Глибоке (Татарбунарський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Глибоке
Hlyboke tatrb prapor.png
Прапор
Свято-Михайлівська церква в селі Глибокому
Свято-Михайлівська церква в селі Глибокому
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Татарбунарський район Татарбунарський район
Рада/громада Глибоківська сільська рада
Код КОАТУУ 5125081401
Основні дані
Засноване 1822
Колишня назва Єскіполос (рум. Eschipolos)
Населення 1232
Площа 1,57 км²
Густота населення 784,71 осіб/км²
Поштовий індекс 68113
Телефонний код +380 4844
Географічні дані
Географічні координати 45°43′45″ пн. ш. 29°36′34″ сх. д. / 45.72917° пн. ш. 29.60944° сх. д. / 45.72917; 29.60944Координати: 45°43′45″ пн. ш. 29°36′34″ сх. д. / 45.72917° пн. ш. 29.60944° сх. д. / 45.72917; 29.60944
Середня висота
над рівнем моря
м
Водойми Сасик
Місцева влада
Адреса ради 68113, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Глибоке, вул. Леніна, 65 , тел. 91-2-45
Карта
Глибоке. Карта розташування: Україна
Глибоке
Глибоке
Глибоке. Карта розташування: Одеська область
Глибоке
Глибоке

Глибоке у Вікісховищі?

Глибоке — село в Україні, в Татарбунарському районі Одеської області. До 1947 року село носило назву Єскіполос (рум. Eschipolos). Населення становить 1232 осіб.

Розташування села[ред. | ред. код]

Село розташоване в 12 км від районного центру — м. Татарбунари. Центром села проходить низина, що називається Самсонд, від старої назви турецького поселення на місці села. Низиною раніше протікала річка.

Історія села[ред. | ред. код]

Траянів вал поблизу села Глибоке

Територія села в античні часи входила до складу Римської імперії. На відстані 1-2 км на північ від села проходить Траянів вал. У 18-му столітті у низині знаходився татарський аул Бюк Джонсут, назва якого походить від татарського власного імені. На початку 19-го століття, в 1800 році, на цьому місці знаходилося турецьке селище Самсонд, від назви якого пішла назва низини в центрі села. В результаті російсько-турецької війни селище було спалено, а на його місці у 1806–1812 роках виник хутір Нестора Будецького.

Датою заснування села вважається 1822 рік (за іншими даними — 1830), коли сюди прибуло болгарські переселенці з села Єскіполос[bg]. Нове село вони назвали в пам'ять про свою стару батьківщину: тур. Eski — старе, грец. πόλης — місто. Село не мало власної церкви і в 1839 році було приписано до приходу навколишнього села Нерушай. 16 вересня 1850 року в селі відкривається власний прихід, а у 1862 році — освячена Свято-Архангело-Михайлівська церква.

За трактатом 18 березня 1856 року Буджак було передано Молдавському князівству. Болгари переважно покинули село і переселилися до Таврії, а на їхнє місце заселилися молдавани та українці, останні — Буджацькі козаки із родинами.

Комуністична влада дісталася села лише у 1939 році, а 1945 році село дістало нову назву — Глибоке. Свято-Архангело-Михайлівську церкву у 1947 році було закрито. Певний час вона використовувалася під склад, згодом — знищена. У радянських джерелах 1945 рік вважався датою заснування село.

Церкву було відновлено лише у 1992 році, із набуттям Україною незалежності. У 2008 році храм було розписано у «Васнецовському» стилі.

Цвинтар села Глибоке[ред. | ред. код]

Старовинний козацький цвинтар на березі лиману Сасик

Старовинне кладовище розташоване у південно-східному краї села, на правому березі лиману Сасик. Найстаріша частина цвинтаря, де розміщені старовинні козацькі кам'яні хрести, знаходиться на самому урвищі. Могили із похованнями обвалюються просто до лиману. Найстаріше поховання — 1855 року — знаходиться в 2 м від урвища. Напис на кам'яному лапчастому козацькому хрести каже: «Господи упокой раба Божого Костянтина». Із зворотнього (східного) боку зображений латинський хрест на Голгофі із черепом Адама.

Друге старе поховання датується 1879 роком. Це також козацький кам'яний хрест, розташований у 10 м від урвища. Напис свідчить: «Здесь упокоется младенец дочь Доминика Тодора Вербана». Дата смерті із західного боку хреста. Крім того на кладовищі багато трилистих козацьких хрестів, датованих він 1881 року до початку 20-го століття.

Мовний склад населення[ред. | ред. код]

За даними перепису населення 2001 року, більшість мешканців села (79,71%) використовують у побиті румунську (молдавську) мову, українську використовують лише 11,53%, російську — 5,93%, болгарську — 1,14%.[1]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Distribution of the population by native language, Odeska oblast. Всеукраїнський перепис населення. Процитовано 2014-08-25. 

Джерела[ред. | ред. код]