Гловацька Катерина Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гловацька Катерина Іванівна
Glovatska.jpg
Народилася 27 вересня 1921(1921-09-27)
Охтирка, Харківська губернія, Українська СРР
Померла 4 січня 2001(2001-01-04) (79 років)
Київ, Україна
Громадянство СРСР СРСР > Україна Україна
Національність українка
Діяльність письменниця
Галузь філологія, літературознавство
Відома завдяки літературний переказ міфів давньої Греції
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь кандидат філологічних наук
Знання мов українська
Заклад Українське радіо (1945—1952)
Видавництво «Веселка» (1957—1970)
Київський інститут культури (1971—1982)
У шлюбі з Гловацький Андрій Петрович
Діти Пучкова Ірина Андріївна, Гловацька Наталія Андріївна

Гловацька Катерина Іванівна (нар. 27 вересня 1921, Охтирка — пом. 24 січня 2001, Київ) — український філолог, літературознавець, перекладачка, письменниця, кандидат філологічних наук (з 1959). Член Спілки письменників СРСР (з 1982) й України (з 1984). Авторка переказів міфів давньої Греції, а також Гомерових «Іліади» й «Одіссеї».

Біографія[ред. | ред. код]

Катерина Гловацька народилася 27 вересня 1921 року в мiстi Охтирцi Сумської областi в сiм'ї професора, вченого-агронома, директора селекцiйної станцiї. Переїхавши до Києва, здобула середню освiту в школі № 13, а потім вступила до філологічного факультету Київського унiверситету імені Тараса Шевченка. Війна перервала навчання. Перебувала в евакуацiї, працюючи у Ташкенті на військовому заводі. Після війни повернулася до Києва і змогла закінчити навчання в університеті. Згодом закiнчила i аспiрантуру: її вчителем був український вчений-літературознавечь Олександр Iванович Білецький. У 1957 році молодим кандидатом філологічних наук Катерина Гловацька прийшла працювати до Дитвидаву (згодом видавництво «Веселка») на посаду редактора. Вже на початку 60-х років вона очолила редакцію зарубіжної літератури видавництва «Веселка». Її ім'я найперше пов'язується з перекладацьким рухом 60-х років за збагачення мови перекладів, ініційований Миколою Лукашем та Григорієм Кочуром. Катерина Гловацька відстояла переклади своїх соратників та прогресивно мислячих перекладачів і підтримала мовний рівень перекладних видань «Веселки». У 1971 р. Катерині Гловацькій довелося піти з видавництва, через новий виток утиску української словесності.

З 1971 р. і до виходу на пенсію Катерина Гловацька викладала зарубіжну літературу та бібліографію на посаді доцента у Київському інституті культури.

Творчість[ред. | ред. код]

Катерина Гловацька вела літературну діяльність поза основною роботою. Найбільш відомими були авторизовані перекази Гомерових «Одіссеї» (1969, «Веселка») та «Іліади» (1974, «Веселка»). Після видання цих переказів Катерина Гловацька стала членом Спілки письменників України і продовжила роботу над античною тематикою. Вона переказала міфи стародавньої Греції (1977, «Веселка»). Ці твори витримали кілька накладів у «Веселці» та інших видавництвах.

Під час роботи у видавництві «Веселка» та в подальші роки Катерина Іванівна працювала на ниві української мови, перекладаючи твори відомих зарубіжних авторів — Г. Фалладу, Г. Вайзенборна, Ф. Дюрренматта, Е. Кестнера, Е.-М. Ремарка, Я. Корчаковську, Р. Лісковацького, Б. Келлермана, Г. Канта, К. Брукнера та ін.

Катерина Гловацька відома ще й як прозаїк; вона писала історичні есе про видатних людей в історії України: родину Симиренків «Роки мчать, змиваючи сліди», з якою була знайома з повоєнного часу (часопис «Київ», № 9–10, 1997); Юзефа Залуського, єпископа Київського XVIII ст. (часопис «Київ», № 9–10, 1999). За місяць до її раптової смерті побачила світ автобіографічна повість — «Повість про Бабу в червонім лахмітті» (часопис «Дніпро», № 11–12, 2000).

Список праць[ред. | ред. код]

Літературні перекази[ред. | ред. код]

  • Гомерова «Одіссея» (1969, 1980, 2005, 2006, 2012, 2014);
  • Гомерова «Іліада» (1974, 1981, 2005, 2012, 2014);
  • Міфи Давньої Греції (1977, 1980, 1981, 1983, 1986, 1991, 2005, 2010);
  • Крилатий кінь. Міфи Давньої Греції (1983).

Переклади[ред. | ред. код]

  • Фаллада Г. «Страшні гості» (1962) — з німецької;
  • Вайзенборн Г. «Месник» (1964) — з німецької;
  • Єфремов І. «Зоряні кораблі» (1965) — з російської;
  • Ненацький. З. «Острів злочинців» (1967, 1970) — з польської;
  • Корчаковська Я. «Зустріч над морем» (1967) — з польської;
  • Дюрренматт Ф. «Суддя та його кат» (1970, 1987, 1989) — з німецької;
  • Лісковацький Р. «День сьомий і знову перший. Повернення з того берега» (1970) — з польської;
  • Брукнер К. «Золотий фараон» (1973) — з німецької;
  • Кестнер Е. «Еміль і детективи» (1978, 2011) — з німецької;
  • Кант У., Родріан Ф., Пройс Г. Оповідання до збірки «Пантомель малює море» (1979) — з німецької;
  • Аменда А. «Апасіоната» (1983) — з німецької у співавторстві з В. Шелестом;
  • Кюхенмайстер К., Мейер Г. Оповідання до збірки «Зелен май» (1985) — з німецької;
  • Ремарк Е. М. «На західному фронті без змін» (1986, 2014) — з німецької;
  • Кант Г. «Актовий зал» (1987) — з німецької;
  • Кант У., Пройс Г. Оповідання до збірки «Глибокі сині сніги» (1989) — з німецької;
  • Келлерман Б. «Танець смерті» (1990) — з німецької;
  • Кестнер Е. «Повісті» (1997) — з німецької;
  • Левінська С. Ж. «Дві Альдони» (1998). — з польської.

Власні твори[ред. | ред. код]

  • Дар рідному народові (1974),
  • З фронтового блокнота (1997),
  • Роки мчать, змиваючи сліди (1997),
  • Його серце поховане в Житомирі (1999),
  • Повість про Бабу в червонім лахмітті (2000)

Джерела[ред. | ред. код]