Гней Помпей Великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Hw-pompey.jpg

Гней Помпей Великий (лат. Gnaeus Pompeius Magnus (*29 вересня 106 до н. е. — 28 вересня, 48 до н. е.) — римський полководець і державний діяч.

Походження[ред.ред. код]

Помпеї походять з плебейського роду з Піцену, розташованого на північний схід від Риму. Перший відомий представник роду Квінт Помпей був у 141 році консулом. Дід Гнея — Секст Помпей керував у 118 р. до н. е. Македонією, де і помер. Гней Помпей народився у 106 до н. е. Його батько , Гней Помпей Страбон, був відомим полководцем, але політична кар'єра його була дуже невдала. Перебуваючи на службі у Сулли, він був природним ворогом Марія, Серторія, Цінни та інших, але в той же час неохоче став на чолі олігархічного війська перед битвою при porta Collina, так як Оптимати відмовили йому в консульстві на цей рік (87 до н. е.). Молодий Помпей який почав свою військову діяльність під командою батька, разом з ним не мав прихильності партій, особливо по смерті батька, коли йому довелося захищатися проти пред'явленого до батька звинувачення у розкраданні державних грошей (приховуванні здобичі, взятої при завоюванні Аскула). Проте, завдяки допомозі Марція Філіпа і Квінта Гортензія, він виграв справу перед претором Публієм Антистатієм, що незабаром став його тестем. Тоді ж Помпей вступив на службу до Цінни, але так як ненависть до його батька ще не була забута серед поборників революції, то скоро він змушений був піти у свої помістя. У 83 р, коли Сулла висадився в Італії, Помпей вирішив перейти на його бік і навербував три легіони в Піценському окрузі, де знаходилися його землі і жителі симпатизували до його родини. Розігнавши прихильників Карбона, Помпей рушив назустріч Суллі, по дорозі розбив союзну армію Карріни, Клелія і Брута і взяв багато міст.

Сходження при Суллі[ред.ред. код]

Сулла з радістю прийняв Помпея і нагородив його титулом імператора. Він вирушив до Метелли на північ Італії, взяв штурмом Гальську Сену, разом з Крассом проник в Умбрію і при Сполеціі розбив Карріну. Коли справа маріанців було втрачено і Сулла був проголошений диктатором, Помпей був обсипаний нагородами і особливо відмічений Суллою, який розвів його з Антистією і одружив із своєї племіницею, Емілією, яка була розлучена для цього з її першим чоловіком. В 82 р. до н. е. Помпей був відправлений з сильним військом і 120 кораблями в Сицилію проти Перпенни, який залишив острів, тоді ж був схоплений і страчений Карбон. Розігнавши залишки революційного війська в Сицилії, Помпей переправився до Африки, рушив проти Доміція Агенобарба і за сорок днів упорався з ним. Сулла послав йому листа з наказом розпустити військо і чекати наступника, але солдати, які полюбили Помпея, мало не підняли бунту. Боячись роздратувати військо і його вождя, Сулла змовчав і навіть вітав Помпея прізвиськом Великий. У 79 р. до н. е. Помпей, перший в римській історії, отримав тріумф, не будучи сенатором. По смерті Сулли (79) Помпей не приєднався ні до оптиматів, ні до популярів: це був перший вираз його громадянської безпринципності. Природа наділила його військовими здібностями, фізичною силою, енергією, витримкою, хоробрістю, але в іншому він являв собою рядового римлянина. Він був сором'язливий, незграбний, нерішучий, малоосвічений, великий формаліст; жорстокістю він не відрізнявся і був гарним сім'янином. Діяльність його являє ряд протиріч, і якщо він мав успіх, то лише завдяки військової славі, що зробила ім'я його дорогим для маси народу.

Війна з Серторієм та перше консульство[ред.ред. код]

У 77 р. до н. е. Помпей був відправлений проти Лепіда на північ Італії і осадив Мутіну. Стиснутий Катулом і Помпеєм, Лепід відплив до Сардинії, де й помер. Не розпускаючи армії, з якою воював проти Лепіда, Помпей очікував повноважень для відправки до Іспанії, проти Серторія; але так як він ще не займав жодної магістратури, то сенат зволікав призначенням і поступився лише вимушений необхідністю. Отримавши намісництво у східній Іспанії — в Західній Іспанії в цей час стояв з військом Метелл, — Помпей влітку 77 р. до н. е. перейшов Альпи і восени вже стояв на лівому березі Ебро. Серторій вирішив не допускати з'єднання супротивників і не пропускати Помпея за Ебро; але Помпей прорвав позицію ворога і при Валенці розбив Геренія. У 75 р. до н. е. Метелл рушив у східну Іспанію для з'єднання з Помпеєм; тим часом Серторій два рази розбив Помпея, і лише завдяки Афранію — в перший раз, Метелла — в другий, римляни не програли кампанію. У 74 і 73 р. до н. е. боротьба тривала на р. Ебро з перемінним успіхом і закінчилася в 72 р. до н. е. тільки внаслідок смерті Серторія, якого вбили його ж офіцери. У 72 р. до н. е. загони інсургентів були розсіяні Помпеєм, Перпенна узятий в полон, після чого більшість іспанських міст відкрили свої ворота Помпею. Іспанська війна не дала Помпею нових лаврів, він грав у ній другорядну роль і не проявив колишньої рішучості і швидкості. Причиною цього було частково недбале ставлення до нього сенату, не висилали своєчасно грошей і необхідних запасів і спорядження. Повернувшись до Італії, Помпей вирішив порвати з сенатською партією і з'єднатися з демократами, яким обіцяв, у разі досягнення консульства, провести закони в демократичному дусі, з метою повалення конституції Сулли .

Підійшовши з військом до Риму, він зажадав собі консульства на 70 рік і тріумфу, а солдатам — ділянок; претендентом на друге місце консульська виступив Красс. За деякими відомостями, Помпей раніше не обіймав ні посади претора, ні посади квестора, тобто не пройшов cursus honorum. Вибори закінчилися перемогою Помпея; народні трибуни були відновлені у своїх правах, вершники отримали однакову з сенаторами право участі в судах, цензурі повернута колишня влада. У руках Помпея було покірне військо, настрій народу був сприятливий, супротивники мовчали, та він не наважився на рішучий крок і, досягнувши найближчої мети, розпустив військо.

Pompeius Wars.PNG


Війна з піратами та 3 Мітрідатська війна[ред.ред. код]

Після завершення консульства Помпей жив приватною людиною до 67 року, коли пройшли два закони прихильника його Габінія: один — про відкликання Лукулли з Азії, де велася війна з Мітрідатом, другий — про призначення головнокомандувача для звільнення моря від піратів. Погляди всіх звернулися на Помпея, для якого, власне, і був запропонований згаданий закон. Головнокомандувачу в майбутній війні давалася на 3 роки влада над усім Середземним морем і береговою смугою по всій його окружності на 70 ст. в глибину, йому надавалося право запросити 15 сенаторів у званні преторів і 2 квесторів і робити необмежений набір війська, він міг розпоряджатися касами столичної та провінційними і отримував одноразово 144 мільйони сестерціїв. Незважаючи на сильну протидію оптиматів (Пізона, Катулл), обрання Помпея пройшло за із захватом народних мас; йому було навіть дозволено збільшити озброєння і замість 15 преторів дано в розпорядження 24.

Навесні 67 р. Помпей, з військом, яке складалося з 120000 піхоти і 5000 вершників, і з 500 кораблями вийшов в море, попередньо розділивши його на 13 округів і довіривши кожен окремому легату, він вирішив насамперед очистити від піратів Сицилійські і Африканські води, що йому вдалося зробити в 40 днів. Потім з 60 найкращими кораблями він відправився до Кілікії — головного гнізда піратів, взяв Антікраг, Краг, розорив становища і замки піратів, захопив близько 400 кораблів, винищив до 10000 чоловік і швидко закінчив війну в області східного басейну. З літа 67 р торгівля і життя знову потекли звичайним шляхом. Тим часом, внаслідок першого закону Габінія Лукулл був відкликаний з Малої Азії і на місце його відправлений Глабріон; але саме до того часу Помпей покінчив з піратами і чекав повноважень для війни з Мітрідатом. Один із його прихильників, трибун Гай Манілій, вніс до народних зборів пропозицію про призначення Помпея намісником у Віфінії і Кілікії й про покладання на нього війни проти Тиграна і Мітрідата, із збереженням за ним колишніх повноважень. Новий закон був прийнятий народом з вражаючим одностайністю. Ніколи ще в Римі така величезна влада не зосереджувалася в руках однієї людини. Помпей уклав союз з парфянами, поступивши Фраату Месопотамію, і влаштував розрив Мітрідата з Тіграном Арменійським. Крім союзників, у Помпея було до 50000 війська. У 64 р. до н. е. Помпей з'явився в Понт і став брати міста один за одним. Мітрідат, ухиляючись від битви, йшов все далі на схід, але римляни знайшли його при Нікополі і розбили вщент. Це була остання битва, в якій брав участь Мітрідат. З залишками свити він втік до Синора, а звідти пішов до Тиграна, але, дізнавшись, що останній призначив за його голову 100 талантів, вирішив шукати допомоги у сина, на півночі Чорного моря. Тим часом Помпей зайняв Вірменію і продиктував Тігранові умови миру, за яким до римлян відійшли Фінікія, Каппадокія, Сирія, Килікия, Софена і Кордуена. У 66 р вся Азія на захід від Євфрату була в руках римлян. У 65 р. Помпей пройшов переможно по південному Кавказу і упокорив повсталі племена альбанців і іберійців; потім він повернувся до Понту і оволодів іншими містами, які ще залишалися вірними Мітрідату. Коли, у 63 г, помер Мітрідат, результат війни міг вважатися забезпеченим. Помпею залишалося закріпити за собою зроблені завоювання, особливо на віддалених околицях, і організувати придбані області. Знову були влаштовані провінції Віфінія і Понт, Кілікія (з Памфілії і Ісавру) і Сирія (з Фінікією і Палестиною). У 61 р. відбувся тріумфальний в'їзд Помпея до столиці, під час якого за його колісницею йшли діти парфянського, арменійского і понтійського царів. Йому були надані нечувані почесті і, між іншим, надано право носити лавровий вінок і тріумфальний одяг. Проте, і на цей раз Помпей не осмілився захопити владу і розпустив легіони. З цього часу положення його в Римі стало коливатися; жодна партія не хотіла визнати його своїм. Йому відмовили в консульстві на наступний рік і не виконали обіцянки дати наділи його ветеранам.

Тріумвірат[ред.ред. код]

У цей час на допомогу йому з'явився Гай Юлій Цезар, який, озброївшись проти сенатської партії, шукав підтримки Помпея, який все ще користувався впливом у народі, а також Красс, який з їхньою допомогою виставив свою кандидатуру на консульство. Тріумвірат, за рахунком першого, відбувся у 60 р, а в 59 р до н. е. Цезар був консулом. У тому ж році були проведені закони, якими затверджувалися зроблені Помпеєм на сході розпорядження і призначалися його ветеранам земельні ділянки в Кампанії. Завдяки війську, яке було в розпорядженні тріумвіров, розташуванню народної маси та підтримки вершників, яким були полегшені їх відкупні контракти, сенатська партія зазнала поразки і влада перейшла в руки тріумвіров. Тоді ж, для скріплення союзу, Цезар віддав свою єдину дочку заміж за Помпея.

Театр Помпея (Реконструкція)

Коли Цезар відбув до Галії у 58 р , Помпей, на чолі комісії, зайнявся роздачею земель. Тим часом у Римі почалися заворушення, під керівництвом демагогів, з яких самим сміливим був прихильник Цезаря — Клодій. Сам Помпей невдовзі опинився в числі переслідуваних; Клодій зі своїми зграями не раз нападав на нього і тримав в облозі його будинок. Бездіяльність Помпея в Римі і подвиги Цезаря в Галлії, зробили переворот у громадській думці. Коли Помпей, бажаючи повернути собі колишню владу і силу, запропонував призначити його на 5 років проконсулом для впорядкування хлібного питання, з наданням йому війська і скарбниці, сенат прийняв цю пропозицію зі значними урізання: Помпею не дали ні скарбниці, ні війська, ні влади. Вже з цього часу Помпей став недружелюбно ставитися до Цезаря, заздрячи його піднесенню і передбачаючи в ньому небезпечного суперника. Тим часом, побоюючись підвищення аристократичної партії, з Катоном на чолі, тріумвіри з'їхалися до 56 р у Луці. Примиривши Помпея з Клодом, Цезар, якому тепер безперечно належало перше місце в союзі трьох, запропонував такі заходи: Помпею і Крассу бути консулами у 55 р, після чого Помпей повинен на 5 років відправитися як намісник в Іспанію, а Красс — до Сирії; Цезарю бути намісником Галлії 5 років понад раніше призначеного терміну.

Помпей не вирушив до Іспанії, а залишився в Римі, під приводом турботи про столицю. У 55 р. до н. е. Помпей будує театр, який використовували для засідань сенату. Незгоди між тріумвірами і сенатом особливо загострилися у 54 р, коли, за допомогою підкупу, в консули були обрані два оптимати. Помпей виставив свою кандидатуру на диктаторську владу, для придушення анархії, і, скориставшись заворушеннями, що відбулися з приводу убивства Клодія (52), був призначений консулом без товариша. Він провів закони про підкупи, про "буйства і про право намісництва в провінції лише після закінчення 5-річного терміну з часу складання магістратури. Тим часом все більше відчувалась близькість розриву Помпея з Цезарем, особливо з тих пір, як померла дружина Помпея, Юлія (53).

Гней Помпей Великий. Бюст у Карлсберґ Ґліпотеці, Копенгаґен.

В 55 году Красс був обраний консулом удруге, разом з Помпеєм. Як провінція йому дісталася Сирія, де він передбачав почати війну з парфянами. В 54 году Красс переправився через Євфрат і зайняв ряд міст у Месопотамії. Відновивши наступ в 53 році, Красс зазнав поразки при Каррі і загинув. Його голову і праву руку доставили у вірменське місто Арташаті. Помпей намагався зблизитися з сенатом, шукаючи в нього підтримки проти противника.

Розрив з Цезаром[ред.ред. код]

Портрет Помпея на монеті

У 52 р. Помпей одружився на дочці Кв. Цепілія Метелла — Корнелії, і допустив, щоб на 51 р були обрані в консули два члени сенатської партії. Коли у 50 р. Цезар зажадав собі консульства, Помпей відкрито повстав проти цієї вимоги, посилаючись на закон, який забороняв з'єднувати магістратуру з промагістратурою, і запропонував Цезарю скласти з себе управління Галлією і розпустити легіони. У відповідь Цезар підкупив Куріона, прихильника оптиматів, та через нього запропонував Помпею розпустити свої війська і відмовитися від намісництва в Іспанії. Помпей не погодився; Куріон запропонував сенату вирішити питання категорично; більшість сенату прийняло пропозицію, яка була схвалена і народом. Оптиматам і Помпею залишалося тільки оголосити війну Цезарю; Помпей одержав повноваження проводити набір до війська. Незважаючи на тактовну і обережну поведінку Цезаря, протилежна партія діяла з необдуманим запалом, ведучи справу до неминучої війни. Коли на початку 49 р прийшов лист Цезаря, з пропозицією миру, її було різко відкинуто: Цезарю наказано було до певного терміну розпустити війська, під загрозою вчинити з ним як з ворогом батьківщини. Тоді ж Помпей був призначений головнокомандувачем усіх сухопутних і морських сил, з необмеженою військовою владою і з правом вільно розпоряджатися скарбницею.

Цезар переходить Рубікон[ред.ред. код]

Цезар прийняв виклик і перейшов Рубікон. Ставши під прапор аристократичної партії, Помпей був цього разу чимось на зразок найманого полководця, а не ватажком партії, що діє на свій страх і здійснює державну ідею. Це уповільнювало його військові приготування, тим часом як Цезар поспішно йшов до Риму, з 5000 піхоти і 300 вершниками. Коли звістка про наближення Цезаря дійшла до сенату, Помпей пішов з військом в Луцерію, потім у Брундізій, звідки переправився з військами в Діррахій. Під командою його зібралося 11 легіонів, 5000 кінноти і флот з 500 кораблів. Завоювавши Іспанії, де стояли помпееві легіони, Цезар взимку 49-48 рр. приступив до переправи війська до Греції. Частина війська переправилася вдало, але легат Помпея Бібул спалив кораблі, на яких повинна була переїхати інша частина; в той же час Помпей тиснув Цезаря при Діррахіі. Цезар пішов у Фессалію, куди пішов за ним і Помпей. Невідомо, чим закінчилася б кампанія, якщо б Помпей діяв за власним планом і не був обмеженим втручанням нетерплячих оптиматів, які заохопчували його до рішучого кроку. За наполяганням оптиматів, Помпей, в серпні 48 р, змушений був вступити в битву з Цезарем при Фарсалі; незважаючи на значну перевагу його війська над військом Цезаря, бій було їм програно.

Загибель у Єгипті[ред.ред. код]

Помпей впав духом, покинув військо і вирушив на схід, щоб там шукати допомоги. Прибувши в Лесбос, він взяв на корабель свою дружину Корнелію та молодшого сина Секста і поплив до Кіпру, де був забезпечений грошима, а звідти пішов до Єгипту, в розрахунку на допомогу єгипетського царя, та Пофін і Ахіллас, що правили Єгиптом замість малолітнього Птолемея XII Діоніса, убили Помпея, в надії заслужити цим подяку Цезаря. Ось як це було. Поглянувши на центуріона що стоїть поруч з ним , Помпей сказав: «Але ж ти служив колись під моєю командою». Це були останні слова Помпея. Центуріон лише кивнув головою і встромив йому в спину меч. Прибувши через декілька днів Цезар отримав від царедворців Птолемея голову і перстень ворога. Тіло його, залишене на березі, було поховано солдатами, а голова урочисто спалена Цезарем, і попіл її з почестями поховали.

Родина[ред.ред. код]

1. Дружина — Антістія

2. Дружина — Емілія

3. Дружина — Муція Терція

Діти:

4. Юлія Цезаріс

5. Корнелія Метелла

Див. також[ред.ред. код]

Театр Помпея
Alea iacta est

Посилання[ред.ред. код]