Геральдика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Елементи герба
Основні елементи герба
Великий герб Королівства Прусського Німецької імперії

Герáльдика (від лат. heraldus, heraldica, ars — «опові́сник», «герольд»[1]) — гербознавство[1], допоміжна історична дисципліна[1][2], що вивчає герби[1], кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам; досліджує історію виникнення та розвиток гербової традиції[3], закони складання гербів та їх використання[2]. Тісно повязана з генеалогією, символографією, народним орнаментом, сфрагістикою, нумізматикою, емблематикою, уніформологією, фалеристикою, вексілологією тощо[2]. Будова гербів регулюється особливими законами європейської геральдики, які вирізняють її від інших світових систем пов'язаних із емблемами чи символами, незалежно від часу їх появи і сфери використання. Досліджує — супутні документи стосовно причин і обставин виникнення гербів, їх засвоєння та функціонування, еволюцію соціальної ролі та правовий статус гербів[3].

Геральдика є також, водночас, різновидом соціального кодування і системою знаків. Ця система базується на гербових зображеннях і тинктурах, які розміщуються на геральдичних щитах відповідно до певних принципів та правил. Сума цих принципів та правил разом із сумою усіх наявних гербових зображень та тинктур складають так звану геральдичну граматику опису гербів — блазон.

Геральдику інколи визначають як гербознавство або мистецтво зображення та опису гербів. Її відносять до спеціальних історичних дисциплін, розглядаючи як складову історичної науки.

Історія геральдики[ред.ред. код]

Плита гробу Ґодфріда Анжуйського з одним із перших задокументованих зображень гербів — 6 золотих левів на блакитному полі.

Постання геральдики пов'язують із виникненням гербів у Західній Європі у першій половині 12 століття. Їх генеза викликала суперечки вже у середньовіччі — тогочасні науковці приписували винахід геральдики Адаму, Ною, Александру, Юлію Цезарю і королю Артуру. Проте ці гіпотези були відсіяні геральдистами 19 — початку 20 століття, які запропонували три головні теорії походження гербів: греко-римську, германо-скандинавську та східну[4]. Однак їх достовірність також була заперечена дослідниками наступних десятиліть[5].

Починаючи з кінця 20 століття і до сьогодні більшість геральдистів Заходу притримується думки, що герби виникли між 11201150 роками, у північній Франції, Прирейнській Німеччині, Англії, Швейцарії і північній Італії у середовищі військових як засіб розрізнення союзників і ворогів у бою. У 2-й половині 12 століття ці герби перетворилися з індивідуальних знаків у сімейні чи родові, допомагаючи визначати особу у роді, а рід у цілій соціальній системі. Поява геральдики збіглася із поширенням прізвищ і була однією з нових форм самоідентифікації західноєвропейського середньовічного суспільства[6].

У 1-половині 13 століття герби, які спочатку використовувалися між військовими аристократами, поширилися серед цивільної знаті і простого люду[7]. Вони використовувались як знаки ідентифікації на печатках, як позначки власності на майні та як орнаментальні мотиви у мистецтві[8]. У 14 столітті геральдична мода набула популярності у середовищі військової і міської знаті Східної Європи, увібравши у себе елементи місцевої символіки. З початком Ренесансу, у Західній Європі зародився звичай надавати герби легендарним особам минувщини — героям кельтсько-германського чи античного світів, біблійним персонажам, святим і філософським поняттям.

Вигадані герби Гектора, Юлія Цезаря і Александра Македонського (1394, зліва направо).
Вигадані герби Короля Артура, Карла Великого і Готфріда Бульйонського (1394, зліва направо).

У 16 — 18 століттях, попри занепад використання печаток у Європі, місце яких заступив підпис, геральдика продовжувала процвітати. У цей період було створено близько 10 мільйонів гербів. Якщо у середньовіччі знавці геральдики — герольди — реєстрували герби у геральдичних сувоях, то у новому часі їхні намагання кодифікувати усі розмаїття тогочасних геральдичних знаків герби зазнали краху. У континентальній Європі панував принцип свободи прийняття і використання герба, тому дослідники не встигали упорядкувати їх усі. З середини 17 до середини 18 століття геральдика отримала бурхливий розвиток у Італії, Австрії і Південній Німеччині, збагатившись різноманітними формами під впливом барокового мистецтва. Звідти гербовий бум потрапив до Речі Посполитої, Гетьманщини і Російської імперії. Водночас, у Франції геральдичні знаки почали конкурувати із новими видами емблем — вензелями, монограмами, кокардами[9].

Сильного удару на розвиток геральдики завдали лихоліття Французької революції 17891799 років. Паризькі політики затаврували герби «знаками феодалізму», заборонили їх використання і розпорядилися знищити їх по країні. Хоча геральдичні символи мали мало спільного з феодалізмом, а їх вжиток був поширений не лише серед знаті, а й простолюдинів, торгівельно-ремісничих корпорацій та міст, з подачі революціонерів вони стали асоціюватися виключно зі шляхетством і кастами «обраних»[10]. Шкода нанесена французьким «геральдичним терором» мала загальноєвропейський резонанс. Вона сприяла поширенню помилкових уявлень про герби, різко звузила соціальну сферу їх використання, та передала контроль над геральдичними знаками державним організаціям[11].

У 18 — 20 століттях геральдика пустила глибоке коріння не лише у себе вдома, в Європі, а й в Новому Світі, Азії та Африці. Її інтернаціоналізація збагачувала герби новими мотивами, що інколи супроводжувалось порушенням європейських геральдичних правил. Проте саме це допомагало гербам витримувати конкуренцію з іншими не геральдичними символами 20 століття — логотипами.

В Україні[ред.ред. код]

З першого тисячоліття нашої доби відбувався процес формування української геральдики: на кераміці від XVIII ст., князівські й боярські знаки з X ст.[2]. Найдавнішими українськими знаками були символи хреста (до 200 форм), свастики, геометричні фігури (здебільшого солярні символи), літерні знаки зі старослов'янського письма та готського походження; зірки, півмісяць, квіти, зброя, геральдичні звірі та птаство (грифон, одноріг, лев, олень, орел, чорногуз, крук), людські постаті тощо[2]. Родові й домові знаки збереглися до нашого часу, подоба товарних знаків «тавро» та «клейна» на керамічних та інших виробах, «тамга» на Кримському півострові та на Кавказі[2]. Відомі в бортництві (бджільництві) знаки на Поліссі, Волині, Київщині[2]. Домовим знакам надавали узаконеного значення в «Руській Правді» вже в XI ст., як накладання знаків — «знаменувати»: «різи» (давньорус. чръти и рѣзы), «міти», «п'ятна»[2]. В українській геральдиці відомі такі дослідники як Вадим Модзалевський, Владислав Лукомський, Нарбут Ю., Микола Битинський, Вячеслав Сенютович-Бережний[2].

Український геральдичний матеріал розпорошений в різноманітних європейських гербових книгах XIV–XV ст.; територіальна геральдика (подільська, київська, львівська, галицька, волинська) та родова геральдика:

  • «Книга знання всіх королівств, країв і володінь, які є на світі, та стягів і гербів кожного краю й володіння теж і королів, і панів, які ними володіють…» францисканського ченця в Іспанії (у фонді Національної бібліотеки Іспанії в Мадриді);
  • «Des Ritters Conrad Grünenberg Wappenbuch», 1483 р.,
  • «Codex Bergshammar» (у фонді Державного архіву у Швеції у Стокгольмі);
  • «Ancien armorial équestre de la Toison d'Or» (фонд французької бібліотеки Арсеналу в Парижі),
  • «Insiegnia seu Clenodia Regis et Regni Poloniae» Яна Длугоша (Курницький та Арсенальський списки)[3].

Геральдичний матеріал України XVI ст. зібрано в працях Бартоша Папроцького

  • «Gniazdo cnoty» 1578 р.,
  • «Herby rycerstwa polskiego» 1584 р.;

та Алессандро Гваньїні

  • «Z kroniki Sarmacyi Europskiej» 1581 р.[3].

У XVII–XVIII ст. — мають твори Станіслава Сарніцького, Симона Окольського, Марцина Бєльського, Альберта Кояловича, Каспера Несецького та інші[3].

У XIX–XX ст. — твори

Див. також[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Мельничук О. С., Словник іншомовних слів, УРЕ, м. Київ, 1985 р. — С.186
  2. а б в г д е ж и к стор. 367, том 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3 (укр.)
  3. а б в г д е Геральдика // «Енциклопедія історії України», м. Київ: вид. «Наукова думка», 2004 р. — Т.2 (Г-Д) С.86-87. — ISBN 966-00-0405-2 (укр.)
  4. Згідно з першою теорією, європейські герби були продовженням військових і родових емблем стародавньої Греції і Риму, згідно з другою — європейська геральдика розвивалися на основі рунічного письма та германо-скандинавських символів, а згідно з третьою — герби були запозичені хрестоносцями Першого хрестового походу з Візантії та Близького Сходу. (Michel Pastoureau. Heraldy: Its origins and meaninng. London, 1997. — Р.16.)
  5. Там само.
  6. Michel Pastoureau. Heraldy: Its origins and meaninng. London, 1997. — Р.19-20, 24-25
  7. З 1200-х років герби стали використовувати представники Церкви, з 1220-х — міський патріціат і купці, з 1230-х — ремісники, з 1240-х — ремісничі цехи. Наприкінці 13 століття власні герби мали міста, світські та релігійні товариства, і навіть селяни.(Michel Pastoureau. Heraldy: Its origins and meaninng. London, 1997. — Р.20-21.)
  8. З мільйона середньовічних гербів Західної Європи, третя чверть відома саме з печаток (Michel Pastoureau. Heraldy: Its origins and meaninng. London, 1997. — Р.24)
  9. Michel Pastoureau. Heraldy: Its origins and meaninng. London, 1997. — Р.19-20, 25-32
  10. Подібне помилкове усвідомлення геральдики зберігається у більшості країн континентальної Європи, які зазнали багатостороннього впливу Французької революції. Незважаючи на принципову відсутність соціальних обмежень на вибір чи використання герба, його розглядають як знак привілейованих осіб чи груп суспільства. Винятки становлять лише геральдичні традиції Англії та Росії, де герби були привілеєм лише шляхетного стану ще з середньовіччя і нового часу (Michel Pastoureau. Heraldy: Its origins and meaninng. London, 1997. — Р.36-39)
  11. Там само. — Р.39-40. У 21 столітті індивідуальні герби для різних соціальних верств продовжують використовуватись у Скандинавії, Шотландії і Швейцарії, рідше — у Англії, Німеччині, Центральній та Східній Європі.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Англійською

  • Burke, John Bernard. The General Armory of England, Scotland, Ireland and Wales; Comprising a Registry of Armorial Bearings from the Earliest to the Present Time. London: Burke's Peerage, 1884 (Baltimore: Genealogical Publishing Co., 1967).
  • Dennys, Rodney. The Heraldic Imagination. New York: Clarkson N. Potter, 1975.
  • Fairbairn, James. Fairbairn's Crests of the Families of Great Britain & Ireland. 2v. Revised ed. New York: Heraldic Publishing Co., 1911 (New York: Bonanza Books, 1986 in 1 vol.). Originally published 1800.
  • Humphery-Smith, Cecil. Ed and Augmented General Armory Two, London, Tabard Press, 1973.
  • Le Févre, Jean. A European Armorial: An Armorial of Knights of the Golden Fleece and 15th Century Europe. (Edited by Rosemary Pinches & Anthony Wood) London: Heraldry Today, 1971.
  • Louda, Jiří and Michael Maclagan. Heraldry of the Royal Families of Europe. New York: Clarkson Potter, 1981. Reprinted as Lines of Succession (London: Orbis, 1984).
  • Michel Pastoureau. Heraldy: Its origins and meaninng. London, 1997.
  • Parker, James. A Glossary of Terms Used in Heraldry. Oxford: James Parker & Co., 1894 (Newton Abbot: David & Charles, 1970).
  • Paul, James Balfour. An Ordinary of Arms Contained in the Public Register of All Arms and Bearings in Scotland. Edinburgh: W. Green & Sons, 1903.
  • Rietstap, Johannes B. Armorial General. The Hague: M. Nijhoff, 1904-26 (Baltimore: Genealogical Publishing Co., 1967).
  • Wagner, Sir Anthony R. Heralds of England: A History of the Office and College of Arms. London: HMSO, 1967.

Німецькою

  • Adolf M. Hildebrandt, Ludwig Biewer: Wappenfibel. Handbuch der Heraldik. Degener 1998.
  • Adolf Matthias Hildebrandt (Hsg.): Wappenfibel. Handbuch der Heraldik. Degener 1991.
  • Buben, Milan: Heraldik. Verlag Albatros Praha, 1987.
  • Georg Scheibelreiter: Heraldik, Wien, München 2006.
  • Gert Oswald: Lexikon der Heraldik, Leipzig 1985.
  • Ottfried Neubecker, J. P. Brooke-Little: Heraldik. Orbis 2002.
  • Siebmacher, Johann. J. Siebmacher's Grosses und Allgemeines Wappenbuch Vermehrten Auglage. Nürnberg: Von Bauer & Raspe, 1890–1901.
  • Václav Vok Filip: Einführung in die Heraldik, Stuttgart 1999.
  • Walter Leonhard, Das grosse Buch der Wappenkunst. Entwicklung, Elemente, Bildmotive, Gestaltung, Bechtermünz-Verlag 2002.

Польською

  • Alfred Znamierowski. Insygnia, symbole і herby Polskie. Warszawa, 2003.

Російською

Французькою

  • Christophe Parry, Les hérauts d'armes à l'époque moderne, Paris: Guénégaud, 2005.
  • Claude Wenzler, Le Guide de l'héraldique, Rennes: Editions Ouest France, 2002.
  • D.L. Galbreath et Léon Jéquier, Manuel du Blason, Lausanne, Éditions Spes, 1977.
  • Henri Jougla de Morenas, Grand armorial de France: catalogue général des armoiries des familles nobles de France…, Paris: les Éditions héraldiques, 1934–1952, 7 vol.
  • Hiérasme de Bara, Le Blason des armoiries, Lyon: Barthelemy Vincent, 1581.
  • Michel Pastoureau, Figures de l'héraldique, Paris: Gallimard, 1996.
  • Michel Pastoureau, Traité d'héraldique, Paris: Picard, 1993 (1997, 2003).
  • Ottfried Neubecker, Le grand livre de l'Héraldique, adaptation française de Roger Harmignies. Bruxelles: Elsevier Séquoia, 1977.
  • Pierre Joubert, Les armes. Initiation à l'héraldique, Rennes: Ouest-France, 1977 (1984).
  • Théodore Veyrin-Forrer, Précis d'héraldique, Paris, Larousse, 1951 (2000).

Українською

Конференції

  • Клейноди. Записки Українського геральдичного товариства, т. 1 // Українська геральдика: минуле сучасність, перспективи. Тези наукової конференції (Львів, 29-30 листопада 1991 р.). — Київ, Львів, 1991.
  • Друга наукова геральдична конференція (Львів, 19-21 листопада 1992 року). Збірник тез повідомлень та доповідей // Проблеми едиційної та камеральної археографії: історія, теорія, методика. Вип. 10. — Львів, 1992.
  • Третя наукова геральдична конференція (Львів, 4-5 листопада 1993 року). Збірник тез повідомлень та доповідей. — Львів, 1993.
  • Четверта наукова геральдична конференція (Львів, 10-12 листопада 1994 року). Збірник тез повідомлень та доповідей. — Львів, 1994.
  • П'ята наукова геральдична конференція (Львів, 10-11 листопада 1995 року). Збірник тез повідомлень та доповідей. — Львів, 1995.
  • Шоста наукова геральдична конференція (Львів, 27-29 березня 1997 року). Матеріали. — Львів, 1997.

Посилання[ред.ред. код]

Організації[ред.ред. код]

Міжнародні

Національні

Інші сайти[ред.ред. код]