Гліреси

Гліреси; Період існування: танет — наш час, 59.2–0 млн р. т. PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N
	Ochotona princeps
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Магноряд:	Бореоевтерії (Boreoeutheria)
Надряд:	Евархонтогліри (Euarchontoglires)
Клада:	Gliriformes
Grandorder:	Гліреси (Glires); Linnaeus, 1758
Ряди
	Duplicidentata †Mimotonida; Зайцеподібні (Lagomorpha); ; Simplicidentata †Mixodontia; Мишоподібні (Rodentia); ;
Вікісховище: Glires

Глі́реси або гризуноподібні^[a] (Glires) — клада, яка також подається як грандряд (раніше надряд), що містить два ряди ссавців — зайцеподібні (Lagomorpha) й мишоподібні (Muriformes).

Клада Glires входить до складу надряду Euarchontoglires. Сестринським до гризуноподібних (Glires) є ряд тупаєподібних (Scandentia).

Історія класифікації

Раніше зайцеподібні (Lagomorpha) й гризуни (Rodentia) були об'єднані в одну родину, потім — в один ряд. Але з часом зайцеподібних відокремили від гризунів на рівні окремих рядів. Попри спільні коріння між мишоподібними та зайцеподібними, за 70 мільйонів років ці дві групи дуже змінились і відділились одна від іншої.

Альтернативні тлумачення

Від часів Лінея до середини XX ст. зайцеподібних і мишоподібних розглядали у складі ряду гліресів (Glires). У розквіт таких класифікацій ці дві групи гризуноподібних позначали як двопарнорізцевих (Duplicidentata) та однопарнорізцевих (Simplicidentata) (в Україні це відбито у зведеннях Мигуліна 1938 р. та Корнєєва 1952 р.). Надалі, насамперед у час розвитку кладистики та прикладної генетики ця схема класифікування була підтверджена й отримала назву «концепція Glires» (її альтернативами було зближення зайцеподібних та мишоподібних з різними рядами Плацентарних і визнання паралельного розвитку ознак «гризунства»).

Паралельно було показано, що рівні диференціації цих двох груп є вищими й можуть бути визнані за рядові. Відповідно до цього ранг групи Glires було піднято до рівня надряду. Окрім того, було показано, що стрибунцеві (Macroscelididae), яких раніше розглядали в межах ряду комахоїдних (Insecrivora), можуть також бути віднесені до цього надряду, проте тепер їх розглядають у складі афротерій.

Палеозоологічні дані також вказують на наявність спільних пращурів зайцеподібних і гризунів, що особливо чітко показано дослідженнями Олександра Аверьянова (ЗІН РАН) ранньоміоценових «гризуноподібних» ссавців із Центральної Азії.

Класифікація

Euarchontoglires

Scandentia

Glires

	Rodentia

	Lagomorpha

Primatomorpha

Dermoptera

	Primates

Існує велике різноманіття класифікаційних схем і назв. Як один з компромісів може бути такий (за зведенням «Види ссавців світу», 2005):

ряд зайцеподібні (Leporiformes, seu Lagomorpha)
ряд мишоподібні (Muriformes, seu Rodentia s. str.)
- підряд вивірковиді (Sciuromorpha)
- підряд бобровиді (Castorimorpha)
- підряд мишовиді (Myomorpha, seu Myodonta)
- підряд шипохвостовиді (Anomaluromorpha)
- підряд їжатцевиді (Hystricomorpha)
  - інфраряд гундієвиді (Ctenodactylomorphi)
  - інфраряд «їжатцещелепні» (Hystricognathi, вкл. парворяди Caviomorpha, Phiomorpha)

Біологічна характеристика

Загальний опис

Одна з найяскравіших особливостей гризуноподібних — здатність до гризіння: субстрату, деревини, захисних оболонок рослинних плодів тощо. З цим пов'язана їхня одна з головних морфологічних особливостей — розвиток потужних різців і диференціація зубного ряду на гризучу частину (різці) і жуйну частину (щічні зуби). У зв'язку з цим задні різці (3-й і часто 2-й), ікла, а також премоляри (1-2, а часто й 3-й і 4-й) «випадають» із зубного ряду, формуючи діастему.

Рослиноїдні гризуноподібні розвинули особливе пристосування для перетравлення клітковини і отримання додаткового білка: клітковина через відсутність сласних ферментів (целюлаз) не може бути перетравлена і засвоєна, у зв'язку з цим для таких гризуноподібніх характерна копрофагія. Зокрема, явище копрофагії описано для зайців, кролів, сліпаків та інших представників. У їхній кишці формуються кульки посліду, які складаються переважно із залишків рослинних тканин і збагачені мікрофлорою, яка розвивається далі у повітряному середовищі. Гризуноподібних повертаються до місць розкладання кульок і поїдають їх, таким способом отримуючи додаткове живлення. В екології це має назву зовнішнього рубця за аналогією з рубцем жуйних.

Морфологія

Гризуноподібні — зазвичай тварини невеликих розмірів. Розміри тіла коливаються від 5 сантиметрів у деяких мишівок до 130 сантиметрів у капібари^[2]. Але зазвичай не перевищують 50 см^[3]. Хвіст у гризуноподібних може бути значно довшим за тіло (наприклад, у мишівок та тушканів), а може бути й зовсім відсутній (наприклад, у морських свинок)^[2].

Форма тіла і кінцівок у гризуноподібних може досить сильно відрізнятися залежно від способу життя. Так у стрибаючих форм можуть бути сильно розвинені задні кінцівки. У риючих тіло набуває овалоподібної форми й добре розвинені кігті на передніх кінцівках. Також гризуноподібних, що планерують з дерев, і у зв'язку з цим мають бічну шкірну складку (наприклад, літяга)^[4].

Анатомія

Зуби

Головною особливістю зубів у гризуноподібних є одна пара збільшених різців, як на верхній щелепі, так і на нижній. Різці гризуноподібних постійно ростуть і сточуються. Швидкість їх росту досягає 0,8 мм на добу (у бобрів)^[3]. Передня поверхня різців покрита емаллю, задня поверхня — дентином, в результаті чого різці самозаточуються при гризінні^[3].

У гризуноподібних відсутні ікла, і різці розташовані на відстані від малих корінних зубів, яка називається діастемою. Корінні мають пласку жувальну поверхню, яка несе горбики, або петлі емалі^[5]. Різці (а у деяких видів і корінні) не мають коренів.

Зубів від 22 (зубна формула $I{1 \over 1}C{0 \over 0}P{2 \over 1}M{3 \over 3}$ ) до 12 (зубна формула $I{1 \over 1}C{0 \over 0}P{0 \over 0}M{1 \over 1}$ )^[2]^[3].

Кишка

У зв'язку з харчуванням грубою рослинною їжею кишка гризуноподібних досить довга. Всі гризуноподібні, крім сонеподібних, мають сліпу кишку^[2], в якій їжа, зокрема, переробляється шляхом бродіння. Особливо сильно сліпа кишка розвинена у видів, що харчуються травою і корою дерев.

Спосіб життя

Більшість гризуноподібних активні вночі або в сутінках, але багато видів активні й протягом дня. Гризуноподібні можуть жити як окремо, так і в групах, що можуть складати до 100 особин (у сліпаків). Гризуноподібні живуть у всіх життєвих просторах, включаючи повітря (літяга). Їх немає лише в Антарктиді і на деяких дрібних островах. Гризуноподібні розвинули особливу форму приймання рослинної їжі, при якому при поїданні деяких форм калу їжа двічі проходить систему травлення.

Див. також

Родентологія

Література

Родентологія: навч. посібник / Л. М. Бондарева, І. П. Леженіна, С. В. Лапа, Ю. В. Васильєва.– Київ: Агроосвіта, 2015.– 292 с.
Родентологія сільськогосподарська: навч. посіб. / М. Г. Шкаруба, Я. М. Гадзало, С. М. Шкаруба ; за ред. М. Г. Шкаруби. — К. : Урожай, 2007. — 257, [1] с., [8] арк. іл. : іл., табл. ; 20 см. — Бібліогр.: с. 256 (23 назви). — 1 000 пр. — ISBN 966-05-0017-3

Посилання

Примітки

Коментарі

↑ гризуни́ в найширшому розумінні, прийнятому в описі цього таксона Карлом Ліннеєм у 10 виданні «Системи природи» 1758 року^[1] (Rodentia auct., sensu Linnaeus)

Виноски

↑ Linnaeus C. Systema Naturae per Regna Tria Naturae, Secundum Classes, Ordines, Genera, Species, cum Characteribus, Differentiis, Synonymis, Locis. — 1758. — Т. 1. — 824 с.
↑ ^а ^б ^в ^г Соколов В. Е. Систематика млекопитающих. Отряды: зайцеобразных, грызунов. — Москва : Вища школа, 1977. — С. 29-39.
↑ ^а ^б ^в ^г Громов И. М., Ербаева М. А. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Зайцеобразные и грызуны. — СПб., 1995. — С. 58-61.
↑ Павлинов И. Я., Крускоп С.В., Варшавський А.А., Борисенко А.В. Наземные млекопитающие России. — Москва : КМК, 2002. — С. 132–133. — ISBN 5-87317-094-0.
↑ Nowak R., Paradiso J. Walker's Mammals of the World. — 4th. — Baltimore : The Johns Hopkins University Press, 1983. — Т. 1. — С. 493. — ISBN 0-8018-2525-3.

[2] гризуни́ в найширшому розумінні, прийнятому в описі цього таксона Карлом Ліннеєм у 10 виданні «Системи природи» 1758 року^[1] (Rodentia auct., sensu Linnaeus)

[1] Linnaeus C. Systema Naturae per Regna Tria Naturae, Secundum Classes, Ordines, Genera, Species, cum Characteribus, Differentiis, Synonymis, Locis. — 1758. — Т. 1. — 824 с.

[Соколов-3] а ^б ^в ^г Соколов В. Е. Систематика млекопитающих. Отряды: зайцеобразных, грызунов. — Москва : Вища школа, 1977. — С. 29-39.

[Громов-4] а ^б ^в ^г Громов И. М., Ербаева М. А. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Зайцеобразные и грызуны. — СПб., 1995. — С. 58-61.

[Павлінов-5] Павлинов И. Я., Крускоп С.В., Варшавський А.А., Борисенко А.В. Наземные млекопитающие России. — Москва : КМК, 2002. — С. 132–133. — ISBN 5-87317-094-0.

[Nowak-6] Nowak R., Paradiso J. Walker's Mammals of the World. — 4th. — Baltimore : The Johns Hopkins University Press, 1983. — Т. 1. — С. 493. — ISBN 0-8018-2525-3.

[a]

[2]

[3]

[4]

[5]

[1]