Гмиря Петро Арсентійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гмиря Петро Арсентійович
Гмиря Петро Арсентійович.jpg
Народився 21 грудня 1905(1905-12-21)
Миколаїв, Російська імперія
Помер 7 лютого 1967(1967-02-07) (61 рік)
Комунарськ, Луганська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність державний діяч
Посада депутат Верховної Ради УРСР[d]
Партія ВКП(б)
Нагороди

Герой Соціалістичної Праці — 1958

Орден Леніна — 1946Орден Леніна — 1958Орден Трудового Червоного Прапора — 1939Орден Трудового Червоного Прапора — 1945
Орден Трудового Червоного Прапора — 1948Орден «Знак Пошани»  — 1966
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За трудову відзнаку»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Петро́ Арсе́нтійович Гми́ря (21 грудня 1905(1905-12-21), Миколаїв, Російська імперія — 7 лютого 1967(1967-02-07), Комунарськ) — український радянський діяч промисловості, депутат Верховної Ради УРСР 2–5-го скликань. Член ЦК КП(б)У в 1940–1949 і 1952–1960 рр.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині робітника-котельника Миколаївських суднобудівних заводів «Россуд» і «Наваль», вихідця із Полтавщини. До 1917 року навчався в церковно-парафіяльній школі, у 1917–1920 роках — у Миколаївській гімназії, а у 1920–1921 роках — у Миколаївській трудовій школі № 46. У 1921 році разом із родиною переїхав до Полтавської губернії.

Трудову діяльність розпочав у 1921 році дорожним працівником залізничної станції Сенча Полтавської губернії. У 1922 році вступив до комсомолу, організовував комсомольські осередки в Сенчанському районі. У 1923–1925 роках — секретар комсомольського осередку і, одночасно, голова Комітету незаможних селян села Хитці на Полтавщині. У 1925–1926 роках — голова Радивонівської районної спілки «Всеробітземлісу», економічний робітник Радивонівського районного комітету ЛКСМУ Лубенської округи.

Член ВКП(б) з 1926 року.

У грудні 1926–1928 роках — слухач Полтавської губернської партійної школи, слухач Харківської радянської партійної школи імені Артема. У 1928 році, після закінчення Харківської радпартшколи, був направлений на Донбас, у місто Сталіно.

У 1928–1930 роках — завідувач відділу культури Сталінської окружної спілки будівельників; на радянській та партійній роботі у місті Сталіно.

З 1930 року — студент Донецького металургійного інституту. Закінчив три курси і перевівся до Донецького відділення московської Промислової академії імені Сталіна. У 1935 році закінчив Промислову академію імені Сталіна.

У 1935–1936 роках — диспетчер, майстер, начальник зміни мартенівського цеху Сталінського (Донецького) металургійного заводу імені Сталіна.

У 1936–1937 роках — завідувач промислового відділу Сталінського міського комітету КП(б)У Донецької області. У травні — вересні 1937 року — секретар Сталіно-Заводського районного комітету КП(б)У міста Сталіно Донецької області.

У вересні 1937–1942 роках — директор Ворошиловського металургійного комбінату імені Ворошилова у місті Ворошиловську (тепер — Алчевську) Ворошиловградської області. У 1942 році евакуював завод на Урал. З липня 1942 року виконував обов'язки уповноваженого Народного комісаріату важкої промисловості СРСР із евакуації робітників чорної металургії Ворошиловградської і Ростовської областей.

У грудні 1942 — березні 1943 року — директор Магнітогорського калібрувального заводу у РРФСР. У березні — вересні 1943 року — уповноважений Народного комісаріату важкої промисловості СРСР на Південному і Південно-Західному фронтах.

У вересні 1943–1961 роках — директор Ворошиловського металургійного комбінату імені Ворошилова у місті Ворошиловську (Алчевську) Луганської області. Потім очолював народний контроль на металургійному комбінаті, перебував на пенсії.

Помер 6 лютого 1967 року в місті Комунарську, тепер Алчевськ, Луганська область, Україна.

Нагороди[ред. | ред. код]

Родинні зв'язки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]