Головна Руська Рада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Головна́ Ру́ська Ра́да (оригінальне написання — Головна Руска Рада[1]) — перша українська політична організація у Галичині. Створена 2 травня 1848 у Львові під час революції в Австрійській імперії для оборони прав українського населення.

У маніфесті від 10 травня 1848 Головна Руська Рада заявила про єдність усього 15-мільйонного українського народу і підтримала національні права всіх поневолених народів Австрійської імперії. Головна Руська Рада вимагала поділити Галичину на дві окремі адміністративні одиниці: східну — українську і західну — польську; об'єднати в одну провінцію українські землі — Галичину, Буковину і Закарпаття; викладання в школах та видання урядових розпоряджень вести українською мовою.

Головна Руська Рада складалася з 30 членів — представників греко-католицького духовенства та інтелігенції. Головою ГРР був обраний єпископ Григорій Яхимович, пізніше — крилошанин Михайло Куземський. Заступниками Г. Яхимовича обрали М. Куземського, Івана Борисикевича, секретарями - о. Михаїла Малиновського, Теодора Леонтовича.[2] Рада поділялася на відділи політичних прав, шкільництва, селянських справ, фінансовий та ін. ГРР підпорядковувались «менші» ради. До місцевих рад (бл. 50) входило по троє представників від селян, міщан, шляхти, дяків і 18 представників від інтелігенції (в тому числі 10 священиків). ГРР створила національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими загонами — народну самооборону і батальйон гірських стрільців.

Головна Руська Рада організувала культурно-освітнє товариство «Галицько-Руську матицю» (1850[3]), відкрила Народний Дім у Львові (1850[3]). 19 жовтня 1848 скликала Собор руських учених, видавала першу в Галичині українську газету «Зоря Галицька».

У червні[3] 1851 року діяльність ГРР була припинена.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Олег ТУРІЙ «УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ» В ГАЛИЧИНІ В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ"
  2. Василь Верига. Нариси з історії України… С. 166
  3. а б в Василь Верига. Нариси з історії України… С. 176

Джерела[ред.ред. код]