Гехт Семен Григорович

Гехт Семен Григорович
Народився	6 (19) серпня 1900 або 1900; Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	10 червня 1963 або 1963; Москва, СРСР
Поховання	Введенське кладовище
Країна	Російська імперія; СРСР
Діяльність	поет, журналіст, письменник, військовий кореспондент, перекладач
Сфера роботи	творче і професіональне письмоd, журналістика і перекладацтво[d]
Мова творів	російська, їдиш і французька
Жанр	повість, оповідання і поезія

Семен Григорович Гехт (при народженні Шулім Гершевич Гехт;^[2] 6 (19) серпня 1900^[3], Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія— 10 червня 1963, Москва, СРСР) — російський радянський письменник, поет і журналіст, військовий кореспондент. Належав до «південно-російської» школи.

В одеській пресі 1920-х років публікувався під ім'ям Соломон Гехт, в офіційних документах — Авраам Гершевич Гехт.^[4]

Життєпис[ред. | ред. код]

П. (питання). Чому у вас два імені в по батькові?
В. (відповідь). За старою єврейською традицією, якщо хтось із дітей захворіє, йому додатково давалося нове ім'я. Таким чином, у мене з дитинства — два імені: Авраам і Семен. Герш — у перекладі з єврейської — Григорій. Цим по батькові мене й називали. А літературні твори підписував — Семен Гехт. Але в паспорті і за військовим квитком — Авраам Гершевич.^[5]
Оригінальний текст (рос.)

По старой еврейской традиции, если кто-либо из детей заболеет, ему дополнительно давалось новое имя. Таким образом, у меня с детства — два имени: Авраам и Семён. Герш — в переводе с еврейского — Григорий. Этим отчеством я и величался. А литературные произведения подписывал — Семён Гехт. Но в паспорте и по военному билету — Авраам Гершевич.

Одеська дослідниця Олена Леонідівна Яворська, спираючись на записи в метричних книгах канцелярії одеського міського рабина, уточнює дату народження Гехта 6 серпня 1900 року (за старим стилем), а ім'я при народженні Шулім Гершевич Гехт^[4]^[6]^[7].

Рано залишився сиротою — батько, гайсинський міщанин Герш Лейбович Гехт (1850 — 23 березня 1917), помер, коли йому було 17 років, мати — Лея Гехт — ще раніше; виховувався в родині старшого брата^[8]. У нього були старші брати Ісак і Наум, сестра Фаня.

Закінчивши 6 класів, продовжив навчання в другому казенному єврейському (свічному) училищі. Дебютував шарадою в жовтневому номері журналу «Дитинство і отроцтво» 1912 року^[9]; того ж року його вірші опубліковано ще в двох номерах цього журналу. Протягом 1916—1922 років працював «хлопчиком»-фальцювальником, потім розсильним, підсобним робітником і складачем при друкарні в експедиції газети «Одеські новини» на вул. Катерининської, 8.

Почав активно публікуватися 1922 року, спочатку писав вірші. ВІд 1923 року, разом з Ю. Олешею, М. Булгаковим, Ільфом і Паустовським, входив до штату співробітників газети «Гудок» (під час війни — її військовий кореспондент). 1926 року видавництво «Зіф» випустило книгу оповідань Шолом-Алейхема «Шістдесят шість» у перекладі С. Гехта, пізніше продовжив перекладати оповідання Шолом-Алейхема і Мопассана. В 1930-х роках також писав нариси для журналу «Наші досягнення^[ru]». Один з авторів книги «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна» (1934).

У травні 1944 заарештований, засуджений на 8 років за «антирадянську агітацію». Відбувши термін, 1952 оселився в Калузі, потім у Підмосков'ї. Реабілітований 1955 року.

Помер 1963 року. Паустовський у некролозі писав:

Письменницьке життя Гехта була нелегким і чистим. Він не знав забезпеченості і цурався безплідних білялітературних пристрастей.

Оригінальний текст (рос.)

Писательская жизнь Гехта была нелёгкой и чистой. Он не знал обеспеченности и сторонился бесплодных окололитературных страстей

Похований на Введенському кладовищі (28 діл.).

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Віра Михайлівна Синякова (1899—1973), до 1924 року була дружиною Григорія Петнікова. Її сестра Ксенія була одружена з Миколою Асєєвим.

Книги[ред. | ред. код]

Круговая порука (Тюремная запись). — Самара: Изд. журнала «Сеятель правды», 1925. — 15 с.
Шмаков и Пранайтис. Рассказы. — Москва: Библиотека «Огонёк» № 286, 1927. — 52 с.
Штрафная рота: Повесть. — Харьков: Пролетарий, 1929. — 126 с.
Человек, который забыл свою жизнь, 1930
История переселенцев Будлеров, 1930
Сын сапожника, 1931
Весёлое отрочество, 1932
Мои последние встречи, 1933
Пароход идёт в Яффу и обратно, 1936
Поучительная история, 1939 (роман рассказывает об еврейском юноше, который становится инженером)
Будка Соловья, 1957
Три плова, 1959
В гостях у молодёжи. Воспоминания, 1960
Долги сердца, 1963 (сборник рассказов посвящён теме розыска пропавших без вести солдат в послевоенный период)
Простой рассказ о мертвецах и другие рассказы, Иерусалим, 1983
Пароход идёт в Яффу и обратно (рассказы и повесть). М.: Текст, 2016. — 398 с.

Див. також[ред. | ред. код]

Колектив поетів^[ru]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Czech National Authority Database
d:Track:Q13550863
↑ Запис про народження Шуліма Гехта (6 серпня 1900 року) в метричних книгах канцелярії одеського міського рабина доступна для перегляду на сайті єврейської генеалогії JewishGen.org.
↑ Гехт Семён Григорьевич. Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
↑ ^а ^б Архивная Одиссея. Одесса литературная.. Телекомпания ГРАД (рос.). Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 25 лютого 2017.
↑ З протоколу допиту. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 27 червня 2020.
↑ Шулім — єврейський аналог імені Соломон, яким користувався письменник на початку творчого шляху.
↑ Е. Л. Яворская. Журнал «Детство и отрочество» и его авторы С. Гехт и М. Поляновский. [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.] У першому опублікованому творі Семена Гехта в журналі «Дитинство і юність» за жовтень 1912 року вказується вік автора — 12 років.
↑ По составу крови^{[недоступне посилання з Июнь 2018]}
↑ Е. Л. Яворская. Журнал «Детство и отрочество» и его авторы С. Гехт и М. Поляновский. Архів оригіналу за 14 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Казак В. Лексикон русской литературы XX века = Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / [пер. с нем.]. — М. : РИК «Культура», 1996. — 5000 екз. — ISBN 5-8334-0019-8.
Эдуард Шульман. Опасность, или Поучительная история. Из архива ФСБ [Архівовано 21 лютого 2019 у Wayback Machine.] (материалы дела, воспоминания о Гехте)
А. Яворская о Семёне Гехте по материалам ГАОО // Архивная Одиссея. Одесса литературная [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.]. — Телекомпания ГРАД, 2016
А. Яворская. Семён Гехт — ученик Бабеля // Для Международной еврейской конференции. Опубликовано в сборнике докладов (сайт Одесского литературного музея)
Стаття з Короткої літературної енциклопедії [Архівовано 27 червня 2020 у Wayback Machine.](рос.)

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q856638_citetype_Q1982918_citetype_Q36524"_data-entity-id="Q13550863">Czech_National_Authority_Database<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q13550863]]</div>-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Czech National Authority Database
d:Track:Q13550863

[2] Запис про народження Шуліма Гехта (6 серпня 1900 року) в метричних книгах канцелярії одеського міського рабина доступна для перегляду на сайті єврейської генеалогії JewishGen.org.

[3] Гехт Семён Григорьевич. Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.

[:1-4] а ^б Архивная Одиссея. Одесса литературная.. Телекомпания ГРАД (рос.). Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 25 лютого 2017.

[5] З протоколу допиту. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 27 червня 2020.

[6] Шулім — єврейський аналог імені Соломон, яким користувався письменник на початку творчого шляху.

[7] Е. Л. Яворская. Журнал «Детство и отрочество» и его авторы С. Гехт и М. Поляновский. [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.] У першому опублікованому творі Семена Гехта в журналі «Дитинство і юність» за жовтень 1912 року вказується вік автора — 12 років.

[8] По составу крови^{[недоступне посилання з Июнь 2018]}

[9] Е. Л. Яворская. Журнал «Детство и отрочество» и его авторы С. Гехт и М. Поляновский. Архів оригіналу за 14 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]