Головна воша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Головна воша
Зображення
Наукова назва таксона Pediculus humanus capitis Чарльз де Ґеер, 1767
Таксономічний ранг підвид
Батьківський таксон Pediculus humanusd
CMNS: Головна воша у Вікісховищі

Головна воша (лат. Pediculus humanus capitis) — одна з двох форм, або морфотипів[1] людської воші. Середовище проживання — волосяний покрив голови людини (вуса, борода, волосся), звідки і назва. Ніжки головної воші підходять до проживання на волоссі круглого перерізу. На волоссі нижньої частини тіла, що має трикутний перетин, мешкає інший вид — лобкова воша. Від іншого морфотипу — платтяної (натільної) воші — головна воша відрізняється більш сірим кольором і коротшим тулубом. Після поглинання свіжої крові колір тіла змінюється на червоний чи пурпуровий. Довжина дорослого самця 2-3 мм, самки досягають довжини 4 мм. Доросла самка живе близько місяця і відкладає п'ять яєць на добу. Яйця, або гниди, фіксуються біля основи волосся і дозрівають протягом 7-10 днів. Після того, як молода воша вийде з яйця, воно порожнє залишається висіти на волосині. Для статевого дозрівання молодої особи потрібно близько 6-10 днів.

На відміну від платтяної воші, головна менш небезпечна для людини, вона не є переносником таких захворювань, як висипний тиф[2]. Однак, свербіж, що з'являється в результаті попадання слини в ранки, призводить до подразнень (педикульоз) і підвищується ймовірність попадання інфекцій через пошкоджені ділянки шкіри голови.

Перетворення морфотипів[ред. | ред. код]

Дослідження показали, що обидві форми — головна і платтяна воші — представляють різні морфотипи одного і того ж виду[1], що розділилися не більше 72 ± 42 тис. років тому[3]. У природі вони не схрещуються навіть при змішаних інвазіях[4], але в лабораторних умовах дають плідне потомство. Більше того, один морфотип може досить швидко перетворюватися на інший і назад. Так, якщо головну вошу утримувати на тілі, через кілька поколінь її потомство починає набувати ознак платтяної воші, і навпаки[5].

Уточнення таксономічного статусу головної та платтяної вошей вимагає проведення подальших досліджень[1].

Температурний режим[ред. | ред. код]

Визначальним чинником формування морфотипу вошей є температура середовища. Так, покоління головної воші розвиваються і найкомфортніше почуваються при температурі близько +28 °C, що є нормою для волосистої частини голови. При зниженні температури навколишнього середовища до +22 °C процеси життєдіяльності головної воші різко уповільнюються. При температурі нижче +12 ° C яйцекладка повністю припиняється, при зниженні температури тіла до +10 ° C і менше (що відбувається при охолодженні трупа) воші починають розповзатися в пошуках свіжої крові, бо не можуть прожити без харчування більше 2-3 днів. При підвищенні температури до +35 ° C розвиток вошей уповільнюється, при температурі понад +44 ° C вони швидко гинуть.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Jessica E. Light, Melissa A. Toups, David L. Reed. What’s in a name: The taxonomic status of human head and body lice // Molecular Phylogenetics and Evolution. — 2008. — Vol. 47 (30 January). — P. 1203–1216. — DOI:10.1016/j.ympev.2008.03.014. — PMID:18434207. Архівовано з джерела 4 березня 2016. Процитовано 2022-10-14.
  2. Головные вши: мифы и реальность | EUROLAB | Научные статьи. Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 1 січня 2012. 
  3. Ralf Kittler, Manfred Kayser and Mark Stoneking. Molecular Evolution of Pediculus humanus and the Origin of Clothing // Current Biology. — 2003. — Vol. 13, iss. 16 (30 January). — P. 1414–1417. — DOI:10.1016/S0960-9822(03)00507-4. — PMID:12932325. Архівовано з джерела 10 вересня 2008. Процитовано 2022-10-14.
  4. Leo N.P., Hughes J.M., Yang X., Poudel S.K.S., Brogdon W.G. and Barker S.C. The head and body lice of humans are genetically distinct (Insecta: Phthiraptera, Pediculidae): evidence from double infestations // Heredity. — 2005. — Vol. 95 (30 January). — P. 34—40. — DOI:10.1038/sj.hdy.6800663.
  5. по А. Э. Брему. Жизнь животных / под ред. Зенкевича Л.А. — М. : Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР, 1941. — Т. 2. — С. 241.