Геологія Ямайки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Острів Ямайка належить до острівної дуги Великих Антіл, і є антиклінорієм, розітненим розломами північно-західного і широтного простягання. В горах Блу-Маунтінс відслонюються найдавніші гірські породи — докрейдові амфіболіти та зелені сланці. До пізньої крейди належать осадово-вулканогенні гірські породи, потужністю понад 3000 м, штоки ґранодіоритів і серпентиніти, розміщення яких контролюється розломами.

Породи крейди незгідно перекриті вулканогенно-осадовими відкладами нижнього еоцену.

Більша частина острова покрита карбонатними товщами жовтих (середній еоцен) і білих (середній еоцен — нижній міоцен) вапняків потужністю до 2000 м (родовища бокситів).

Вздовж узбережжя острова розвинені глинисто-карбонатні породи середнього міоцену-плейстоцену, а також четвертинні алювіальні відклади.

Територія Ямайки знаходиться в активній сейсмічній зоні (катастрофічні землетруси в 1692, 1900 і 1907).

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.