Гнилицький Олександр Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Анатолійович Гнилицький
Гнилицький Олександр Анатолійович.jpg
Народження 17 липня 1961(1961-07-17)
Харків
Смерть 1 листопада 2009(2009-11-01) (48 років)
  Київ
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Жанр інсталяція, живопис, графіка, скульптура, фотографія
Навчання
Діяльність художник
Напрямок трансавангард

Олександр Анатолійович Гнилицький (17 липня 1961 р., Харків — 1 листопада 2009 р., Київ)  — український художник. В українському мистецтві Гнилицький в кінці 1980-х став піонером інсталяції і відеоарту у 1990-х. Разом із своєю дружиною, художницею Лесею Заяць, представляв Україну на Венеціанському бієннале в 2007 р.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Олександр Гнилицький народився в Харкові в 1961 р. В 1980 р. закінчив Харківське державне художнє училище, факультет театрально-декораційного живопису. В 1981.1987 рр. навчався в Українській державній академії мистецтва в Києві на відділ монументального живопису у студії Чеканюка та Стороженка. Він став одним з активних учасників Київського мистецького угруповання «Паризька комуна». У 1996 р. разом з Лесею Заяць заснував громадську організацію «Інституція нестабільних думок». Останні роки життя проживав в Мюнхені, де працював дизайнером продукції для телебачення та кіно, а також митцем-коцептуалістом для анімації. Помер 1 листопада 2009 р. в Києві від раку шкіри.

Творчість[ред. | ред. код]

Протягом свого творчого шляху, окрім головної ідеї – живопису, автор звертався до найрізноманітніших видів, жанрів і технік. Гнилицький опинився в числі перших українських художників, які звернулися до відео. На початку 90-х він екранізував власну поему-акцію «Спляча красуня в скляній труні». В 2000-них роках художник віддає перевагу сюжетному живопису, постмодерново перекодовуючи міфологеми персонажів культових мультфільмів, телесеріалів, казок і легенд (Чебурашка і Крокодил Гена, Штірліц і Мюллер, Фантомас, Кощій, Русалка), увіковічує дрібні побутові предмети – склянки, унітази, тенісні м’ячі, платівки – збільшуючи їх на картинах та вириваючи з оточуючого світу.[2]

Виставки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]