Георгій Маніак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Георгій Маніак
Γεώργιος Μανιάκης
Georgios Maniakes2.jpg
Народився бл. 998
Македонія
Помер 1043
Салоніки, Візантійська імперія
·загиблий у бою
Підданство Візантійська імперія
Національність вірменин?
Діяльність офіцер, військовослужбовець
Титул патрикій
Посада катепан Італії
Військове звання генерал
Термін 1042 рік
Попередник Синодіан
Наступник Пард
Рід Маніаки
Діти 1 син
Зріст більше 2 м

Георгій Маніак (бл. 998 — 1043) — державний та військовий діяч Візантійської імперії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Служба на сході[ред. | ред. код]

Походив з провінційного вірменського роду (за іншими відомостями був тюркського походження). Про батьків або іншу рідні нічого невідомо. Народився у фемі Македонія близько 998 року. Розпочав службу у війську, де завдяки природнім якостям (відповідно до Михайла Пселла мав зрост до 2,5 м та величезну фізичну силу) зумів просунутися від звичайно вояка до стратега фортеці Телух. На 1030 рік мав ранг протоспафарія. Того ж року брав учатсь у поході на Алеппо, де візантійці зазнали відчутної невдачі. Восени того ж року розбив мусульманський загін, що спробував захопити Телух. За це призначено стратегом феми Самосата. Шляхом перемовин наприкінці 1031 або напочатку 1032 року зумів зайняти Едессу, правитель якої Сулейман бен аль-Курджі отримав титул анфипат-патрикія й оселився у Константинополі. До 1033 року Георгій Маніак з успіхом діяв проти арабів в Сирії, отримавши титул патрикія.

У 1034 році призначено катепаном феми Васпуракан. Крім того, в хроніці Іоанна Скіліци названий архонтом Мідії та Аспраканії. діяв проти сусідніх мусульманських держав. У 1037 році зумів захопити важливу й потужну фортецю Беркрі. Того ж року переведено на Балкани, його змінив патрикій Стефан Ліхуд.

Похід в Сицилії[ред. | ред. код]

1038 року Георгія Маніака призначено командував військовим походом з підкорення Сицилії. В ній брали участь грецькі війська, загони лангобардів з Апулії, нормани на чолі Гаральдом і італійські нормани на чолі із Вільгельмом Отвілем (перебували на службі у Гваймара IV, князя Салерно). Того ж року було захоплено місто Мессіну, а потім у битві при Ремата завдав поразки сицилійським арабам. В 1040 році зайняв Сіракузи та усе східне узбережжя Сицилії, завдавши поразки при Дарнгіні. Того ж року в битві при Троїні, в якій Маніак розбив військо сиракузького еміра Абдулли. З Сіракуз до Константинополя відправив мощі Святої Луції. Слідом за цим планувалося звільнити решту острова, а потім напасти на Мальту.

Після взяття Сіракуз в ході експедиції відбулися негативні зміни: ломбарди, очолювані Ардуїном, розсварилися з Маніяком і залишили Сицилію. Спочатку вдалося зайняти практично усю Сицилію: в арабів залишилося лише Палермо та деяки фортеці та порти на заході. Втім внаслідок неузгоджених дій з флотом, араби зуміли доправити палермській залозі, що перебував в облозі необхідні харчі та додаткові війська. Георгій Маниак образив командувача флотом Стефана Калафата, одруженого на сестрі імператора Михайла IV, якого звинуватив у невдачі під Палермо та нехтуванням наказами стратега-автократа.

Стефан повідомив імператору про начебто зраді військовика, Маніака було відкликано до Константинополя і, не маючи можливості виправдатися, 1040 року опинився у в'язниці. Після від'їзду Георгія Маніака араби швидко повернули собі завойоване Візантією східне узбережжя Сицилії, окрім Мессіни.

Похід в Південній Італії[ред. | ред. код]

землі завойовані Маніаком в Італії

Перебував за гратами до повалення імператора Михайла V. 1042 року новий володар Костянтин IX, який призначив Георгія Маніака катепаном Італії. В цей час в Південній Італії повстали лангобарди, які отримали підтримку з боку норманів, внаслідок чого захопили практично усю Апулію. Протягом літа Маниак, діючи з нечуваною жорстокістю, відвоював більшу частину Апулії.

Під час відсутності Маніака його дружина була спокушена проедром Романом Скліром, братом коханнки Костянтина IX. Склір, бажаючи знищити зрадженого чоловіка, обмовив його перед імператором, і останній викликав Маніака до столиці. Той в свою чергу відмовився підкорятися наказу, оголосив себе імператором і зі своєю армією переправився на Балканський півострів. Перед тим захопив нового катепана Парду, у якого відняв значну купу грошей. Спочатку зайняв важливе місто діррахіум. По дорозі на Фессалоніки Георгій Маніак розбив армію імператора при Арніссі (відоме також як Острово), але сам загинув в битві.

Пам'ять[ред. | ред. код]

На честь цього візантійського військовика названо замок Кастелло-Маніаче в Сіракузах та містечко Маніаче на Сицилії.

Родина[ред. | ред. код]

  • Олександр, вестарх і стратег

Джерела[ред. | ред. код]

  • Moravcsik G. Byzantinoturcica, И. Berlin, 1958, S. 181
  • Арутюнова В. А. Византийские правители Эдессы//ВВ. 1973. Т. 35. С. 139
  • FELIX W. Byzanz und die islamische Welt im fruheren 11. Jahrhundert Geschichte derpolitischen Beziehungen von 1001 bis 1055. Wen, 1981. S. 75. A. 9
  • André Jacob: Le topotérète de la flotte Constantin et la révolte de Georges Maniakès en 1042 dans une inscription inédite de Terre d'Otrante. In: Νέα Ῥώμη. Bd. 4, 2007, ZDB-ID 2208498-8, S. 163—176.
  • John Wortley, John Skylitzes: A Synopsis of Byzantine History, 811—1057: Translation and Notes, New York, Cambridge University Press, 2010 (ISBN 9780521767057)