Глазовський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Глазовський район
рос. Глазовский район
удм. Глаз ёрос
Coat of Arms of Glazov Region (Udmurtia).svg Flag of Glazov Region (Udmurtia).svg
Герб Глазовського району Прапор Глазовського району
Розташування району
Основні дані
Суб'єкт Російської Федерації: Удмуртія
Код ЗКАТУ: 94210000000
Утворений: 15 липня 1929 року
Населення (2015[1]): 17134 особи
Площа: 2160 км²
Густота населення: 7,93 осіб/км²
Телефонний код: 7-34141
Населені пункти, округи та поселення
Адміністративний центр: місто Глазов
Кількість сільських поселень: 11
Сільських населених пунктів: 123
Влада
Адреса адміністрації: 427620, Удмуртія, м. Глазов, вул. Молодої Гвардії, б. 22/а
Голова місцевої думи: Першин Ілля Іванович
Голова району: Дягелєв Юрій Миколайович
Мапа

Гла́зовський район (рос. Глазовский район, удм. Глаз ёрос) — район (йорос) на півночі Удмуртії. Адміністративний центр — місто Глазов, яке однак не входить до складу району, оскільки є самостійним утворенням — міським округом.

Географія[ред. | ред. код]

Вид на річку Чепцу з селища Дом отдиха Чепца

Глазовський район розташований на півночі Удмуртії. Межує з Кіровською областю, Ярським, Юкаменським, Красногорським та Балезінським районами. Площа району становить 2160 км², з них 1030 км² відведені під сільськогосподарські угіддя, а 1000 км² — ліси, переважно хвойні.

Більшість території району лежить у болотистій заплаві річки Чепци. Найбільші її притоки в межах району — Убить, Сепич та Пизеп. Сянинське підземне водосховище наполовину забезпечує водою населення міста Глазова. Територія району являє собою переважно горбисту рівнину, північ району розташований на Верхньокамській височині.

Основні корисні копалини — торф (здійснюється промисловий видобуток), вапняк, гравій, червона глина (використовуються у виробництві цегли та керамічних виробів[2]), пісок, є невеликі поклади нафти.

Історія[ред. | ред. код]

У IXXIV століттях територію району займала чепецька культура, найбільшою пам'яткою якої є городище Іднакар поблизу присілка Солдир. З XIV століття почався занепад цієї культури, можливо, через монголо-татарську навалу.

З кінця XVI століття землі стали заселяти удмурти, бесерм'яни, каринські татари та росіяни, які прибули з середньої Вятки та низин Чепци. Вартова книга 1615 року містить згадки про перші поселення на території сучасного району (погости на Червоній Слудці та Солдирському городищі, присілок Богатирське тощо), у переписі 1678 року вперше згадується село Глазове. 1775 року Катерина II розпочала реформу місцевого управління, в рамках якої була створена система намісництв, підпорядкованих генерал-губернаторам. За указом сенату від 11 вересня 1780 року «Про запровадження Вятського намісництва з 13 повітів» був утворений Глазовський повіт, а село Глазове було перетворено на місто Глазов.

З XVIII століття на території Удмуртії починається масова місіонерська діяльність, яка мала на меті навернути удмуртів у християнство. До початку XX століття у Глазовському повіті діяло 6 благочинних округів, до кожного з яких входило від 10 до 15 парафій[3].

Під час громадянської війни на території Глазовського району йшли активні бої між білими військами та червоноармійцями. Один з боїв відбувся на Почашевській висоті поблизу присілка Почашево.

Глазовський район утворений 15 липня 1929 року згідно з постановою Всеросійського центрального виконавчого комітету. На момент утворення тут проживало 47 197 жителів у 212 населених пунктах. Того ж року на території району пройшла колективізація, в рамках якої було сформовано 163 колгоспи, якими оброблялося 12 577 га землі. Станом на 1929 рік у районі було 3 заводи — лісопильний, спирто-горілчаний та льонообробний.

У роки Другої світової війни 9117 жителів Глазова та Глазовського району були призвані до лав Червоної армії. На фронтах загинули 1974 жителі Глазова та 3926 селян з району. 600 колгоспників району брали участь у будівництві залізниці ІжевськБалезіно.

1950 року в районі було 93 колгоспи. У післявоєнні роки інтенсивно розвивалося сільське господарство, збільшилося поголів'я великої рогатої худоби (26 435 голів у 1979), забезпечення господарств тракторами та комбайнами, було досягнуто високих врожаїв зернових[4].

Туристичні об'єкти[ред. | ред. код]

На території району розташовані 25 пам'яток[5], найбільшу цінність має археологічна пам'ятка IX-XIV століть всеросійського значення — Солдирське городище (Іднакар), середньовічний центр чепецьких земель.

У районі розташовано 20 природоохоронних територій, найбільш значущими з яких є кедровий гай у присілку Колевай, який має науково-пізнавальну та естетичну цінність, та ліс між присілками Адам та Заболотне, де трапляється багато рідкісних рослин, занесених до Червоної книги: лілія лісова, любка дволиста, коручка темно-червона тощо[6].

Єдиною архітектурною пам'яткою району є садиба О. К. Іванової у присілку Бабіно. Об'єктами культурної спадщини регіонального значення визнані пам'ятники та братські могили загиблим воїнам у населених пунктах Золотарьово, Кожиль, Кочишево, Портяново та Трубашур, пам'ятник В. І. Леніну у присілку Кочишево, бюст Йосипа Наговіцина у селі Октябрський та бюст загиблої стюардеси Н.Курченко у селі Поніно.

У 2005 році в присілку Адам було відкрито лижну базу з трасою, яка відповідає світовим стандартам[2].

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Станом на 2012 рік район адміністративно поділяється на 11 сільських поселень, включає в себе 123 населених пункти, з яких 5 — не мають постійного населення, але ще не зняті з обліку:

Поселення Площа,
км²
Населення,
осіб (2010[7])
Населення,
осіб (2012[8])
Населення,
осіб (2015[9])
Центр Населені
пункти
Адамське сільське поселення 68,40 1734 1750 1798 Дом отдиха Чепца 7
Верхньобогатирське сільське поселення 608,40 1862 1854 1699 Верхня Богатирка 18
Гульоковське сільське поселення 151,62 1190 1231 1237 Гульоково 11
Качкашурське сільське поселення 82,62 1213 1221 1254 Качкашур 9
Кожильське сільське поселення 177,65 2315 2357 2337 Кожиль 14
Куреговське сільське поселення 149,43 965 970 944 Курегово 9
Октябрське сільське поселення 91,09 1836 1864 1825 Октябрський 10
Парзинське сільське поселення 90,58 916 912 862 Парзі 9
Понінське сільське поселення 549,08 2398 2479 2330 Поніно 19
Ураковське сільське поселення 143,61 1258 1291 1225 Ураково 10
Штанігуртське сільське поселення 47,23 1445 1549 1623 Штанігурт 7

Найбільші населені пункти[ред. | ред. код]

У районі нараховується 118 сільських населених пунктів, найбільші з них:

Населений пункт Населення,
осіб (2010)
Населення,
осіб (2012)
1 Поніно 1 403 1 466
2 Октябрський 1 256 1 271
3 Штанігурт 1 146 1 215
4 Кожиль 840 858
5 Адам 799 814
6 Качкашур 807 814
7 Парзі 715 718
8 Дзякіно 721 702
9 Дом отдиха Чепца 711 694
10 Удмуртські Ключі 444 459

Населення[ред. | ред. код]

Населення району складає 17134 особи (2015, 17604 в 2014[10], 17635 в 2013[11], 17478 в 2012[12], 17132 в 2010[13], 18471 в 2009[14], 18792 в 2002[15]). Чоловіки (станом на 2010 рік) становлять 47,6 % населення, жінки — 52,4 %.

Станом на 2009 рік 15 197 осіб мали право голосу, з них 3617 жителів у віці від 18 до 30 років, 7054 осіб є працездатними у віці понад 30 років і 4526 жителів району є пенсіонерами. Середня заробітна плата у районі станом на 2009 рік — 2625 рублів. 1545 мешканців Глазовського району є безробітними, що становить 14,5 % працездатного населення[16].

Національний склад населення станом на 2010 рік[17]:

Народність Чисельність,
осіб
%
Удмурти 11370 66,37
Росіяни1 4915 28,69
Татари 418 2,44
Бесерм'яни 72 0,42
Українці 56 0,33
Інші2 162 0,94
Особи, що не зазначили національності 139 0,81
  1.   З них козаків — 9 осіб
  2.   Азербайджанці — 24 особи, вірмени — 22, башкири — 18, марійці — 17, чуваші — 16, німці — 13, цигани — 7, білоруси, узбеки — по 6, корейці, туркмени — по 5, молдовани — 4, комі, комі-перм'яки, поляки — по 3, греки, литовці, мордва — по 2, грузини, таджики, турки — по 1 особі, інші — 1 особа

Економіка[ред. | ред. код]

У районі є одне промислове підприємство — Торфопідприємство «Дзякіно» у однойменному селі, яке входить до складу ВАТ «Удмуртторф». Підприємство спеціалізується на видобутку та переробці торфу, дерево- та металообробці.

Сільське господарство представлене 17 сільськогосподарськими підприємствами та 11 селянсько-фермерськими господарствами. Основним напрямком діяльності сільськогосподарських підприємств району є м'ясо-молочне тваринництво. Обробляються зернові, кормові культури, картопля та овочі[18].

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Фольклорний ансамбль «Чупчи гурьёс» з Штанігурта

Освіта[ред. | ред. код]

На території району діють 23 школи, в тому числі 12 середніх, 6 основних та 5 шкіл-дитсадків. Працює дитячий будинок творчості та дитячо-юнацька спортивна школа. У селі Поніно діє дитяча школа мистецтв[19].

Культура[ред. | ред. код]

У Глазовському районі діють районний будинок культури та 32 сільські будинки культури та клуби. Районна бібліотека має 22 філії на території району[19]. Діє історико-краєзнавчий комплекс при будинку культури присілка Кожиль, де виставлені експонати, пов'язані з культурою та звичаями північної Удмуртії.

В районі функціонують культурні центри чотирьох основних народів району: центр удмуртської культури у присілку Золотарьово, центр російської культури у селі Октябрьский, центр татарської культури у присілку Татарські Парзі та центр бесерм'янської культури у присілку Отогурт[2].

Створений 1994 року народний фольклорний ансамбль «Іднакар» працює над розвитком удмуртської культури та є дипломантом міжнародних фольклорних фестивалів фінно-угорських народів[6]. В Удмуртії також відомі народні колективи «Дидиксін» з села Кожиль та «Чебершур» з села Парзі[3].

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Мешканців Глазовського району обслуговують 5 лікарень та одна амбулаторія. На території району працюють 33 фельдшерсько-акушерські пункти[19].

На території району розташовані 5 дитячих оздоровчих таборів, дитяча дача. Також у Глазовському районі розташовані зони відпочинку підприємств міста Глазова, зокрема, профілакторій ВАТ «Чепецький механічний завод» у селищі Дом отдиха Чепца.

У присілку Трубашур розташований «Комплексний центр соціального обслуговування населення Глазовського району», де проводиться комплексне лікування різними методиками — від медикаментозного до парафіно-озокеритолікування[2].

Персоналії[ред. | ред. код]

У присілку Омутниця народився Йосип Наговіцин (1888 — 1937) — радянський революціонер, перший керівник Удмуртії.

З Глазовського району родом 3 Герої Радянського Союзу

Уродженцями Глазовського району є такі діячі науки і культури:

Уродженцем села Мітіно Глазовського району є Анна Кунаєва (*1985) — біатлоністка, триразова переможниця Універсіади[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.gks.ru/free_doc/doc_2015/bul_dr/mun_obr2015.rar
  2. а б в г д Загальні відомості про Глазовський район[недоступне посилання з липень 2019] (рос.)
  3. а б В. С. Шудегова Краєзнавча робота Глазовської районної бібліотеки (рос.)
  4. Історія Глазовського району — Официальная Удмуртия[недоступне посилання з липень 2019] (рос.)
  5. Памятники истории и культуры (объекты культурного наследия) народов Российской Федерации. Архів оригіналу за 19 жовтень 2013. Процитовано 18 жовтень 2013. 
  6. а б Пам'ятки Глазовського району — Официальная Удмуртия[недоступне посилання з липень 2019] (рос.)
  7. http://rodnaya-vyatka.ru/perepis2010/18
  8. http://18.rkn.gov.ru/docs/18/Udmurtstat_Katalog_np_UR_2012.xls
  9. http://www.gks.ru/free_doc/doc_2015/bul_dr/mun_obr2015.rar
  10. http://www.gks.ru/free_doc/doc_2014/bul_dr/mun_obr2014.rar
  11. http://www.gks.ru/free_doc/doc_2013/bul_dr/mun_obr2013.rar
  12. http://18.rkn.gov.ru/docs/18/Udmurtstat_Katalog_np_UR_2012.xls
  13. http://www.gks.ru/free_doc/new_site/perepis2010/itogi/tom1/pub-01-05.xls
  14. http://www.perepis2002.ru/ct/doc/1_TOM_01_04.xls
  15. http://www.perepis2002.ru/ct/doc/1_TOM_01_04.xls
  16. Демографія Глазовського району — Официальная Удмуртия[недоступне посилання з липень 2019] (рос.)
  17. Національний склад населення Удмуртії згідно з переписом населення Росії 2010 року
  18. Основні підприємства Глазовського району[недоступне посилання з липень 2019] (рос.)
  19. а б в Заклади соціальної інфраструктури Глазовського району[недоступне посилання з липень 2019] (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]