Гештальтпсихологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ґешта́льтпсихологія (нім. Gestalt — цілісна форма чи структура) — напрям (школа) у західній психології першої третини XX століття. Заснована Максом Вертгаймером в 1912 році.

Основні теоретичні положення[ред. | ред. код]

Постулат ґештальтпсихології звучить так: первинними даними психології є цілісні структури (ґештальти), що практично не виводяться з компонентів що їх утворюють. Ґештальтам притаманні власні характеристики і закони, зокрема, «закон групування», «закон відношення» (фігура/фон).

Ґешта́льт — це просторово-наочна форма предметів, що сприймаються, чиї властивості неможливо зрозуміти шляхом сумування властивостей їх частин. Яскравим прикладом, за Келлером, є мелодія, що впізнавана навіть у випадку транспортування на інші елементи. Коли ми чуємо мелодію вдруге, то завдяки пам'яті впізнаємо її. Але якщо склад її елементів змінився, ми все одно впізнаємо мелодію як ту саму. Ґештальтпсихологія з'явилася завдяки німецьким психологам Максу Вертгаймеру, Курту Коффці і Вольфґанґу Келлеру, що висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур — ґештальтів. Виступаючи проти висунутого психологією принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них складних психологічних феноменів, вони запропонували ідею цілісності образу й неможливості зведення його властивостей до суми властивостей його елементів. На думку теоретиків, предмети, що складають наше оточення, сприймаються не у вигляді окремих об'єктів, а як організовані форми. Сприйняття не зводиться до суми відчуттів, а властивості фігури не описуються через властивості частин. Власне ґештальт являє собою функціональну структуру, що впорядковує різноманіття окремих явищ.

Ґешта́льт — це цілісна структура, яка формується у свідомості людини при сприйнятті об'єктів або їхніх образів. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що перебуває згідно з фізіологічними процесами мозку і зовнішнім світом.

Ґешта́льт-фа́ктор — це будь-яка стимульна ситуація, яка має тенденцію викликати перцептивні образи цілісності або єдності.

Фігура і фон[ред. | ред. код]

Кожен ґештальт розглядається як фігура, що виступає з тьмянішого фону. Сформувати фігуру означає зацікавитись чимось і спробувати якось позначити свій досвід.

Принципи ґештальту[ред. | ред. код]

Усі властивості сприймання в ґештальтпсихології — константи, фігура, фон — вступають у відносини між собою і являють нову властивість. Це і є ґештальт. Цілісність сприйняття і його впорядкованість досягаються завдяки наступним принципам:

  • Близькість. Стимули розташовані поряд, мають тенденцію сприйматись разом.
  • Схожість. Стимули, схожі за розміром, формою, тощо мають тенденцію сприйматись разом.
  • Цілісність Сприйняття має тенденцію до спрощення і цілісності.
  • Замкнутість. Відображає тенденцію завершувати фігуру так, щоб вона мала повну форму.
  • Суміжність. Близькість стимулів в часі і просторі. Суміжність може обумовлювати сприйняття, коли одна подія викликає іншу.
  • Загальна зона. Принципи ґештальту формують наше повсякденне сприйняття, нарівні з навчанням і минулим досвідом. Передбачаючі думки і очікування також активно керують нашою інтерпретацією відчуттів.

Закон «гарного» ґештальту[ред. | ред. код]

Закон «гарного» ґештальту (продовження — Юрченко І.), озвучений Метцґером (1941), говорить: «Свідомість завжди схильна до того, щоб з поданих разом сприйняттів сприймати найбільш просте, єдине, замкнене, симетричне, таке що включається в основну просторову вісь». Відхилення від «гарних» ґештальтів сприймаються не одразу а лише за інтенсивного розгляду (наприклад приблизно рівносторонній трикутник сприймається як рівносторонній, приблизно прямий кут, як прямий).Сформовані ґештальти завжди є цілісностями, завершеними структурами, з чітко обмеженими контурами. Контур, що характеризується ступенем різкості і замкнутістю або незамкнутістю обрисів, є основою ґештальту. Одним з фундаментальних властивостей ґештальта є прагнення до завершеності, що виявляється, зокрема, ефектом Зейгарник.

При описі ґештальту уживається також поняття важливості. Ціле може бути важливим, члени - неважливими, і навпаки. Фігура завжди важливіше основи - фону. Важливість може бути розподілена так, що в результаті всі члени виявляються однаково важливими (це рідкісний випадок, який зустрічається, наприклад, в деяких орнаментах).

Частини ґештальту можуть мати різні ранги. Так, наприклад, в колі: 1-му рангу відповідає центр, 2-й ранг має точка на околі, 3-й - будь-яка точка всередині кола. Кожен ґештальт має свій центр ваги, який виступає або як центр маси (наприклад, середина в диску), або як точка скріплення, або як вихідна точка (створюється враження, що ця точка служить початком для побудови цілого, наприклад, підстава колони), або як напрямна точка (наприклад, вістря стріли).

Якість «транспозитивності» виявляється в тому, що образ цілого залишається, навіть якщо всі частини міняються за своїм матеріалом, наприклад, якщо це - різні тональності однієї і тієї ж мелодії, а може втрачатися, навіть якщо всі елементи зберігаються, як в картинах Пікассо (наприклад, малюнок Пікассо «Кіт»).

Як основний закон угруповання окремих елементів був постулював закон преґнантності (Prägnanz). Преґнантність (від лат. Praegnans - змістовний, обтяжений, багатий) - одне з ключових понять ґештальт-психології, що означає завершеність ґештальтів, що придбали урівноважений стан, «хорошу форму». Ґештальти преґнантності мають такі властивості: замкнуті, чітко виражені межі, симетричність, внутрішня структура, що набуває форму фігури. При цьому були виділені фактори, що сприяють угрупуванню елементів в цілісні ґештальти, такі як «фактор близькості», «фактор схожості», «фактор гарного продовження», «фактор спільної долі».

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]