Глібівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Глібівка
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Вишгородський район
Рада/громада Глібівська сільська рада
Код КОАТУУ 3221882201
Основні дані
Засноване 1315
Населення 984[1]
Поштовий індекс 07333
Географічні дані
Географічні координати 50°48′12″ пн. ш. 30°21′38″ сх. д. / 50.80333° пн. ш. 30.36056° сх. д. / 50.80333; 30.36056Координати: 50°48′12″ пн. ш. 30°21′38″ сх. д. / 50.80333° пн. ш. 30.36056° сх. д. / 50.80333; 30.36056
Середня висота
над рівнем моря
106 м
Водойми Київське водосховище
Місцева влада
Адреса ради 07333, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Глібівка, вул. Леніна, 18
Карта
Глібівка. Карта розташування: Україна
Глібівка
Глібівка
Глібівка. Карта розташування: Київська область
Глібівка
Глібівка

Глібівка у Вікісховищі?

Глі́бівка — село у Вишгородському районі Київської області України. Розташоване біля Київського водосховища.

Орган місцевого самоврядування — Глібівська сільська рада.

Історія[ред. | ред. код]

Щодо назви села існує версія, що вона пов'язана з іменем князя Гліба, канонізованого православною церквою. Саме таку версію висунув Митрофан Андрієвський у 1885 році[2].

В описі Глібівки Лаврентієм Похилевичем згадується каплиця:

У півверсті від селища, по дорозі в Ясногородку усамітнено стоїть дерев'яна каплиця з образами святих, всередині якої знаходиться криниця. Каплиця ця та криниця дуже давні, а про час і причини улаштування їх не збереглося у жителів переказів.

Оригінальний текст (рос.)
В полуверсте от селения, по дороге в Ясногородку уединенно стоит деревянная каплица с образами святых, внутри которой находится колодезь. Каплица эта и колодезь очень древни, а о времени и причине устроения их не сохранилось у жителей преданий.

[3]

Митрофан Андрієвський припускає, що саме ця старовинна каплиця була збудована на місті вбивства князя Гліба (вбитий у 1015 році) і є так званою «Давидовою боженкою», яка згадується в Іпатіївському літописі за 1151 та 1160 роки[4]. Як відомо, у хрещенні князь Гліб отримав ім'я Давид, а тому каплиця на його пам'ять називається «Давидовою». Відповідно, і село отримало назву Глібівка[2].

Однак, слід зазначити, що поширенішею є версія, що «Давидова боженка» розташовувалась безпосереднього при впадінні річки Прип'ять у Дніпро і найчастіше її пов'язують з селом Городище Іванківського району.

Датою заснування села вважається 1315-ий рік[1].

Історія Глібівки тісно пов'язана з історією Козарович, оскільки протягом віків ці села знаходились в одному маєтку і мали однакового власника.

У складі Королівства Польського і Речі Посполитої (до 1795)[ред. | ред. код]

За часів Хмельниччини, тобто приблизно на середину XVII століття, у Глібівці нараховувалося 11 дворів[5]. Ці дані не відповідають кількості ланів, що відома з інвентаря 1660-го року, який описано нижче.

Відомо, що у 1640—1660-х роках Глібівка знаходились у користуванні Олександри Ободенської та її сина Костянтина Леона Ободенського: Елизавета Дрогойовська —Абрамович, власниця цих маєтків, позичила у Олександри Ободенської «20 тисяч польською монетою і 2 тисячі і 200 золотих», а в заклад віддала Козаровичі, містечко Хелмин, села Глібівку і Литвинівку[6].

У 1660-му році Глібівка разом з іншими сусідніми селами була дарована царем Олексієм Михайловичем Межигірському монастирю[7].

Цим же роком датується інвентар села Глібівка, складений Костянтином Ободенським. Село мало приблизно 40 ланів. Пан отримував такі щорічні доходи з села[6]:

  • з кожного лану готівковими грошима — по 2 злотих і 15 грошей, мірка вівса (разом усіх чиншевих обов'язків — на 100 злотих),
  • з кожного лану по десятці льону (кожна по півзлотому, разом 20 злотих),
  • з кожного бобиля, тобто безземельного селянина, — по 25 грошей (разом виходило 6 злотих і 20 грошей),
  • орендна плата за млин — 100 злотих,
  • дві телиці (одна на Великдень, інша на Різдво, кожна по 10 злотих, всього 20 злотих).

Крім цього, пан отримував і залишав для себе[6]:

  • біля восьми возів дров без панщини,
  • з кожного лану — по три курки і одному каплуну,
  • під час спуску води зі ставка — шість бочок риби.

Селяни відробляли по 2 дні панщини, а бобилі — по 1 дню щотижня[6].

Дерев'яна церква Різдва Богородиці була збудована у 1730-му році[3]. Можливо, саме вона була зруйнована у 1964 році[8].

У 1783-му у селі мешкало 550 осіб[3].

У складі Російської імперії (1795—1917)[ред. | ред. код]

с. Глібівка на військово-топографічній карті Російської Імперії (карті Шуберта), ряд 21, лист 9, 1868

На 1860-ті роки населення Глібівки становило 557 осіб, з яких православних — 549, римських католиків — 3, юдеїв — 5[3]. Після скасування кріпосного права у 1861-му році у Глібівці — 74 двори[5].

У самому селищі знаходиться стародавня могила, яка у 1846 році була розкопана надісланими з міста чиновниками, але крім людських кісток в ній нічого не знайдено. Інша могила, ще не досліджена, знаходиться на полі поблизу села. Глібівка належить до найдавніших сіл в околицях Києва.

Оригінальний текст (рос.)
В самом селении находится древняя могила, которая в 1846 году была раскопана присланными из города чиновниками, но кроме человеческих костей в ней ничего не найдено. Другая могила, ещё не исследованная, находится на поле близ села. Глебовка принадлежит к древнейшим сёлам в окрестностях Киева.

[3]

Станом на 1880-ті роки у Глібівці було 690 мешканців, переважно православного віросповідання[9].

Митрофан Андрієвський так описав Глібівку, яку відвідав у 1883-му році:

Село Глібівка лежить серед великого полісся на пологій височині, яка ледь помітно піднімається над рівнем простору, пройденого нами від берега Дніпра. Останнє є не що інше, як луг Дніпра, а височина, на якій розташована Глібівка, не що інше, як продовження ланцюга дніпровських гір, що понизились до найнезначнішої висоти і майже зрівнялися з лугом. Від церковного «цвинтаря» вузенькі, криві вулиці розходяться у різні боки. На одній з вулиць, в декількох кроках від «цвинтаря», церковно-приходська школа, а на інший, теж в найближчому сусідстві з церквою, будинок, в якому знаходиться «батюшка». Ми підійшли до школи. Школа стара і убога хатка з маленьким двориком, боком притулена до вулиці. Внутрішня обстановка цього «класу», або, що теж, житла вчителя, вразила нас своєю убогістю. Коли ми увійшли, вчитель, на ім'я О., людина літня, сидячи за величезним столом (який під час «науки», зимою, виконував роль «парт») займався переписуванням клірових відомостей[ru] (платні йому мужики влітку не дають).

Оригінальний текст (рос.)
Село Глебовка лежит среди большого пролесья на отлогой возвышенности, которая едва заметно подымается над уровнем пространства, пройденного нами от берега Днепра. Последнее есть не что иное, как луг Днепра, а возвышенность, на которой расположена Глебовка, не что иное, как продолжение цепи днепровских гор, понизившихся до самой незначительной высоты и почти сравнявшихся с лугом. От церковного «цвинтаря» узенькие, кривые улицы расходятся в разные стороны. На одной из улиц, в нескольких шагах от «цвинтаря», церковно-приходская школа, а на другой, тоже в ближайшем соседстве с церковью, дом, в котором помещается «батюшка». Мы подошли к школе. Школа старая и убогая хатка с маленьким двориком, боком прислонённая к улице. Внутренняя обстановка этого «класса», или, что тоже, жилища учителя, поразила нас своею нищетою. Когда мы вошли, учитель, по имени О., человек пожилой, сидя за громадным столом (во время «науки», зимою, исправляющем должность «парт») занимался перепиской клировых ведомостей (жалованья ему мужики летом не дают).

[2]

На 1 січня 1900-го у Глібівці нараховувалось 180 дворів, мешканців — 1090 осіб, з них 531 чоловіків і 559 жінок. Сільській церкві належить 96 десятин, а селянам — 768 десятин. Інша земля належить поміщиці Вірі Петрівні Гамалій-Поповій, маєток якої складається з Козаровичів і Глібівки і займає 3512 десятин.[10].

Головне заняття мешканців — хліборобство, крім того деякі з селян відправлялися на заробітки до Києва або працювали на пароплавній пристані «Глібівка»[10].

Пристань у 1883 році[2]:

Глібівська пристань знаходиться зразу за впадінням у Дніпро невеликої річки, яка називається «Пеховка», або «Рекша» (мабуть, зменшувальне від «ріка», отже «річка»), на якій верстах в двох від дніпровського берега, прямо на захід, розташоване і саме село Глібівка. Глібівки втім з пароплава не було видно, оскільки місцевість ця лісиста. Глібівська пристань від київської відстоїть в 36-ти верстах, від Вишгорода в 22, від гирла Ірпені у восьми, і плавання наше до неї тривало близько трьох годин. Це одна з незначних пристаней на Дніпрі. Пароплав зупиняється тут заради набирання дров.

Оригінальний текст (рос.)
Глебовская пристань находится тотчас за впадением в Днепр небольшой речки, которая называется «Пеховка», или «рекша» (должно быть, уменьшительное от «река», стало быть «речка»), на которой верстах в двух от днепровского берега, прямо к западу, расположено и самое село Глебовка. Глебовки впрочем с парохода не было видно, так как местность эта лесиста. Глебовская пристань от киевской отстоит в 36-ти верстах, от Вышгорода в 22, от устья Ирпени в восьми, и плаванье наше к ней длилось около трёх часов. Это одна из незначительных пристаней на Днепре. Пароход останавливается здесь ради набирания дров.

[2]

Біля пароплавної пристані «Глібівка» знаходилось невелике селище на 10 дворів, в яких проживало 53 особи, з них 34 чоловіків і 19 жінок. При пристані знаходився лісопильний завод, що належав Південно-Російському Лісопромисловому Товариству. На цім заводі працювало 18 робітників під наглядом механіка[10].

У селі на той час була одна православна церква, одна каплиця, одна церковно-приходська школа, одна кузня і один громадський запасний хлібний магазин, в якому на 1-ше січня 1900-го було на особу 234 чвертей озимого хліба та 118 ярого. З оброчних статей громада селян мала вільну землю, прилеглу до Дніпра, яка віддавалася у найм під склади лісових матеріалів за 300 рублів на рік[10].

У 1910-му році у селі створене споживче товариство[11].

У складі УРСР (1921—1991)[ред. | ред. код]

с. Глібівка на Спеціальній карті Європейської частини СРСР, лист 31, 1926 рік

За даними єдиного сільськогосподарського податку відомо, що у Глібівці у 1925-му році проживало 1602 особи у 332 господарствах[12].

В той же час, за попередніми підсумками перепису населення СРСР 1926-го року, структура населення Глібівки була такою[13]:

  • 335 господарств, з них 331 селянського типу (98,81 %) і 4 іншого типу (1,19 %);
  • 1616 мешканців, з них 781 чоловіків (48,33 %) і 835 жінок (51,67 %);
  • за національністю — усі українці.

На 1927-й рік у селі нараховувалося 130 дітей шкільного віку, проте школу відвідували не всі. Навчання у школі було чотирирічним. З усього села на цей час у районній школі навчалося всього п'ять учнів і один — на робітничому факультеті Київського медінституту. У приміщенні школи також відбувалися збори громадян села та засідання сільської ради, а також інші колективні зібрання. Завідуючим школою був Петро Васильович Кальницький[14].

У 1920-ті роки основним заняттям селян було сільське господарство. Додатковими заробітками слугувала праця у лісничому господарстві під час вирубки лісу та сплавляння по Дніпру. Невеликою допомогою до господарства були збирання ягід та грибів у лісі, рибальство. Фельдшерський пункт розміщувався у смт Димері. Загальний санітарний рівень був низький: лише у 1927-му році було зафіксовано сім смертельних випадків шигельозу (тоді називали дизентерією), при загальній кількості хворих 98 осіб[14].

У 1930-му році будинок церкви переобладнано під клуб. Церква відновить свою роботу у цьому приміщенні у період німецько-фашистської окупації[14].

За 1931-й рік пасажирообіг причалу Глібівка становив 8154 пасажирів (відправлених), вантажообіг становив 22404 тон відправлено і 30264 тон прийнято[15].

У 1932-1933-му у селі масового голодомору не було, адже виручала річка Дніпро, в якій люди ловили рибу, а також ліс. Навесні на полях перекопували гнилу картоплю, шукали дикі бурячки, їли полову з гречки, пташині яйця, жолуді, насіння капусти. Працювали в колгоспі всі працездатні люди села, бо тим, хто виходив на роботу, давали трішки хліба і якийсь суп, затірку. Як свідчать старожили, люди ходили худі, голодні, а дехто навіть пухлий з голоду. 10-15 односельчан з голоду померли[16].

У базі даних про репресованих та похованих у Биківні, місці поховання страчених і закатованих в Київському НКВС, містяться чотири особи з Глібівки — усі розстріляні 9 грудня 1937-го року[17].

За даними сайту «Жертви політичного терору в СРСР» (рос.), Кравченко Павло, що народився і проживав у Глібівці, був засуджений у 1938-му році до 3-ох років позбавлення волі за статтею 54-10 Кримінального кодексу УРСР (антирадянська агітація і пропаганда), однак був звільнений у грудні 1940-го року[18].

Ще два вихідці з Глібівки, які проживали в інших регіонах, були репресовані. Так, у 1932-му році був репресований Басенко Олександр, який на той час проживав у Москві та працював економістом тресту «Мособлдортранс»: за антирадянську агітацію позбавлений права проживання у Московській та Ленінградській областях на три роки[19]. У 1938-му році репресовано Ворону Івана, що працював на електростанції в Селемджинському районі Амурської області: засуджений до 10 років виправно-трудових таборів[20].

У 1941-му році, під час німецько-радянської війни, воїни 27-го стрілецького корпусу аж до серпня тримали село, після чого воно було окуповане. В результаті половина сільських будинків була спалена ворогом, 89 жителів вислано до Німеччини, а худобу і птицю забрано. 445 жителів Глібівки брали участь у війні на різних її фронтах.[5]

У (неповній) базі військовополонених — уродженців України міститься вісім імен уродженців Глібівки, що потрапили до полону під час німецько-радянської війни[21].

23 вересня 1943-го року в районі Ясногородки-Глібівки 75-та гвардійська стрілецька дивізія (СРСР) форсувала Дніпро і захопила на правому березі плацдарм, перший у смузі наступу 60-ї Армії, який забезпечив подальший наступ на Київ та його звільнення від німецьких окупантів. В ніч з 21 на 22 вересня 1943-го під час проведення розвідки для визначення місць форсування Дніпра в районі Глібівки загинули розвідники взводу пішої розвідки 75-ї гвардійської стрілецької дивізії Попов Іван Петрович та Шабалін Володимир Ігнатович. Командир взводу пішої розвідки Поляков Володимир Хомович загинув у бою на плацдармі кількома днями пізніше. Посмертно їм було просвоєне звання Герой Радянського Союзу.

4 листопада 1943-го року Глібівка була звільнена від гітлерівських загарбників[22].

В селі знаходиться братська могила, в якій поховані бійці, що загинули при форсуванні Дніпра і в боях на плацдармі у 1943 році, зокрема, воїни 121-ї стрілецької дивізії Герої Радянського Союзу:

Всього у могилі поховано 173 бійця[5].

У 1960-х було утворено Київське водосховище при спорудженні Київської ГЕС. Частина мешканців була переселена на незатоплювані території. У результаті, Глібівка стала ближчою до Димера, ніж до Козаровичів, які в свою чергу більше наблизились до Демидова[5]. Через Глібівку протікала невелика річка (струмок) Пеховка, про що свідчать записи Похилевича[3] та карти, укладені до 1960-х років. Після утворення водосховища гирло ріки було затоплене водами Дніпра, а сама річка з того часу на картах не підписується.

Населення села за результатами перепису 1989 року становило 1337 осіб, з них 616 (46 %) чоловіків і 721 (54 %) жінка[23].

Населення[ред. | ред. код]

Демографія[ред. | ред. код]

Населення за переписом 2001 року становило 984 особи[1].

На 2001-й рік у селі було 570 будинків і хат[5].

Розподіл населення с. Глібівка за рідною мовою (у % до загальної чисельності населення) за результатами перепису 2001 року такий[24]:

  • українська — 97,56 %,
  • російська — 2,34 %,
  • польська — 0,10 %.

За даними Вишгородської районної ради, населення с. Глібівка у 2011 році становило 807 осіб (офіційно зареєстрованих у населеному пункті)[25].

Динаміка населення с. Глібівка за доступними джерелами[а]
Рік Кількість осіб Кількість дворів
1650-ті[5] 11 дворів
1783[3] 550
1860-ті[3][5] 557 74 двори
1880-ті[9] 690
1900[10] 1090 180 дворів
1925[12] 1602[д] 332 господарства
1926[13] 1616[е] 335 господарств
1989[23] 1337[б]
2001[1][5] 984[в] 570 будинків
2011[25] 807[г]

[а]Дані таблиці не є порівнюваними між собою, оскільки: (1) охоплюють дещо різні сукупності людей,
(2) зібрані різними методами, (3) точність збору даних за минулі століття невідома.
[б]Постійне населення, тобто ті, що постійно проживають у населеному пункті, а не знаходяться у ньому тимчасово.
[в]Загальна чисельність мешканців населеного пункту. Не уточнено, чи це постійне населення чи наявне.
[г]Мешканці, що офіційно зареєстровані у населеному пункті (прописані).
[д]Інформація на основі єдиного сільськогосподарського податку 1925-го року.
[е]Наявне населення, тобто ті, що фізично знаходяться у населеному пункті на момент проведення перепису.

Політичні вподобання[ред. | ред. код]

На Виборах Президента України 2004 року у Глібівці була виборча дільниця № 63 Територіального виборчого округу № 97, влаштована у місцевому будинку культури[26]. У повторному голосуванні 26 грудня 2004 року взяло участь 627 особи, з них[27]:

  • 80 % (500 осіб) підтримали Віктора Ющенка,
  • 16 % (102 особи) — Віктора Януковича,
  • 2 % (14 осіб) не підтримали жодного кандидата,
  • 2 % (11 осіб) бюлетенів визнано недійсними.

На Виборах Президента України 17 січня 2010 року у Глібівці була виборча дільниця № 68 Територіального виборчого округу № 97[28]. У другому турі голосування взяло участь 529 осіб, з них[29]:

  • 67 % (354 особи) підтримали Юлію Тимошенко,
  • 25 % (131 особа) — Віктора Януковича,
  • 5 % (27 осіб) не підтримали жодного з двох кандидатів,
  • 3 % (17 осіб) бюлетенів визнано недійсними.

На Позачергових виборах Президента України 25 травня 2014 року у Глібівці була виборча дільниця № 320364 Територіального виборчого округу № 97[30]. У голосуванні взяло участь 478 осіб, з них[31]:

  • 66 % (317 осіб) підтримали Петра Порошенка,
  • 12 % (57 осіб) — Олега Ляшка,
  • 8 % (38 осіб) — Юлію Тимошенко,
  • 13 % (60 осіб) — інших кандидатів,
  • 1 % (6 осіб) бюлетенів визнано недійсними.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

У селі розташована Глібівська загальноосвітня школа  І-ІІ ступенів[32]. Є сільський будинок культури.

Працює фельдшерсько-акушерський пункт[33].

У селі діє церква Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ МП.

Станом на серпень 2015-го року триває спорудження нової церкви. 21 вересня 2016 року митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній у Глібівці звершив освячення новозбудованого храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці[34].

Відомі мешканці[ред. | ред. код]

  • Варвара Семенівна Довженко (дівоче прізвище — Крилова; * 1900, м. Сміла — † 1959, с. Демидів) — перша дружина Олександра Довженка. Мешкала у Глібівці деякий час після розриву стосунків з чоловіком. Згодом вчителювала у сусідньому селі Демидів, де і похована[35].

Згадки в літературі[ред. | ред. код]

Село Глібівка згадується в історичній повісті Михайла Старицького «Останні Орли» (1901) як місце, де ігумена Мельхіседека було переправлено на лівий берег Дніпра, втікаючи від поляків-переслідувачів, а згодом доправлено до Мотронинського монастиря під Жаботином, звідки і почалася Коліївщина, гайдамацьке повстання 1768 року[36].

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Облікова сторінка с. Глібівка на офіційному веб-порталі Верховної Ради України
  2. а б в г д Андриевский М. А. «Давыдова боженка»: из летописной топографии киевского Полесья. – Киевская Старина, 1885 г., № 6, с. 183—204. (рос.). У цій статті подається детальний опис старовинної каплиці станом на 1883 рік; з 1964-го року ця місцина затоплена водами Київського водосховища
  3. а б в г д е ж и Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Глебовка(рос.)
  4. Див. згадку «Давидової боженки» в Іпатіївському літописі за 1151-й рік тут і «боженки» за 1160-й рік тут
  5. а б в г д е ж и к П. Т. Лукашенко. І Глібівка — єдина нам сестра // П. Т. Лукашенко. Козаровичі. К., 2003. — стор. 108—115.
  6. а б в г Синицкий Л. Д. Любопытные рукописи одной частной библиотеки. — Киевская старина, 1885 г., № 10, с. 338—342. (рос.)
  7. Edward Rulikowski. Meżyhory / Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 6, 1885. — str. 268—271.(пол.)
  8. Святыни Вышгородского района
  9. а б Hlebówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 3, 1883. — str. 73.(пол.)
  10. а б в г д Список населенных мест Киевской губернии /Изд. Киев. губерн. стат. ком. — К.: Типография Ивановой, 1900. — 1896 с. — стр. 147—148(рос.)
  11. Ленченко Ф. І. Зародження та розбудова споживчої кооперації Київської губернії (друга половина ХІХ ст. — перша половина ХХ ст.) / Ф. І. Левченко // Треті Череванівські читання: зб. наук. ст. за матеріалами III Всеукр. конф., (м. Полтава, 17–18 берез. 2016 р.) / Полтав. нац. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. — Полтава: ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2016. — С. 31–40.
  12. а б Список поселень Київської округи / Київський Окружний виконавчий комітет робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. — К., 1926. — Стор. 29
  13. а б Населені місця Київщини. Попередні підсумки перепису 17 грудня 1926 року / Київське округове статистичне бюро. — К., 1927. — 106 с. — стор. 40
  14. а б в Брайченко О. С. Глібівка: соціокультурний зріз у 1920-ті роки / О. Брайченко // Українознавство. — 2015. — № 4. — С. 104—113.
  15. Короткий статистично-економічний довідник Київської області 1932 року з адміністративною картою облаті / Організаційний комітет Київської області. ‒ К., 1932. — Стор. 125
  16. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років. Київська область. — стор. 288
  17. Дані про репресованих та похованих в Биківні на сайті Служби безпеки України. Цей список не є повним, оскільки містить лише біля 14 тисяч записів в той час, як всього у Биківні було поховано близько 100 тисяч осіб. Імена глібівчан з цього списку: Горголь Матвій Прокофійович, Компанієць Іван Іванович, Мельник Данило Андрієвич, Сластіон Павло Микитович
  18. Кравченко Павел Иванович (рос.)
  19. Басенко Александр Тихонович (рос.)
  20. Ворона Иван Тимофеевич (рос.)
  21. Електронна база даних на 60 тисяч військовополонених часів Другої світової війни — уродженців України на сайті Служби безпеки України. База неповна, тому що військовополонених, звісно, було набагато більше. Крім того, на сайті СБУ за 2011 рік вказано, що передана база містить близько 150 тисяч імен, однак оприлюднена база має лише біля 60 тисяч. Уродженців Глібівки слід шукати у базі за російською назвою села «Глебовка»
  22. Сообщения Советского Информбюро. — М., 1944—1945. — Том 5. Июль-декабрь 1943 г. — М., 1944. — стр. 217(рос.)
  23. а б Склад наявного та постійного населення за статтю, Київська область, Вишгородський район на сайті Всеукраїнського перепису населення
  24. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область, Вишгородський район на сайті Всеукраїнського перепису населення
  25. а б Підсумки соціально-економічного та культурного розвитку Вишгородського району за 2011 рік
  26. Виборчі дільниці територіального виборчого округу № 97 на сайті Центральної Виборчої комісії України
  27. Результати голосування по дільниці територіального виборчого округу на сайті Центральної Виборчої комісії України
  28. Виборчі дільниці територіального виборчого округу № 97 на сайті Центральної Виборчої комісії України
  29. Результати голосування по дільницях ТВО № 97, Київська область на сайті Центральної Виборчої комісії України
  30. Виборчі дільниці територіального виборчого округу № 97 на сайті Центральної Виборчої комісії України
  31. Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях територіального виборчого округу № 97, Київська область на сайті Центральної Виборчої комісії України
  32. Довідник загальноосвітніх закладів освіти Вишгородського району на сайті Департаменту освіти і науки Київської обласної державної адміністрації
  33. ФАП с. Глібівка
  34. Патріарший намісник освятив новозбудований храм у с. Глібівка на Київщині
  35. Валентина Осипова. «Твоя навіки Варвара Довженко…». Перше кохання творця «Зачарованої Десни», 25 квітня 2015 р.
  36. Михайло Старицький. Останні орли

Посилання[ред. | ред. код]