Герман фон Ейхгорн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герман фон Ейхгорн
нім. Hermann von Eichhorn
Generaloberst von Eichhorn.jpg
Народження 13 лютого 1848(1848-02-13)
Німецька імперія Бреслау Сілезія, Німецька імперія
Смерть 30 липня 1918(1918-07-30) (70 років)
Українська Народна Республіка Київ
Поховання Інваліденфрідгоф
Громадянство Flag of the German Empire.svg Німеччина
Приналежність Німецька імперія Німецька імперія
Звання Wehrmacht GenFeldmarschall 1942h1.svg генерал-фельдмаршал
Командування 9th Division (German Empire)d
Війни / битви
Нагороди
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Військовий орден святого Генріха
Орден Червоного орла
Орден Святого Станіслава
Герман фон Ейхгорн у Вікісховищі?

Ге́рман фон Е́йхгорн, або Герман фон Айхгорн[1] (нім. Hermann von Eichhorn; 13 лютого 1848 — 30 липня 1918) — німецький державний і політичний діяч, військовий. Офіцер Прусської армії, генерал-фельдмаршал Німецької імперської армії. Учасник австро-прусської (1866), франко-прусської (18701871), Першої світової воєн (19141918). Командувач німецькими окупаційними військами в Україні (1918). Убитий соціалістами в Києві.

Життєпис[ред. | ред. код]

Генерал-полковник фон Ейхгорн. Портрет Рейнгольда Лепсіуса

Молоді роки[ред. | ред. код]

Народився 13 лютого 1848 року в місті Бреслау, Пруссія (нині Вроцлав, Польща).

1866 року вступив до 2-го гвардійського піхотного полку. Учасник австро-прусської війни 1866 та Франко-прусської війни 1870—1871. Служив у генеральному штабі. У 19011904 — командир 9-ї дивізії. З 1 травня 1904 року — командир XVIII Армійського корпусу.

З 1912 — генерал-інспектор 7-ї армійської інспекції. Перед Першою світовою війною вийшов у відставку, в серпні 1914 зарахований до резерву.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Після початку Першої світової війни протягом певного часу був осторонь справ. 26 січня 1915 року призначений командувачем сформованої на Східному фронті 10-ї армії, розверненої від Тільзіту (нині місто Совєтськ, Калінінградська область) до Істербургу (нині місто Черняховськ Калінінградської області). До складу 10-ї армії увійшли XXXVIII та XXXIX резервні корпуси, XXI АК, 5-та гвардійська піхотна та Кенігсберзька ландверна дивізії, а також Тильзитський загін. Командував армією в Мазурській битві, протягом Свенцянського прориву. Від 30 липня 1916 року — командувач групи армій, до якої входили 10-та та 8-ма армії. 1917 року та на початку 1918 року група армій Ейхгорна діяла в Прибалтиці та Білорусі.

Україна[ред. | ред. код]

Після більшовицького перевороту в Росії та укладення Берестейського миру, призначений командувачем німецьких окупаційних військ в Україні. Від 31 березня 1918 — головнокомандувач групи військ «Київ». Очолив адміністрацію окупованих областей України (за винятком тих, що знаходяться під управлінням Австро-Угорської адміністрації частин Волинської, Подільської, Херсонської і Катеринославської губерній), Крим, Таганрог, а також південні райони Білорусі, Донської області, частини Воронезької і Курської губерній і інші.

Видав накази про негайний засів ланів (6 квітня 1918) та запровадження німецьких військових судів на території України (25 квітня 1918), які Українська Центральна Рада розцінила як спробу втручання у внутрішні справи держави. Накази викликали рішучий протест з боку частини українських політичних партій і державних органів та спричинили конфлікт між УЦР і німецьким командуванням, який завершився державним переворотом і приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського. За нового режиму видав наказ про повернення поміщиків до своїх маєтків з поновленням власності[2].

Вбивство[ред. | ред. код]

Лідери російських лівих есерів, намагаючись зірвати умови Берестейського миру, підготували замах на Ейхгорна і німецького консула в Москві графа Вільгельма Мірбаха.

30 липня 1918 убитий есером Борисом Донським. Групою, яка готувала замах на генерала, керувала Ірина Каховська. Замах на Г. фон Ейхгорна та його особистого ад'ютанта капітана фон Дресслера здійснили о 2-й годині вдень по дорозі зі штабу на квартиру, ближче до неї: до військових наблизився візник з пасажиром, який і кинув бомбу. Генерал і його ад'ютант були важко поранені, увечері померли; нападників заарештували. 4 серпня затриманий на місці замаху на фельдмаршала невідомий під час допиту назвався Борисом Донським, селянином Рязанської губернії, та засвідчив, що зробив замах за постановою ЦК партії есерів у Москві.[1]

Могила генерала в Берліні

Впливові українські політичні партії висловили співчуття з приводу загибелі генерала і рішуче засудили теракт як такий, що був спрямований на підрив української державності. Після смерті Ейхгорна командування німецькими військами в Україні очолив генера́л Гюнтер фон Кірхбах.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Матяш І. Роль дипломатичних установ у започаткуванні українсько-болгарських міждержавних відносин (1918—1921 рр.) // Український історичний журнал. — 2018. — № 2 (539) (березень—квітень). — С. 56.
  2. Павло Христюк Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917—1920 рр. Том III (51 с.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]