Голий Оток
| Голий Оток | |
|---|---|
| хорв. Goli Otok | |
 | |
|
Карта  | |
| Географія | |
| 44°50′20″ пн. ш. 14°49′07″ сх. д. / 44.83888888891677738° пн. ш. 14.818611111138778824° сх. д.Координати: 44°50′20″ пн. ш. 14°49′07″ сх. д. / 44.83888888891677738° пн. ш. 14.818611111138778824° сх. д. | |
| Місцерозташування | Адріатичне море |
| Акваторія | Адріатичне море |
| Площа | 4,54[1] км² |
| Найвища точка | 357 м |
| Країна | |
| Хорватія | |
| Адм. одиниця | Приморсько-Ґоранська жупанія |
| Населення |
0 (2001) |
  Голий Оток Голий Оток (Хорватія) | |
 | |
 Голий Оток у Вікісховищі | |
Го́лий О́ток (хорв. Goli otok «голий острів»; італ. Isola Calva) — безлюдний і безплідний острів у хорватській частині Адріатичного моря, у безпосередній близькості від узбережжя Приморсько-Ґоранської жупанії.
Сумновідомий як місце позбавлення волі для політичних в'язнів у комуністичній Югославії, частиною якої була тодішня Хорватія. Розташована на острові тюрма діяла з 1949 до 1989 року, особливо активно — за часів правління Тіто.
Положення[ред. | ред. код]
Острів лежить у північній Адріатиці між північно-східною частиною острова Раб і узбережжям материка у північній частині Велебітської протоки (каналу), на схід від іншого безлюдного острова Светі-Гргур і на південь від острова Првич. Віддалений від суходолу приблизно на 6 км, а від великого острова Раб — 5 км. Уздовж південно-західного узбережжя острова є спустіле і занедбане селище Маслінє. Острів займає площу приблизно 4 км².
Історія[ред. | ред. код]
Попри те, що протягом минулих століть острів служив сезонним місцем випасу отар місцевих пастухів та мав кілька тимчасових пастуших жител і водозбірники для дощової води, він навряд чи коли-небудь був постійно заселений, за винятком ХХ сторіччя.
У Першу світову війну Австро-Угорщина створила на цьому необжитому острові табір, куди упродовж усієї війни відсилала російських військовополонених зі Східного фронту.
Після конфлікту Тіто і Сталіна у 1948 році влада комуністичної Югославії заслала на Голий Оток першу групу ув'язнених, усього близько 1 200 осіб, яких було викинуто з корабля просто на скелі 9 липня 1949.[2] У 1949 році за особистим рішенням Тіто весь острів було офіційно перетворено на надсекретну в'язницю суворого режиму[3] і трудовий табір у віданні федеральних органів влади, так само як і прилеглий острів Светі-Гргур, де виник подібний табір для ув'язнених жінок. До 1956 року, протягом т. зв. «періоду Інформбюро», він використовувався як політична тюрма для неблагонадійних — відомих і гаданих сталіністів та інших членів КПЮ або навіть безпартійних, звинувачених у проявах симпатії чи прихильності до СРСР. На острові також перебувало в ув'язненні чимало антикомуністів (сербських, хорватських, македонських, албанських та інших націоналістів тощо). Були на острові і неполітичні в'язні, які відбували там незначні кримінальні покарання[4][5] (інколи навіть малолітні злочинці) і деякі з тих, що були засуджені на смерть.[6] Загалом там відбували строк близько 16 000[7][8] політичних в'язнів, з яких від 400[7] до 600[9] померли на острові.
Ув'язнені були змушені працювати (в каменоломнях, копальнях бокситів, гончарнях і столярнях) без уваги на погодні умови: влітку температура перевищувала 35-40 °C, а взимку вони мерзли на лютому вітрі бора, а температура падала нижче за 0 °C. Охоронці регулярно били і жорстоко поводилися з ув'язненими або ж їх принижували інші в'язні.[10] Охоронці не вбивали в'язнів, але й не заважали їм самим убивати один одного[6].
Після того, як Югославія нормалізувала відносини з Радянським Союзом, в'язниця Голий Оток у 1956 році перейшла від югославської федеральної влади до республіканських органів соціалістичної Хорватії. Попри це тюрма залишалася забороненою в Югославії темою. 1979 року Антоніє Ісакович написав про в'язницю роман «Трен» (Момент), але щоб видати його, довелося чекати, доки помре Тіто, що й сталося у 1980 році. Книжка зажила слави бестселера.[11]
В'язницю було закрито 30 грудня 1988,[12] а повністю покинуто 1989 року. Відтоді всі табірні споруди занепадають і нищаться.[13]
Сьогодні на острів навідуються туристи на човнах та рибалки і пастухи з острова Раб. Останні влітку привозять сюди овець на пашу.
Колишні ув'язнені з Хорватії організувалися в Асоціацію колишніх політв'язнів острова Голий Оток.[14] У Сербії такі люди згуртувалися в товариство «Голий Оток».[15]
Острову присвячено кілька телефільмів, він згадується у багатьох літературних творах, зокрема, у написаному у 1995 році романі Філіпа Рота «Sabbath's Theater» (Театр шабашу), в опублікованому у 2002 році політичному есе словенця Драго Янчара «Бріоні» (Бріуни) та в автобіографічній новелі «Листівка з відпустки» хорватської письменниці Дубравки Угрешич, надрукованій у белградському літературно-критичному журналі «REČ časopis za književnost i kulturu, i društvena pitanja» (№ 74/20, 2006) і в книжці «Немає нікого вдома», що вийшла друком у Загребі 2005 року (назва новели італійською — Cartolina Estiva, переклад Луки Заноні, Osservatorio Balcani e Caucaso, 2008)[16]
Найвідоміші політв'язні острова[ред. | ред. код]
- Нікола Клюс — колишній прем'єр-міністр Македонії[17]
- Адем Демачі — косовсько-албанський політик і літератор
- Шабан Байрамович — сербський ромський музикант
- Панко Брашнаров — болгарський і македонський політик
- Амді Байрам — македонський ромський політик і правозахисник
- Владо Дапчевич — чорногорський партизан
- Текі Дервіші — албанський письменник
- Владо Діяк — боснійський письменник
- Алія Ізетбегович — колишній президент Боснії і Герцеговини
- Тіне Логар — словенський мовознавець
- Венко Марковський — болгарський і македонський письменник
- Драголюб Мічунович — сербський партизан, соціолог і політик
- Драгослав Михайлович — сербський письменник
- Альфред Пал — хорватський художник-графік[18]
- Доброслав Парага — хорватський політик[19]
- Ігор Торкар — словенський письменник
- Саво Златич — хорватський лікар і політик[20]
Див. також[ред. | ред. код]
- Злочини югославських комуністів після Другої світової війни
- Соловецький табір особливого призначення
- Гулаг
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Duplančić Leder, T.; Ujević, T.; Čala, M. (2004). Duljine obalne crte i površine otoka na hrvatskom dijelu Jadranskog mora određene s topografskih karata mjerila 1:25 000. Geoadria, Vol. 9, No. 1, 5-32. Архів оригіналу за 2 липня 2012. Процитовано 18 квітня 2016.
- ↑ GOLI OTOK - LOGOR U KOJEM SE LOMILO LJUDE. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 19 квітня 2016. (хор.)
- ↑ Udruga Goli otok «Ante Zemljar». Архів оригіналу за 7 жовтня 2013.
- ↑ Donja Klada » Goli otok. Архів оригіналу за 25 листопада 2017. Процитовано 19 квітня 2016.
- ↑ Višestruki ubojica s Golog otoka opet ubio - Jutarnji.hr. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 19 квітня 2016.
- ↑ а б Karlovački tjednik. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 4 лютого 2010.
- ↑ а б Popis UDBA-e: Više od 16 tisuća zatočenih na Golom otoku, 413 mrtvih. ipress.hr (хорватською) . 8 січня 2014. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 2 вересня 2014.
- ↑ Central Intelligence Agency (20 листопада 1970). Yugoslavia: The Outworn Structure (PDF). с. 13. Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 19 квітня 2016.
- ↑ Srbija nudi odštetu zatvorenicima na Golom otoku - devet dolara po danu. Slobodna Dalmacija (хорватською) . 25 липня 2012. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 2 вересня 2014.
- ↑ Goli otok — zloglasna Titova kaznionica. Priča dana. DW.DE. 14 липня 2009. Архів оригіналу за 15 серпня 2011. Процитовано 19 квітня 2016.
- ↑ Daniel J. Goulding, Liberated cinema: the Yugoslav experience, 1945—2001, Indiana University Press, 2002. (p. 159)
- ↑ Na Golom otoku žalio sam što nisam kriminalac. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 квітня 2016.
- ↑ Goli otok website. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Цитата: «Цей знімок кімнати для музикантів було зроблено в 1990 році, іншими словами, безпосередньо після залишення острова».
- ↑ Slobodna Dalmacija. Архів оригіналу за 17 жовтня 2012. Процитовано 19 квітня 2016.
- ↑ Spomen žrtvama Golog otoka na Adi. Glas javnosti. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 19 квітня 2016.
- ↑ Ugrešić, Dubravka (2008). Cartolina estiva (PDF). AestOvest. Osservatorio Balcani e Caucaso. Архів оригіналу (PDF) за 10 лютого 2016.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 28 квітня 2017. Процитовано 19 квітня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Čadež, Tomislav. Alfred Pal: Preživio holokaust, dvaput bio na Golom otoku, a onda radio najljepše hrvatske knjige (хор.). Jutarnji list. Архів оригіналу за 14 серпня 2011. Процитовано 3 липня 2012.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 квітня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Стіпанчевич, Маріо (квітень 2004). Razgovor s dr. Savom Zlatićem [Бесіда із к. мед. н. Саво Златичем]. Arhivski vjesnik (хорватською) . Загреб: Хорватський державний архів (47): 119—132. Архів оригіналу (PDF) за 13 травня 2014. Процитовано 21 квітня 2014.
Посилання[ред. | ред. код]
- Udruga Goli otok "Ante Zemljar". Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 19 квітня 2016. (хор.)
- Goli Otok. Архів оригіналу за 17 серпня 2019. Процитовано 19 квітня 2016.
- Comparative criminology. Europe — Yugoslavia. Архів оригіналу за 3 січня 2007.
- Голий Оток: Пекло на Адріатиці — правдива історія трагічного досвіду і переживань політв'язня найзловіснішої тюрми колишньої Югославії Голий Оток Йосипа Зоретича та обставин, що привели до його ув'язнення [1] [Архівовано 23 серпня 2019 у Wayback Machine.]
- Голий Оток сьогодні: фотоальбом
- picasaweb. Архів оригіналу за 19 травня 2011.