Гнилець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гнилець
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Звенигородський район
Рада Моринська сільська рада
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване початок 18 століття
Населення 85 (2019)[1]
Поштовий індекс 20211
Телефонний код +380 4740
Географічні дані
Географічні координати 49°15′32″ пн. ш. 31°04′36″ сх. д. / 49.25889° пн. ш. 31.07667° сх. д. / 49.25889; 31.07667Координати: 49°15′32″ пн. ш. 31°04′36″ сх. д. / 49.25889° пн. ш. 31.07667° сх. д. / 49.25889; 31.07667
Середня висота
над рівнем моря
207 м[2]
Водойми річка Безіменна
Відстань до
обласного центру
73,5 (фізична) км[3]
Місцева влада
Адреса ради с. Моринці,
Сільський голова Приходько Сергій Андрійович
Карта
Гнилець. Карта розташування: Україна
Гнилець
Гнилець
Гнилець. Карта розташування: Черкаська область
Гнилець
Гнилець
Мапа

Гнилець — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, підпорядковане Моринській сільській раді. Населення 85 чоловік (2019).

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване за 5 км на схід від Моринець та за 11 км на північний захід від смт Вільшани, простягшись з заходу на схід на 2,5 км.

Поверхня сільської території являє собою підвищену полого-хвилясту рівнину, а також значною кількістю ярів та балок. Загальний перепад висот становить близько 65 метрів, більші з яких окреслюються ізогіпсою у 230 м, а менші опускаються до 165 м.

У селі бере початок річка Безіменна.

Історія[ред. | ред. код]

Поселення було засноване на початку XVIII століття, отримавши свою назву від того, що його перші оселі зросли побіч болотистої, гнилої місцини. Подібну версію подає і знаний у минулому краєзнавець Л. Похилевич у своїй відомій праці «Сказання про населені місцевості Київської губернії». Ще у 1741 році Гнилець залишався невеликим поселенням в якому нараховувалося лише 20 дворів, а його жителі були причислені до парафії села Моринці. Вже того ж 1741 року в селі було збудовано свою власну невелику дерев'яну Покровську церкву. Пізніше, у 1854 році храм було перебудовано та оновлено.

На час селянської реформи 1861 року у селі проживало 730 жителів і воно перебувало у власності графів Браницьких, управління маєтностями яких знаходилося у містечку Вільшані. В адміністративному відношенні, починаючи з тих же 60-х років і до початку 20-х років ХХ століття, село перебувало у складі Пединівської волості Звенигородського повіту.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.

У квітні 1923 року село Гнилець увійшло до складу новоутвореного Вільшанського району, ставши водночас і центром сільської Ради, до якої, окрім нього, увійшли ще й два невеликих хутори Мельників та Суржків. На 1 січня 1926 року на території сільської Ради налічувалося 407 дворів та проживало 1 832 жителі. Власне у самому селі на той час було 380 господарств та мешкало 1 697 чоловік, у тому числі 842 особи чоловічої статі та 855 жіночої.

Впродовж всіх цих років, що зрештою були роками найбільшого розквіту села, а також впродовж багатьох попередніх, жителі Гнильця, окрім традиційного землеробства, займалися ще й гончарством, будучи в цій справі неперевершеними майстрами на всю округу та забезпечуючи своїми виробами не тільки жителів Вільшанщини, а й мешканців Звенигородщини, Лисянщини та інших поблизьких районів.

З початком колективізації це ремесло почало поступово занепадати, а згодом уже в середині 60-х років і зовсім забуте. Під час самої ж колективізації у селі було утворено сільськогосподарську артіль імені Третьої П'ятирічки, яка як окремий об'єкт господарювання існувала до 1960 року. Саме того року артіль було розформовано, а на її базі утворено третю виробничу дільницю колгоспу імені Шевченка (пізніше «Батьківщина Шевченка»), центральна садиба якого містилася у селі Моринці. Тоді ж у Гнильці було ліквідовано і сільську Раду з підпорядкуванням його сільській Раді того ж села Моринці. Такі зміни аж ніяк не сприяли подальшому розвитку села, навпаки стали одними з головних чинників його швидкого занепаду, відтак уже у 1979 році чисельність його громади скоротилася до 500 чоловік, у 1989 році до 260, а за переписом 2001 року становила всього лише 197 осіб.

Відповідно до зменшення чисельності населення села занепадали і його виробнича та соціальна інфраструктури, і якщо раніше в ньому працювали молочно-товарна ферма, поштове відділення, неповно-середня школа, клуб, бібліотека, дві крамниці, то вже на початок XXI століття функціонували лише поштове відділення та невелика продуктова крамниця.

Жителі[ред. | ред. код]

В селі народились:

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Барський І. П. «До історії Вільшанського району, 1923—1959 роки», с.Топильна, 2006 рік