Глюкозозалежний інсулінотропний поліпептид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Глюкозозалежний інсулінотропний поліпептид (синоніми: Глюкозозалежний інсулінотропний пептид, Глюкозозалежний інсулінотропний гормон, абревіатури: ГІП, GIP) — пептидний гормон, що виробляється K-клітинами слизової оболонки дванадцятипалої та проксимальної частини тонкої кишки. Відноситься до сімейства секретину.[1] [2]

Структура глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду

Структура[ред.ред. код]

ГІП людини складається з 42 амінокислотних залишків: H-Tyr-Ala-Glu-Gly-Thr-Phe-lle-Ser-Asp-Tyr-Ser-lle-Ala-Met- Asp-Lys-lle-His-Gla-Glii-Asp-Phe-Val-Asn-Trp-Leu-Leu-Ala- GIn-Lys-Gly-Lys-Lys-Asn-Asp-Trp-Lys-His-Asii-lle-Thr-GiD-OH. Одна частина молекули ГІП збігається з молекулою секретину, інша — з молекулою глюкагону.

Функції[ред.ред. код]

Глюкозозалежний інсулінотропний поліпептид є інкретином. Стимуляторами секреції ГІП є жири і вуглеводи, які надходять в тонку кишку після перевареної в шлунку їжі. Подібно до інших гормонів, ГІП транспортується кровотоком. Основна функція глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду — стимуляція секреції інсуліну бета-клітинами підшлункової залози у відповідь на прийом їжі. Крім того, ГІП пригнічує абсорбцію жирів, пригнічує реабсорбцію натрію і води в травному тракті, гальмує ліпопротеїнліпазу.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Єрмолова Ю. В. (2013-06-20). Можливості інкретинової терапії у лікуванні цукрового діабету 2-го типу. Український медичний часопис. Процитовано 2016-06-20. 
  2. Боднар П. М. Ендокринологія. 3 вид.: Підручник для ВМНЗ IV р.а.. Нова Книга. ISBN 978-966-382-479-6.