Ґео Шкурупій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґео Шкурупій
Шкурупій.jpg
При народженні Георгій (Юрій) Данилович Шкурупій
Народження 20 квітня 1903(1903-04-20)
  м. Бендери Бессарабської губернії
Смерть 8 грудня 1937(1937-12-08) (34 роки)
  Ленінград
Мова творів українська
Рід діяльності поет, прозаїк
Роки активності: 1920–1934
Напрямок футуризм
Жанр вірш, поема, новела, роман
Magnum opus: «Для друзів, поетів, сучасників, вічности», «Двері в день», «Жанна-батальйонерка»
S: Роботи у Вікіджерелах

Ґе́о Шкуру́пій (справжнє ім'я Гео́ргій (Ю́рій) Дани́лович, 20 квітня 1903, Бендери, Бессарабська губернія — 8 грудня 1937, Сандармох) — український письменник, представник напряму панфутуризму.

Жертва більшовицького терору.

Життєпис[ред.ред. код]

Ґео Шкурупій
Ґео Шкурупій. «Крізь Жовтень» (фрагмент). Читає актор Кирило Булкін. Музей-квартира М. Бажана

Народився в сім'ї залізничника та вчительки. Дитинство провів на Поділлі. По закінченні Другої Київської класичної гімназії (1920) навчався на медичному факультеті Київського університету, де провчився лише рік, в Київському інституті зовнішніх зносин[1]. Працював на залізниці, редактором і сценаристом на кінофабриці, в редакції газети «Більшовик».

Арештовано письменника в Києві 3 грудня 1934 року за звинуваченням у приналежності до «київської терористичної організації ОУН». Було проведено два судових засідання військового трибуналу, на яких Шкурупій категорично заперечував висунуті звинувачення і навіть подав письмову заяву-скаргу на неправомірні методи слідства. У ній, зокрема, сказано: «15/1-35 року я подав заяву на ім'я слідчого НКВС т. Грушевського із вказівкою на неправильний запис моїх показань із вимогою їх виправити і долучити мою заяву до моєї справи. Але цього не було виконано. Тому прошу суд звернути увагу на це тепер. Показання щодо моїх розмов із знайомими мені письменниками (…) записані неправильно. Вони зредаговані, заповнені за думкою слідчого т. Гринера, записані так, як йому хотілося, і не відповідають дійсності. Мої бесіди названі націоналістичними, як і мої настрої. Насправді ж я вказував слідчому, що бесіди були на літературні, історичні і побутові теми. Незважаючи на неправильний запис показань слідчим, вони підписані мною через такі обставини. Протягом усього періоду слідства і, особливо під час допитів, я був підданий слідчим жахливому моральному тискові… Крім того, сильний біль у шлунку, оскільки в мене виразка, і вкрай пригнічений стан від погроз слідчого спричинилися до стану повного отупіння, за якого я вже нічого не тямив. Слідчий користувався моїм станом, примушував підписувати показання, доводячи мене до істерики. Тому прошу вважати ці мої показання недійсними, оскільки фактично вони не мої, а складені за думкою і бажанням слідчого».

Після першого суду справу повернуто на додаткове розслідування. На другому судовому засіданні військового трибуналу Шкурупій знову доводить свою невинність і конкретними аргументами намагається спростувати звинувачення. Однак 27 квітня 1935 року його засуджено на 10 років виправно-трудових таборів із дальшою трирічною поразкою в політичних правах та конфіскацією майна. Покарання відбував у концтаборі на Соловках. Дружина Варвару Базас потрапила в більшовицьку категорію ЖИР — «жена изменника родины». Разом із сином Георгієм як родину ворога народу виселили з Києва.

25 листопада 1937 року «особлива трійка» переглянула справу Шкурупія й засудила його до смертної кари. Розстріляно 8 грудня 1937 року в урочищі Сандармох.

1957 року посмертно реабілітований самим більшовицьким режимом.

Творчість[ред.ред. код]

Ґео Шкурупій (бл. 1928 р.)

1920 року Ґео Шкурупій дебютував у літературно-мистецькому альманахові «Гроно» прозовими творами «Ми» і «В час великих страждань», а наступного 1921 року видрукував в альманахові «Вир революції» добірку поезій. Захоплений авангардним мистецтвом, письменник виступає з теоретичними статтями про футуризм, бере участь у літературних дискусіях. Належав до літературних організацій та угруповань «Комкосмос» (Київ, 1921), «Асоціація панфутуристів» (Аспанфут; Київ, 1921—1924), «Асоціація комуністичної культури» (АсКК, Комункульт; Київ/Харків, 1924—1925), ВАПЛІТЕ (Харків, 1926—1927), «Нова генерація» (Харків, 1927—1931). Ґео Шкурупій був членом футуристичної організації «Фламінго»[2].

Твори Шкурупія друкувалися в часописах, газетах, альманахах: «Вир революції», «Шляхи мистецтва», «Глобус», «Гроно», «Семафор у майбутнє», «Життя й революція», «Нова ґенерація», «Червоний шлях», «Літературна газета» та ін.

Перші збірки його поезій — «Психетози. Вітрина третя» (1922) та «Барабан. Вітрина друга» (1923), написані в стилістиці футуристичної поетики[3]. У них переважає суспільно-політична тематика, що в добу революційної романтики позитивно сприймали читачі. Проте захоплення футуризмом минуло у Шкурупія досить швидко. Вже 1924 року він висловлюється за об'єднання своєї організації з «Гартом», підтримує групи М.Ялового та О.Слісаренка, які відійшли від угруповання М.Семенка.

1925 року виходить його збірка «Жарини слів», яка засвідчила, що «футуристична бравада дедалі більше обертається неоромантизмом — з його дивною сумішшю лірики, сарказму та відблиском трагічного».

DlyaDruziv.jpg

Того ж року Ґео Шкурупій дебютує як прозаїк. Його книгу гостросюжетних оповідань «Переможець дракона» О. Білецький назвав цікавим явищем у нашій белетристиці: «збірник розмаїтий, талановитий», хоча надміру залітературений. Інші збірки оповідань: «Пригоди машиніста Хорна» (1925), «Монгольські оповідання» (1930). Збірки віршів: «Море» (1927), «Для друзів-поетів — сучасників вічності» (1929), поема «Зима 1930 року» (1934); романи: «Двері в день» (1929), «Жанна-Батальйонерка» (1930), «Міс Адрієна» (1934). У 1927 році вийшов друком публіцистичний збірник панфутуристів «Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох», співавтором якого став Ґео Шкурупій.

1930 року Ґео Шкурупій очолює київську філію «Нової Генерації» та стає редактором її друкованого органу — «Авангарду — альманаху пролетарських митців Н. Г.» (вийшло два числа). На сторінках цього журналу вперше було надруковано кіносценарій О. Довженка «Земля», репортаж О. Влизька «Поїзди їдуть на Берлін», вірші І. Маловічка, П. Мельника, Ю. Палійчука, статті К. Малевича, М. Умакова та ін.

Учасник збірника «Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох. Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Микола Бажан» (Київ, 1927), співупорядник разом із Миколою Бажаном та автор передмови до «Ленінського декламатора» (Київ, 1925).

Видання[ред.ред. код]

Psyhetozy.jpg
  • Психетози. Вітрина третя. — Київ, 1922.
  • Барабан. Вітрина друга. — Київ, 1923.
  • Жарини слів (Вибрані поезії). — Харків, 1925.
  • Переможець дракона. — Харків, 1925; 2-ге вид.: Харків-Київ, 1929.
  • Пригоди машиніста Хорна. — Харків, 1925.
  • Штаб смерти. — Київ, 1926.
  • Січневе повстання. Переможець дракона. — Київ, 1928.
  • Для друзів, поетів, сучасників, вічности. — Харків, 1929.
  • Двері в день. — Харків, 1929; 2-ге вид.: Харків-Київ, 1931; рос. пер.: Двери в день. Москва-Ленинград, 1930.
  • Патетична ніч. «Нарком». — Харків, 1929; рос. пер. «Нарком» — Харків, 1930.
  • Страшна мить. — Харків, 1929; 2-ге вид. — Харків-Одеса, 1930.
  • Зруйнований полон. Місяць з рушницею. — Харків-Одеса, 1930.
  • Жанна-батальйонерка. — Харків-Київ, 1930.
  • Божественна комедія (Памфлети). — Харків-Київ, 1931.
  • Новелі нашого часу. Проза. Т. І. — Харків-Київ, 1931.
  • Монгольські оповідання. — Харків, 1932.
  • Зима 1930 року. Фрагментарні малюнки, виконані віршами та прозою. — Харків-Київ, 1933.
  • Міс Адрієна. — Харків, 1934.
  • Двері в день: Вибране. — Київ, 1968.
  • Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка. 2013.
  • Шкурупій Ґео. Вибрані твори. — Київ: «Смолоскип», 2013. — ISBN 978-966-2164-51-0

Кінематографічна діяльність[ред.ред. код]

Працював редактором на кіностудіях Одеси та Києва (стрічки: «Темрява», 1927; «Пригоди Полтинника», 1928; «Наговір», 1928, також автор написів).

За сценаріями Ґео Шкурупія поставлено фільми: «Синій пакет» (1926, у співавт.)[4] і «Спартак» (1926, у співавт.).

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Козир О. В. Гео Шкурупій у періодиці 20-х — 30-х років // Українська періодика: історія та сучасність. Матеріали ювілейної наукової конференції. — Харків: Харк. держ. ун-т., 1998. — С. 70-76.
  • Сулима Микола. Український футуризм / Микола Сулима. — Ніредьгаза: Педагогічний інститут імені Дьордя Бешшеньєї, 1996. — 256 с.
  • Якубовський Фелікс. Перед «Дверима в день» (Ґео Шкурупій — від «Психетоз» до рома-ну) // Критика — 1929. — № 5. — С. 45-62.
  • Ільницький Олег. Український футуризм (1914—1930)
  • Лавріненко Юрій. Ґео Шкурупій (літературна сильветка) // Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917—1933. — К.: Смолоскип, 2004. — С. 241—243.
  • Сеник Любомир. Прозові пошуки українських футуристів 20-х років: «лівий» роман // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. — Львів, 1990. — Т. ССХХІ. Праці філолог. секції. — С. 123—135.
  • Історія українського радянського кіно. В 3 т. — К.: Наукова думка, 1986. — Т. 1. — 247 с.
  • Сценаристи радянського художнього кіно. М., 1972. — С. 419;(рос.)
  • Письменники Радянської України. 1917—1987. К., 1988. — С. 665;
  • …3 порога смерті… К., 1991. — С. 464–468;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 1518;
  • Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013. — С. 231–238.
  • Іванова Н. 1920-ті роки й український авангард: мистецтво для мас — від митця-професіонала // Слово і Час. — 2003. — № 12. — С. 20-27.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]