Годинникова вежа (Ботевград)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Годинникова вежа в Ботевграді
болг. Часовникова кула

42°54′24″ пн. ш. 23°47′30″ сх. д. / 42.90694444002777175° пн. ш. 23.79194444002778042° сх. д. / 42.90694444002777175; 23.79194444002778042Координати: 42°54′24″ пн. ш. 23°47′30″ сх. д. / 42.90694444002777175° пн. ш. 23.79194444002778042° сх. д. / 42.90694444002777175; 23.79194444002778042
Країна  Болгарія
Місто Ботевград
Площа Визволення
Тип годинникова вежа
Тип будівлі годинникова вежа
Висота 30 м
Стиль бароко, османська архітектура
Архітектор Вуно Марковd
Дата заснування 1866
Початок будівництва 1866
Побудовано 1866
Статус  охороняється державою
Стан задовільний

Годинникова вежа в Ботевграді. Карта розташування: Болгарія
Годинникова вежа в Ботевграді
Годинникова вежа в Ботевграді
Годинникова вежа в Ботевграді (Болгарія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Годиннико́ва ве́жа в Ботевграді (болг. Часовникова кула) — пам'ятка культури національного значення, розташована в центрі Ботевграда, на площі Визволення. Входить до переліку 100 туристичних об'єктів Болгарії.

Історія[ред. | ред. код]

Герб міста Ботевград
Меморіальні дошки на вежі щодо історії зведення та внесення до переліку туристичних об'єктів

Годинникову вежу було збудовано 1866 року, за пропозицією Мідхат-паші, генерал-губернатора Дунайського вілайету і активного реформатора Османської імперії. Будівництво було приурочене до зміни статусу поселення: 1866 року село Самунджиєве стало містом Орханіє (Ботевградом — з 1934)[1].

Достойменно не відомо ім'я архітектора споруди, лише те, що вона була зведена місцевим майстром Вуно Марковим[2]. Мідний дзвін відлито Лазарем Дімітровим із Бансько, а годинниковий механізм створено Генчо Наковим, уродженцем Ботевграду[3].

Для будівництва вежі були використані місцеві матеріали: каміння із кар'єру біля села Божениця та дерево із околиць села Врачеш[2].

Початково на вершині вежі розміщувався дерев'яний будиночок, з котрого щогодини виїжджала фігурка чоловіка у фесці, що, на той час, була форменим головним убором османських чиновників і солдатів. Чоловічок вклонявся, а дзвін відбивав час. Після визволення Болгарії цей символ було демонтовано і знищено мешканцями[4].

У 1920-х роках до вежі було прибудовано двоповерхову будівлю бібліотеки. У 1970-х, під час чергової реставрації вежі, її знесли, а натомість поряд посадили псевдотсугу. З часом дерево, через своє могутнє коріння, почало становити загрозу головному символу міста і врешті його було спиляно[4].

Оригінальний годинниковий механізм, котрий протягом багатьох років був найточнішим на Балканському півострові, наразі зберігається в Історичному музеї Ботевграда[4]. На вежі встановлено його копію, виготовлену майстрами з «Етиру»[2].

Заввишки 30 метрів, годинникова вежа в Ботевграді досі залишається найвищою будівлею такого типу в Болгарії[1]. Вона стала символом міста і її зображення уміщено на гербі.

На підставі рішення болгарської Національної ради охорони пам'яток культури від 24 жовтня 2006, у 2007 році вежа отримала статус пам'ятки культури національного значення та була внесена до переліку 100 туристичних об'єктів Болгарії[3][5], під номером 81[6].

Архітектура[ред. | ред. код]

Вежа збудована в османському стилі, з елементами бароко. Складається з трьох пропорційних частин і звужується догори. Її загальна висота — 30 метрів. В основі — квадрат, із довжиною сторони 5 метрів[2].

Нижня частина — з вапняку, заввишки 11 метрів. Середня — вужча, із хвилястою поверхнею стін, боки підкреслені напівколонами, завершується карнизом. Карнизи оздоблені блакитними фресками, оновленими з нагоди 150-річчя зведення[4]. Верхня частина ще більш звужена, шестикутної форми, із дзвоном та флюгером.

В нижній частині вежі розміщено вхідні двері та дерев'яні сходи, що спірально закручуючись, ведуть до годинниковоо механізму нагорі[3]. Дзвін чути в радусі 3 кілометрів.

Галерея[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Милко Бичев. Български барок. — София : Наука и изкуство, 1955. — С. 101—102, 161.
  • Симеонка Влайкова. Ботевград през годините: историко-географска характеристика (по документалните материали и спомени от местни хора). — Ботевград : Орханиец, 2000. — Т. 1. — С. 67.
  • Симеонка Влайкова. Ботевград през годините: историко-географска характеристика (по документалните материали и спомени от местни хора). — Ботевград : Орханиец, 2003. — Т. 2. — С. 89—93.
  • Любен Тонев. Кули и камбанарии в България до Освобождението. — София : Българска академия на науките, 1952. — С. 282.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Dimana Trankova (04.05.2018). Bulgaria's clocktowers. vagabond.bg (анг.) . Vagabond Magazine. Архів оригіналу за 25 травня 2018. Процитовано 25 травня 2018.
  2. а б в г Часовникова Кула. btsbg.org (болг.) . Болгарський туристичний союз. Архів оригіналу за 24 травня 2018. Процитовано 25 травня 2018.
  3. а б в Часовая башня, Ботевград. bulgariatravel.org (рос.) . Офіційний туристичний портал Болгарії. Процитовано 25 травня 2018.[недоступне посилання]
  4. а б в г Деница Бисерова (17.04.2015). 5 часовникови кули – белег на естетическия усет и техническата мисъл на българските майстори през Възраждането. bulgarianhistory.org (болг.) . Сдружение «Българска история». Архів оригіналу за 25 травня 2018. Процитовано 25 травня 2018.
  5. Софийская область. Республика Болгария. Ботевград // Областная администрация Софийской области. — С. 13. Архівовано з джерела 25 травня 2018. Процитовано 25 травня 2018.
  6. №81 Часовникова кула - Ботевград. botevgrad.bg (болг.) . Община Ботевград. Архів оригіналу за 25 травня 2018. Процитовано 25 травня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]