Глущенко Пелагея Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пелагея Іванівна Глущенко
Народження 27 вересня (10 жовтня) 1908
Петриківка, Петриківська волость (Новомосковський повіт), Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть 11 квітня 1983(1983-04-11) (74 роки)
  Київ, СРСР
Національність українка
Громадянство СРСР СРСР
Жанр Декоративно-ужиткове мистецтво
Діяльність художниця
Напрямок петриківський розпис
Вплив Тетяна Пата

Пелаге́я Іва́нівна Глу́щенко (27 вересня (10 жовтня) 1908(19081010), Петриківка — 11 квітня 1983, Київ) — українська художниця, майстриня петриківського розпису, заслужений майстер народної творчості УРСР (1967).[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилась у с. Петриківка (нині Дніпропетровська область) в сім'ї сільського столяра. Батько майбутньої художниці майстував скрині та віялки, які розмальовувала барвистими квітами односельчанка сім'ї, відома вже на той час художниця Тетяна Пата. Пелагея навчалась у неї живопису. В той же час вона закінчила чотири класи місцевої школи. 1933 року дівчина їде до Дніпродзержинська працювати на швейній фабриці.

Протягом 1937—1941 років навчалася у Київській школі майстрів народного мистецтва (згодом Київський художньо-промисловий технікум). Згодом працювала в Інституті художньої промисловості Академії архітектрури УРСР (1944–1946); інструктором, викладачем у Київському художньо-промисловому училищі (1947–1963); керувала студією декоративного мистецтва при Київському будинку народної творчості (1950–1970-ті).[2]

Розробляла і розвиваюла різноманітні способи застосування петриківського розпису разом з іншими ученицями Тетяни Пати, що переїхали до Києва — Марфою Тимченко, Галиною Павленко-Черниченко, Вірою Павленко та Вірою Клименко-Жуковою.

Творчість[ред. | ред. код]

Пелагея Іванівна Глущенко належить до київської групи петриківських майстринь, які у 1940–70-х рр. активно застосовували здобутки традиційного малювання у галузі сучасної художньої промисловості та виробили стилістику, дещо відмінну від петриківської. Вона працювала у галузях традиційного хатнього малювання (до 1933), монументально-декоративного мистецтва (настінні розписи павільйону УРСР на ВДНГ, Москва, 1938–40, у співавторстві), книжкової графіки, текстилю (ескізи вибійчаних тканин, 1949), підлакового розпису дерев'яних виробів, надглазурного розпису порцелянових виробів.

Найбільш яскраво обдарування Глущенко проявилося у декоративних композиціях станкового характеру. Стилістика творів мисткині відзначається ліричністю образів, традиційністю усталених композицій, варіантністю рослинних мотивів, вишуканістю колористики.[2]

Художниця весь творчий хист спрямовувала на виявлення внутрішніх можливостей композиційної схеми, на розроблення різноманітних варіантів рослинно-орнаментальних мотивів, якими наповнена кожна її композиція.

Пелагея Глущенко брала також участь в оздобленні книжок. У музеях збереглась низка таких робіт — ініціали «А» для книжки та серія заставок у вигляді «бігунців». Вони цікаві не лише досконалістю виконання, філігранністю, неповторністю мотивів та їхніх комбінацій, а й тим, що намальовані не гуашшю, а яєчною темперою, яка надає малюнкові надзвичайну легкість і прозорість, що не може дати гуаш.

До виставки 1949 року художниця створила велику серію робіт. Це були «квіти» однакової композиції, що йшла від традиційного розпису «дзеркала». Усі вони були однакового розміру і сюжетно близькі. Однак не справляли враження одноманітності через безмежну варіантність та неповторність, яскраво вирізняючись з-поміж аналогічних творінь інших петриківчан.

Пелагея Глущенко, як і інші петриківські митці, не користувалася олівцем, а відразу малювала пензлем, не вносячи у малюнок будь-яких поправок. Вона виношувала свій задум в уяві і без жодних ескізів переносила його на папір.

Значну частину фантастичних квітів Пелагея Іванівна малювала на кольоровому тлі, головним чином на традиційному зеленому чи синьо-зеленому або ж вохристому. Окремі деталі таких малюнків виглядають так, ніби на них впав промінь сонця або ж вони світяться зсередини.

Отже, техніка для Пелагеї Глущенко — це не тільки засіб вираження, а й невичерпне джерело для збагачення творчих задумів, для відкриття в навколишньому світі все більших і більших глибин справжньої краси.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]