Георг Гервег

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Георг Гервег
Georg Herwegh
Народився31 травня 1817(1817-05-31)
Штутгарт, Німеччина
Помер7 квітня 1875(1875-04-07) (57 років)
Баден-Баден, Швейцарія
ПохованняЛісталь
Країна Королівство Вюртемберг
Швейцарія
Національністьнімець
Діяльністьпоет, публіцист
Alma materEberhard-Ludwigs-Gymnasiumd, Evangelical Seminaries of Maulbronn and Blaubeurend і Тюбінгенська богословська семінарія
Мова творівнімецька
Роки активності18411863
Жанрвірш, фейлетон
Magnum opus«Вірші живої людини»
ПартіяGeneral German Workers' Associationd і Соціал-демократична партія Німеччини
У шлюбі зEmma Herweghd[1]
ДітиHorace Herweghd[1] і Camille Herweghd[1]

CMNS: Георг Гервег у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ге́орг Ге́рвег (нім. Georg Herwegh, 31 травня 1817, Штутгарт — 7 квітня 1875, Баден-Баден) — німецький революційно-демократичний поет, публіцист і перекладач[3].

Біографія

[ред. | ред. код]

1817 — 1848: Доберезневий період

[ред. | ред. код]

Георг Фрідріх Рудольф теодор Гервег народився 31 травня 1817 в сім'ї шинкаря Людвіга Ернста Гервега та Розіни Катаріни Гервег. Хоча родина не мала проблем з фінансами, дитинство Георга було нещасливе, оскільки батьки часто сварилися. У 12 років мати забрала його з гімназії рідного міста. З наступного року (1828) Гервег переїхав у родичів і відвідував гімназію у Балінгені, був шкільним товаришем Готліба Рау. У віці 13 років захворів на хорею — хворобу, що супроводжується галюцинаціями та судомами.

З 1831 до 1835 року відвідував семінарію у монастирі Маульбронн, де почав видавати шкільну газету й писати вірші. З 1835 вивчав теологію і право у Тюбінгенському університеті[4] як стипендіат Тюбінгенської богословської семінарії, проте вже наступного року його виганяють за порушення громадського спокою. Гервег відвідує лекції з філософії, літературознавства та історії.

З 1836 працював незалежним письменником у Штутгарті, а з 1837 — у журналі Августа Левальда «Європа» та у газеті Карла Груцкова «Телеграф для Німеччини». У 1839 був вимушений емігрувати до Швейцарії, через те, що на маскараді образив офіцера, за що Гервегу загрожував штраф та призов на військову службу, яку він мусив проходити в Ульмі.

Втеча привела його спочатку у Еммінсгофен, де він писав статті для газети «Deutsche Volkshalle», а потім до Цюриха, де Гервег редагував журнал «Народний дім», а також познайомився з членом студентського братства та поетом Августом Фолленом. Влітку 1841 р. вийшла перша частина «Віршів живої людини» (Gedichte eines Lebendigen 1841—1844), що представила собою полемічну відповідь «Листам померлих» Германа фон Пюклера-Мускау і миттєво зробила його знаментим.

З осені 1841 по лютий 1842 здійснив подорож до Парижа, де зустрівся з Генріхом Гейне, який пізніше у своєму вірші «Проти тенденції» іронічно назве Гервега «залізним жайворонком». Після повернення до Цюриха поет стикається у публіцистичній боротьбі з цюриськими консерваторами. Через його уїдливі коментарі у «Аугзбурзькому всезагальному журналі» цюриський суд засудив Гервега виплатити грошовий штраф.

Він працював у редагованій Карлом Марксом «Рейнській газеті» та планував реструктурувати «Німецьких посильних зі Швейцарії» у орган боротьби проти політичного та соціального придушення у Німеччині. В цей час він також здружився з Людвігом Феєрбахом. У 1842 році Гервег подорожує до Німеччини для вербування співробітників його нового журналу і знайомиться у Кельні з Карлом Марксом, для газети якого він писав статті. Також його запрошують на аудієнцію до пруського короля Фрідріха Вільгельма IV, який після цієї зустрічі заборонив тижневик Гервега. У грудні Фрідріх Вільгельм IV висилає поета з Пруссії після того, як він у листі до короля поскаржився на політичну ситуацію в Німеччині.

На зворотному шляху до Швейцарії він знайомиться у Лейпцигу з анархістом Михайлом Бакуніним, який буде все більше впливати на Гервега у його пізніших працях. Повернувшись до Швейцарії, поет отримав право на проживання у кантоні Базель-Ланд. Він одружується з Еммою Зігмунд, донькою берлінського банкіра; підтримує зв'язок з Людвігом Бюхнером, Августом Бекером та Вільгельмом Вайтлінгом, теоретиком «Союзу справедливих». З 1848 по 1843 працює редактором у тижневику «Молоде покоління» і публікує «21 лист зі Швейцарії», збірку невиданих повідомлень для журналів.

1843 р. Гервег переїжджає до Парижа і ще раз зустрічається там з Карлом Марксом та Михайлом Бакуніним. Крім того, він знайомиться з Женні Маркс, Мозесом Гессом, Жорж Санд, Віктором Гюго, Ламартіном, Беранже, Карлом Фохтом та іншим відомими інтелектуалами того часу. У 1844 р. виходить друга частина «Віршів живої людини», де відсутня динаміка першого тому і окреслені республіканські тенденції автора.

1848 — 1875: Березнева революція. Захоплення соціалізмом

[ред. | ред. код]

Після паризької Лютневої революції 1848 р. Гервег став президентом Республіканського комітету та головою Німецького демократичного легіону.

Незважаючи на всі заперечення та поради Карла Маркса й Фрідріха Енгельса, він з маленьким озброєним військом радикал-демократичних повстанців поспішив на допомогу до Фрідріха Хекера в Баден під час Березневої революції. 27 квітня 1848 р. Німецький демократичний легіон був розбитий вюртемберзькими військами біля Шопфхайма. Добровольчі загони Фрідріха Хекера, так звані взводи Хекера, були розбиті й переслідувані за неділю до цього біля Кандерна у Шварцвальді. Після цієї поразки Гервег був вимушений знову тікати, і знову втеча привела його до Швейцарії.

Поразку революції 1848 г. Гервег сприйняв як крах усіх своїх сподівань та ідеалів, але продовжив у своїй власній творчості традиції демократичної літератури 40-х рр. У поезіях, статтях та фейлетонах викривав європейську реакцію. На прохання Ф.Лассаля у 1863 р. створив гімн для «Всезагального німецького робітничого руху», будучи під впливом «Пісні до британців» Шеллі. Також перекладав твори Ламартіна та Шекспіра на німецьку мову.

Останні роки життя Георг прожив у Берліні, а помер 7 квітня 1875 р. в Баден-Бадені. ПОхований у містечку Лісталь (Швейцарія)[5].

Творчість

[ред. | ред. код]

Гервег, разом з Гейне та Фрейлігратом, — один з найвидатніших політичних поетів Німеччини. Форма «Віршів живої людини», на відміну від стилю «Молодої Німеччини», наближається до класицизму, але містить елементи німецької народної пісні. Найхарактерніші риси творчості Гервега — революційний темперамент, наповненість ідеологією, політичними гаслами дня.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Leicht Gepäck. 1840.
  • Gedichte eines Lebendigen. Band 1, 1841. (siehe Abb. rechts) (Digitalisat und Volltext // Німецький текстовий архів)
  • Einundzwanzig Bogen aus der Schweiz. Hrsg. von Georg Herwegh. Verlag des Literarischen Comptoirs, Zürich/Winterthur 1843. (2. Auflage: Frid. Schmid'sche Buchhandlung und Buchdruckerei, Glarus 1844.)
  • Gedichte eines Lebendigen. Band 2, 1843 (Digitalisat und Volltext // Німецький текстовий архів)
  • Zwei Preußenlieder. 1848.
  • Die Schillerfeier in Zürich. 1860.
  • Das Bundeslied. 1863. Hymne des ADAV, der SPD-Vorgängerpartei.
  • Neue Gedichte herausgegeben nach seinem Tode. Verlags-Magazin, Zürich 1877.
  • Das Lied vom Hasse. 1841.
  • Zu Frankfurt an dem Main. 1848.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в https://kops.uni-konstanz.de/handle/123456789/1490
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Michail Krausnick: Germania, mir graut vor dir. [Архівовано 10 червня 2021 у Wayback Machine.] In: Die Zeit, Nr. 15/2014.
  4. Helge Dvorak: Biographisches Lexikon der Deutschen Burschenschaft. Band I: Politiker. Teilband 2: F–H. Winter, Heidelberg 1999, ISBN 3-8253-0809-X, S. 314—316.
  5. Grab von Georg Herwegh. [Архівовано 10 червня 2021 у Wayback Machine.] knerger.de

Література

[ред. | ред. код]
  • Stephan Reinhardt: Georg Herwegh. Eine Biographie. Seine Zeit — unsere Geschichte, Wallstein Verlag, Götting 2020, ISBN 978-3-8353-3807-4. (на сьогодні (стан: 2021) найповніша біографія Гервега)
  • Georg Herwegh. In: Heinz Ludwig Arnold (Hrsg.): Kindlers Literatur Lexikon. 3., völlig neu bearbeitete Auflage. Metzler, Stuttgart/Weimar 2009, ISBN 978-3-476-04000-8, Band 7, S. 428 f.

Посилання

[ред. | ред. код]