Глибоке (Ужгородський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Глибоке
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Ужгородський район
Рада/громада Руськокомарівська сільська рада
Код КОАТУУ 2124881801
Основні дані
Населення 577
Площа 0,831 км²
Поштовий індекс 89441
Географічні дані
Географічні координати 48°32′49″ пн. ш. 22°25′07″ сх. д.H G O
Місцева влада
Адреса ради 89433, с. Руські Комарівці, вул. Шкільна, 3
Карта
Глибоке. Карта розташування: Україна
Глибоке
Глибоке
Глибоке. Карта розташування: Закарпатська область
Глибоке
Глибоке

Глибо́ке — село в Ужгородському районі Закарпатської області. Населення становить 577 осіб.

Колишня назва — село Малий Холмець, село Гутка. Біля села проходить міжнародна автомобільна траса. В Глибокому міститься центральна сади­ба колгоспу «Світанок», який займається вино­градарством і тваринництвом. Артіль мала 2269 га землі, 600 голів великої рогатої худоби, 1200 овець.

У Глибокому є початкова школа, клуб, біб­ліотека.

Історія[ред. | ред. код]

На пагорбах, на північ від Глибокого, ліворуч від дороги Ужгород — Мукачеве виявлено поселення куштановицької культури. Там же, на самому пагорбі — поселення давніх слов'ян VII—VIII століть. На схилі Холмецької гори — мезолітичні місцезнаходження.

Село згадується в документі 1417 року. Тоді воно називалося Малим Холмцем, або Гуткою.

Село Глибоке, що за 14 кілометрів від обласного центру,— одне з них. Ліси навколо поселення — справжній рай не тільки для завзятих грибників, а й для різноманітних сталкерів, шукачів пригод і спелеологів-початківців. Саме тут, серед густих заростей, численних ярів та балок вони відшуковують непримітні входи в старі закинуті штольні, в яких добували залізну руду.

Підземелля, вирубані в лісистих схилах на північ від Глибокого, сягають довжини від кількох десятків до трьох сотень метрів. За деякими даними — утворені пустоти унаслідок добування залізної руди для Анталовецького ливарного цеху в 30-х роках XX ст. Проте жоден зі старожилів села не зміг достеменно пригадати, коли тут розпочався видобуток корисних копалин. З вуст старих навіть лунали версії, що було це ще 150–200 років тому. Єдине, що впевнено розповідають місцеві бабусі: у часи війни в штольнях люди цілими сім'ями переховувалися під час активних бойових дій.

Сьогодні частина найбільших пустот унаслідок обвалів зникла назавжди, а інші утворили дивовижне поєднання природного печерного рельєфу й рукотворних лабіринтів. Стіни штолень мають специфічний червоно-рудий відтінок — унаслідок окислення заліза, яке міститься в породі. Прорубані вузькі ходи зазвичай закінчуються глухим кутом, але часом переходять у досить просторі зали з обваленими глибами й купою дрібного каміння. У штольнях Глибокого можна відчути всі принади справжніх печер: тут є ходи, в яких потрібно повзти на животі, є вертикальний кількаметровий колодязь, заплутані лабіринти, каскадні ніші і навіть струмки, що біжать дном печери.

Для дітвори Глибокого штольні неподалік села — справжній захопливий полігон для розваг та досліджень. «Ми вже були в трьох печерах, — каже місцевий 12-річний хлопчина.— Двох менших і одній великій. Але штолень насправді багато, вони в лісі заховані. Їх треба добре шукати»,— удаючи знавця, додає юний сталкер. Один зі старших місцевих мешканців запевняє, що йому відомо навіть про кількаповерхові залізорудні шахти в околицях, правда, за його твердженням, вони тепер заповнені водою. На вході одного з підземель стоять заіржавілі ґратовані дверцята. Щоправда, вони прочинені, й видно, що ними вже багато десятиліть ніхто не користувався. Для зручності кожній з штолень було дано свою назву, оскільки давні назви не відомо або їх взагалі не існувало.

1. Штольня «Стаціонар» — це коридор завдовжки 40 м, розділений на 2 частини, верхню та нижню, невеликим обвальним залом та вузьким субвертикальним лазом за ним. В кінці штольня сильно звужена, в обох частинах є слабкий водотік ґрунтових вод.

2. Штольня «Лабіринтова» має 2 входи; це лабіринт досить складної, як для штолень Глибокого, конфігурації, що замикається в кільце, загальною довжиною ходів біля 300 м, без очевидних водотоків.

3. Штольня «Затоплена». Вхід у цю штольню довгий час був засипаним, та його відкопано у 1988 р. Це довгий коридор з одним відгілком завдовжки 250 м по якому тече підземний струмок, місцями завглибшки понад 1 м.

У незатоплених штольнях Глибокого живуть традиційні мешканці всіх підземель — кажани (див. також пам'ятка природи «Лилики» і Залізорудна штольня XIV ст.). Для того, аби зробити перепис їхньої популяції, сюди час од часу навідуються ужгородські біологи. Окрім крилатих мишок, тут також можна зустріти саламандр, ящірок, жаб, слимаків і найрізноманітніших комах — метеликів, павуків, стоножок, жуків.

Цікаво, що штольні Глибокого — це така собі навчальна лабораторія й екзаменаційний майданчик для юних спелеологів. Саме тут вихованці спелеогуртка з Падіюну проходять свої перші практичні заняття з орієнтування й топозйомки (замальовування карти ходів печери). Проте досвідчені інструктори-спелеологи не радять людям без відповідних знань, спорядження й підготовки навідуватися до закинутих штолень. Імовірність травми, падіння каменя чи навіть нового обвалу не слід відкидати. Саме тому важливо бути обачним і знати спосіб дій у разі виникнення НП.

Назва села Глибоке чудово гармоніює з його головною туристичною принадою — рукотворними підземеллями. Проте так цей населений пункт, перша згадка про який датується 1447 роком, звався не завжди. Попередні назви: Гутка і Малий Холмець. Всі намагання розпитати літніх глибочанців про саме село й про штольні довкола, на жаль, закінчилися майже безуспішно.

Офіційна інформація про Глибоке доволі скупа. У селі сьогодні проживає близько 600 мешканців, багато з них — етнічні словаки. Місцеві жителі — переважно греко- й римо-католики. Тут можна побачити цікаві зразки сільської архітектури — від помпезних сучасних віл до ошатних старовинних будиночків із колонами й галереями. Залишилося багато колишніх єврейських споруд. За іронією долі, в приміщенні, зведеному на фундаменті колишньої синагоги (по-місцевому — жидівської бужні), нині мешкає місцевий католицький священик.

А от табличка з назвою на початку села залишилася ще з радянських часів і досі сповіщає, що ви в'їжджаєте в Глубокое. За 20 років дорожній знак так і не замінили.

Церква св. арх. Михайла, 1856 р.[ред. | ред. код]

У селі на пагорбі, віддалена від дороги, стоїть типова мурована церква з бароковим завершенням вежі. На стінах при вході зазначено, що церкву добудовували в 1922 р. й оновлювали в 1977 р. Значний ремонт зроблено також у 1932 р. Іконостас встановили в 1928 р. за священика о. Михайла Пензеля. Збереглися прізвища фундаторів ікон. «Тайну вечерю» фундував Михайло Голич з дружиною, «Св. Миколая» — Петро Баб'як з дружиною, «Св. Михаїла» — Михайло Лазарь. Образи Ісуса Христа та Богородиці намалював И. Пал у 1992 р. У селі є також римо-католицька церква, що належить місцевим словакам.

У 1893 р. в селі сталася трагічна подія: 20 вересня ужгородський бляхар Петро Древей впав із вежі церкви, яку вкривав бляхою, і через кілька днів помер. Мабуть цей сумний випадок став мандрівним сюжетом, що його переказують у селах Ужгородщини.

Глибоке є філією парафії св. Луки, євангеліста, у Середньому. Місцевий костел збудував 1871 року середнянський парох о. Андраш Будьіш, він же заснував у селі також школу. У 1960-х роках радянська влада закрила храм, а 1967 року року облаштувала у ньому музей атеїзму. Храм було повернено вірним 1989 року.

Глибоке обслуговують середнянські францисканці (орден Братів Менших).

Населення[ред. | ред. код]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 577 осіб[1].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:

Мова Відсоток
українська 93,59 %
словацька 5,37 %
російська 0,69 %
угорська 0,35 %

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]