Говдя Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Говдя Петро Іванович
Народився 1 листопада 1922(1922-11-01) або 1922[1]
Копачів, Обухівський район, Київська округа, Київська губернія, Українська СРР
Помер 11 липня 1991(1991-07-11) або 1991[1]
Київ
Країна  СРСР
Діяльність мистецтвознавець
Alma mater Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1949)
Галузь мистецтвознавство[1]
Заклад Київський державний художній інститут
видавництво «Мистецтво»
Державний музей українського образотворчого мистецтва
Образотворче мистецтво
Відомі учні Юрченко Надія Семенівна
Єфремова Валентина Олексіївна
Членство Національна спілка художників України
Партія ВКП(б)
Нагороди
орден «Знак Пошани»
заслужений діяч мистецтв УРСР

Петро Іванович Го́вдя (1 листопада 1922, Копачів — 11 липня 1991, Київ) — український радянський мистецтвознавець; член Спілки радянських художників України. Батько мистецтвознавиці Ольги Говді.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1 листопада 1922 року в селі Копачеві (нині Обухівський район Київської області, Україна). Протягом 1943—1949 років навчався у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна. Член ВКП(б) з 1950 року.

Упродовж 1953—1990 років працював у Київському художньому інституті, де у 1953—1966 роках завідував кафедрою теорії та історії мистецв; у 1962—1964 роках був деканом архітектурного і мистецтвознавчого факультетів, викладав теорію й історію мистецтва. Одночасно у 1953—1956 роках — заступник директора з наукової роботи Державного музею українського образотворчого мистецтва; у 1956—1959 роках — обіймав посаду головного редактора Державного видавництва образотворчого мистецтва і музичної літератури Української РСР; у 1966—1969 роках — директор Державного музею українського образотворчого мистецтва. З 1967 по 1987 рік обіймав посаду головного редактора журналу «Образотворче мистецтво» та у 1972—1980 роках — голови Республіканської комісії з критики, мистецтвознавства і друку.

Мешкав у Києві в будинку на Лабораторному провулку, № 24, квартира № 50. Помер у Києві 11 липня 1991 року.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукові дослідження з питань теорії та історії українського образотворчого мистецтва XIX—XX століть:

  • автор статей «Карл Брюллов і Тарас Шевченко» (1956), «Шевченко-портретист» (1961), «Національна своєрідність творчості Шевченка-художника» (1963), «Традиції Тараса Шевченка в українському образотворчому мистецтві XIX століття» (1965, у збірнику праць XIII наукової конференції), «Мистецтво Української РСР» (1967, у збірнику «Искусство, рожденное Октябрем»; співавтор Леонід Владич), «Тарас Шевченко в дореволюційній художній критиці» (1971);
  • уклав альбоми про творчість Георгія Чернявського (1971), Олександра Лопухова (1976), Вадима Одайника (1979), Миколи Максименка (1983);
  • автор досліджень «Тарас Шевченко — художник» (1955), «Російсько-українські зв'язки в образотворчому мистецтві» (1956), «Микола Пимоненко» (1957), «Українське радянське образотворче мистецтво» (1958), «Абстракціонізм і кому він служить» (1963), «Олександр Софронович Пащенко» (1964), «Українське мистецтво другої половини XIX — початку XX століття» (1964), «Нариси з історії українського мистецтва» (1966, у співавторстві), «Володимир Донатович Орловський» (1968, у співавторстві), «Передвижники і Україна» (1968, у співавторстві), «Державний музей українського образотворчого мистецтва» (1972), «Вірність традиціям» (1982), «Українське мистецтво другої половини 19 — початку 20 століття» (1989, у співавторстві).

Був редактором першого видання «Історії українського мистецтва» (1966—1970).

З 1955 року публікувався у журналах «Мистецтво», «Искусство», «Творчество»; автор статей у збірці «Нариси з історії українського мистецтва» (Київ, 1966).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. а б в Czech National Authority Database