Голенищев-Кутузов Іван Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Тимофійович Голенищев-Кутузов
рос. Иван Тимофеевич Го­ле­нищев-Кутузов
Golenishhev-Kutuzov-Ivan-Timofeevich.png
Іван Тимофійович Голенищев-Кутузов
Міський голова Харкова
1893 — 1900
Попередник: Щелков Володимир Петрович
Наступник: Погорілко Олександр Костянтинович
 
Народження: 1839
Ізмаїл, Бессарабська губернія, Російська імперія
Смерть: 8 (21) серпня 1909
Харків, Російська імперія
Країна: Російська імперія
Релігія: православ'я
Освіта: Нижньогородський кадетський корпусd (1854) і Костянтинівське артилерійське училище (1857)
Рід: Голенищеви-Кутузови
Батько: Голенищев-Кутузов Тимофій Іванович
Діти: Голенищев-Кутузов Дмитро Іванович
Нагороди:
орден Святого Станіслава II ступеня медаль «У пам'ять царювання імператора Олександра III»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Іван Тимофійович Голени́щев-Куту́зов (рос. Иван Тимофеевич Голенищев-Кутузов; 1839 — 8 (21) серпня 1909) — російський підприємець та державний діяч, міський голова Харкова у 1893—1900 роках.

Під час служби у російській армії вступив до таємної організації, що підтримувала польських революціонерів, а після викриття був відправлений у відставку. Перебрався до Харкова, де згодом став впливовим підприємцем та громадським діячем. Схилявся до консервативно-монархічних поглядів і був лідером «дворянської партії» у місцевій політиці. Двічі перемагав на виборах городського голови Харкова, але під час другої каденції конфлікт із гласними міської думи змусив достроково покинути пост. За його головування у Харкові було засновано кілька важливих підприємств. Приділяв велику увагу екологічним питанням, виступав із доповіддю на II Всеросійському з'їзді лісовласників та лісогосподарів, займався озелененням Харкова — відкривав сквери та парки.

Біографія[ред. | ред. код]

Портрет Івана Голенищева-Кутузова

Походження та ранні роки[ред. | ред. код]

Іван Тимофійович Голенищев-Кутузов народився в 1839 році у Ізмаїлі. Його батьком був штабскапітан Тимофій Іванович Голенищев-Кутузов, учасник Наполеонівських воєн. Він відзначився у Битві народів, за що був нагороджений орденом святого Володимира IV ступеня з бантом. Під час перебування у Франції ознайомився з технологією виробництва батисту, яка на той час була невідома в Росії. По поверненню на Батьківщину опублікував посібник із виробництва батисту. Пізніше служив поліцмейстером у Леові та Феодосії. Матір — Аделаїда Василівна Полтавцева, дочка підполковника. У родині, крім сина Івана, було чотири дочки[1]. За вірою був православним[2].

Навчався у Новгородському кадетському корпусі[ru], а після його закінчення у 1854 році продовжив освіту у Костянтинівському кадетському корпусі. У 1857 році був направлений проходити службу в шостому стрілецькому батальйоні в званні підпоручика. Через два роки Голенищева-Кутузова відправили до стрілецької командної школи. Він закінчив її з відзнакою та повернувся до батальйону, де став командиром роти та заступником командира з озброєння. У 22 роки став штабскапітаном. З жовтня 1861 до березня 1862 перебував при Новгородському кадетському корпусі. По поверненню захопився революційною діяльністю та вступив до лав революційної організації російських офіцерів в Польщі[ru], став її активним членом[2][3]. У липні 1862 року, разом з штабскапітаном Миколою Новицьким, був заарештований у Варшаві та висланий до Москви. Затриманих звинувачували у «ліберальному напрямку» та у «згубному впливі на інших молодих та недосвідчених офіцерів»[4]. З політичних причин Голенищев-Кутузов був відправлений у відставку. За ним був встановлений нагляд, який тривав до 1871 року[2].

Харківський період[ред. | ред. код]

Після того як Голенищев-Кутузов потрапив у відставку, він купив маєток Наградне поблизу села Хорошеве у Харківській губернії та зайнявся підприємницькою діяльністю, був сподвижником Олексія Алчевського у комерційних справах. У 1866 році став одним із засновників 1-го Харківського товариства взаємного кредиту та членом його правління. У 1891—1892 роках працював у Харківській конторі Державного банку, був членом облікового комітету з видачі позик. Його обирали членом оцінювальної комісії Харківського земельного банку[5]. Також, був членом Харківського Товариства взаємного страхування[6].

Окрім фінансової діяльності, Голенищева-Кутузова цікавили питання шовківництва та лісівництва. Він брав участь у II Всеросійському з'їзді лісовласників та лісогосподарів, який відбувся у Липецьку в 1874 році. Там він прочитав доповідь «Про корисне значення лісів і про заходи збереження їх на півдні Росії». Доповідач вказував на кліматичне значення лісів. Вони «набагато рівномірніше, ніж поля» споживають опади і грають важливу роль у теплорегуляції: «[Ліс] охолоджує і тим самим зменшує стрімкість потоків гарячого повітря, а з морозними вітрами ділиться теплом». Голенищев-Кутузов звинувачував банки у розкрадання лісів і вважав, що ліс який ввозиться з південних портів, потрібно обкладати високим митом. Також він закликав прийняти законодавчий акт про заборону випасу худоби на вирубках і пропонував використовувати кам'яне вугілля замість дров у топках паротягів. Доповідь мала широкий суспільний резонанс і багато пропозицій Голенищева-Кутузова були втілені в життя урядом[7][8].

Мешкаючи у Харкові, брав участь у суспільному житті регіону. Він обирався гласним губернських та повітових земських зборів. Був членом ревізійної комісії губернського земства. У 1883 році вперше був обраний гласним міської думи. Обирався головою Попечительної ради міських богаділень. Дотримувався консервативно-монархічних поглядів, за що отримав підтримку серед «правих» міста. Дмитро Багалій, у своїх спогадах, називав його купецьким ставлеником[9]. Внаслідок міської контреформи 1892 року на міських виборах 1893 року домінувала так звана «дворянська партія», лідером якої був Іван Голенищев-Кутузов. На виборах міського голови, які відбулися 11 березня 1893 року, гласні обрали його головою з результатом 51 — «За», 21 — «Проти»[7].

Під час свого головування Івану Голенищеву-Кутузову вдалося стабілізувати міські фінанси. Він активно шукав нові джерела фінансування. З його ініціативи у 1894 році була випущена перша міська облігаційна позика[7]. Під час головування Голенищева-Кутузова були укріплені береги річок Харків та Лопань, що захистило місто від затоплень. Був ініціатором створення муніципальних дохідних підприємств: електростанції та скотобоєнь. Також сприяв виникненню Харківського паротягобудівного заводу, Миколаївської лікарні та Тургенєвського училища. Брав участь у розробці проєкту з розширення міського водопроводу, займався питанням викупу у Бельгійського товариства Харківської кінної залізниці[ru] та планував замінити кінну тягу на електричну. Піклувався станом існуючих міських скверів та створював нові. Разом з Харківським губернатором Олександром Петровим став засновником Миколаївського міського парку і зоопарку. Також брав участь у створенні Заміського парку. Очолював харківську делегацію на коронації імператора Миколи II у Москві. З ініціативи міського голови у Харкові пройшли пишні святкування коронації[10][11][12].

У 1897 році переміг на нових виборах міського голови з результатом 41 — «За», 26 — «Проти». Однак, тоді ж у нього розпочався конфлікт з впливовою групою гласних через який він був вимушений у відставку 31 березня 1900 року. Сам Іван Голенищев-Кутузов пояснював свою відставку похилим віком, внаслідок якого йому складно одночасно перебувати на посаді голови так вести власну справу[13][14].

Останні роки[ред. | ред. код]

Після відставки повернувся до підприємницької діяльності, але невдовзі збанкрутував і був вимушений переїхати до Курської губернії, де знаходився маєток його дружини[13]. У 1908 році передав Музею Вітчизняної війни 1812 року[ru] одинадцять акварельних малюнків свого далекого родича — генерала Краузе[15].

Іван Тимофійович Голенищев-Кутузов сильно захворів у 1909 році і повернувся до Харкова на лікування, де й помер 8 серпня 1909 року. Наступне, після його смерті, засідання міської думи розпочалося з панахиди, яку відслужили у присутності гласних думи та службовців. Його портрет був вивішений у приміщенні контори харківської електростанції. На його честь була названа стипендія у початковому училищі та алея у Миколаєвському міському парку[12][13].

Його сином був Дмитро Іванович Голенищев-Кутузов (1885—1938) — революціонер-більшовик та радянський державний діяч[16].

У культурі[ред. | ред. код]

Офіцер Іван Голенищев-Кутузов згадується у романі Лева Славіна[ru] «За нашу и вашу свободу!», присвяченому життю польського революціонера Ярослава Домбровського[17].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • 1893—1900 Голенищев-Кутузов Иван Тимофеевич // Во главе города. Руководители харьковского городского самоуправления : [рос.] / Ярмыш А. Н., Головко А. Н., Добреля Л. П., Пикина В. В. — Харків : Основа, Университет внутренних дел, 1998. — С. 60-63. — 160 с. — (Харьковский биографический словарь). — ISBN 5-7768-0586-4.
  • Багалій Д. І. Автобіографія. П'ятдесят літ на сторожі української культури // Вибрані праці: У 6 томах / Кравченко В. В. — Харків : Видавництво Народної української академії (НУА), Золоті сторінки, 1999. — Т. 1 : Автобіографія; Ювілейні матеріали; Бібліографія. — 600 с. — ISBN 966-95769-2-X.
  • Букреева Е. М., Резинов Р. Н. Акварели генерала Краузе: к вопросу атрибуции и переатрибуции // Эпоха 1812 года. Исследования. Документы : [рос.]. — Издание Государственного исторического музея, 2012. — С. 280—290. — 336 с. — (Золотой фонд Исторического музея). — ISBN 978-5-89076-195-8.
  • Дьяков В. А. Деятели русского и польского освободительного движения в царской армии 1856-1865 годов. Биобиблиографический словарь : [рос.]. — Москва : Наука, 1967. — 256 с.
  • Славин Л. И.[ru]. За нашу и вашу свободу! : [рос.]. — Москва : Издательство политической литературы, 1968. — 350 с.
  • Тихонов А. С. Лесные съезды дореволюционной России // История лесного дела. Учебник : [рос.]. — Москва : Инфра-М, 2017. — 357 с. — (Высшее образование. Магистратура). — ISBN 9785160122809.
  • Ярмиш О. Н., Головко О. М. Харківське міське самоврядування на зламі століть: ХІХ–ХХ і ХХ–ХХІ. — Харків : Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. — 372 с. — ISBN 6-966-610-118-1.
  • Заседание Харьковского общества взаимного страхования : [рос.] // Южный край. — 1894. — № 4542 (23 марта).
  • Ф. И.Т.Голенищевъ-Кутузовъ : [рос.] // Утро. — 1909. — № 814 (11 августа).
  • Засѣданіе городской думы : [рос.] // Утро. — 1909. — № 834 (4 сентября).
  • Пятнов А. П., Шумков А. А.[ru]. Голенищевы-Кутузовы // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2007. — Т. 7. Гермафродит — Григорьев. — С. 311-313. — ISBN 978-5-85270-337-8. (рос.)