Гней Марцій Коріолан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Акт V, сцена III «Кориолана» Шекспіра. Гравірування Джеймса Колдуелла з картини Ґевіна Гамільтона

Гней (за іншими даними Гай) Марцій Коріолан (Gnaeus/Gaius Marcius Coriolanus, VI ст. до н е — V ст. до н.е.) — перший напівлегендарний представник роду Марціїв , отримав почесний когномен за взяття столиці вольсків Коріол в 493 р. до Р. Х. [1] Багато дослідник сперечаються щодо реальності існування Коріолана.

Джерельна База[ред.ред. код]

Гай або Гней Марцій Коріолан досить непогано освітлений  в античних авторах. Так Плутарх описує цілу біографію Гая на ряду з Алківіадом в своєму творі «Порівальні Життєписи»[2], Плутарх дає найбільш повні свідчення про Коріолана, він не тільки пише про біографію, він описує загальну обстановку на початку Римської Республіки, зокрема він описує через призму Гая Марція боротьбу плебеїв та патриціїв.  Далі йде Тіт Лівій і його «Історія Рима від заснування міста»[3], там опис діянь Коріолана йде від війни з вольськами, твір Тіта Лівій цінний тому що він показує трішки інший погляд на самого Коріолана. І третім важливим джерелом є "Римські старожитності"[4] Діонісія Галікарнаського, де найбільш широко освітлені діалоги також Діонісій звертається до багатьох інших античних авторів, що дозволяє краще поглянути на цього діяча. Також знаходимо дані про Коріолана і його біографію в інших античних авторів, зокрема в Аппіана, Цицерона, Фронтіна Секста Юлія, Флавія Євтропія, Валерія Максима та інших.

В історіографії про Коріолана також є свідчення, найбільше досліджували цю тему: Бертольд Георг Нібур, Моммзен, Ковальов. Здебільшого ці історики критичного відносяться до Коріолана, як особистості, називаючи його життя легендою. Так Нібур обстоює на прикладі Ромула і Коріолана теорію про те, що ці діячі є героями давньоримських пісень. З окремих історіографічних досліджень Моммзена заслуговують на особливу увагу його дослідження про Коріолані і його розбір трьох найдавніших політичних процесів в Римі. У цих дослідженнях Моммзен не тільки розбиває традиційну легенду, а й намагається пояснити, коли і як вона виникла.

Біографія[ред.ред. код]

Походження і ранні роки[ред.ред. код]

Плутарх повідомляє, що рід Марція переселився в Рим разом з Нумой. Причому Марції супроводжували Нуму, вже будучи родичами роду Помпілія[5]. Відразу ж вони придбали в Римі чільне становище. Глава роду, Марк Марцій, був зведений в звання сенатора і став родоначальником Марціїв, які відомі з цього часу римській історії. Крім того, Нума Марцій, син Марка, був призначений царем Нумой понтифіком, за словами Лівія, з числа patres, тобто з числа сенаторов. Після закріплення за собою місця в сенаті і отримання жрецького сану рід Марціїв був зарахований до патриціїв.

До роду Марціїв належав цар Анк, онук Нуми по материнській лінії.

Але Марції Рекси відомі тільки з 210 р. До н.е. як плебеї, тоді як хронологічно найбільш раннім з можливих згаданих нащадком царя Анка був Гней Марцій Коріолан. Такої думки дотримувався Валерій Максим. З його точки зору, Коріолан походив із сенаторського роду і був знатним нащадком царя Анка Марція. Затвердження Валерія Максима узгоджується з тим, що вже відомо з традицією про становище роду Марція в епоху доетрусского панування в Римі.

Джерела представляють рід Марція на початку республіки не тільки патриціанським, а й досить впливовим, про що свідчать існування великих загонів клієнтів, за допомогою, яких Коріолан робив військові походи. Плутарх відзначає, що родичі Марція Коріолана перебували в сенаті, а Діонісій відносить до числа молодших сенаторів і самого Марція, що утворив в сенаті навіть свою фракцію. Таким чином, Діонісій і шахрай зображують Марція на початку республіки одним з впливових людей в сенаті. На відміну від цих авторів Лівій не передає подібних відомостей. Коріолана, який вперше з'являється в його оповіданні в війську консула Коміна, яке стояло під стінами Коріол, Лівій згадує в числі primores iuvenum і характеризує його як adulescens consilio et manu promptus, що не містить будь-якої певної станової характеристики[6].

Батько Марція помер рано його виховувала мати через це він її дуже любив[7]. Сам Плутарх говорить, що саме сиротство повпливало на характер Гая. Ще з дитинства Коріолан любив військові змагання, він завжди управлявся в майстерності володіння зброєю, адже в римлян тоді були популярними військові звитяги. Він відзначився своєю доблестю ще за часів вигнання Тарквінія Гордого[8]. Першою битвою Гая Марція була битва при Регальському озері  499р. до н.е.[9] На очах диктатора, на той час це був Постум, Коріолан закрив своїм щитом впав біля нього громадянина і порубав напав ворога, за що був нагороджений дубовим вінком[8]. За Плутархом, Коріолан приймав участь в багатьох битвах і завжди діставав вінки, все це він робив, щоб порадувати свою мати[10].

Ще з часу, коли плебеї пішли на Священну гору (494 р до н.е.) Коріолан проявляв своє негативне відношення до плебеїв, відомо, що після цього плебеям було даровано багато прав, так вони здобули право вибирати народного трибуна. Про це повідомляє Плутарх :

«Одна­к Мар­цфй, і сам незадоволений перемогою наро­да і поступ­ка­ми зна­ті, і бачучи, що багато хто з пат­ри­ціїв поді­ля­ють його почуття, закликав не поступатися про­столюду першість в бит­вах за батьківщину, та довести, що кращі громадяни переважають чернь не стіль­ки могутністю, скіль­ки звитягою.»[11]

Війна з вольськами і осудження[ред.ред. код]

Найбільш відомий Коріолан став завдяки війні римлян з вольськами. Вирішальний бій з вольськами відбувся під стінами міста Коріол, 493 р. до н.е. Самі тоді зміг себе проявити молодий Гай Марцій. Так описує ці події Тіт Лівій:

«Коли рим­ське вій­сько, яке обложило Коріо­ли, оберну­ло всі сили про­ти городян, замкненихх в стеінах, и за­бу­ло про небезпеку напа­ду ззовні, на нього раптом уда­ри­ли легі­о­ни воль­сків з Антія и одночас­но зробили вилаз­ку воро­ги з міста — саме в тому місці, де трапи­лось сто­яти на варті Мар­цію. С добір­ным загоном вої­нів він не тіль­ки відбив вилаз­ку, а й сам шаленно вдерся у відчинені ворота, влаштуав різанину у найближчій частині міста і схопивши смолоскип, запалив прилеглі до міської стіни будови. Скоєний серед мешканців міста пере­по­лох, змішаний з пла­чем дітей та жінок, як це буває при появі ворога, надихнув римлян і збентежив вольськів; зда­лось, наче місто, куди вони поспішали на допомогу вже взяте. Так були роз­би­ті антій­ські воль­ски і взяте місто Коріо­ли.»[12]

Коріолан потім переміг антійські війська, які спішили на допомогу жителям міста[13]. Після битви консул Коміній хвалив Марція перед  усіма і дозволив Гаю вибрати першому полонених, коней, дорогі речі, обладунки[14]. Проте Гай приняв тільки коня і попросив про послугу в консула, він хотів, щоб не продавали його друга, що потрапив в полон[15] за Аврелієм Віктором цей полонений був для Марція незнайомий і він його приютив у себе[16].Діонісій говорить, що друг Коріолана випадково опинився саме полоненим, який дістався Гаю. І цією скромністю Коріолан заслужив ще більшої поваги серед людей[17].

В наступному 492 році до н.е. в Римі почався голод. Причиною цього голода було недовольство плебеїв своїм становищем, землі залишилися незасіяними, а продовольство не можна було дістати через ймовірність війни[18]. Вирішуючи цю проблему консули, відправили військо на чужі території з метою набігів. Очолив це військо Марцій і воно без перешкод захопило багато продовольства[19]. Проте повністю проблему не було вирішено і консули повинні були відправити посольс тва в інші держави. В результаті цих дипломатичних місій було привезено продукти з Сицилії.

Коли в 492 р. до Р. Х. у Римі почався голод, із Сицилії прибуло зерно і Коріолан, що став на чолі патриціанської партії,[1] запропонував продавати його за низькими цінами, якщо плебеї відмовляться від трибунського захисту, цей виступ був доволі емоційний і радикальний з деякими погрозами в сторону Сицинія, тодішнього народного трибуна[20]. Після цього Коріолан висунув свою кандидатуру на посаду консула, проте народ не підтримав Гая через його підтримку аристократії[21] і його горду зарозумілість[22]. Трибуни викликали його до суду, причому це був перший випадок виклику патриція на суд плебеїв[1]. За Лівієм Коріолан на суд не з'явився, а відправився в добровільне вигнання до вольсків і почав шукати привід до війни з Римом[23], цю версію підтримує Ковальов[24]. За Діонісієм Коріолан прибув на суд, успішно виступив у свій захист. Під час захисту він розірвав свою тогу і показав всі свої шрами, що були зароблені в численних походах проти нього виступали Мінуцій Сициній, але був все-таки засуджений, оскільки розкрився факт привласнення військової здобичі, захопленої під час походу проти анціатських вольсків[25]. Флавій Євтропій говорить, що це відбулося на вісімнадцятий рік після вигнання царів, тобто в 491 році до н.е[26].

Ось як прощання з родиною описує Діонісій:

Карикатура XIX століття. Коріолан розлучається з сім'єю

"Та не помітили, щоб сам Марцій став скаржитися на свою долю і оплакувати її, або сказав чи зробив щось інше не гідне величі його душі - взагалі нічого. А ще більшц шляхетність та твердість духу він виявив, коли прийшов додому іпобачив, як дружина і мати роздирають від горя сврю одежу, б'ють чебе у груди и викрикують те, що природньо говорити в таких випадках жінкам, роз'ятреним смертю чи вигнанням найближчих родичів. Бо він зовсім не був вражений сльозами та стогонами жінок, та, лишень привітавши їх і закликавши твердо переносити розпач, доручив їм своїх синів (адже старший з дітей мав десять років від народження, а молодший був ще немовлям). Не виказавши жодної іншої ласки і не распорядившись щодо того, що йому знадобиться у вигнанні, він поспіхом рушив до воріт, нікому не повідомивши, куди має намір йти."[27]

Боротьба з Римом і смерть[ред.ред. код]

Очоливши разом з вольським аристократом Тулієм Ауфідієм (Аттієм)[28] вольсків в 488 році до н.е.[29], що мешкали біля Ферентінського джерела, Коріолан довів їхнє військо до Рима по дорозі розорюючи римські землі в той час, як Тулл Аттій розорив землі латинів.[30] Цікаво, що, коли Коріолан сказав розграбовувати землі, то він наказав не чіпати землі патриціїв[31]. Ось що про це говорить Секст Юлій Фронтін в своєму творі:

"Коли Коріолан мстився війною за ганьбу свого засудження, він не допустив спустошення ланів патриціїв, а підпалив і розорив поля плебеїв, аби викликати роздор та зруйнувати єдність римлян."[32]

Бачачи, що простий народ ненастроєний на війну[29] навіть більше того народ хотів вернути Марція з вигнання, проте сенат був проти цього, що ще більше розгнівало Марція.[33] Проте, коли римляни відправляли свої посольства до Марція, які складалися з сенаторів[34], то він, незважаючи на його гнів погодився дати відстрочку на тридцять днів.[35] Думаючи, що робити римлянки зібрали свою дипломатичну місію до Марція і тільки посольство жінок на чолі з дружиною Волумнією і матір'ю Коріолана, яку звали Ветурія[36][16], зворушило його серце він сказав до матері: «Ти Отримала перемогу, щасливу для Вітчизни, але смертельну для мене. Я йду, зазнавши поразки від тебе однієї!»[37], в честь цього в Римі було споруджено храм Жіночого Щастя.[16] [38] Після цього він відвів вольсків від міста, за що був убитий ними як зрадник, його закидали камнями, ініціатива йшла зі сторони Туллія Аттія.[39] Вольськи гідно похоронили Коріолана, більшість вольськів любили Гая Марція[40] і в Римі патриціанські жінки носили за ним траур протягом року[1]. Лівій, посилаючись на Фабія Піктора, передає, що Коріолан дожив до глибокої старості[38]. Ця неортодоксальна версія була відома і Цицерону.

Характеристика[ред.ред. код]

За Діонісієм Коріолан — командувач плебейським військом, що приєдналося до армії патриціїв та їхніх клієнтів. З одного боку, Коріолан зображений популярним серед плебеїв завдяки військовим звитягам, з іншого саме плебс не допустив Коріолана до ​​консульської посади, хоча його підтримували патриції. Далі він уже виступає як непримиренний ворог плебеїв, що прагне позбавити їх захисту з боку народних трибунів. Потім самі патриції зріклися Гая Марція, коли народ захотів повернути Коріолана з вигнання. Мабуть в розповіді Діонісія збереглися дві різні редакції цієї саги. У першій Коріолан представлений як плебейський воєначальник, в другій прагне перетворити його на патриція, який войовничо відстоює привілеї свого стану.

Пізніші дослідники неодноразово зверталися до аналізу оповіді, особливо, коли йшлося про критику римської традиції для виявлення в ній достовірних частин. Моммзен заперечував історичну основу легенди[41]. Проте датування легенди 493 до н. е, коли був укладений договір Касія, видає реальний зв'язок подій: похід Коріолана на Рим закінчився укладенням рівноправного договору з латинами, що згодом так ретельно намагалися приховати[1].

За словами Діонісія і Плутарха Коріолан був типовим давнім римлянином-патрицієм, в якому яскраво були представлені всі чесноти та недоліки його народу і стану; його відмінною рисою, за переказами, була безмірна любов до матері[1]. Основним недолікрм в Марція, за Діонісієм, була надмірне почуття справедливості, особливо це вплинуло на ставлення до плебеїв[42]. Навіть, коли вольски обрушувалися звинуваченнями на Марція, він не вважав справедливим відповідати на жодне з них[43].

Цицерон порівнював Коріолана з Фемістоклом:

"Обидва були выдатними громадянами у себе на батьківщині, обидва були вигнані невдячним народом, обидва перей­шли до ворогів і смер­тю придушили порив свого гні­ву."[44]

Деякі сучасні вчені ставлять під сумнів окремі частини з життя Коріолана[45]. Слід зазначити, що перші розповіді про Марція з'являються в III столітті до нашої ери[6] також є кілька авторитетних записів до гальського нашестя в 390 р. до н.е. Є Коріолан історичною постаттю чи ні, залишається темою для дискусій, проте сага, що розповідає про діяння Гая Марція містить народну пам'ять про темні, важкі десятиліття на початку V століття до н.е., коли вольськи загрожували існуванню Риму.

Істину в проблемі історичності особи Коріолана наврядчи вдасться віднайти, але доля цього діяча завжди хвилювала серця людей, не даремно такий геній, як Шекспір присвятив одну з найкращих своїх трагедій Коріолану. Своєрідна данина трагедії римлянина.

Коріолан у мистецтві[ред.ред. код]

За сюжетом легенди Вільям Шекспір написав трагедію «Коріолан».

1950 - Коріолан (французький фільм, режисер Жан Кокто - Jean Cocteau, в ролі Коріолана Жан Маре - Jean Marais).

1964 - Тріумфатор (Coriolano: eroe senza patria). Виробництво: Італія, Франція. Режисер - Реміджо Дель Гроссо. В ролях: Гордон Скотт, Альберто Лупо, Лілла Бріньоне, Філіп Ерсен, Розальба Нері).

1968 - Коріолан (радянський фільм-спектакль, режисер Давид Карасик, Коріолан - Сергій Юрський).

1982 - Коріолан (радянський фільм-спектакль [заснований на виставі Державного театру імені Г. Сундукяна, що отримав Державну премію Вірменської РСР], режисери Аркадій Айрапетян і Рачія Капланян, Коріолан - Хорен Абрамян).

У 2011 знято фільм «Коріолан», режисер Рейф Файнс.

Недороблена адаптація Бертольта Брехта "Коріолан" 1951 року.[46]

У 2012-2015 знято серію фільмів за романом "Голодні ігри" Сьюзен Коллінз. Де однією з центральних фігур є Коріолан Сноу .

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона.
  2. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  3. Ливий.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  4. Римские древности | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  5. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Нума.21. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  6. а б Сидорович О. В. Гней Марций Кориолан: легенда и история.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  7. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 1. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  8. а б Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан.3. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  9. Знаменитые греки и римляне  : ГАЙ МАРЦИЙ КОРИОЛАН. 246. www.sno.pro1.ru. Процитовано 2017-06-02. 
  10. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 4. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  11. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан.7. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  12. Тит Ливий. История Рима от основания города. Книга II.33. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  13. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 9. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  14. Валерій Максим. КНИГА IV 3.4 | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  15. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан.10. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  16. а б в Аврелий Виктор. О знаменитых людях. XIX. www.ancientrome.ru. Процитовано 2017-06-02. 
  17. Дионисий Галликарнасский. Римские древности Книга VI ХСІV | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  18. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 12. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  19. Дионисий Галликарнасский. Книга VII XIX | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  20. Тит Ливий. История Рима от основания города. Книга II. Гл. 34.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  21. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 15. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  22. Аппиан. Римская история. II Из италийской [книги].. ancientrome.ru. Процитовано 2017-06-02. 
  23. Тит Ливий. История Рима от основания города. Книга II. Гл. 35.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  24. С.И. Ковалев. История Рима: БОРЬБА ПАТРИЦИЕВ И ПЛЕБЕЕВ с.81. centant.spbu.ru. Процитовано 2017-06-02. 
  25. Дионисий Галликарнасский. Римские древности Книга VII LXII-LXIII | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  26. библиотека истории - Евтропий. Краткая история от основания Города. Розділ 15. www.gumer.info. Процитовано 2017-06-02. 
  27. Дионисий Галликарнасский. Римские древности Книга VII LXVII. | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  28. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 22. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  29. а б Тит Ливий. История Рима от основания города. Книга II. Гл. 39.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  30. Дионисий Галликарнасский. Книга VIII XII | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  31. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 27. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  32. ВОЕННАЯ ЛИТЕРАТУРА --[ Военная мысль ]-- Фронтин С.Ю. Военные хитрости (Стратегемы). VIII. Как распылять силы неприятеля. militera.lib.ru. Процитовано 2017-06-02. 
  33. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 30. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  34. Дионисий Галликарнасский. Книга VIII XXXVII-XXXVIII | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  35. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 30. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  36. Дионисий Галликарнасский. Книга VIII XL | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  37. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Гай Марций Кориолан. 36. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  38. а б Тит Ливий. История Рима от основания города. Книга II. Гл. 40.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  39. Аппиан. Римская история. Из италийской [книги]. V. ancientrome.ru. Процитовано 2017-06-02. 
  40. Дионисий Галликарнасский. Книга VIII LIX | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  41. Теодор Моммзен. История Рима. Оглавление.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  42. Дионисий Галликарнасский. Книга VIII LXI | Симпосий Συμπόσιον. simposium.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  43. Аппиан. Римская история. Из италийской [книги]. V. ancientrome.ru. Процитовано 2017-06-02. 
  44. Марк Туллий Цицерон. Брут, или О знаменитых ораторах. 42. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-06-02. 
  45. Gn. Marcius Coriolanus - Livius. www.livius.org (en). Процитовано 2017-06-05. 
  46. Jump up ^ Willett, John, The Theatre of Bertolt Brecht: A Study from Eight Aspects, London: Methuen, 1959, p.63. 

Джерела[ред.ред. код]

  1. Плутарх Сравнительные жизнеописания. — СПб. : Наука, 1994. — Т. 3. — 672 с. — ISBN 5-306-00240-4.
  2. Валерий Максим Достопамятные деяния и изречения. — СПб. : Издательство СПбГУ, 2007. — 308 с. — ISBN 978-5-288-04267-6.
  3. Аппиан Александрийский Римская история. — СПб. : Алетейя, 2002. — 288 с. — ISBN 5-89329-676-1.
  4. Тит Ливий История Рима от основания города. — М. : Наука, 1989. — Т. 1. — 576 с. — ISBN 5-02-008995-8.
  5. Цицерон. Об ораторе // Три трактата об ораторском искусстве. — М.: Ладомир, 1994. — С. 75—272. — ISBN 5-86218-097-4.
  6. Аврелий Виктор — О знаменитых людях — Римские историки IV века. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 1997. — 414 с.
  7. Дионисий Галикарнасский. Римские древности. / Пер. Н. Г. Майоровой, И. Л. Маяк, Л. Л. Кофанова, А. М. Сморчкова, В. Н. Токмакова, А. Я. Тыжова, А. В. Щеголева. Отв. ред. И. Л. Маяк. (Серия «Историческая библиотека. Античная история»). М.: Издательский дом «Рубежи XXI», 2005. Т. 2. Кн. 5-8. 280 стр.
  8. Фронтин, Секст Юлий. Военные хитрости (Стратегемы)/ Пер. А. Б. Рановича; Вступ. ст. и комм. А. А. Новикова. СПб.: Алетейя, 1996. 224 с. 3000 экз. (Серия «Античная библиотека». Раздел «Античная история»).
  9. Евтропий. Краткая история от основания Города / Пер. с лат., вступ. ст., коммент. А. Б. Егорова. (С приложением оригинального латинского текста.) — Перепл., 84х108/32, 224 стр. СПб.: Гуманитарная академия. Тираж 2000 экз. 

Література[ред.ред. код]

  1. Моммзен Т. — История Рима. — СПб.; «НАУКА», «ЮВЕНТА», 1997.
  2. W. Schur. «Cn. Marcius Coriolanus»
  3. История Древнего Рима: Учеб. для вузов по спец. «История»/ В.И. Кузищин, И.Л. Маяк, И.А. Гвоздева и др.; Под ред. В.И. Кузищина.— 4-е изд., перераб. и доп.— М.: Высш. шк., 2000.— 383 с: ил.
  4. История Рима: Учеб. для вузов по спец. «История»/ С.И. Ковалев; Под ред. Э.Д. Фролова. – СПб.: ООО «Издательство «Полигон». – 2002. – 864 с., ил.
  5. Бертольд Георг Нибур – «Римськая история» (Römische Geschichte, 3 Bde., Berlin 1811—1832)
  6. Сидорович О. В. - Гней Марций Кориолан. - г. Пермь.: Межвузовский сборник научных статей «Античность Европы». Пермский ун-т.- 1992. С. 9—15.
  7. Знаменитые греки и римляне: 35 биографий выдающихся деятелей Греции и Рима. Сборник. Авторы и составители М. Н. Ботвинник и М. Б. Рабинович — СПб.: Индивидуальное частное предприятие Кузнецова «Издательство «Эпоха», 1993. 448 с. - ISBN 5-87594-034-4.