістральна зона зсуву Сьєрра-Балена[en].

На захід від зони зсуву Саранді-дель-Ї, кратон Ріо-де-ла-Плата зазнав інтрузії пізній палеопротерозойського Уругвайський дайковий рой. [4]

Осадові утворення[ред. | ред. код]

Після складання остаточної конфігурації щита територія Уругваю була покрита кількома осадовими утвореннями - від девонських пісковиків до четвертинних лесів. Всі осадові утворення охоплюють країну не повністю, оскільки аккумуляція не є рівномірною, а ерозії мають очищені поверхні, струмки та береги.

Осадові гірські породи нижнього девону зустрічаються в центральній частині Уругваю, піддаючись вузькій східно-західній та північній орієнтованій смузі. Верхня більш досліджена частина цієї послідовності складається з пісковика. Протягом пізнього палеозою територія Уругваю зазнала впливу заледеніння Кару, а згодом була покрита крижаними часточками великого льодовикового покриву, що покривав значні частини Гондвани. З цим заледенінням були пов’язані льодовикові смуги на сланцях і варвоподібних відкладах, виявлені в Уругваї. [5]

На ранніх стадіях рифтингу в Південній Атлантиці район південної частини плато Парани зазнало плавного підняття, яке відхилило відкладення в область Такуарембо в Уругваї. Ці зміни призвели до формування утворень Ітакуанбу і Такуарембо в період середньої юри до ранньої крейди. Частини формації Такуарембо збереглися завдяки частині пасток Парани, арапейських базальтів, які вивергались 132 млн. р. і покрило відкладення. [6]

Паранські пастки[ред. | ред. код]

На півночі Уругваю вулканічні породи з провінції континентального паводку базальту Парани утворюють велику літологічну одиницю, що виходить за межі Уругваю в Аргентину та Бразилію, а частина її зараз лежить в Намібії з іншого боку Атлантики через тектоніку плит. Цей вулканічний матеріал вивергався у крейдовий період під час утворення Південної Атлантики і був пов’язаний зі шлейфом Тристан-да-Кунья. [7] Основну частину цього вулканічного матеріалу становить базальт, але є і риоліти. З цим вулканізмом пов’язані також вторгнення сиєніту та інших гранитоїдних інтрузий, що виступають у вигляді відслонень у невеликих районах Південно-Східного Уругваю. [8] Хоча вулканічні породи вулканізму Парани лежать в основі більше половини Уругваю, вони у багатьох районах були вкриті більш молодими відкладеннями, так що лави лише виростають як геологічна провінція на північному заході Уругваю. [9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Butler, Louis W. 1970. Shallow structure of the Continental Margin, Southern Brazil and Uruguay. GSA Bulletin.
  2. Bossi, Jorge; Gaucher, Claudio (2004). The Cuchilla Dionisio Terrane, Uruguay: An Allochthonous Block Accreted in the Cambrian to SW-Gondwana. Gondwana Research 7 (3): 661–674. doi:10.1016/S1342-937X(05)71054-6. 
  3. Benjamin Bley de Brito Neves, Mário da Costa Campos Neto and Reinhardt Adolfo Fuck. 1999. From Rodinia to Western Gondwana: An approach to the Brasiliano-Pan African Cycle and orogenic collage
  4. Mazzucchelli, Maurizio; Rivalenti, Giorgio; Piccirillo, Enzo Michele; Vitorio Girardi, Vicente Antonio; Civetta, Lucia; Petrini, Riccardo (1995). Petrology of the Proterozoic mafic dyke swarms of Uruguay and constraints on their mantle source composition. Precambrian Research 74 (3): 177–194. doi:10.1016/0301-9268(95)00014-V. 
  5. Lawrence A. Frakes and John C. Crowell. 1969. Late Paleozoic Glaciation: I, South America, GSA Bulletin
  6. Perea, Daniel; Soto, Matías; Veroslavsky, Gerardo; Martínez, Sergio; Ubilla, Martín (2009). A Late Jurassic fossil assemblage in Gondwana: Biostratigraphy and correlations of the Tacuarembó Formation, Parana Basin, Uruguay. Journal of South American Earth Sciences 28 (2): 168. doi:10.1016/j.jsames.2009.03.009. 
  7. Stewart, Kathy; Turner, Simon; Kelley, Simon; Hawkesworth, Chris; Kirstein, Linda; Mantovani, Marta (1996). 3-D,40Ar-39Ar geochronology in the Paraná continental flood basalt province. Earth and Planetary Science Letters 143: 95. doi:10.1016/0012-821X(96)00132-X. 
  8. Lustrino, M.; Gomes, C.B; Melluso, L.; Morbidelli, L.; Muzio, R.; Ruberti, E. and Tassinari, C.C.G. Early Cretaceous Magmatic Activity in Southeast Uruguay: Trace Elements and Sr-Nd Isotopic Constraints Архівовано 2011-07-20 у Wayback Machine.
  9. David S. Thiede and Paulo M. Vasconcelos. 2010. Paraná flood basalts: Rapid extrusion hypothesis confirmed by new 40Ar/39Ar results. Geology vol 38.

Джерела[ред. | ред. код]