Герасимович Володимир Діонізійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
о. Володимир Герасимович
Псевдо псевдоніми і криптоніми: Василь Трохимович, Кирик, Шпирка, В. Г., Г-ч,' В.
Народився 1 жовтня 1870(1870-10-01)
м. Золочів
Помер 14 серпня 1940(1940-08-14) (69 років)
с. Терпилівка
Поховання Підволочиський район
Діяльність священик УГКЦ, письменник, етнограф, культурно-освітній діяч, перекладач, член товариства «Просвіта»
Галузь література[1], проза[1], драма[1], етнографія[1], перекладацтво[d][1] і cultural-educational activityd[1]
Alma mater богословський факультет Львівського університетуd
Знання мов українська[1]
Титул парох с. Терпилівка
Термін 1899-1940
Попередник о. Михайло Форись
Наступник о. Мирон Головинський
Конфесія греко-католикї
У шлюбі з Євгенія Шухевич

о. Володимир Діонізійович (Денисович) Герасимович, псевдоніми і криптоніми: Василь Трохимович, Кирик, Шпирка, В. Г., Г-ч, В. (1 (13) жовтня 1870, Золочів — 14 серпня 1940, Терпилівка, нині Підволочиський район Тернопільської області) — священник УГКЦ, письменник, етнограф, культурно-освітній діяч, перекладач, член товариства «Просвіта».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Золочеві в сім'ї судді Дениса Герасимовича. Мати Володимира народилася в Крехові Жовківського повіту. Від 1872 р. упродовж десяти років сім'я проживала у Жовкві, винаймаючи одну із кімнат у василіянському монастирі Різдва Христового[2].

Закінчив Львівську духовну семінарію УГКЦ, університет (богословський факультет). Перед висвяченням одружився з Євгенією з роду Шухевичів. Рукоположений у священничий сан 16 грудня 1894 р.[3] З 1895 року — на служінні: спочатку в селі Семичів, потім у м Тернопіль. З 1899 — у селі Терпилівка, де заснував читальню товариства «Просвіта», хор, аматорський театральний гурток, якими керував.

Виховав дочку Ганну-Зиновію (у шлюбі Когут) — хорову диригентку, композиторку, фольклористку, мемуаристку.

Помер і похований у Терпилівці.

Творча спадщина[ред. | ред. код]

Опублікував понад 30 художніх творів: оповідань, п'єс, перекладів. З численних фольклорно-етнографічних розвідок Герасимовича опубліковано:

Оповідання[ред. | ред. код]

  • «Домовик» («Неділя», 1895, 21 травня)
  • «Візитація» (1924)

П'єси[ред. | ред. код]

  • «Воєнні промисловці» (1917)
  • «Мамона» (1922)
  • «Бантикур умер» (1924)
  • «Клопоти війта Смоктуна» (1934)
  • «На колесі щастя» (1936)

У них із симпатією змальовував життя і звичаї сільські трудівників, висміював урядовців, лихварів, осуджував неробство, пияцтво.

Переклади[ред. | ред. код]

Переклав окремі твори Льва Толстого («Крейцерова соната», 1902), Івана Тургенєва («Перша любов», 1910), Михайла Салтикова-Щедріна, Едмона Ростана («Самаритянка», 1930), К. Райса та ін.

Був знайомий з Іваном Франком (провадив із ним жваве листування), Осипом Маковеєм, Тимофієм Бордуляком, Володимиром Гнатюком, Франтішеком Ржегоржем[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж Czech National Authority Database
  2. Шкраб'юк П. Крехів: дороги земні і небесні… — С. 160—161.
  3. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944)… — С. 132.
  4. Арсенич П. ГЕРАСИМО́ВИЧ Володимир Денисович (Деонізійович) [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.].

Джерела[ред. | ред. код]