Головине

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Головине
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Черняхівський район
Рада Головинська селищна рада
Код КОАТУУ: 1825655500
Основні дані
Засноване 1894
Статус з 1981 року
Площа 1,96 км²
Населення 2109 (01.01.2011)[1]
Густота 1076 осіб/км²
Поштовий індекс 12325
Телефонний код +380 4134
Географічні координати 50°28′21″ пн. ш. 28°49′41″ сх. д. / 50.47250° пн. ш. 28.82806° сх. д. / 50.47250; 28.82806Координати: 50°28′21″ пн. ш. 28°49′41″ сх. д. / 50.47250° пн. ш. 28.82806° сх. д. / 50.47250; 28.82806
Водойма Річка Бистріївка
Відстань
Найближча залізнична станція: Горбаші
До станції: 15 км
До райцентру:
 - залізницею: 20 км
 - автошляхами: 40 км
Селищна влада
Адреса 12325, Житомирська обл., Черняхівський р-н, смт. Головине, вул. Шевченка, 2
Карта
Головине is located in Україна
Головине
Головине
Головине is located in Житомирська область
Головине
Головине

Головине — селище міського типу Черняхівського району Житомирської області України. Селище має автобусні зв'язки з Житомиром і Києвом. В Головинському кар'єрі добувається декоративний камінь лабрадорит та габронорит, що використовується для облицювальних робіт. Із залізницею ст. Горбаші має пряме сполучення (15 км), по якій проводиться відгрузка готової продукції. В селі стоїть обеліск, який поставлений на честь односельчан, що загинули на фронтах Другої Світової Війни.

Історія[ред.ред. код]

Селище виникло на базі невеликого поселення, яке розкинулось навколо Головинського гранітного кар'єру. Спочатку воно підпорядковувалось Бежівській сільській Раді . В 1983 році було надано статус селища міського типу. До смт Головине відноситься старовинне село Головине, яке, як видно з документів, було помістям місцевого поміщика Салікса. Від тих часів залишилися сад і острів в ставку.

На кар'єрі видобуток декоративного каменю офіційно почався в 1894 році. Робота велась вручну, ґрунт вивозився кіньми. 35-40 робітників за добу добували 1,5-2 м³ каменю.

В 1896 році поміщик Салікс (на землях якого був розташований кар'єр), збудував полірувальну фабрику, що виготовляла плити для облицювання стін, фундаментів, пам'ятників. Була встановлена примітивна пилорама. Фігурні деталі полірувалися вручну. Основним знаряддям каменярів були: стальні шпунти, скерпелі, закольники та ручні бучарди. Робітники працювали по 11 годин на добу (газета «Комунар Черняхівщини» за 07.11.1937 та газета «Колгоспник Черняхівщини» за 21.02.1967).

У своїй книзі «Історико-статистичне описання церкв і приходів Волинської єпархії», М. І. Теодорович писав: «В місті Житомирі є кафедральний собор — в ім'я Преображення Господнього на Великій Вільській вулиці, побудований в 1874 році, обкладений шліфованими плитами лабрадору, добутими в Житомирському повіті на березі річки Бистріївка». Звідси видно, що плити добувалися і шліфувалися вручну ще до того, як була збудована фабрика Салікса.

Перша світова і громадянська війна 1914–1920 років привела до консервації і затоплення кар'єрів. Лише в 1922 році почалося добування та обробіток каменю. В 1926 році Головинські кар'єри були підпорядковані Московському тресту «Мінеральна справа», з 1939 — Укрміну.

В 30-х роках XX століття головинські робітники брали активну участь у будівництві мавзолею В. І. Леніну.

В роки німецької окупації кар'єр не діяв, а діяла підпільна група, створена робітником кар'єру Войтенком О. Л., яка з самого першого дня окупації почала боротися з фашистами.

Головинський кар'єр лабрадориту

Кар'єр відновив роботу в 1946 році і працює до цього часу. Було повністю розвідане родовище декоративного лабрадориту, яке за своїми запасами є єдиним в Європі. На кар'єрі добувають лабрадорити, габродорити, працює шліфувальна фабрика, яка виготовляє облицювальні плити, пам'ятники. Ними облицьований мавзолей Леніна, ряд станцій Київського, Московського, Петербурзького метрополітенів, приміщення Московського Державного університету ім. Ломоносова, Державний Кремлівський палац, пам'ятник Невідомому солдату у Москві і ряд інших споруд у всьому світі.

Облицювальні плити головинський кар'єр надсилав на будівництво метрополітену в Грузію в м. Тбілісі, в м. Київ для музею історії Великої Вітчизняної війни і багатьом іншим містам бувшого СРСР. Гранітні вироби надсилались в м. Ульяновськ, м. Берестя, с. Хатинь Білорусі, на пам'ятник С. П. Корольову в м. Житомирі, Гагаріну в «Звьоздном городкє», на постамент пам'ятника Т. Г. Шевченко в Канаду і США, Я.Купали в Канаді, на обеліск в честь освоєння космосу в Швейцарії, для мавзолею Г.Дмитрова в Болгарії, для мавзолею Хо Ші Міну у В'єтнамі, постаменту пам'ятника Л. Українки в Канаді, постаменту пам'ятника Т. Г. Шевченко у Франції.

Блоки з лабрадориту поставлялись на експорт в Німеччину, Францію, Японію, Іспанію, Угорщину, Чехію, Словаків, Італію.

Всі процеси видобування і обробки лабрадориту на кар'єрі проводяться з допомогою техніки, але добування майже до початку третього тисячоліття велось варварським способом, що сприяло тріщинуватості майже всього горизонту. Звичайно іде заміна технології добування блоків.

Багато працівників кар'єру відзначені орденами і медалями Радянського Союзу. Майстру полірувального цеху О. А. Вербичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Каменяр Л. Й. Підлісний, головний інженер Данилевський С. Г., майстер Горбатюк С. І., кольщик Качура А. Ф., полірувальник Войтенко І. П. нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. До речі, з 1997 року син Л. Й. Підлісного — Підлісний Л. працює директором підприємства. А найдовше працював директором Головинського кар'єру Чарлін О. І.

У липні 2010 року на честь селища була названа мала планета № 220418.[2]

Установи селища[ред.ред. код]

В селищі Головине працює вище професійно-технічне училище нерудних технологій (ГВПУ-НТ) (колишнє професійно-технічне училище № 2), де навчають майбутніх працівників за 9 спеціальностями. В училищі навчається близько 600 учнів. Директором училища є Максимчук Вячеслав Володимирович, заступник директора з навчально-виробничої роботи Заруцька Таісія Адамівна, заступник директора з навчальної роботи Поліщук Альона Валентинівна, заступник директора з виховної роботи Вензель Альона Петрівна. Училище має хорошу матеріальну базу, високо-кваліфікований склад викладачів.

В селищі працює середня школа (має статус гімназії), будинок культури, церква ім. Св. Макарія під егідою отця Володимира Янчука, лікарня, відділення зв'язку, аптека, дитячий садок, побутова майстерня, лазня, перукарня, базар та ін. громадські установи.

В селищі на братській могилі відкрито пам'ятник воїнам, що полягли в боях за визволення селища.

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]