Головине
селище Головине | |
---|---|
![]() | |
Країна | ![]() |
Область | Житомирська область |
Район | Житомирський район |
Тер. громада | Черняхівська селищна громада |
Код КАТОТТГ | UA18040590020094887 ![]() |
Облікова картка | смт Головине |
Основні дані | |
Статус | із 2024 року |
Площа | 1,96 км² |
Населення | 1 969 (2001) |
Густота | 1076 осіб/км²; |
Поштовий індекс | 12325 |
Телефонний код | +380 XXX |
Географічні координати | 50°28′21″ пн. ш. 28°49′41″ сх. д.H G O |
Водойма | р. Бистріївка
|
Відстань | |
Найближча залізнична станція: | Горбаші |
До станції: | 15 км |
До райцентру: | |
- фізична: | 40 км |
До обл. центру: | |
- фізична: | 40 км |
Селищна влада | |
Адреса | майдан Рад, 2, с-ще Черняхів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12301 |
Карта | |
![]() | |
|
Головине (раніше також Головин) — селище в Україні, у Черняхівській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 1 969 осіб (2001). У 1930—54 роках — адміністративний центр колишньої Головинської сільської ради, у 1981—2020 роках — адміністративний центр колишньої однойменної селищної ради. До 1981 року — село, у 1981—2024 роках — селище міського типу.
Розміщується в північно-східній частині Житомирської області, на річці Бистріївка, притоці Мики, за 40 км від Житомира, за 15 км від залізничної станції Горбаші. Має автобусне сполучення із Житомиром, Києвом та Черняховим. Головним підприємством є «Головинський кар'єр». У селищі є загальноосвітня школа, дитсадок, профтехучилище, будинок культури, дільнична амбулаторія, відділення банку, стадіон, парк відпочинку, діє релігійна громада православної церкви України. На території селища встановлено меморіальний комплекс пам'яті загиблих у Другій світовій війні[1].
Поблизу селища знаходиться Головинське родовище лабрадориту, яке розробляється з 1928 року[2]. На східній околиці села розміщується геологічна пам'ятка природи «Відслонення іризуючого лабрадориту»[3]. На честь селища була названа мала планета № 220418, відкрита 23 вересня 2003 року в Андрушівській астрономічній обсерваторії[4].
У другій половині 19 століття в поселенні налічувався 530 мешканців[5]. За довідником 1885 року в селі мешкало 322 особи, налічувалося 40 дворових господарств[6], наприкінці 19 століття — 312 мешканців, дворів — 23[7].
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 576 осіб, з них: православних — 529, чоловіків — 301, жінок — 275[8].
У 1906 році в селі проживало 484 мешканці, дворів — 98[9], у 1923 році — 900 мешканців, дворів — 107[10].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 2 318 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 1 969 осіб[11].
Поблизу селища виявлено стародавні кургани та слов'янський могильник VI—VII століття[12].
У 1502 році король Олександр надав маєток Головин з Панфіловським, Янковецьким, Вовковицьким і Помідоловським дворищами луцькому старості князеві Семенові Юревичу з Гольшан, котрий збудував тут замок. Згодом перейшов до князів Острозьких, входив до складу Острозької ординації, надавався у довічне користування за заслуги перед батьківщиною. Власник головинського маєтку зобов'язувався особисто з прислугою ставати до війська за кожним покликом полковника Острозького і за кожну виправу звітуватися. Останній такий привілей надано у 1715 році Адамові Буйновакому[5]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, спадщина київського городничого Яна Куровського, подимне вносили від 20 дворів[13].
В другій половині 19 століття — село Житомирського повіту Волинської губернії, за 12 кілометрів на схід від містечка Черняхів. Належало князеві Чарторийському[5]. За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Бежівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Були православна каплиця, два заїзди, водяний млин[6].
Наприкінці 19 століття — сільце Бежівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Розміщувалося за 26 верст від Житомира, належало до православної парафії у Бежеві, за 1 версту. Був млин, поклади лабрадоритів. Власність поміщика М. Салісса[7][14].
У 1906 році — сільце Бежівської волості (7-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського центру, м. Житомир, становила 25 верст, до волосного центру с. Бежів — 1 верста. Поштове відділення — міст. Черняхів[9].
У 1923 році включене до складу новоствореної Бежівської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Черняхівського району Житомирської округи[15]. Розміщувалося за 11 верст від районного центру міст. Черняхів, за 1 версту від центру сільської ради, с. Бежів[10]. 13 червня 1930 року, відповідно до наказу Волинського ОВК № 38 «Про утворення нових сільрад у Волинській окрузі», в селі утворено окрему Головинську сільську раду Черняхівського району[15].
Село постраждало від Голодомору 1932—1933 років та сталінських репресій[1].
11 серпня 1954 року, внаслідок об'єднання сільських рад, село підпорядковане Бежівській сільській раді. 14 березня 1977 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому № 113 «Про зміни в адміністративно-територіальному підпорядкуванні окремих населених пунктів області», село передане до складу Сліпчицької сільської ради Черняхівського району. 19 січня 1981 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому «Про внесення змін в адміністративно-територіальний поділ окремих районів», село віднесене до категорії селищ міського типу; одночасно утворено Головинську селищну раду Черняхівського району[15].
В селищі розробляють родовища декоративного лабрадориту, ним облицьовано Мавзолей Леніна, низку станцій Московського, Ленінградського та Київського метрополітенів, Московський державний університет, Палац з'їздів у Кремлі тощо. 67 працівників кар'єру відзначено орденами й медалями СРСР, зокрема майстру полірувального цеху О. А. Вербичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, майстра цеху М. Л. Краснобокого нагороджено орденом Жовтневої Революції, каменотеса Л. Й. Підлісного та полірувальника І. П. Войтенка — орденом Трудового Червоного Прапора[12].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», територію та населені пункти Головинської селищної ради включено до складу Черняхівської селищної територіальної громади Житомирського району Житомирської області[16].
26 січня 2024 року, відповідно до Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України» від 28 липня 2023 року, віднесене до категорії селищ[17].
- Рудий Віталій Валентинович (1984—2014) — сержант учасник російсько-української війни.
- ↑ а б Пилипчук О. Головине // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.
- ↑ Макаренко Д. Головинське родовище лабрадоритів // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.
- ↑ Щербак М., Павлиишн В., Литвин О. Мінерали України. Подбаймо і про неживу природу. Хрестоматія з географії України. Процитовано 30 січня 2025.
- ↑ 220418 Golovyno (2003 SL221). ssd.jpl.nasa.gov (англ.). Процитовано 1 лютого 2025.
- ↑ а б в Hołowin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 111. (пол.)
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 204. (рос. дореф.)
- ↑ а б Hołowin 2.) H. (ob. t. III, 111)… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 570. (пол.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 19. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б Головинъ // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 6. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 1 лютого 2025.
- ↑ а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 148. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 1 лютого 2025.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 1 лютого 2025.
- ↑ а б Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Бежів, Ченяхівський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с. — 15 000 прим.
- ↑ Жеменецький К. (2015). Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський. с. 131. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 1 лютого 2025.
- ↑ Теодорович Н. (1888). Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Том I. Уѣзды Житомирскій, Новоград-Волынскій и Овручскій (PDF) (рос. дореф.). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври. с. 76. Процитовано 1 лютого 2025.
- ↑ а б в Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 246, 532, 591, 593. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 1 лютого 2025.
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 1 лютого 2025.
- ↑ Ігнатьєв О. (26 січня 2024). Набув чинності новий закон про міста, села, селища, райони. КиївВлада. Процитовано 1 лютого 2025.